Прогнозування як наукове обґрунтування і вирішення альтернативних шляхів перспективної діяльності підприємства

Визначення очікуваного  рівня продуктивності праці поточного  періоду.

Розроблення ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25.  Поняття  і призначення довгострокових фінансових та капітальних інвестицій. Планування і джерела надходження інвестицій

Значну частину фінансових коштів підприємства становлять інвестиції. Це довгострокові вкладення капіталу в підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Всі інвестиції поділяються на іноземні та вітчизняні, на реальні (виробничі) та фінансові.

Реальні інвестиції —  це вкладення капіталу в різні  сфери діяльності з метою створення  нових та оновлення існуючих основних засобів. Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції —  це використання капіталу для придбання  облігацій, акцій, цінних паперів. Найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

Капітальні вкладення  — це кошти, що направляються на розширене відтворення основних засобів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. До їх складу входять: вартість будівельно-монтажних робіт; вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних засобів; витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок тощо.

  Етапи планування  капітальних вкладень на підприємствах наступні: обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період та визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення потрібного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на продукцію  підприємства задовольняється повністю. У такому разі повинно здійснюватись лише просте відтворення основних засобів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталовкладень визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з урахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію  підприємства є зростаючим, тому має сенс нарощування обсягів її виробництва з метою збільшення приросту прибутку, необхідне розширене відтворення основних засобів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами: зведені техніко-економічні показники; заходи щодо окремих напрямів технічного, технологічного та організаційного розвитку; потреба в устаткуванні.

Джерелами фінансування капітальних затрат можуть бути: власні кошти підприємства у вигляді  залучення частини нерозподіленого прибутку; доходи від реалізації цінних паперів; довгострокові кредити банків; залучення закордонних інвестицій; засоби державного бюджету.

 

 

 

 

34. Види собівартості різних видів продукції, робіт

і послуг

Собівартість як економічна категорія  проявляється в показнику індивідуальної собівартості продукції кожного підприємства, а узагальнений її вираз — у показнику собівартості продукції галузі. На підставі цього в сільському господарстві розрізняють собівартість індивідуальну і галузеву. Індивідуальна відображає витрати окремого підприємства або його підрозділів. Галузева розраховується як середньозважена величина індивідуальних витрат підприємств району, області, зони, держави в цілому і є грошовим виразом частини суспільної вартості продукції.

Залежно від характеру  витрат, які включають до собівартості продукції, у практичній діяльності підприємств розрізняють виробничу  і повну (комерційну) собівартість. До виробничої собівартості відносять витрати, пов’язані з виробництвом та внутрішньогосподарським транспортуванням продукції до місця зберігання. Крім того, кожний виробник несе певні витрати по збуту продукції. Собівартість, розраховану з урахуванням витрат по її збуту, називають повного або комерційною.

Виробничу і повну  собівартість залежно від часу розрахунку та джерел даних поділяють на нормативну і фактичну. Нормативну собівартість розраховують, виходячи з нормативних витрат на виробництво продукції. Розрахунок планових витрат здійснюють як по підприємству в цілому, так і по його виробничих підрозділах. При цьому використовують норми і нормативи, розроблені по природно-кліматичних зонах областей з урахуванням спеціалізації та інших природно-технічних і економічних умов. Розрахунки проводять у відповідності з технологічними картами, на відповідні сільськогосподарські культури, види худоби, птиці та ін., які містять перелік робіт і матеріально-технічних засобів, необхідних для їх виконання.

Визначають також очікувану, або провізорну,

собівартісь, яка є  різновидом планово-нормативної. Її визначають станом на 1 жовтня звітного року. При цьому за три квартали беруть фактичні витрати і вихід продукції, а за останній квартал року — очікувані дані.

Наприкінці року при  складанні річного звіту обліковують фактичну собівартість, яку розраховують на підставі фактичних витрат на виробництво продукції.

Різниця між плановою і фактичною собівартістю полягає тільки в тому, що в першій враховуються очікувані, нормативні витрати, а в другій — фактичні. В плановій собівартості не враховані додаткові витрати і витрати, пов’язані з відхиленням від прийнятої технології виробництва продукції.

Крім собівартості одиниці  продукції, розраховують собівартість виконання одиниці робіт: у допоміжних виробництвах обліковують собівартість 1 кВТгод. електроенергії, 1 ткм перевезень, 1 коне-дня та ін.

Рівень собівартості продукції рослинництва і тваринництва формується під впливом розміру витрат та обсягу виробленої продукції. На собівартість значно впливають якість земельних угідь господарства, ціни, за якими сільськогосподарські підприємства купують засоби виробництва — трактори, комбайни, автомобілі, обладнання, сільськогосподарські машини, добрива тощо.

Класифікація  затрат виробництва і порядок  їх віднесення на певні види продукції

У процесі виробництва  продукції аграрних підприємств здійснюються найрізноманітніші витрати. Вони неоднорідні за своїм складом і економічним змістом. Правильна їх класифікація відіграє велику роль у плануванні, обліку й аналізі собівартості продукції.

