Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Октября 2015 в 11:42, контрольная работа
В Україні інноваційна діяльність регулюється достатньою кількістю законодавчих та нормативних актів, які отримали позитивну оцінку Всесвітньої організації інтелектуальної власності, проте механізм державної підтримки та стимулювання інноваційних процесів все ж має багато невирішених проблем, адже, як показує практика, заходи щодо активізації інноваційної діяльності в нашій країні залишаються малоефективними. Все це зумовлює актуальність обраної теми та передбачає необхідність її розробки.
Вступ 3
1 Інноваційна діяльність в Україні 4
2 Законодавче регулювання інноваційної діяльності 6
3 Проблематика тенденцій розвитку інноваційної діяльності в Україні 11
Висновок 23
Список літератури 24
2. Недосконалість нормативно–
Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", їх переважна орієнтація на третій і четвертий технологічні уклади, їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково–технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити для різних рівнів відповідні механізми реалізації пріоритетних напрямів.
Закони про Державний бюджет України на відповідний рік протягом останніх років зупиняють дію норм законів України щодо рівня фінансового забезпечення наукової, науково–технічної, освітянської сфер, а також щодо створення пільгових умов для розвитку інноваційної діяльності.
Фактичне фінансування науково–технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п’яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України "Про наукову і науково–технічну діяльність" нормі — 1,7 відсотка. Питома вага програмно–цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 відсотків загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30 відсотках (стаття 6 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки").
Щорічне фінансування освіти фактично становить 4,5–6 відсотків ВВП при визначеній Законом України "Про освіту" нормі — 10 відсотків.
Не виконуються положення Указу Президента України від 20 квітня 2004 року N 454 "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" та Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року 1786–IV ( 1786–15 ) "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково–технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" в частині спрямування не менше 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави значення.
Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково–технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.
Посилюється необґрунтована приватизація науково–дослідних установ, особливо галузевої науки. Руйнується матеріально–технічна база, не контролюється передача об’єктів інтелектуальної власності.
3. Неефективність
Діюча структура управління науково–технічною та інноваційною сферами має велику кількість елементів, взаємодія та загальна координація яких не забезпечена відповідним організаційним підпорядкуванням, а також системним і комплексним розподілом повноважень.
Міністерство освіти і науки України не повною мірою забезпечує виконання покладених на нього функцій головного органу з питань формування та реалізації інноваційної політики в Україні, зокрема не запроваджено дієвого моніторингу та системи звітності щодо виконання суб’єктами підприємницької діяльності, крім технопарків, інноваційних проектів, відсутні фінансові важелі впливу на інноваційні процеси.
Міністерство економіки України не забезпечує інноваційної спрямованості усіх напрямів економічної політики, які розробляються та реалізуються в країні, що передбачає проведення комплексу заходів у податковій, бюджетній, грошово–кредитній та зовнішньоекономічній сферах.
Національна академія наук України належним чином не залучається до процесу формування та реалізації інноваційної політики держави. Її участь в інноваційному процесі чинним законодавством чітко не визначено.
Несприятливою для проведення послідовної науково–технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій Міністерству освіти і науки України фактичний вплив останнього на науково–технічну сферу значно знизився.
Залишається нереалізованим положення Закону України "Про інноваційну діяльність" щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема створення уповноважених і регіональних установ.
Наявна структура державного управління науково–технічною та інноваційною сферами не забезпечує реалізацію державної науково–технічної та інноваційної політики. Не налагоджено координацію взаємодії науки з виробництвом, ефективне використання вітчизняних науково–технічних здобутків, орієнтування науково–технічної діяльності на потреби економіки. Структурна трансформація науки в Україні не взаємопов’язана і не підпорядкована завданням структурної перебудови національної економіки.
4. Недостатній рівень
фінансового забезпечення
Структура фінансового забезпечення науково–технічної та інноваційної діяльності є деформованою. За даними Державного комітету статистики України, у 2006 році питома вага видатків на науку у ВВП становила 0,96 відсотка, у тому числі коштів державного бюджету 0,38 відсотка ВВП.
У загальному розподілі асигнувань на науку з усіх джерел на кошти державного бюджету припадало 39,7 відсотка, не набагато меншу частку становлять кошти вітчизняних замовників (30,3 відсотка), п’яту частину - кошти іноземних замовників (19,4 відсотка).
Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери.
Наявні пропорції у структурі фінансових ресурсів вітчизняної науково–технічної сфери підсилюють несприятливий вплив організаційно–економічної відокремленості наукової діяльності від виробничого сектору, зумовлюють низький "коефіцієнт корисної дії" наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для народного господарства у вигляді низького технологічного рівня.
5. Неефективне використання
наявних фінансових та
Розпорошеність бюджетних видатків між їх численними розпорядниками, відсутність ефективного механізму координації використання коштів за бюджетними програмами поглиблює проблему фінансового забезпечення науково–технічної та інноваційної діяльності.
