Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні

 

 

Зміст

 

ВСТУП.......................................................................................................................3

1. Місце та роль судової  влади в системі розподілу  влади………………………5

1.1. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову……..….…5

1.2. Функції судової влади……………………………………………......…6

2. Судова влада в системі влади на шляху до інтеграції…………………………8

2.1. Роль та місце судової влади в системі влади інших країн……...…….8

2.2. Недоліки євроінтеграційної  політики України………………………19

3. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні………………..21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..……..….28

Список використаної літератури…………………………………………………32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Метою курсової роботи є: визначення принципів поділу законодавчу, виконавчу, судову та функцій судової влади; з’ясування ролі та місця судової влади в системі влади інших країн та недоліків євроінтеграційної політики України; вияснення проблем та перспектив розвитку судової влади в Україні.

Предметом даної курсової роботи є визначення місця та ролі судової влади України як одного з елементів системи влади з урахуванням вітчизняної і зарубіжної практики утворення та реалізації конституційних норм.

Об’єктами є Апеляційний, Касаційний та Вищий адміністративні суди України.

Французький філософ Шарль Луї Монтесксє, який вперше виділив три гілки влади – законодавчу, судову та виконавчу, наголошував що суд здійснює тільки функцію правосуддя. А відносини між різними ланками судової системи будуються виключно на принципі незалежності та підкорення лише закону [7].

З прийняттям Конституції в Україні почався новий етап у розбудові незалежної судової влади. Вперше на конституційному рівні було закріплено значення суду в становленні України як правової держави.

Конституція передала під юрисдикцію судів усі конфлікти, які виникають у державі й суспільстві. Саме це положення Конституції визнає найвищою соціальною цінністю в Україні права людини її життя і здоров'я честь та гідність недоторканість і безпеку. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави. Конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов'язує і позитивно обмежує дії держави, її органів та посадових осіб. Найважливішими передумовами і водночас елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні стати закріплені в Конституції норми й принципи матеріального та процесуального права, які мають бути реалізовані у поточному законодавстві [9].

Саме тому Закон України "Про статус суддів", прийнятий 15 грудня 1992 року Верховною Радою України вперше визначив місце та статус судів у системі органів державної влади, встановив гарантії незалежності при здійсненні правосуддя.

Прийняття даного Закону як особливо важливого правового акта було історично закономірним: ще 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", в якій вперше було проголошено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу , виконавчу і судову. І взагалі, зміна статусу судів і суддів стала можливою лише в умовах існування України як суверенної і незалежної держави.

Особливої актуальності дане питання набирає після прийняття постанови 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади", що стало важливим та рішучим кроком у перед, адже дана постанова можливо ще і не встигла реалізувати себе в повному обсязі, проте, коло важливих питань можна вважати вирішеними. Однак, слід наголосити, що залишаються питання і такі, що вирішеними їх можна назвати лише на папері, можливо, що це справа часу і зовсім скоро в Україні буде функціонувати одна із найдосконаліших судових систем на високому законодавчому рівні.

Значний внесок у становленні судової влади в Україні внесли судді Верховного Суду України : Якименко О.Н., Цупренко П.Г., Маляренко В.Т., Білоусенко В.Г., працівники Мінюсту України. Не можна не відзначити і плідну працю видатних учених України з питань судоустрою Ю.М. Грошевого та Г.І. Чангулі та багато інших.

Одним із головних завдань, проведення в Україні судово-правової реформи, є утвердження верховенства права, в умовах посилення ролі судової влади в суспільстві як основної гарантії здійснення справедливого судочинства, як фундаментальної засади організації влади в державі.

 

 

1. Місце і роль  судової влади в системі розподілу  влади

 

1.1 Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову

 

У вітчизняній історії спроби ("Пакти і Конституції" Пилипа Орлика, 1710 p.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади, їх єдності і взаємодії: законодавча влада — Генеральна Рада, що обирається; виконавча влада – гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку; судова влада. "Пакти і Конституції" П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали засадні принципи республіканської форми державного правління. Ідея поділу влади і виділення судової влади в самостійну гілку, знайшла своє відображення в Конституції України. Кожна з гілок єдиної державної влади здійснює лише їй притаманну функцію, має свою сферу реалізації, свою компетенцію компетенцію.

