Проблематика тенденцій розвитку інноваційної діяльності в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСІВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКА ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ

 

Кафедра Економіки підприємства

 

 

Контрольна робота

з дисципліни:

ЕКОНОМІКА І ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

.

варіант № 10

 

 

 

Виконала:         студентка Гук Л.О.         групи ЕП 10-3зт

 

Перевірив:             .

 

Запоріжжя 2014 р. 
Зміст

Вступ            3

1 Інноваційна діяльність  в Україні        4

2 Законодавче регулювання  інноваційної діяльності       6

3 Проблематика тенденцій розвитку інноваційної діяльності в Україні   11

Висновок            23

Список літератури          24

 

 

ВСТУП

З великою вірогідністю сьогодні можна стверджувати, що в ринкових умовах одним з ключових чинників сталих темпів розвитку національної економіки є підтримка та стимулювання інноваційної діяльності. Не дивлячись на свою відносно низьку рентабельність та ризикованість, вона є невичерпним джерелом економічного зростання та конкурентних переваг країни.

В Україні інноваційна діяльність регулюється достатньою кількістю законодавчих та нормативних актів, які отримали позитивну оцінку Всесвітньої організації інтелектуальної власності, проте механізм державної підтримки та стимулювання інноваційних процесів все ж має багато невирішених проблем, адже, як показує практика, заходи щодо активізації інноваційної діяльності в нашій країні залишаються малоефективними. Все це зумовлює актуальність обраної теми та передбачає необхідність її розробки.

 

1 ІННОВАЦІЙНА ДІЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ

 

Однією з економіко-правових форм інвестування, якому притаманний спеціальний правовий режим, є інноваційна діяльність, що набуває особливого значення у зв'язку з орієнтацією нашої держави на інноваційний шлях розвитку економіки країни. Пріоритетами розвитку економіки на інноваційній основі є провадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльності, здійснення заходів з концентрації інвестиційних ресурсів на реалізації інвестиційних та інноваційних проектів.

За даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за технологічною конкурентоспроможністю серед 139 країн світу посідає 83 місце, а за інноваційною спроможністю - 63 місце (постанова КМУ від 02.02.2011 р. № 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні»).

Інноваційна система України переживає не найкращі часи свого становлення та розвитку, що пов’язано, перш за все, з політичними подіями та постійними процесами перерозподілу влади на рівні Кабінету Міністрів України. Постійний перерозподіл сфер впливу як міністерствами, відомствами, так і їх керівними особами не дозволяє створити дану систему як систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів на рівні держави, а тим паче – дати змогу даній системі розвиватися, поширюватися і ефективно працювати в ринку і на ринок України. Ринок інновацій, дякуючи тому, що він «ринок», дозволяє собі формувати свої власні тенденції розвитку, не надіючись на державну підтримку, а ще й допомагаючи державним органам забезпечувати виконання ними своїх, не зрозумілих з точки зору стратегічного менеджменту, місій, виписаних у законодавчих та виконавчих документах при їх створенні. Інноваційний етап розвитку нерозривно пов’язаний з пошуком джерел фінансових ресурсів та підвищенням ефективності використання фінансових важелів.

 

2 ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЛЬНОСТІ

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України й складається з законів України „Про інвестиційну діяльність”, „Про наукову й науково-технічну діяльність”, „Про наукову й науково-технічну експертизу”, „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків „Напівпровідникові технології й матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, „Інститут електрозварювання імені Є. Про. Патона”, „Інститут монокристалів”, Закону України „Про спе-ціальну економічну зону „Яворів”, Закону України „Про інноваційну діяльність” та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Правові передумови державної інноваційної політики закладені в Конституції України, в якій стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет міністрів України забезпечувати здійснення економічної політики у сфері освіти, науки й культури. Згідно із пунктом 4 цієї ж з статтею Кабмін розробляє й здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного й культурного розвитку України.

Законодавче забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні започатковане Законом України «Про основи державної політики у сфері науки й науково-технічної діяльності». Цей закон із годиною зазнав змін, й 1998-го році був прийнятий новий закон

Крім зазначених документів, важливе місце посідає «Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України», Яка містить головні цілі, вказує пріоритетні напрями та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсногозабезпечення.  

У цілому в Україні створена важлива законодавча база для здійснення й розвитку інноваційної діяльності (близько 70 документів), але й усе ж таки за кількістю й якістю нормативних законодавчих актів вон поступається подібним системам у розвинутих країнах світу. Формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному рівнях. Створення інфраструктури інноваційної діяльності, комерціалізація результатів НДДКР, збереження розвиненої мережі малого інноваційного підприємництва є одним з небагатьох шляхів відновлення економіки, розвитку науки й освіти.  

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних й правових умів для ефективного відтворення, розвитку і використання науковотехнічного потенціалу країни, забезпеченнявпровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсоощадних технологій, виробництва та реалізації нових видів продукції.        

 Згідно чинного законодавства  України основними принципами  державної інноваційної політики  є:

· орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

· визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

· формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

· створення умів для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

· забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

· ефективного використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у наукововиробничій сфері;

· здійснення заходів на підтримку міжнародної науковотехнологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

· фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової й митної політики у сфері інноваційної діяльності;

· сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

· інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

· підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності

Об’єктами інноваційної діяльності в Україні є:

· інноваційні програми й проекти;

· нові знання та інтелектуальні продукти;

· виробниче обладнання та процеси;

· організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного чи іншого характеру, що істотно поліпшують структуру й якість виробництва й (чи) соціальної сфери;

· сировинні ресурси, засоби їхнього видобування й переробки;

· товарна продукція;

· механізми формування споживчого ринку й збуту товарної продукції.

Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється шляхом:

· визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального й місцевого рівнів;

· формування й реалізація державних, галузевих, регіональних й місцевих інноваційних програм;

· створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;

· захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

· фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

· стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

· встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

· підтримки функціонування й розвитку Сучасної інноваційної інфраструктури

Суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана державна фінансова підтримка шляхом:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необходимых коштів виконавця проекту й (чи) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно в Україну „Про страхування”.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів;

в) власні кошти спеціалізованих державних й комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

г) власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних й юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України .

 

3 ПРОБЛЕМАТИКА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Останнім часом в Україні спостерігається згасання інноваційної діяльності. Ця проблема була порушена на одному із засідань Кабінету Міністрів. Катастрофічних розмірів набуло фізичне та моральне старіння основних виробничих фондів. За роки економічної кризи обсяг інвестицій зменшився майже вп´ятеро, реальне зношення основних фондів у провідних галузях становить 60-70%, а в енергетиці, на транспорті й у деяких інших галузях воно наблизилося до критичних параметрів.

На відміну від розвинутих країн в Україні ще не створено національну інноваційну систему. Інноваційна діяльність характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально–ціннісних аспектів.

Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.

Основними недоліками у формуванні національної інноваційної системи є:

1. Відсутність стратегії  переходу України до інноваційної  моделі розвитку, неналежне використання  методів наукового планування  на всіх рівнях управління (системного  аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно–цільових методів управління  тощо), недостатній рівень інноваційної  культури працівників органів державної влади.

На сьогодні проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи за наявності всіх її інституційних, організаційних і нормативно–правових складових.

Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково–технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та наявного науково–технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково–технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інноваційного розвитку.