Особливості переходу України до ринкової економіки

Аграрна сфера  є складовою частиною народногосподарського  комплексу і тому розвиток чи реформування цієї сфери має здійснюватися  на основі певних економічних законів. В той же час сільське господарство має певні особливості, які визначають специфіку функціонування відносин цієї галузі. Особливо ці особливості аграрних відносин проявляються в сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Основними особливостями аграрних відносин є слідуючи:

• по – перше – на  відміну від галузей промисловості, для яких земля є всього лише загальною умовою для функціонування в сільському господарстві земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва;
• по – друге – збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва;
• по – третє – кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи;
• по – четверте – складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу;
• по – п’яте – відновлення функціонування рентних відносин;
• по – шосте – розвиток і вдосконалення відносин власності;
• по – сьоме – розвиток і вдосконалення майнових відносин;

Згідно із першою особливістю аграрних відносин в умовах переходу до ринкової економіки на відміну від галузей промисловості, для яки земля є всього лише загальною умовою для функціонування, в сільському господарстві земля є головним засобом виробництва Україна моє власний земельний потенціал. Проте у недалекому минулому державна монополія на землю суттєво обмежувала реалізацію великих земельних можливостей України. Через це поступово наростала необхідність проведення радикальної земельної реформи. Така реформа почала народжуватися у кінці 80–х років. Наше суспільства потребувало кардинальних змін в політичних та економічних відносинах.

Другою вагомою  особливістю аграрних відносин є  збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва.

Сезонний  характер виробництва, особливість, яка дуже суттєво впливає на характер аграрних відносин, щ зумовлена великим періодом часу між початком виробництва і його кінцевим результатом. Крім цього саме через сезонний характер виробництва більшість сільськогосподарської техніки використовують мільки в певний період часу. Весь інший час техніка стоїть без діла.

Зараз більшість  людей йдуть із села. Основними  причинами такого явища є сезонність сільськогосподарського виробництва, недостатній рівень механізації  виробничих процесів, відсутність необхідних санітарно – гігієнічних норм і умов на робочих місцях, слабка мережа дитячих дошкільних закладів, недостатній благоустрій сіл. Саме через сезонний характер виробництва сільське господарство всього світу змушене вдаватися до кредитів банків, щоб можна було нормально функціонувати на протязі періоду, протягом якого буде вирощуватись продукція.

Третьою особливістю  аграрних відносин є та особливість, кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи. Ця особливість існує тому , що сільському господарстві тісно переплітаються економічні і природні процеси відтворення. Тобто виробництво сільськогосподарської продукції  відбувається за спільної і нерозривної участі праці людини і природних процесів. Розвиток сільського господарства саме по собі не відбувається. Він відбувається лише завдяки втручанню людини і природні процеси. Людина з давніх – давен намагалася своїми діями підкорити природні процеси, займатися землеробством , так як вона розуміла, що саме завдяки її  гармонійної діяльності з природою, вона зможе вижити і продовжити свій рід. Тому ведення сільського господарства потребує знань про гармонійне життя з природою. Така проблема гармонійного життя з природою поставила зараз численні економічні проблеми, які важким тягарем нависли над природою. Тому ведення сільського господарства має бути по можливості екологічно чистим. Без господарського, науково обґрунтованого відношення до використання природних багатств неможливе розширене використання в сільському господарстві. Основними джерелами забруднення природного середовища, в першу чергу ґрунту, в процесі сільськогосподарського виробництва являються мінеральні добрива, залишки пестицидів, відходи великих тваринних комплексів, а також ерозія ґрунту.

Для зниження негативного впливу на навколишнє середовище мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тваринних відходів рекомендується:

• на високому науково – теоретичному рівні використовувати раціональну технологію використання добрив;
• дотримуватися комплексу міроприємств по скороченню втрат добрив при транспортуванні, зберіганні, змішуванні і внесенні в ґрунт;
• застосовувати комплекс міроприємств по боротьбі з водною і вітровою ерозією ґрунту;
• суворо дотримуватись встановлених регламентів по використанню пестицидів і технології роботи з ними.

Четвертою особливістю  аграрних відносин  є складність і різноманітність економічних  зв’язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу. Сільське господарство, як галузь, розвивається не самостійно, а у зв’язку з іншими галузями.

Успішний  розвиток сільського господарства на сучасному етапі обумовлено комплексними народногосподарським підходом до вирішення  економічних і соціальних  проблем, корінними і якісними змінами  продуктивних сил і виробничих відносин.

Під впливом  науково – технічного прогресу в  виробництві продовольства  і  сільськогосподарської сировини відбуваються певні зрушення. В загальних затратах на продовольство частка сільського господарства незмінно знижується і  підвищується кількість інших галузей народного господарства, які приймають участь в вирощуванні , переробці, зберіганні і доведенні цієї продукції до споживача, що обумовлює об’єктивний розвиток інтеграції промисловості  і сільського господарства з промисловістю відбувається на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства, при наявності відповідної матеріально – технічної бази.

Це знайшло  відображення в формуванні агропромислового комплексу – складної виробничо  – економічної системи взаємопов’язаних галузей, основною задачею яких являється надійне забезпечення країни продовольством і сільськогосподарською сировиною.

Згідно п’ятої особливості в умовах переходу аграрних відносин до ринкової економіки відбулося  відновлення функціонування рентних  відносин на новому рівні.