Фінансування наукової сфери здійснюється шляхом розпису бюджетних видатків їх численним головним розпорядникам. Найбільшу фінансову підтримку отримує академічний сектор науки — близько 75 відсотків видатків загального фонду державного бюджету, 13 відсотків припадає на Міністерство освіти і науки України, 12 відсотків отримує решта головних розпорядників. Державним фондом фундаментальних досліджень здійснюється підтримка фундаментальних досліджень за грантами, зокрема і для молодих учених.
Залишається неефективним механізм програмно–цільового планування науково–технічної та інноваційної політики. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв’язку між виконавцем і розпорядником бюджетних коштів не дає можливості відслідковувати ефективність проведення робіт та отримання відповідних результатів.
Низьким (менше 10 відсотків) залишається рівень програмно–цільового фінансування наукових досліджень і розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату.
Низьким є рівень якості матеріально–технічного
забезпечення навчальних закладів і наукових
організацій. Наявний стан матеріально–технічної
та лабораторної бази наукових установ
і вищих навчальних закладів не забезпечує
проведення наукових досліджень на загальносвітовому
рівні, не сприяє впровадженню інноваційних
освітніх технологій та вихованню
інноваційно–орієнтованого громадянина,
знижує конкурентоспроможність випускників
навчальних закладів на ринку праці, створює
перешкоди на шляху інтеграції української
освіти до європейського та світового
освітніх просторів.
6. Невідповідність корпоративної
структури, яка формується в Україні,
вимогам інноваційного
Переважна частина галузевої науки в Україні виявилася за межами корпоративних структур і, відповідно, за межами відтворювальних механізмів фінансування. Відбулося руйнування механізмів організаційної взаємодії галузевої науки та виробництва, які успішно зарекомендували себе в умовах адміністративної системи — науково–виробничих і виробничих об’єднань.
Відторгнення наукового потенціалу з боку великого бізнесу відбулося внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми.
Діяльність малого інноваційного бізнесу в Україні через умови, які склалися в національному виробництві, перебуває на стадії становлення. У цілому діяльність малого бізнесу орієнтована на торговельні операції, і внаслідок несприятливого для інноваційних процесів клімату цей бізнес поки що не відіграє провідної ролі в інноваційних процесах.
Надмірна бюрократизація організації підприємницької діяльності, складність отримання необхідних дозволів, ускладнений доступ інноваторів до фінансових ресурсів стримують розвиток інноваційної інфраструктури.
7. Повільне формування
в Україні сучасного і
Базове законодавство, необхідне для формування та розвитку в Україні національної інноваційної системи, певною мірою вже створено, але його практичне застосування стримується недостатньою інфраструктурою, нерозвинутістю системи інноваційного менеджменту, захисту прав інтелектуальної власності. Вітчизняні винахідники і розробники не можуть реалізувати в Україні економічний потенціал багатьох своїх розробок.
Продовжується тенденція зменшення кількості поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності заявок на винаходи (порівняно з 2012 роком вона зменшилася на 13,6 відсотка). Кількість використаних у виробничому процесі винаходів порівняно з попереднім роком зменшилася на 19,8 відсотка.
Кількість зареєстрованих ліцензійних договорів становить лише 2,2–2,6 відсотка від кількості патентів, що в декілька разів менше відповідних показників технологічно розвинених країн.
За 24 роки самостійності в Україні більш як у 20 разів скоротилася кількість винахідників і раціоналізаторів. Незначною є частка підприємств, на яких здійснюється винахідницька та раціоналізаторська діяльність. Україна суттєво відстає від розвинутих країн за показниками експорту–імпорту технологій.
Загалом по Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій (технічних досягнень) і ще гірша - в напрямі трансферу таких технологій. Це пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, зумовленим насамперед відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно–ліцензійної політики держави, а також необхідної нормативно–правової бази.
Недоліки у правозастосуванні законодавчої бази в частині захисту прав інтелектуальної власності призвели до суттєвих втрат державою науково–технічного потенціалу, зокрема спеціальної наукової, проектно–конструкторської, проектно–дослідної документації під час приватизаційних процесів.
Не врегульовано питання оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України не затвердив методику оцінки нематеріальних активів.
За даними Служби безпеки України, український ринок високих технологій фактично знаходиться під контролем іноземних фондів і неурядових організацій, які представляють інтереси передусім військових відомств і транснаціональних компаній. При цьому наукові розробки переходять у власність іноземної сторони і комерціалізуються без будь–якого відшкодування українській державі.
На фоні загострення проблеми фінансового забезпечення науково–технічної та інноваційної діяльності на розвиткові цих сфер особливо негативно позначилася практика щодо скасування податкових і митних пільг для суб’єктів інноваційної діяльності, передбачених Законом України "Про інноваційну діяльність", а також пільг, що надавалися інноваційним проектам відповідно до положень Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків".
Зокрема, на розвиток діяльності інноваційних структур (технопарків, вільних економічних зон, технополісів, технологічних інкубаторів тощо) негативно вплинуло скасування пільг з оподаткування й митного регулювання інноваційної діяльності.
Загострення критичних проблем забезпечення науково–технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.
Информация о работе Проблематика тенденцій розвитку інноваційної діяльності в Україні