Отчет по практике в ТБ «Депорт»

Хоча сторони договору на проведення оцінки майна (замовник, платник) мають право вільно обирати  оціночну компанію, однак слід враховувати  що відповідно до Закону України "Про  оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність в Україні" не допускається проведення оцінки майна  суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання у таких випадках:

- проведення суб'єктом  оціночної діяльності - суб'єктом  господарювання оцінки майна,  що належить йому або оцінювачам, які працюють у його складі, на праві власності або на  яке зазначені особи мають  майнові права;

- проведення оцінки майна  фізичної особи-замовника або  керівників юридичної особи, яка  є замовником оцінки, оцінювачем, який має родинні зв'язки з  зазначеними особами, або суб'єктом  оціночної діяльності - суб'єктом  господарювання, керівництво якого  має зазначені зв'язки;

- проведення оцінки майна  своїх засновників (учасників).

Результати оцінки майна, проведеної з порушеннями зазначених обмежень, визнаються недійсними та підлягають обов'язковому скасуванню.

Також слід мати на увазі, що Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність в Україні" не допускає встановлення у договорі розміру оплати робіт  як частки вартості майна, що підлягає оцінці.

Дуже важливим є визначення порядку та строку передачі оцінювачу  вихідних даних, оскільки, виходячи з  практики, саме цей етап значно впливає  на строк виконання робіт. Краще  домовитися про підписання Акту про  надання та прийняття сторонами  такої інформації.

 

2.2 Методолгія проведення оцінки майна

 

Процес оцінки складається  з наступних основних етапів:

- підготовчий;

- оцінювальний;

- заключний.

На підготовчому етапі  залежно від цілей оцінки й  можливостей визначається вид вартості й методи оцінки, готується необхідна  для проведення оцінки інформація, аналізується фінансовий стан і ризики оцінюваного підприємства.

На оцінювальному етапі  безпосередньо оцінюється підприємство (бізнес) відповідно до обраного виду вартості й методів оцінки.

На заключному етапі оцінки здійснюються необхідні коректування вартості ( зокрема, на фінансове становище  підприємства, на ступінь контролю, на ліквідність, якість менеджменту  й ступінь диверсифікованості виробництва) і складається звіт про оцінку підприємства (бізнесу).

Залежно від мети оцінки застосовуються наступні види вартості:

- ринкова;

- ліквідаційна;

- інвестиційна;

- спеціальна

- вартість у використанні;

Ринкова вартість — ціна, по якій може бути укладена угода між  продавцем і покупцем за умови, що обоє діють без примусу, компетентно  й до обопільної вигоди. Найчастіше необхідність розрахувати ринкову  вартість виникає при висновку угоди  по переходу прав власності на підприємство й коли необхідно визначити ціну його купівлі-продажу. Об'єктом оцінки є власний капітал підприємства. На ринкову вартість впливає співвідношення попиту та пропозиції.

Ринкова вартість підприємства — це результат регламентованої  процедури кількісного визначення його цінності, здійснюваної власником  або уповноваженими особами.

Ринкову вартість підприємства визначають капіталізацією його цінності (прибутковості, рентабельності), соціально-економічної  значимості, унікальності, інноваційності й інтелектуалізації продукції, робіт, послуг, що випускаються [17, c.154].

Підсумкова величина ринкової вартості підприємства залежить від  прибутковості й ступеня ризику господарської діяльності підприємства, платоспроможності потенційного покупця, наявності альтернативних об'єктів  вкладення коштів і т.д.

Інвестиційна вартість —  враховує вимоги конкретного інвестора (за рівнем ризику, прибутковості й  ін.). Розраховується якщо буде потреба  прийняти інвестиційне рішення.

Ліквідаційна вартість —  ціна роздільного продажу активів  за винятком усіх зобов'язань підприємства й витрат на продаж. Оцінюється у  випадку ліквідації підприємства.

Після визначення виду вартості для оцінки вибирають підхід і  методи оцінки вартості. Виділяють  наступні підходи до оцінки вартості майна підприємства: ринковий (порівняльний), витратний (майновий), дохідний.