Поділ державної влади забезпечує по-перше ефективність функціонування державної влади в інтересах суспільства і по-друге створює перешкоди для зловживання владою, її узурпації.

Судова влада – це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб’єктів права та суспільні відносини за участю цих суб’єктів [6].

Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі "механізму стримувань і противаг", який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того Верховна Рада України разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи – призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень.

У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття.

Взаємовплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду.

Власне, головне призначення судової влади – вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною.

 

1.2 Функції судової  влади

 

Роль Судової влади підкреслюють функції на засадах яких вона діє:

Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі.

Самостійність судової влади означає:

- суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

- судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу;

- вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України;

Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі.

Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв’язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.

Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6].

 

 

 

 

2. Судова влада в системі влад на шляху до інтеграції

 

2.1. Роль і місце судової влади в системі влад інших країн

 

Створюючи перший уряд, американці прагнули до того, щоб він міг захистити їх, але не був би настільки сильним, щоб вони зазнали від нього утисків. Це ж стосувалося й інших гілок влади, зокрема судової. Має належно функціонувати як судовий, так і зовнішній контроль за здійсненням правосуддя, щоб унеможливити зловживання суддями своїм службовим становищем. У США він існує. І це не суперечить принципу незалежності суддів. Останні, приймаючи рішення, позбавлені будь-якого контролю з боку виконавчих та законодавчих державних органів, а також впливу громадської думки. Однак, це не означає, що судова влада є повністю незалежною. У демократичному суспільстві такого не може бути [4].

Незважаючи на те, що у США всі гілки влади діють самостійно, кожна з них має змогу контролювати інші. Сенат простою більшістю голосів затверджує призначення Президентом посадових осіб (включаючи членів Верховного суду та інших федеральних судів), Конгрес утворює суди нижчого рівня і наділений повноваженнями контролювати процес подання судових апеляцій. Конституційний контроль певною мірою відкриває можливість перевірки діяльності судової влади законодавчою і виконавчою гілками влади. В основному це відбувається шляхом добору суддів і здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.

Таким чином, незалежність суддів у США не позбавляє законодавчу і виконавчу гілки влади певних важелів впливу на судову владу шляхом перевірки її діяльності та здійснення контролю за юрисдикцією федеральних судів.

У демократичних державах рішення судів як відкрита інформація знаходяться у публічних бібліотеках і доступ до них відкритий усім. Згідно з Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Не є винятком з цього правила і діяльність судів та суддів. Тому наведені положення Закону "Про статус суддів" суперечать Конституції. Останні десять років реформування правової системи України все більше починають нагадувати лабораторні експерименти", аніж виважену та послідовну державну політику, яка ґрунтується на наукових програмах і дослідженнях, на соціальному й економічному стані суспільства. На порядок денний винесено ряд питань, що стосуються конституційного устрою в державі. Одними з питань, які вимагають з'ясування, – незалежність суду, відмова від принципу незмінюваності суддів – важливої основи реформування судової системи країни. Іноді складається враження, що чітке розуміння правової природи цього явища відсутні не тільки у звичайних громадян, а й у більшості політиків.

Незмінюваність суддів – це довічне або безстрокове перебування судді на посаді, а також не переміщення останнього з посади або місця посади без його згоди. Незмінюваність є принципом судоустрою, що складає одну з правових характеристик статусу суддів та має світове значення в розумінні, що він визнаний законодавствами цивілізованого світу. Незважаючи на те, що цей принцип зародився у необмежених монархіях, він знайшов відображення в основних законах конституційних і республіканських держав [8] .

На сьогодні незмінюваність суддів закріплено в конституціях Німеччини, Греції, Італії, Іспанії, Росії, Франції, Японії, США, Болгарії, України, Македонії, Молдови, Хорватії, Словаччини, Чехії тощо. У первинному вигляді незмінюваність суддів існує у Франції, Великобританії, США, Чехії, Македонії та Хорватії, де суддя, який обирається чи призначається вперше, не обмежується певним строком відправлення повноважень. Так, згідно із Конституції США судді як Верховного, так і нижчих федеральних судів зберігають свої посади поки їх поведінка є бездоганною [8].