Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

 

 

 

Реферат

 з економіки підприємства  на тему:

«Підприємство як суб’єкт ринкової економіки»

 

 

 

Виконала:

студентка економічного факультету

14-ЕП групи

Бойчук Каріна Русланівна

 

 

 

 

 

 

 

м. Кам’янець-Подільський

2013р.

 

ПЛАН

 

Вступ            3

1. Сутність та функції підприємства       4
2. Форми та види підприємств        5
3. Адаптація підприємств до ринкових відносин     7
4. Структура підприємства й обіг його виробничих фондів   9
5. Економічні проблеми підприємництва та шляхи їх вирішення  12

Висновок           23

Список використаної літератури       24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Однією із найважливіших і актуальних проблем у ринковій економіці є питання діяльності підприємства. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Відтворювальна функція підприємства - це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність та функції підприємства

 

Підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує такі функції:

• організаційну — забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації;
• відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів;
• соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків:

• організаційно-технічного — як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника;
• соціально-економічного — як суб’єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.

Підприємство повинно існувати за таких умов:

• Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків;
• Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу;
• Несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.

Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності й самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

 

 

2. Форми та види підприємств

 

У ринковій структурі економіки України виділять такі форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

• індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;
• сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;
• приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;
• колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
• державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;
• комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
• спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
• орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

• партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;
• асоціації — об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);
• корпорації (акціонерні товариства) — об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірними. Такий механізм називають системою участі;
• консорціуми — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;
• концерни — об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Крім того, функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об’єктами. Найпоширенішими об’єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком. Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо. Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.

 

 

3. Адаптація підприємств до ринкових відносин

 

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи й механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать влаштованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього редагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що властивому нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємством в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови й розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге – теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграції управління й виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існуть, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявність фактично поки ще єдиної державної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва й управління й одночасному переході до змішаних форм власності.

Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група й категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи й категорії.

Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства (керування якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляхи й методи їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.

Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств – прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія й методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.

Основними питаннями, що зажадають вирішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства, є:

• визначення моделі управління власністю підприємства і його структурних підрозділів;
• утворення системи обліку витрат і результатів роботи;
• управління внутрішньо фірмовим ціноутворенням і поділом результатів господарювання.

 

 

4. Структура підприємства й обіг його виробничих фондів

 

Головна задача підприємства – задовольняти в чому-небудь суспільної потреби даного регіону, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок якої і задовільняються соціальні й економічні інтереси даного колективу і власника майна підприємства.

Кожне підприємство, фірма, об'єднання незалежне від форм власності діє на основі господарського (комерційного) розрахунку. Принципи госпрозрахунку:

1. самофінансування;
2. самозабезпечення;
3. матеріальна зацікавленість;
4. економічна відповідальність;
5. воля господарської діяльності;
6. конкуренція між товаровиробниками, контроль за їхньою господарською діяльністю.

Комерційний розрахунок ( це економічна категорія товарного виробництва, що відбиває складну систему економічних відносин, що виникать у процесі використання засобів виробництва, реалізації продукції, при розподілі і використанні отриманого доходу, прибутку.