Ринковий (порівняльний) підхід означає, що найбільш імовірною величиною  вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу ідентичної компанії, що склалась на ринку.

Витратний підхід (майновий підхід, підхід на основі активів) укладається в оцінці поточної вартості тих або інших елементів майнового комплексу підприємства і його нематеріальних активів. При цьому вартість активів підприємства розглядається з погляду понесених витрат, тобто визначається сумою витрат на його відтворення або заміщення з обліком фізичного й морального зносу.

При витратному підході підприємство розглядається як комплекс майна  й майнових прав (нематеріальних активів). У цьому зв'язку застосовувати  його доцільно у випадках продажу  активів при ліквідації підприємства, при страхуванні майна, тобто  якщо виникає необхідність оцінки майнового  комплексу підприємства.

Витратний підхід може бути єдиним в оцінці майнового комплексу  підприємства, оскільки:

- для неефективних, неприбуткових,  підприємств витратний підхід  дозволяє одержати прийнятну  для продавця ціну, тому що  враховує саме вартість активів  і не бере до уваги потенційну  прибутковість;

- для оцінки бізнесу  витратним підходом існує необхідна  статистика ( на відміну від порівняльного  підходу).

Дохідний підхід розглядає  підприємство як актив, що приносить  дохід у майбутньому, що і є  основною перевагою даного підходу. Одним з головних недоліків підходу  є прогнозний характер інформації, на основі якої здійснюється оцінка.

Перераховані підходи  до оцінки майна підприємства (бізнесу) доповнюють один одного. Як правило, залежно  від цілей оцінки, умов, стану  об'єкта оцінки, зовнішнього середовища вартість підприємства оцінюють відразу  декількома методами (двома-трьома), найбільш прийнятними для конкретної ситуації в рамках зазначених вище підходів, а потім розраховують підсумкову величину як середньозважену (методом  математичного або експертного  зважування). При виборі питомої  ваги кожного окремого методу беруть до уваги такі фактори, як: характер діяльності підприємства, ціль оцінки й використовувані методи визначення вартості, кількість і якість даних, використовуваних кожним методом, і  ін.

Результати оцінки є основою  для прийняття як поточних, так  і інвестиційних рішень. У першому  випадку власники, керівники підприємства одержують інструмент керування  вартістю підприємства, в іншому випадку  з'являється можливість показати потенційному інвесторові або кредиторові процес створення вартості підприємства.

 

2.3 Організаційно-штатна  структура ТБ «Депорт»

 

До спеціальних  норм, що регулюють діяльності товарних бірж відносяться  положення Закону України «Про товарну біржу», прийнятого в  1991 році і який є  основним нормативно-правовим актом, що  регламентує діяльність товарної біржі.

Аналогічні закони є й в Росії,  Бєларусі, Вірменії й інших країнах СНД. Норми таких законів регулюють основні питання діяльності товарної біржі: організацію торгів,  укладання договорів, правовий статус учасників біржових торгів й ін.

Виходячи з  положення ст. 6 Закону України “Про товарну біржу”, згідно з яким  товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі, можна  зробити висновок, що в Україні товарні біржі є  юридичними особами приватного права [2, ст. 6].

На підтвердження  цього можна навести також  положення ст.5 вказаного Закону “Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті” [2, ст. 5].

Заснування товарної біржі, у тому числі ТБ «Депорт» здійснюється шляхом укладення засновниками  договору, який визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх  обов’язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків”.

Законом України  „Про товарну біржу” передбачено, що для управління товарною  біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються виконавча дирекція та спеціальні  підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія та інші  підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності [2, ст.11]. Підрозділи біржі діють на  основі положень, що затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або  уповноваженим ними органом.

Тобто, закріплено лише загальний перелік органів  управління та структурних  підрозділів  біржі. Відсутнє чітке нормативне регулювання  вимог до створюваних органів  та їх  повноважень. Всі питання  щодо діяльності органів управління та структурних  підрозділів бірж регулюються виключно положеннями  статуту біржі та правилами  біржової торгівлі. У літературі наводиться стандартна структура товарної біржі, при  цьому, як зразок використовується модель закордонних товарних бірж [13, c.123].

