Порівняльний аналіз ефективності й суспільної корисності ринкових ситуацій:досконала конкуренція та монополія

Головна особливість  вільного ринку полягає в тому, що рин­кові механізми саморегулювання  і саморозвитку діють без втручання  держави, і взагалі в умовах вільного ринку втручання дер­жави в економіку  носить обмежений характер.

Внаслідок розвитку економічної системи та її продуктивних сил виникли об'єктивні умови, за яких вільний ринок вичерпав свої можливості, що спричинило зростання економічних І соціа­льних втрат від стихійності, створило загрозу самому існуванню суспільству, заснованому на ринковій економіці. Виникла систе­ма в якій ринкові механізми саморегулювання і саморозвитку ор­ганічно зв'язані з державним регулюванням, що дозволило зроби­ти дію цих механізмів більш ефективною і цілеспрямованою. (Питання про взаємовідносини держави і економіки в сучасній ринковій системі розглядатиметься в одній з наступних тем).

Сучасний регульований ринок являє  собою систему, яка вклю­чає ряд  ринків. Причому вся система і  кожний з її ринків функ­ціонують  на основі своєї і загально ринкової інфраструктури.

Центральне місце в системі  займає ринок товарів і послуг. Елементами інфраструктури цього ринку  є магазини, бази, това­рні біржі  тощо .

Ринок робочої сили функціонує через  біржі пращ, поряд з ними елементами інфраструктури цього ринку є  організації для допомоги безробітним, а також установи для їх навчання і перенавчання.

Грошовий ринок і ринок кредиту  функціонують через діяльність центрального і комерційних банків, страхових  компаній і фінансових ланок держави. На ринку цінних паперів особливе значення має діяльність фондових бірж.

Ринок землі і нерухомості функціонує головним чином через посередницькі  підприємства та іпотечні банки.

Слід відзначити, що загальними елементами ринкової Інфра­структури є транспорт, зв'язок і система інформації.

Всі ринки взаємозв'язані і утворюють єдину функціонуючу систему. Але вся система замкнена на ринок товарів і послуг. Са­ме цей ринок безпосередньо відповідає на сукупний попит сус­пільства. Зміна попиту відбивається на всіх ринках, а ринкова рівновага у широкому розумінні охоплює ринкову систему в цілому, всі її складові. Істотна особливість сучасної ринкової економіки полягає в системному підході до її регулювання, який надає державному регулюванню цілеспрямований характер.

 Конкуренція як ринковий  фактор

Ринкові механізми (в першу чергу ціновий механізм) функ­ціонують лише в конкурентному середовищі.

Конкуренція — це боротьба між  суб'єктами ринкових відно­син (в першу  чергу — господарськими суб'єктами). По суті — це змагання в його найбільш дійовій формі. Перемога в конкурен­ції тотожна успіху в господарській діяльності. Поразка ж у кон­курентній боротьбі може означати не тільки втрату прибутку (до­ходу), але й втрату самого капіталу, внаслідок чого підприємство перестає існувати як господарський суб'єкт.

Конкурентне середовище має вирішальне значення для фор­мування стимулів і спонукальних мотивів. Завдяки конкуренції господарські суб'єкти намагаються збільшувати пропозицію то­варів, послуг, поліпшувати умови продажу, вишукувати найвигідніші сфери для інвестицій, раціонально використовувати ре­сурси тощо.

З другого боку, наявність конкурентного  середовища дає по­купцям (клієнтам) реальну можливість вибору (товарів, послуг, умов збереження заощаджень, умов одержання позик тощо).

Конкуренція — багатогранне явище. В залежності під зв'язку з ринковими механізмами ціноутворення розрізняють внутрігалу­зеву і міжгалузеву конкуренцію.

Внутрігалузева конкуренція —  це конкуренція, внаслідок якої утворюються  ціни товарів (або послуг) даної галузі. Результати цієї конкуренції проявляються у відхиленнях індивідуальних ви­трат від суспільне необхідних. Виграють господарські суб'єкти, індивідуальні витрати яких менші порівняно з ціною, яка вста­новилась на ринку товарів (послуг) цієї галузі. Навпаки, суб'єкти, індивідуальні витрати яких вищі за галузеві ціни, зазнають поразки, втрачають прибуток або навіть капітал.

Міжгалузева конкуренція — це конкуренція  за вигідне засто­сування капіталу. По суті це теж цінова конкуренція, оскільки ціни в різних галузях можуть давати неоднаковий прибуток (до­ход). Наслідком міжгалузевої конкуренції є вирівнювання норм прибутку і утворення середньої норми прибутку як найбільш ти­пової для всіх сфер застосування капіталу.