Ресурси, що беруть участь у процесі виробництва, різняться за природою їх створення, особливостями функціонування і періодом часу, протягом якого вони використовуються у процесі виробництва. Так, до витрат, пов’язаних з функціонуванням землі як виробничого ресурсу, можуть входити плата за землю, орендна плата за користування нею. До витрат, пов’язаних з використанням трудових ресурсів, — заробітна плата працівників. Функціонування основних засобів виробництва зумовлює такі витрати, як амортизація, капітальний і поточний ремонт будівель, споруд, машин і обладнання.

Особливість формування виробничих витрат пов’язана з періодом часу і формою їх участі у виробничому  процесі. У зв’язку з цим виробничі  витрати поділяють на постійні і  змінні. Постійні — це ті, що безпосередньо не пов’язані з обсягом виробництва продукції (робіт, послуг). Вони залишаються сталими і при максимальному рівні виробництва, а також в умовах, коли виробництво взагалі зупинено. Наприклад, до постійних виробничих витрат можуть бути віднесені плата за землю або фіксована орендна плата за користування нею; амортизаційні відрахування на повне відновлення, проценти за банківські кредити. Особливістю постійних виробничих витрат є те, що їх інколи важко розподілити між видами продукції, на виробництво якої вони понесені. У зв’язку з цим у зарубіжній практиці постійні виробничі витрати фермерських господарств не розподіляють між окремими видами продукції і враховують тільки при визначенні прибутку.

До змінних  витрат належать оплата праці, вартість використаних кормів, насіння й садивного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, ветеринарних послуг, підстилки для худоби, транспортних робіт тощо.

За економічним значенням  у створенні продукції виробничі витрати поділяються на основні та витрати на організацію і управління виробництвом. Основні витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом, без них виробництво певного виду продукції неможливе. У тваринництві до основних відносять витрати на догляд за поголів’ям продуктивної худоби і одержання від цього продукції: на оплату праці з нарахуваннями, корми, послуги автотранспорту, амортизацію основних засобів, на поточний ремонт, електроенергію, медикаменти, утримання літніх таборів, вартість малоцінного інвентаря, страхування тварин і основних засобів виробництва, на проведення зооветеринарних та інженерних заходів (крім тих, що здійснюються за рахунок капітальних вкладень).

Витрати на організацію  і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і підприємству в цілому. Це бригадні (фермерські) і цехові витрати.

  Бригадні (фермерські) витрати включають: оплату праці з нарахуваннями на соціальне страхування працівників апарату управління та іншого персоналу; амортизацію і витрати на утримання і ремонт будівель, споруд та інвентаря, витрати на охорону праці та інші, пов’язані з організацією і управлінням виробництва у відповідних підрозділах і цехах підприємства. Ці витрати включаються у собівартість лише тієї продукції, яка виробляється в даній бригаді (фермі) і цеху.

Групування  статей витрат у різних галузях сільськогосподарських підприємств

Статті витрат	Рослинництво	Тваринництво	Допоміжні виробництва	Підсобні підприємства
Оплата праці  з нарахуваннями	+	+	+	+
Насіння і садивний матеріал	+
Добрива	+
Засоби захисту  рослин
і тварин	+	+
Корми		+
Сировина і  матеріали				+
Робота і  послуги	+	+	+	+
Витрати на утримання
основних засобів	+	+	+	+
Витрати на організацію
і управління	+	+	+	_ +
Страхові платежі	+	+	+	+
Інші витрати	+	+	+	+

 

Собівартість окремих  видів продукції, яку одержують  від відповідних культур і  видів тварин, обчислюють на основі витрат, віднесених на дану культуру або вид (групу) тварин. Усі витрати за способом включення в собівартість продукції поділяються на прямі і непрямі (розподілю- вані). Прямі витрати безпосередньо відносять на відповідні культури і види тварин, непрямі — розподіляються на ці об’єкти планування і обліку.

  До прямих  витрат належить переважна частина основних витрат (наприклад, у тваринництві — оплата праці з нарахуваннями, вартість кормів і засобів захисту тварин, витрати на утримання основних засобів галузі, страхові платежі та ін.)

Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, тому вони не можуть бути віднесені на один продукт, а розподіляються між ними за відповідною методикою.

Для обчислення собівартості одиниці сільськогосподарської продукції після встановлення об’єкта калькуляції визначають кількість виробленої продукції і загальну суму витрат на вирощування окремих сільськогосподарських культур і утримання худоби.

   Для обчислення  собівартості продукції загальна  сума витрат розподіляється між  окремими видами продукції. При  цьому використовують такі методи  розподілу витрат і обчислення  собівартості.

Метод прямого  віднесення витрат на відповідні види продукції використовується в тих галузях, де в процесі виробництва одержують один вид продукції. При цьому собівартість одиниці продукції визначають діленням суми витрат по даному об’єкту обліку на загальний обсяг виробленої однорідної продукції. Цим методом обчислюють собівартість 1 ц картоплі, зеленої маси кукурудзи і однорічних трав, а також одиниці робіт і послуг обслуговуючих виробництв.

Метод оцінки витрат на окремі види продукції експертним шляхом і вираження їх у певних відносних показниках. Наприклад, 1 голова приплоду оцінюється в розмірі собівартості 60 кормо-днів утримання тварин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

42. Ступінь  рентабельності сільськогосподарського  виробництва. Показники і методика  визначення рівня рентабельності і норми прибутку

Важливою економічною  категорією, яка властива діяльності підприємства на принципах госпрозрахунку, є рентабельність. Вона означає їх дохідність, прибутковість. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.