Поняття милозвучності української мови

Разом з тим у деяких мовах, що порівнюються на основі спонтанного слухового сприйняття (а не на основі наукового аналізу окремих параметрів), з погляду іномовців або фахівців, наділених здатністю давати естетичні оцінки звучання відповідно до свого розуміння прекрасного, - виділяють мови більш і менш красиві (милозвучні), так само, як ми розрізняємо, наприклад, твори більш і менш талановитих композиторів, кращі й гірші пісні, окремі музичні твори тощо.

Без спеціальних досліджень важко стверджувати, чи є загальнолюдське розуміння милозвучності мови, хоч практика засвідчує наявність такого критерію для групи, наприклад, європейських мов (пор., наприклад, визнання італійської мови найкрасивішою), або азіатських, або африканських. Можливо, серед них є ще якісь вужчі (або ширші) регіональні уподобання, але це, повторюємо, вимагає достовірних статистичних даних.

Очевидно, зважаючи на невеликий мовний матеріал, залучений до спостережень (фактично дві мови - українська та російська), деякі наші висновки видаватимуться певною мірою апріорними, але вони можуть започатковувати ґрунтовні дослідження милозвучності різних мов, виконані з використанням експериментально-фонетичних, психолінгвістичних та статистичних методів дослідження.

 

 

 

 

[1] История лингвистических учений: Древний мир. – М., 1980. – С. 84.

[2]Докладніше див.: Мосенкіс Ю.Л. Мова трипільської культури. – К., 2001. – С. 128-129.

[3]Тоцька Н.І. Засоби милозвучності української мови // Українське мовознавство. – К., 2000. – Вип. 22. – С. 3.

[4]З.В.Дудник указує на можливість написання еуфонія, зазначаючи, однак, що й при цьому написанні збережеться вимова [ў] (усне повідомлення). Справді, словоевфонія саме мало би бути евфонійним.

[5]У російському перекладі гладкость.

[6] Лосев А.Ф. История античной эстетики: Ранняя классика. – М., 1994. – С. 442. Паралелізм давньогрецьких уявлень про букви (ототожнювані зі звуками) й атоми досліджений О.С.Широковим. Докладніше про давньогрецькі теорії див. діалог Платона "Кратіл" (першу відому нам працю з теоретичного мовознавства загалом і з фоносемантики зокрема) й інші тексти у зб. "Античные теории языка и стиля" (Ленінград, 1936; перевидання: СПб., 1996). Збірник виданий із метою "показати витоки індоєвропеїстики й тим самим викрити її уявну самостійність", демонструє "якнайцікавіші зв’язки між новим ученням про мову й висловлюваннями Демокріта", присвячений пам’яті М.Я.Марра (с. 5-6).

[7]У російському перекладі гладкими.

[8]Або доладними (переклад Ю.І.Бедрика). У російському перекладі складными.

[9]Напівголосними вважалися сонанти m, n, l, r й s – ті звуки, якими міг закінчуватися склад (Тахо–Годи А.А. Комментарии // Античные риторики. – М., 1978. – С. 326).

[10] Пор. давньогрецькі магічні звукові формули ("заклинання"), що складаються іноді виключно з голосних. Ось приклад орфічних магічних слів: "αωεη εωηι αιαη ωηιωαωεοηεωηι ααη ωηιω" (WesselyK. Ephesiagrammata. – Wien, 1886. – S. 35; Новосадский Н.И. Орфические гимны. – Варшава, 1900. – С. XLIII).

[11] Тахо–Годи А.А. Комментарии... – С. 321.

[12] Гаспаров М.Л. Античная риторика как система // Античная поэтика: Риторическая теория и литературная практика. – М., 1991. – С. 51.

[13] Троцкий [Тронский] И.М. Проблемы языка в античной науке // Античные теории языка и стиля. – СПб., 1996. – С. 19.

[14] Меликова–Толстая С.В. Античные теории художественной речи // Античные теории языка и стиля. – СПб., 1996. – С. 165.

[15]Там само. – С. 335.

[16]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 3–4.

[17]Там само. – С. 4.

[18]Таким письменник вважає полтавсько-чигиринський.

[19]Самійленко В.І. Дбаймо про фонетичну красу мови. – К., 1917. – С. 3.

[20]Там само. – С. 4.

[21]Там само. – С. 5.

[22]Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. – К., 1962. – С. 130–131.

[23]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 5.

[24]Там само. – С. 130.

[25]Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 330. Див. також, зокрема: Никонов В.А. Консонантный коэффициент // LinguaPoznaniensis. – Poznan, 1960. – VIII.

[26]Чередниченко І.Г. Нариси... – С. 199.

[27]Там само. – С. 200.

[28]Там само. – С. 202–215.

[29] Розглядані проблеми плідно досліджуються й у роботах: Тимошенко П.Д. Засоби милозвучності (евфонії) української мови // Українська мова в школі. – 1952. – № 4; Варченко І.О. Про паралелі -ся, -сь у дієсловах української мови // Українська мова в школі. – 1958. – № 3. – С. 59–65; Українська мова і література в школі. – 1965. – № 1; Пилинський М.М. До питання про чергування в – у на початку слова // Дослідження з лексикології та лексикографії. – К., 1965; Критенко А.П. Звукові варіанти слова // Мовознавство. – 1967. – № 1; Тоцька Н.І. Вокалізація приголосних у висвітленні П.Г.Житецького // Українське мовознавство. – К., 1997. – Вип. 21. – С. 100–108; Денисенко Л.П. Фонетичні і словотворчі варіанти слова в говірках Нижньої Наддніпрянщини: Авт. дис. ... канд. філол. наук / 10.02.02 – українська мова; Дніпропетровський державний університет. – Дніпропетровськ, 1995. – 22 с.

[30]Масюкевич О.М. Фонетичні синоніми // Українська мова і література в школі. – 1967. – № 8. – С. 85.

[31]Чабаненко В.А. Рец. на: Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – 752 с. // Українська мова. – 2001. – № 1. – С. 99.

[32] Жовтобрюх М.А. Слово мовлене. – К., 1969. – С. 36; Масюкевич О.М. Фонетичні... – С. 85.

[33]Масюкевич О.М. Фонетичні... – С. 85. "Питанню фонетичних синонімів досі не приділялося належної уваги, вони здебільшого ототожнювалися з фонетичними варіантами слів, а стилістичні їх функції не визначались... Однією ж із специфічних особливостей української мови є наявність значної кількості різноманітних фонетичних синонімів" (там само. – С. 87).

[34] Тимошенко П.Д. Фонетические явления на границе слов в украинском языке: Автореф. дисс. … канд. филол. н. – К., 1953. – С. 10.

[35]Мацюк Г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). – Львів, 2001. – С. 147.

[36] Півторак Г.П. Формування... – С. 147; Наєнко Г.М. Курс лекцій з історії української мови. Фонетика. – К., 2002. – С. 53.

[37]Наєнко Г.М. Курс... – С. 53.

[38]Пилинський М.М. Словник і культура нашої мови (до виходу першого тому Словника української мови АН УРСР) // Мовознавство. – 1971. – № 5. – С. 84–87. На думку М.М.Пилинського, "при наявності ніби справді паралельних форм на в // у одна з цих форм завжди сприймається як основна" (там само. – С. 85). Відзначається вплив віршового розміру на чергування фонетичних варіантів (там само. – С. 85–86).

[39] Наєнко Г.М. Курс... – С. 29.

[40]Там само.

[41]Пилинський М.М. Словник і культура нашої мови (до виходу першого тому Словника української мови АН УРСР) // Мовознавство. – 1971. – № 5. – С. 86.

[42] Тоцька Н.І. Про милозвучність української мови // Загальна та експериментальна фонетика: Зб. наук. праць і матеріалів / Відп. ред. Л.Г.Скалозуб. – К, 2001. – С. 236.

[43]Цит. за: Качуровський І. Фоніка. – Мюнхен, 1984. – С. 15–16.

[44] Дудник З.В. Структура відкритого складу в українській мові та її особливості з погляду артикуляційної організації // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету. Гуманітарні науки. – К., 1999. – С. 60–63.

[45] Качуровський І. Зазнач. праця. – С. 22.

[46] Жовтобрюх М.А. Зазнач. праця. – С. 32.

[47] Лекомцева М.И. Типология структур слога в славянских языках. – М., 1968. – С. 163.

[48] Тоцька Н.І. Про милозвучність... – С. 236.

[49]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 6.

[50]Гогичадзе Г.Д. О некоторых вокально-методических принципах в связи с фонетическими особенностями грузинского языка. – Тбилиси, 1956. – С. 16. Цит. за Н.І.Тоцькою.

[51] Михайлов М.М. О благозвучности русской речи // Русская речь. – 1968. – № 2. – С. 51. Цит. за Н.І.Тоцькою.

[52]У значенні "звучність", від давнього слова гук – "звук".

[53]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 4–5.

[54] Мовчун Л.В. Регулярні фонетичні варіанти слів в українській літературній мові (кінець XVIII – перша третина ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. н. – К., 2000. – С. 3, 7.

[55] Тимошенко П.Д. Зазнач. праця. – С. 12.

[56] Totskaya N.I. The Nature of the So-Called Non-Syllabic Vowels in the Ukrainian Language // Proceedings XIth International Congress of Phonetic Sciences. – Tallinn, 1987. – Vol. III. – P. 246.

[57]З.В.Дудник зазначає, що названі чергування пов’язані зі зміною кількості складів, а в наведених рядках ця кількість не змінюється (усне повідомлення). Однак, на нашу думку, слід зважати і на вимоги віршованого розміру, і на пісенні можливості.

[58]Пауза сприймається як придих-приголосний?

[59]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 3.

[60]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 7. На думку З.В.Дудник, сильний наголос не можна напряму пов’язувати з редукцією голосних; для різних мов різна закономірність цих співвідношень (усне повідомлення).

[61] Мейе А. Основные особенности германской группы языков: Пер. с франц. – М., 1952. – С. 62.

[62] Пилипенко О.Ф. Интонация неместоименного вопроса и связанного с ним ответа в современном английском языке: Авт. дис. … канд. филол. наук. – К., 1963. – С. 10–11; Тоцька Н.І. Засоби... – С. 7.

[63] Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 359-360.

[64]Тоцька Н.І., Кононенко О.В. Побічний наголос в українській мові // Українське мовознавство. – К., 1987. – Вип. 14. – С. 38–44; Кононенко О.В. Сприймані характеристики побічного наголосу у складних словах // Українське мовознавство. – К., 1990. – Вип. 17. – С. 64–70.

[65] У тексті помилково "наголошених", що помічено О.В.Бас-Кононенко.

[66] Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови. – К., 1973. – С. 189–190; Скалозуб Л.Г., Дудник З.В. Внесок професора Ніни Іванівни Тоцької в експериментальні дослідження фонетики українського мовлення // Українське мовознавство. – К., 2000. – Вип. 22. – С. 11–12.

[67]Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 359.

[68] Чикобава А.С. Грузинский язык // Языки народов СССР. – М., 1967. – Т. 4. – С. 28. На цитоване місце звернув мою увагу І.З.Бурковський.

[69] Кизириа А.И. Занский язык // Языки народов СССР. – М., 1967. – Т. 4. – С. 65. Яскравою ілюстрацією відсутності наголосу в грузинській може бути манера деяких її носіїв вимовляти російські слова з так само розподіленим наголосом, причому складається враження, що головний наголос узагалі відсутній, а побічний припадає на кожен склад: Дàрàгùè тàвàрùщù.

[70]Тоцька Н.І. Засоби... – С. 7.

[71] Тісні зв’язки стародавніх мешканців України з картвелами-грузинами існували здавна – див., напр.: Мосенкіс Ю.Л. Грузинські назви річок України. – К., 2001. – 13 с.

[72] Абаев В.И. Историко–этимологический словарь осетинского языка. – М., 1973. – Т. 2. – С. 288–289.

[73]Мосенкіс Ю.Л. Мова трипільської культури. – К., 2001. – С. 125. Пор. і старосл. глаголъ, рос. діал. гологолить "базікати", паралелі в інших слов’янських мовах, від прасл. *golgolъ, для якого припускають спільнокореневість із *golosъ  (Етимологічний словник української мови. – К., 1982. – Т. 1. – С. 518-519; Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. – М., 1986. – Т. 1. – С. 409).

[74]Слово за: История Древнего Востока. – М., 1988. – Ч. 1: Месопотамия / Под ред. И.М.Дьяконова. – С. 203, 334.

[75]За Ю.В.Откупщиковим.

[76]Мосенкіс Ю.Л. Трипільський прасловник української мови. – К., 2001. – С. 50.

[77]Пор. орфічну традицію, пов’язану з Критом (див. праці болгарського академіка А.Фола).

[78]Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1991. – Т. 1. – С. 134.

[79]Этнографическое обозрение. – 1898. – Вып. 1.

[80] Марр Н.Я. Избранные работы. – Л., 1933–1937. – Т. 5. – С. 53–54.

[81] Марр Н.Я. Избранные работы. – Л., 1933–1937. – Т. V. – С. 230. Близькою була позиція Ф.П.Філіна в "Нарисі історії російської мови" (1940).

[82] Корещенко А. Наблюдения над восточной музыкой, преимущественно кавказской // Этнографическое обозрение. – 1898. – № 1. – С. 22.

[83] Кузнецов П.С. [Выступление] // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. – М., 1956. – Т. 9. – С. 122.

[84] Лекомцева М.И. Типология структур слога в славянских языках. – М., 1968. – С.193.

[85]Калашник В.С. Немилозвучність // Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 376. Пор. статтю В.С.Калашника "Милозвучність" (там само. – С. 314-315) і цитоване вище доповнення В.А.Чабаненка в рецензії на енциклопедію.

[86] А чи не вплинули на такі уявлення доіндоєвропейські (трипільсько-балканські) вимовні звички, що цілком могли згодом скластися й в естетичну традицію? (Пор. у Цицерона про відчуття мови римлянами.) Тривалість мовно-естетичних традицій ясна з численних реконструкцій індоєвропейських поетичних формул.