Вдосконалення механізмів оренди та підвищення ролі орендної плати стане вагомим  кроком у вдосконаленні аграрних зокрема рентних відносин. Адже наявність  стабільних і цивілізованих рентних  відносин  є не явищем, яке потрібне, воно вкрай необхідне сьогодні. Проте  поки що 90% від всіх договорів оренди землі укладаються на термін до 5 років. У країнах Європи термін дії більшості таких угод значно довший, що створює господарям – орендарям сприятливі умови, можливості та перспективи діяльності і розвитку. Забезпечується це виключно економічними важелями. Розмір орендної плати в країнах Європи коливається в межах 20% від урожаю. На такий рівень поступово треба виходити і в Україні, де він поки що приблизно удвічі нижчий. Крім цього назріла необхідність у посиленні захисту прав орендарів з одночасним підвищенням їхньої відповідальності за використання землі.

Відповідно  з удосконаленням функціонування рентних  відносин, вдосконалюються  і відносини  власності, які є однією з особливостей (шоста), в умовах переходу аграрних відносин до ринкової економіки.

Характеризуючи  сьому особливість аграрних відносин слід наголосити, що в ході виконання  Указу Президента України „Про невідкладні  заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від  грудня 1999 р. № 1529199 структура недержавних сільськогосподарських підприємств зазнає істотних змін. Створення сучасних підприємницьких структур у сільському господарстві стратегічний напрям щодо удосконалення виробничих відносин і якісного оновлення засобів виробництва важливе місце займають майнові відносини. Проте не всі аспекти відносин власності на майно вирішені.

Суть питання  полягає в тому, що майно пайового фонду в більшості випадків фактично не відокремлене від загального майна, тобто не виділене в натурі та за напрямками використання – під погашення боргів, майно, що не підлягає розподілу на паї, майно соціальної сфери. Тобто майно, що використовується новоствореними сільськогосподарськими підприємствами, не має чіткого юридичного статусу. В інтересах власників паїв існує загальна потреба врегулювання питання майнових, що сприятиме припливу інвестицій у сільське господарство.

У регулюванні  майнових відносин зацікавленні дві  сторони: пайовики , щоб отримати майно  у власність і на законних підставах  володіти, користуватися та розпоряджатися ним на власний розсуд; юридична особа – правонаступник  КСП, щоб визначитися з правовим статусом майна, яке залишилось у користуванні підприємства, відокремити майно пайовиків від майна підприємств і правильно оформити використання майна пайовиків.

Аграрні відносини  піддані реформуванню економічної  реформи  і без її здійснення неможливий перехід до ринкових відносин.

3. Економічне значення аграрних реформ в Україні.

Постановка  питання про визначення економічного значення аграрних реформ в Україні, обумовлюється як життєвою необхідністю, так і потребами науки.

Стан економіки  аграрного сектора зумовлює активізацію  пошуку шляхів виходу з економічної  кризи та розвитку підприємницької  діяльності.

Головною  метою економіки АПК є формування конкурентноспроможного аграрно – промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.

Найголовнішим на сьогодні є створення передумов  для довгострокового економічного  зростання, зокрема: посилення інноваційного спрямування аграрної політики; визначення пріоритетів структурної перебудови, технологічного і технічного забезпечення; вирішення питань земельних відносин; структуризація власності  та формування організаційно – правових структур АПК; стимулювання кооперації.

Стратегія  і тактика реформ АПК повинні  концентрувати на трьох взаємопов’язаних напрямках. Перший – формування ефективного  господаря – власника. Другий –  створення сприятливого економічного середовища на ринку. Третій  - активний пошук і мобілізація внутрішніх резервів зростання обсягів виробництва, підвищення ефективності. Сучасна агарна реформа за своєю суттю, цільовим призначенням і масштабністю належать до найважливіших складових процесу переведення агропромислового сектору економіки на принципово нові засади розвитку .

Аграрна реформа  неможлива без радикального політичного  відновлення  країни, послідовної  демократизації суспільства. В цьому  усвідомлено визначена величезна  складність агарної реформи і водночас реальність її задуму і головне  - реформа за концепцією не повинна була обмежуватись зміною зовнішніх форм економічного життя, складу і функцій центральних органів управління, економічних важелів, стимулів. Логіка реформ потребує почати масштабне оновлення відносин власності, що дозволить перейти від локальних перетворень до перебудови всієї системи господарювання. На початковому етапі з участю багатьох вдалося сформувати первинні стратегічні цілі аграрних перетворень, а саме:

• відхід від  планово – розподільчої економіки та надання суб’єктам господарської діяльності у формуванні виробничих програм економічної самостійності, виборі каналів реалізації та визначенні цін на продукцію;
• широкомасштабне роздержавлення і приватизація державної власності в агропромисловому комплексі;
• перерозподіл землі між власниками і скорочення частки державного сектора і перехід до різноманітних форм власності на землю;
• розвиток кооперації в агропромисловому комплексі;
• лібералізація цін, скорочення дотацій і субсидій;
• створення ринку сільськогосподарської продукції і формування продовольчих резервів;
• формування ринку матеріально – технічних ресурсів і послуг;
• розвиток ринкової інфраструктури;
• лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;
• надання пріоритету розвитку соціальної сфери села.

Незважаючи  на їх завершеність, на практиці вдалося  реалізувати ряд базових заходів, важливих для подальших реформ. У  сільському господарстві України відбулися  і відбуваються події, які мають історичне значення. Вперше селянин не на словах, а реально одержав у володіння і користування землю. Відбулися зрушення у бік ринкових відносин, самостійно господарюючі суб’єкти вільні у виборі діяльності, розпорядженні засобами виробництва та виробленою продукцією, на них не тисне, як було донедавна, адміністративна система. Кількість державних сільськогосподарських підприємств значно скоротилась. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств.  У самостійний сектор формуються фермерські господарства. Зокрема за цим процесом можна прослідкувати по Миколаївській області (таблиця 1)

Таблиця 1