Організаційно-штатна структура ТБ «Депорт» існує як самостійне підприємство. На чолі стоїть генеральний директор.

Вищим органом  управління біржі є загальні збори  біржі, в яких беруть участь члени  біржі, які повністю сплатили вартість біржового місця, якщо окремими рішеннями  загальних зборів не встановлено  інше.

До компетенції  загальних зборів біржі відносяться: прийняття рішень щодо внесення  та затвердження змін та доповнень  до статуту біржі; обрання та відкликання  голови,  заступника голови та членів біржового комітету, членів ревізійної комісії, голови та арбітрів біржового  арбітражу; прийняття рішення про  виключення з числа членів біржі;  розгляд скарг на рішення біржового  комітету; прийняття рішення про  припинення  діяльності біржі; призначення  ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;  розгляд  та затвердження правил біржової торгівлі, регламентів (в тому числі регламенту проведення загальних зборів біржі), положень про біржовий арбітраж, котирувальну  комісію та інших обов'язкових  для виконання рішень, які регламентують  діяльність біржі;  затвердження річного  звіту про результати фінансово-господарської  діяльності біржі, який  подається  директором біржі, та акту ревізійної комісії; прийняття рішення про  створення,  реорганізацію і ліквідацію філій та представництв, затвердження положень про них;  прийняття рішення  про створення, реорганізацію і  ліквідацію дочірніх підприємств,  затвердження їх статутних документів та ін. [14, c.126].

У період між  загальними зборами управління здійснює біржовий комітет. Як  правило, так  і у ТБ «Депорт», до його складу входять:  голова, його заступники та члени комітету. Біржовий  комітет здійснює нагляд і контроль за діяльністю дирекції та інших органів біржі, які діють  під керівництвом директора, може скасувати  чи змінити прийняті ним рішення;  підписує з директором трудовий контракт; вносить зміни до правил біржової торгівлі.

Права та обов’язки  учасників біржової діяльності знаходяться  у безпосередньому  зв’язку з  порядком створення цих суб’єктів  та особливостями їх діяльності. Тому в цьому  підрозділі розглядаються  як взаємопов’язані елементи умови  виникнення та діяльності  учасників  біржової діяльності та їх права і  обов’язки [13, c.127].

На практиці набуття  членства на біржі пов’язано з  проходженням певної процедури,  яка  насамперед полягає у моніторингу  фінансового стану претендента  у члени біржі та  отриманні  рекомендацій від осіб, які вже  є членами біржі. Рішення про  прийняття до  членів біржі, або  про відмову після розгляду наданої  заяви та інших документів приймає  вищий орган біржі (загальні збори  біржі).

Строкове членство надає всі права члена біржі  крім прав управління справами біржі.  Член біржі, який повністю сплатив пайовий  або вступний внесок, може здавати  в найм  свої членські права ("біржове" або "брокерське" місце), а також  продавати їх. При цьому  він  зобов'язаний сповістити про це біржовий комітет і зареєструвати цей  договір на біржі.

За укладання  відповідних договорів член біржі  сплачує збір у розмірі, визначеному  біржовим комітетом. Практика використання строкового членства вбачається досить  позитивною, оскільки розширює повноваження власників біржового місця та дозволяє  отримувати додатковий прибуток у вигляді орендної плати. Існування строкового  членства дозволяє розширити класифікацію способів набуття права членства.

Так  похідний спосіб набуття права членства на біржі може бути  поділений на:

1) набуття   членства без обмежень (повне)  у випадках викупу та отримання  у спадок;

2)членство обмежене  за часом та повноваженнями  у разі оренди біржового чи  брокерського місця.

Хочеться зауважити, що особливим учасником біржової діяльності є брокерські контори. Їх члени біржі  вправі самостійно відкривати або у спілці з іншими членами  та через брокерські контори  здійснювати  біржові операції.

Як свідчить практика, на сьогоднішній день на всіх світових біржах біржові договори укладаються через біржові контори.