Конкуренція відрізняється характеристиками конкурентного середовища. За цією ознакою слід відрізняти досконалу і недос­коналу конкуренцію.

Досконалою, або «чистою», конкуренцією називається така, яка здійснюється у конкурентному середовищі, що складається  з великої кількості учасників, кожний з яких здійснює свою дія­льність  в однакових об'єктивних умовах (має однаковий доступ до ресурсів, покупців, клієнтів, інформації тощо). В умовах «чи­стої» конкуренції ніхто з учасників не може вплинути на ринкові ціни. По відношенню до окремих учасників «чиста» конкуренція нікому не дає переваг, водночас ні до кого з них не може бути дискримінації. По суті «чиста» конкуренція — це бажаний ідеа­льний стандарт конкуренції, ідеальні умови для функціонування ринкових механізмів.

Для реальних умов більш типовою є недосконала  конкурен­ція, її істотна особливість — відсутність рівних умов для учасни­ків конкуренції, наявність у конкурентному середовищі частини підприємств, які мають кращий доступ до ресурсів, реклами, ін­формації тощо. Таким чином, частина учасників конкуренції от­римує додаткові шанси для перемоги в конкуренції. Наприклад, вони здатні здійснювати вирішальний вплив на продажні або за­купочні ціни, на умови одержання кредитів тощо. Як правило, таке конкурентне середовище складається внаслідок монополіз­му в його різних формах.

Різновидом недосконалої конкуренції може бути нечесна ко­нкуренція з кримінальним змістом, її ознаками є застосування по відношенню до конкурентів заборонених законами методів, жорстоких агресивних дій, рекету.

Слід також  відзначити, що в реальних умовах ринкової еко­номіки можлива нецінова конкуренція. Як правило, це конкуре­нція в умовах монополізму. Монополії конкурують не за покуп­ця (клієнта), а за вплив на державний апарат, на законодавчу і виконавчу владу з метою одержання для себе пільг і привілеїв, наприклад, щоб загальмувати доступ на ринок своїм конкурен­там, або одержали незаконні субсидії тощо. Нецінова конкурен­ція так само має кримінальну сторону - підкуп представників державної влади.

Однією з постійних  функцій держави в ринковій економіці  є антимонопольна політика, її головна мета - підтримання кон­курентного середовища, протидія недосконалій конкуренції, особливо в її кримінальних формах, боротьба проти зрощування державного апарату з монопольними структурами.

Підприємництво — особлива ринкова діяльність. Функціонування ринку і його механізмів нерозривно зв'язано з підприємництвом. Підприємництво — це діяльність суб'єктів ринкових відносин по створенню підприємств і в зв'язку з їх фу­нкціонуванням. Внаслідок підприємницької діяльності суб'єкти ринкових відносин стають також і господарськими суб'єктами (тобто такими, що здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку, або доходу).

Слід відзначити, що підприємництво як діяльність самостій­них суб'єктів  притаманна лише ринковій економіці. В планово-директивній системі право створювати підприємства є виключ­ною монополією держави.

Для ринкової економіки підприємництво — це спосіб її існу­вання. Саме через  підприємницьку діяльність реалізуються всі функції ринку. Через підприємницьку діяльність ринковий по­пит зв'язується з пропозицією і між ними встановлюється відно­сна збалансованість. У підприємництві реалізуються ринкові стимули і спонукальні мотиви. Діючи в конкурентному середо­вищі, підприємець постійно шукає партнерів, співробітництво з якими взаємовигідне. Отже, через підприємництво ринок здійс­нює і таку функцію, як досягнення компромісу інтересів.

Соціально-економічною основою  підприємництва є недержавна (приватна — індивідуальна і групова) власність. Причому підприємницька діяльність може бути відокремленою від влас­ності. Власник засобів і коштів — не обов'язково підприємець. З другого боку, підприємець може не бути власником капіталу, а лише менеджером (управителем), який працює за наймом. В цьому відношенні істотні відмінності склалися між великим біз­несом і малими (середніми) підприємствами.

Для великих підприємств типовою  формою підприємства є акціонерні компанії, в яких у найбільш виразній формі  спосте­рігається відокремлення підприємницької  діяльності від власно­сті. В малому і середньому бізнесі найчастіше підприємець — власник підприємства виконує функції менеджера.

Підприємницька діяльність охоплює  всю ринкову економіку. При чому відповідно до характеру підприємницької  діяльності можна виділити три основні  сфери підприємництва.

Сферою підприємницької діяльності є, насамперед, виробни­цтво товарів  і послуг. Підприємства створюються  не тільки для виробництва засобів  споживання, або засобів виробництва. Во­ни можуть створюватись і в  сфері побутових послуг, у вигляді  платних навчальних і оздоровчих закладів тощо.

Другою сферою підприємництва є  комерційна діяльність. Це підприємства, які займаються оптовою і роздрібною торгівлею, купівлею і продажем товарів. Це також широкий діапазон підп­риємств. Причому деякі з них поєднують комерційну діяльність з виробничою.

Сферою підприємницької діяльності може бути також комер­ційне посередництво. Це, насамперед, маклерські контори, які  займаються посередницькими функціями  на ринку землі і неру­хомості. Посередницькі підприємства можуть створюватись та­кож на ринку послуг (наприклад, у зв'язку з організацією відпо­чинку, туризму тощо).

В ринковій економіці співвідношення між різними сферами підприємництва складається (як і інші співвідношення) на осно­ві ринкових механізмів. Причому на це співвідношення впливають встановлені державою норми і правила, в першу чергу в податковій і кредитній сфері.

Зокрема, необґрунтовано високий рівень податків, як правило, приводить до відтоку капіталів з виробничої сфери і розбухання комерційного підприємництва. Але при цьому треба розуміти, що деформації в структурі підприємницької діяльності залежать не від злої волі людей, які прагнуть «легкого хліба», а від тих норм і правил, що їх встановлює держава. Розвиток підприємницької діяльності — запорука нормального функціонування ринкової економіки. В сучасних умовах державі треба не тільки створювати сприятливі економічні умови для підприємництва (особливо в податковій системі і кредитній сфері), але і здійснювати заходи, які б сприяли формуванню підприємців як особливої соціальної групи населення. Підприємцям завжди були необхідні професійні знання в сфері їх діяльності. Велике значення для успішної підприємни­цької діяльності мають такі людські якості, як здатність до ініціативи, до прийняття нестандартних рішень, здатність діяти в умовах неповної інформації, тобто ризикувати. Крім того, в су­часних умовах зростаюче значення має оволодіння науковими методами підприємництва — маркетингом і менеджментом.

Ринкові структури

Цінова політика суттєво впливає  на результати діяльності будь-якого підприємства. Від неї значною мірою залежить успішність фірми або й виживання у довгостроковому періоді, за допомогою цін споживачі формують перше враження від продукції. Що таке цінова політика фірми? Це - комплекс заходів щодо визначення ціни, знижок, умов оплати з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку .

Обидва статистичних дослідження  показали, наскільки великим є  значення цін в економічній поведінці  як фірм, так і споживачів. Це означає, що як і фактором конкуренції, цінами ще дуже рано нехтувати, навіть на високорозвинутих європейських ринках. Цінова політика фірми як засіб завоювання споживача та конкурентної боротьби буде і в майбутньому відігравати величезну роль. Тим більш цікавим є це питання для розвитку підприємницької діяльності в Україні.

Визначення цілей

При формуванні цінової політики одним  з першочергових завдань підприємства є визначення і постановка цілей. Саме цілеспрямованість цінової  політики відчутно дисциплінує підприємство, змушує його якомога чіткіше й оперативніше вирішувати свої далекосяжні стратегічні завдання, аби в кінцевому підсумку забезпечити собі володіння певною часткою ринку і досягти запланованого обсягу прибутку. Саме воно, підприємство, за таких умов здатне встановлювати на продукцію відповідні ціни і варіювати ними. Звичайно, відповідно до прийнятої на підприємстві цінової політики, при визначенні цілей ціноутворення необхідно враховувати низку факторів. Головними з них слід вважати:

- місце та роль ціни в стратегії маркетингової діяльності підприємства;

- методи розрахунку ціни;

- рівень попиту та пропозиції;

- особливості входження на ринок  нової продукції та політика  її реалізації;

- особливості посередницьких і  транспортних послуг;

- наявність обмежень з боку  держави на прибуток, ціну та свободу її змінювання.

Значне місце у даному процесі  належить і факторам побічного впливу. Серед них можна виділити обсяг  виробництва, особливості ринкової орієнтації підприємства, стадії життєвого  циклу товару та деякі інші.

Всі існуючі цілі ринкового ціноутворення можна згрупувати у три основні напрями: орієнтовані на збут, на прибуток чи фактичне становище фірми. При цьому роль та функції ціни у кожному конкретному випадку визначаються з обов'язковим урахуванням того, довгостроковим чи короткостроковим є підхід в досягненні цілі, яку ставить перед собою фірма.