Прогнозування як наукове обґрунтування і вирішення альтернативних шляхів перспективної діяльності підприємства

Міністерство  аграрної політики та продовольства  України

ВП”Слов`яносербський технікум ЛНАУ”

 

 

 

 

 

 

Шифр 101

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

З дисципліни „Економіка підприємства”

Студентки заочного відділення

Спеціальності „Бухгалтерський облік”

Група 1-Б

Афанасьєвої Віталії Сергіївни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2013

 

5. Прогнозування  як наукове обґрунтування і

вирішення альтернативних шляхів перспективної діяльності підприємства

 Прогноз (від гр. prognosis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації — це наукове обгрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з  іншого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегії, на стадії реалізації планів.

Прогнозування за своїм  складом ширше від планування, оскільки, крім показників діяльності підприємства і організації, включає і дані про зовнішнє середовище.

Процес прогнозування  завжди базується на певних принципах. Головними із них є такі:

• наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;
• системність — використання системи методів і моделей для побудови прогнозу;
• цілеспрямованість — змістовний опис поставлених дослідницьких завдань;
• альтернативність — врахування різних взаємозв’язків і структурних співвідношень у можливостях розвитку об’єкта;
• багаторівневий опис — опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;
• інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення і цілісності ознак;
• адекватність об’єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;
• послідовне вирішення невизначеності — інтерактивна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямів розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16.Продуктивність праці, її показники і методика

визначення

 

Найважливішою властивістю  праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці як економічна категорія відображає взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.

Продуктивність  праці — це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.

Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання  потреб суспільства об’єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування аропромислового комплексу країни. Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності суспільної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується.

Таким чином, продуктивність праці зростає при економії живої і уречевленої праці на одиницю продукції, а також зміні їх співвідношення на користь останньої. Якщо на виробництво певної машини затрачено таку ж кількість праці, що й зберігається при її застосуванні, то відбувається просте переміщення праці з однієї галузі в іншу. При цьому сукупні затрати праці, необхідні для виробництва одиниці продукції, не зменшуються, отже, продуктивність праці не зростає.

З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання.

У процесі виробництва  вирішальна роль належить живій праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів тощо). В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві підвищується, що забезпечує збільшення обсягів  виробництва рослинницької і тваринницької продукції, а також зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств.

Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватися як у натуральному, так і у вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.

Оскільки у господарствах  виробляється багато видів продукції  різної споживчої вартості, валовий  обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах.

При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховують не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6%).

Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, майстрів машинного доїння, скотарів, чабанів, пташниць та ін.) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати праці скорочуються, а затрати праці інже- нерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають. У сільськогосподарських підприємствах рівень продуктивності праці визначають за затратами робочого часу лише тих працівників, які беруть безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції (за прямими затратами праці).

Продуктивність праці  в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі До прямих показників продуктивності праці належать:

1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год.

 

 

де В — виробник;

0 — обсяг виробничої продукції;

Т — витрати часу.

2. прямі затрати праці (люд.-год.) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);

 

 

 

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;
4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Продуктивність праці  визначають не тільки за вартістю валової  продукції, а й за масою створеної  чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий дохід, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу но- воствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обгрунтувати резерви подальшого її підвищення.

У сільському господарстві продукцію одержують раз на рік  або дуже нерегулярно, тоді як затрати праці відбуваються, як правило, постійно, особливо в тваринницьких галузях. Тому прямі показники продуктивності праці за виходом кінцевої продукції сільськогосподарських галузей визначаються по закінченні господарського року.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:

• затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);
• затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год);
• навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;

 навантаження поголів’я  худоби і птиці на одного  середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.

Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. За непрямими показниками виявляють і реалізують резерви підвищення продуктивності праці на окремих стадіях сільськогосподарського виробництва.

Збільшення виробництва  продукції в сільському господарстві забезпечується лише за рахунок підвищення продуктивності праці, проте досягнутий рівень і темпи її зростання залишаються ще недостатніми. Прискорення темпів зростання продуктивності праці є однією з найголовніших умов підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Продуктивність праці формується під впливом багатьох факторів: природних умов, рівня кваліфікації працівників, розвитку науки -й технологічного застосування, розмірів і ефективності засобів виробництва, раціональності розміщення сільськогосподарських галузей, спеціалізації і організації виробничого процесу.

У ринковій економіці  підвищення продуктивності праці —  основний чинник розв’язання економічних проблем підприємства.

Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і  фактори її зростання.

Найпоширенішим методом  планування показника підвищення продуктивності праці є планування за фактором її зростання.

Фактори, що впливають  на підвищення продуктивності праці:

• підвищення технічного рівня виробництва;
• вдосконалення управління організації виробництва та праці;
• зміна обсягу виробництва продукції;
• галузеві фактори;
• введення в дію й освоєння нових об’єктів.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на

підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок  впливу того чи іншого фактору або  їх сукупності.

Окрім того, можна здійснювати  планування підвищення продуктивності праці на основі розрахунку ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності і поліпшення використання робочого часу.

Основні етапи планування продуктивності праці.

Аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді.