Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Апреля 2014 в 20:49, курсовая работа

Краткое описание

Метою курсової роботи є: визначення принципів поділу законодавчу, виконавчу, судову та функцій судової влади; з’ясування ролі та місця судової влади в системі влади інших країн та недоліків євроінтеграційної політики України; вияснення проблем та перспектив розвитку судової влади в Україні.
Предметом даної курсової роботи є визначення місця та ролі судової влади України як одного з елементів системи влади з урахуванням вітчизняної і зарубіжної практики утворення та реалізації конституційних норм.
Об’єктами є Апеляційний, Касаційний та Вищий адміністративні суди України.

Содержание

ВСТУП.......................................................................................................................3
1. Місце та роль судової влади в системі розподілу влади………………………5
1.1. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову……..….…5
1.2. Функції судової влади……………………………………………......…6
2. Судова влада в системі влади на шляху до інтеграції…………………………8
2.1. Роль та місце судової влади в системі влади інших країн……...…….8
2.2. Недоліки євроінтеграційної політики України………………………19
3. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні………………..21
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..……..….28
Список використаної літератури…………………………………………………32

Прикрепленные файлы: 1 файл

Курсовая Державне та рег. управл.docx

— 63.97 Кб (Скачать документ)

З метою забезпечення однакового та правильного застосування судами чинного законодавства, належної організації їхньої роботи Верховним Судом України систематично аналізується та узагальнюється судова практика, надається методична допомога судам нижчого рівня.

Водночас перевантаженість суддів справами, неукомплектованість судів, недостатній професіоналізм частини суддівського корпусу та відсутність досвіду роботи у багатьох суддів (30,3 % працюючих суддів мають стаж 5 років) призводять до судових помилок. Так, скасовано чи змінено в апеляційному та касаційному порядку 27,3 тис. судових рішень у цивільних справах, або 3 % від ухвалених місцевими судами (у 2005 р. – 2,6 %), а в кримінальних справах скасовано чи змінено вироки щодо 11,1 тис. засуджених осіб, або 6,2 % від кількості осіб, стосовно яких постановлено обвинувальні та виправдувальні вироки судами у першій інстанції (у 2005 р. – 5,5 %) [ 13].

Проте апеляційні суди не завжди виконують покладені на них процесуальні повноваження щодо постановлення нових судових рішень у передбачених законом випадків випадках при скасуванні рішень судів першої інстанції.

У кримінальних справах частка нових вироків, постановлених апеляційними судами після скасування місцевих судів, зменшилася з 13,8 % у 2005 р. до 11,3 %.

Поширеними у 2006 році залишалися факти порушення судами строків розгляду справ і тяганини під час їх вирішення. Місцевими загальними судами з порушенням строків, установлених Цивільним процесуальним кодексом України, було видано судових наказів та розглянуто 131,9 тис. цивільних справ, або 9,9 % від усіх розглянутих (у 2005 р. – 18,2 %). З порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 Кримінально-процесуального кодексу України. судами по першій інстанції призначено до розгляду 7 тис. кримінальних справ, або 3,7 % від загальної кількості розглянутих (у 2005 р. – 6,5 %) [7].

Нерозглянутими на кінець 2006 р. (без урахування справ, провадження в яких зупинено) залишилися 174,2 тис. цивільних справ, або 13,0 % від загальної кількості справ, що перебували в провадженні судів (у 2005 р. – 10,3%), та 29,2 тисячі кримінальних справ, або 12,6 % (11,9 %) Зокрема, суди не розглянули 1,7 тис. кримінальних справ стосовно 2,5 тис осіб, які трималися під вартою понад 6 місяців, що на 3,8 % менше, ніж у 2005 р. [12].

Тривалий час критиці піддавався порядок обрання голів апеляційних судів загальними зборами суддів цього суду і важливо, що законодавці погодились з такою критикою, змінивши це в новому законі.

Однак саме в питанні призначення суддів на адміністративні посади, зокрема голів місцевих та апеляційних судів і їх заступників, є ряд невирішених питань.

Фактично судова система ототожнюється з такими правоохоронними органами, як прокуратура, МВС, СБУ та інші правоохоронні структури, що є недопустимим.

Взявши європейський курс на проведення судової реформи, треба його дотримуватися. Судові системи багатьох європейських країн не знають подібного адміністрування судової системи.

В іншому випадку є загроза перетворення судової системи із незалежної та демократичної в закриту, з чітким вертикальним підпорядкуванням, де воля керівника буде законом для низів.

Фактично вищестояща судова ланка в особі її голови отримала можливість контролювати низові суди, як по суті розглянутих судових справ, що вона і має робити, так і адміністративне управління, що є несумісним в діяльності демократичної судової системи.

У державі, що прагне стати правовою, суд зобов’язаний бути авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним. Люди прагнуть бачити в ньому не бюрократичну установу, повільну при розгляді і швидку на розправу, а реального гаранта їхніх прав та надійного захисника інтересів, яку б високу посаду не займав порушник, які б впливові зв’язки він не використовував.

Гостро стоїть в Україні проблема з кадрами . Багато хто із суддів у своїй свідомості ще не "перевернув піраміду", в основі якої, у найнижчій її площині, завжди була маленька людина, що просить і схиляє голову, а на вершині царювали інтереси всемогутньої держави. Однак саме життя – не без допомоги демократичного законодавства – змушує змінювати колишню ієрархію цінностей. Серйозно коригується й система юридичної освіти. У судові кабінети приходять люди нової формації. Судді на практиці, за допомогою оновленого законодавства, вчаться працювати за незвичайних обставин, з незвичними для України юридичними явищами, зокрема із судом присяжних, апеляцією судових рішень, судовим контролем законодавчої та виконавчої влад. Та іншими новаціями. У результаті поступово формується інший за своєю ментальністю суддівський корпус, який має працювати в умовах реальної, а не примарної незалежності і тому брати на себе повноту відповідальності – і юридичної, й моральної.

Після прийняття постанови "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 року тривають дискусії пов'язані з питанням незалежності судів. Незалежність суду – не самоціль, а лише найперша і необхідна умова гідного виконання покладеної на нього функції . Якою є ця функція, чого саме чекають від суду, які масштаби його діяльності, це головні питання у дискусіях про судову владу. Якщо суду довірено лише розгляд цивільних і кримінальних справ, тобто те, що ми традиційно називаємо здійсненням правосуддя, то незалежність, звичайно, потрібна й тут – без неї наївно очікувати від суду об’єктивного й неупередженого вирішення долі обвинуваченого або спору між позивачем і відповідачем.

Результати проведеного Державною судовою адміністрацією України моніторингу приміщень судів засвідчили, що станом на 1 січня 2007 р. із 766 судів загальної юрисдикції (крім військових) лише 80 (10 %) розташовано в приміщеннях, які повністю відповідають вимогам щодо здійснення судочинства.

Для забезпечення системного підходу до розв'язання проблеми забезпечення судів приміщеннями Державною судовою адміністрацією України розроблено Державну програму забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 рр., яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2006 р. № 918. Згідно з цією Програмою обсяг бюджетних асигнувань у 2007 р. визначено в сумі 464,4 млн. грн. Однак у Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" на реалізацію заходів, визначених Програмою, передбачено лише 30 млн. грн.., тобто 6 % від необхідного. Такий рівень фінансування не дасть змоги не тільки приступити до спорудження нових будинків судів (відповідно до Програми необхідно побудувати 151 будівлю), а й продовжувати на об'єктах роботи, розпочаті в попередні роки. Особливе занепокоєння викликає фінансування бюджетної програми придбання житла для суддів. У 2006 р. на цю мету передбачалося виділити 56 млн. грн.. за загальним фондом державного бюджету та 10 млн. грн. за спеціальним фондом. Зазначені видатки недофінансовано на 17,2 млн. грн., або на 30,7 % [7].

 

ВИСНОВКИ

 

В процесі здійснюваної в Україні реформи державної влади можна виділити такі дії правового і політичного характеру, що сприятимуть ефективнішому розвиткові судової влади. По-перше, це ухвалення цілої низки законів, відсутність яких не просто ускладнює діяльність судової влади, а й узагалі ставить її у таке становище, коли замість виконання нею функції правосуддя, вона змушена боротися за своє існування. Серед цих законів слід відзначити такі, які б, нарешті розв’язали проблеми розбудови ефективної і демократичної судової системи, зафіксували гарантії невтручання будь-яких органів чи будь-яких владних структур у діяльність судів та чітко встановити відповідальність за спроби реалізації подібного впливу на діяльність судів. По-друге, це забезпечення виконання норм чинного законодавства. Зокрема щодо гарантій незалежності судової влади (заборона під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальне і соціальне забезпечення судів відповідно до їх статусу, особливий порядок фінансування судів), формування висококваліфікованого суддівського корпусу і т.д.

Щодо дій політичного характеру, то вони мають включати: відмову від намагань політизувати чи ідеологізувати діяльність судової влади, зробити її прибічником чи залежною одиницею у сфері виконавчої влади. Законодавством України переслідуються посягання на незалежність правосуддя і особу судді у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за втручання у вирішення судових справ, за погрозу судді, за образу судді і заподіяння тілесних ушкоджень, за посягання на його життя, за пошкодження і знищення майна судді або його близьких родичів. Встановлено адміністративну відповідальність за прояв будь-якої неповаги до суду. Таким чином, в Україні створено окремі гарантії незалежності суддів. Не припиняються спроби народних депутатів вплинути на вирішення судами конкретних судових справ.

У правосудді все починається з судді. Не змінивши принципів і підходів до добору суддівських кадрів, ми ніколи не зможемо кардинальним чином поліпшити ситуацію у судах. Відсутність дієвого процесуального контролю за рішеннями судді сприяє порушенню суддею закону.

Таким чином, судам необхідно посилити процесуальні заходи впливу та відповідальність учасників процесу.

Ефективному вирішенню завдань щодо кадрового забезпечення судів перешкоджає недосконалість нормативної бази з питань кадрового комплектування суддівського корпусу. Через громіздку процедуру призначення багато судів у 2006 р. тривалий час залишалися без голів та їх заступників.

Причини кризових явищ у судовій системі значною мірою криються також у недосконалості та суперечливості процесуального законодавства. Так і не прийнято нових Кримінально-процесуального та Господарського процесуального кодексів. А прийняті кодекси часто відразу потребують внесення змін. Окремі судові процедури взагалі не врегульовані процесуальним законодавством .

Недосконалість процесуального законодавства з питань перегляду в касаційному порядку судових рішень у цивільних справах призвела до накопичення великої кількості нерозглянутих справ і матеріалів за попередні роки. Станом на 1 січня 2007 р. у Верховному Суді України залишилися нерозглянутими понад 39 тис. цивільних справ, касаційних скарг, заяв.

Разом з тим, суддями не сприймається ідея, визначена Концепцією вдосконалення суддівства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, щодо утворення Вищого цивільного і Вищого кримінального судів. Існує думка, що утворення додаткових судових ланок не вирішить проблему перевантаженості суду касаційної інстанції, а навпаки, роз'єднає суди і судову практику, позбавить Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції можливості забезпечити однакове застосування законодавства.

Актуальним також питанням судочинства на даному етапі є доцільність принципу розподілу між суддями справ після їх надходження до суду. Його важливість зумовлена наявністю в зазначеному процесі суб'єктивного фактора, пов'язаного з можливістю втручання у здійснення правосуддя з боку інших суддів, у тому числі тих, що займають адміністративні посади. У зв'язку з цим доцільно запровадити у судах розподіл справ між суддями без участі голів суду чи їх заступників, з урахуванням складності справ, спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ та інших чинників.

Стан справ з кадровим забезпеченням потребує прийняття рішень щодо запровадження єдиної системи підготовки кадрів суддів та працівників апарату судів усіх рівнів. Для організації належного функціонування та забезпечення якісної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації суддів закладом суддівської освіти європейського зразка повинна стати Академія судів України.

Заслуговує на увагу питання матеріального забезпечення працівників апарату судів. Із 15,5 тис. державних службовців, що працюють в апараті загальних місцевих та апеляційних судів, стаж роботи понад 5 років мають 49,3 % [ 14 ].

Кваліфіковані спеціалісти апарату судів працюють з великим навантаженням, проте їх заробітна плата не відповідає рівню їх кваліфікації, складності, напруженості та обсягу виконуваної роботи.

Важливим є забезпечення реалізації принципів публічності та гласності правосуддя, у тому числі шляхом взаємодії судів із засобами масової інформації.

Не розв'язаною для судової системи залишається проблема неповного фінансування видатків, запланованих на утримання судів. Урядом України недостатньо виконуються вимоги Конституції України про те, що держава повинна забезпечити фінансування та належні умови функціонування і діяльності судів. Недофінансування видатків на утримання судових органів станом на 1 січня 2007 р. становило 87,4 млн. грн. Рівень видатків на безпосереднє здійснення правосуддя у бюджеті 2006 р. становив 59,7 % від потреби, що відповідно вплинуло на організацію роботи судів [ 11 ].

У багатьох судах організувати роботу належним чином неможливо через відсутність коштів на оплату участі свідків і потерпілих у розгляді справ, на оплату витрат, пов'язаних з направленням повісток рекомендованими листами з повідомленням, з направленням справ відповідно до процесуального закону для перевірки у вищі інстанції, не вистачає коштів навіть на папір, оргтехніку тощо.

Переважна більшість судів розміщується у приміщеннях, у яких через тісноту неможливо створити належні умови для здійснення правосуддя. У судах загальної юрисдикції немає достатньої кількості залів судових засідань (станом на 1 січня 2007 р. їх кількість становила 2368, або 48 % від потреби), нарадчих кімнат, приміщень для конвою та підсудних (лише 351 місцевий суд, не враховуючи військових, має камери для підсудних, або 52 % від загальної кількості), кімнат для судових розпорядників тощо, що унеможливлює розгляд справ належним чином. З об'єктивних причину багатьох випадках розгляд справ відкладається, що призводить до тяганини та порушення прав і законних інтересів громадян. Суд, покликаний здійснювати правосуддя, сам змушений порушувати закон [ 10 ].

Гарантією ефективності правосуддя є своєчасне і повне виконання постановлених судами рішень. Разом з тим, за статистичними даними Державної виконавчої служби України, у 2006 р. із 5,7 млн. виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень загальних судів, що підлягали примусовому виконанню, або 36,4 % (у 2005 р. – 36,1 %), понад 2 млн. залишилися невиконаними. Зазначені факти дискредитують судову владу, негативно позначаються на іміджі держави і породжують у громадян зневіру в правосуддя [ 7 ].

Информация о работе Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні