Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише оточкування не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різних функцій. Однією з найважливіших умов виходу України на         рівень конкурентноздатності з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинно бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з                    мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників           узагалі ( сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти         устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Уся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі                    підприємства, і в першу чергу великі і середні, мали можливість вибору                 постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, доводячи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малого бізнесу вимагає визначених матеріально-технічних,                         фінансово-кредитних і організаційних передумов.

Додання процесу створення малих підприємств масового характеру веде до виникнення зони малого бізнесу, здатної успішно входити в інфраструктуру підприємств. Тим часом, в Україні цей процес зіштовхується з багатьма                труднощами і проблемами.

За останні роки, зокрема, тут відбулися в цілому сприятливі зміни в              механізмі створення нових підприємств, у тому числі малих. Значно спрощений порядок проходження документів, зв'язаних з одержанням дозволів на                   підприємницьку діяльність. Це привело до істотного скорочення необхідних для цього термінів. Якщо раніш були потрібні численні візи посадових осіб, що затягувало час оформлення документів на багато тижнів і навіть місяці, то              тепер цей час скоротився до декількох днів, а граничні терміни оформлення практично обмежені лише частотою засідань комісій виконавчих органів влади, що дають остаточне рішення. Правда, слід зазначити завищені труднощі і            складність заповнення необхідних документів. Але ці труднощі легко               переборні, оскільки виникли фірми, за порівняно невелику плату, що беруть на себе весь процес оформлення.

При всім цьому, однак, залишаються численні фактори, що                               перешкоджають розвитку малого підприємництва як особливої буферної зони ринкової економіки. Причому в першу чергу це відноситься до сфери                       виробництва і тієї її частини, що здатна виконувати функції інфраструктури підприємств. Зовсім недостатня інтенсивність цього процесу. Разом з тим у           його напрямках спостерігаються явні деформації, що не відповідають потребам формування сучасної ринкової економіки.

Діючий порядок створення підприємств носить (як і колись) дозвільний характер. У законодавчих актах перераховані види діяльності, щодо яких                дозволене створювати підприємства. У результаті, якщо той чи інший вид              діяльності не передбачений у переліку дозволених, тобто він є неординарним, апарат виконавчих органів влади одержує широкі можливості для                           необґрунтованих заборон. Тим часом, сутності ринкової економіки відповідає така форма нормативних актів, коли перелічуються заборонені види діяльності.

Створенню нових підприємств, у тому числі і малих, перешкоджає               практика стягування зборів, зв'язаних з оформленням документів і дозволів. Плата за дозволи носить різноманітний характер. Необхідно платити як за              дозвіл займатися підприємницькою діяльністю взагалі, так і за право займатися кожним видом діяльності особливо. Усі ці внески в остаточному підсумку              збільшують витрати підприємств, скорочують їхні доходи і прибуток.

Особливо слід зазначити, що на шляху розвитку підприємництва в              Україні коштує діючий порядок оподатковування підприємств. Формально         відповідно до цього порядку податком обкладається лише прибуток                  підприємств. Причому розмір податку складає 30%, що відповідає прийнятому в ринковій економіці представленню про оптимальний рівень оподатковувань прибули. Але це ( лише оманна видимість. Підприємства зобов'язані включати у свої витрати відрахування в різні фонди (їхній п'ять), що, по суті, є частиною доданої вартості. Тим самим рівень витрат істотно завищується, а прибуток    відповідно скорочується.

Такий порядок оподатковування містить у собі глибоке внутрішнє               протиріччя. Воно припускає відсутність конкурентного середовища,                       монопольне положення суб'єктів ринкової економіки, їхня здатність                        установлювати ціни на витратній основі, тобто, по суті,( поява непрацюючих механізмів ринкового ціноутворення. Якби ті ж підприємства діяли в                    нормальних ринкових умовах, у яких ціни встановлюються не на витратній     основі, а як рівноважні ціни механізму ринкової конкуренції, то напевно велика частина підприємств стала б збиткової, утратила б головний мотив і основу            своєї діяльності ( прибуток. У реальних економічних умовах України                     монопольне завищення цін не стільки розоряє діючі підприємства, скільки         перешкоджає створенню нових і, що особливо істотно, неминуче веде до               скорочення виробництва через невідповідність купівельної спроможності            населення рівням цін.

Прийнята в Україні система оподатковування прибутку і відрахувань, що включаються у витрати, не тільки гальмує розвиток підприємництва, але і               деформує його напрямку. Вільний капітал явно уникає сфери виробництва              товарів і послуг, де необхідні відносно великі первісні капітальні вкладення з проблематичними перспективами окупності. Він спрямовується головним              чином у торгово-посередницьку діяльність. Показово, що в цю же сферу                  переважно кинулася і зареєстрована індивідуальна трудова діяльність, значна частина якої має у своїй основі вояжі так званих “човників”.

У сучасній ринковій економіці податкові важелі вважаються найбільш ефективним інструментом її регулювання. В Україні ж ці важелі, по суті,              практично не використовуються ні для розвитку підприємництва, ні для                регулювання його напрямків. В даний час нові підприємства, у тому числі малі, не одержують прав на податкові пільги. Відсутні диференціація рівня податків із прибутку і розміру відрахувань у залежності від видів і напрямків                       підприємницької діяльності, а також від використання прибули. Немає знижок з податків, якщо прибуток використовується для створення нових робочих місць, технологічного відновлення виробництва і т.д. (відзначимо, що ці й інші                 податкові пільги були скасовані на початку 1995 р.). Відсутня така форма               державної підтримки малих підприємств, як пільгові умови їхнього                        кредитування (наприклад, шляхом забезпечення державних гарантій банкам, що надають кредити на створення підприємств і розвиток підприємницької            діяльності).

Широкий, і притім регульований процес розвитку підприємництва,              особливо в сфері малого бізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом національної економіки з кризового стану на основі приборкання           інфляції і введення стабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництва здатний зупинити падіння виробництва і               валового національного продукту, домогтися їхньої стабілізації, а потім і росту.

Масове підприємництво вимагає підготовки людей, здатних до цього             роду діяльності. Така задача повинна зважуватися на всіх рівнях утворення і     навчання. Повинна формуватися і законодавча база, що регулює відносини, зв'язані зі створенням і функціонуванням малого бізнесу, що забезпечує його захист від монопольних структур, сваволі чиновників і рекету.

У свою чергу, створювана на державному рівні програма повинна бути                   заснована на науково розроблених концептуальних побудовах розвитку               підприємництва в окремих сферах і областях економіки. Тільки такий підхід може допомогти уникнути великих помилок у процесі створення системи              підтримки малого бізнесу, гарантувати послідовність її формування і                 забезпечити практичну реалізацію всіх її елементів.

Світовий досвід розвитку малих підприємницьких структур указує на те, що найбільша їхня ефективність досягається в умовах існування приватної            форми власності. Формування її правової бази в Україні повинне передбачати ряд мір:

• удосконалювання законодавчих актів, що регламентують масову                   приватизацію;
• установлення довгострокової перспективи розвитку приватного                    підприємництва, твердження права спадкування і продажі власності;
• надання надійних політико-адміністративних гарантій від неправомірних зазіхань на власність з боку держави, інших фізичних і юридичних осіб.

Особлива увага необхідно звернути на той факт, що в нормативних актах по регулюванню підприємництва існує деяка невизначеність у розумінні                термінів “мале підприємство”, “мале підприємництво”, “малий бізнес”,                  недостатнє розмежування організаційної, організаційно-правової й                        організаційно-економічної форм господарської діяльності. У світовій практиці переважне більшість малих підприємств ( це юридично і фінансово самостійні, незалежні, невеликі по чисельності зайняті фірми, засновані на приватній              власності одного чи декількох громадян, що безпосередньо керують і                     працюють на своєму підприємстві.

Головною проблемою для малого підприємства є труднощі з                       фінансуванням. Відсутність достатнього капіталу в більшості населення,              складність, невигідність, а іноді і неможливість одержання позикових засобів гальмують розвиток малого бізнесу. Задача держави — створити передумови, що стимулюють вкладення інвестицій і підприємницької енергії в даний сектор економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Основні завдання, які потрібно вирішити в Україні – це стабілізація і     збільшення виробництва, нормалізація товарно-грошових відносин. Шляху   стабілізації і зростання ефективності економіки нашої країни полягають у її   переході до нового стану демократизації і ринковим відносинам, що              підтверджуються багаторічним досвідом розвитих країн світу. Але перехід від централізованої системи господарювання до ринкових відносин виявився        набагато складніше, ніж представлялося. Новосформований і ще незрілий    апарат (законодавчий і виконавчий) державної влади не зумів вчасно             сформувати політичну й економічну моделі формування нового                        демократичного суспільства, механізм переходу до ринкових відносин.

Вироблені на підприємствах України товари йдуть як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, а валютний виторг від їхньої реалізації за рубежем не      попадає в країну. Так, у 1992 році українські підприємства поставили Росії      товари на суму близько 900 млрд. руб., а на їхні рахунки в банках України не надійшло жодного карбованця. Це суперечить законам ринку і може бути       виправлено, якщо зовнішньоекономічна діяльність підприємств буде               регулюватися державою.

Малі підприємства об'єктивно по своїй природі, особливо на першому етапі свого розвитку, знаходяться в гірших конкурентних умовах на ринку в порівнянні з більш великими й об'єктивно вимагають відповідної підтримки. Тому                  створення розгорнутої і всебічної системи державної підтримки малого                    підприємництва є найважливішою умовою його успішного розвитку.                    

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.
2. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.
3. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.
4. Ткаченко Т. П. Особливості формування підприємницького середовища в Україні у пострадянський період //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 128 – 135
5. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.