Організаційно-економічні відносини та їх місце в економічних відносинах

Найдинамічнішою формою суспільного поділу праці  є одиничний поділ праці у  межах підприємства — виокремлення цехів, дільниць, відділів, бригад, а  також поділ за професіями і спеціальностями. За первіснообщинного ладу існувало всього кілька професій, за рабовласницького — кілька десятків, за феодального способу виробництва — кілька сотень (у Парижі в XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торгових спеціальностей), на завершальному етапі нижчої стадії капіталізму (наприкінці XIX ст.) — понад десять тисяч. Наприкінці 30-х років XX ст. у США налічувалося понад 30 тис. занять, ремесел, професій, а наприкінці XX ст. — майже 8 млн.

Із суспільним поділом праці, передусім з особливою  і одиничною формами, тісно пов'язана  спеціалізація виробництва, насамперед промислового. Спеціалізація виробництва — форма суспільного поділу праці між галузями, всередині галузей і підприємств у вигляді предметної (спеціалізації окремих підприємств на виготовленні кінцевих видів продукції — автомобільні, тракторні, приладобудівні, меблеві підприємства та ін.), подетальної (спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин і деталей готового продукту — підшипників, коліс тощо) і технологічної (спеціалізації на виконанні окремих операцій, наприклад ливарні заводи, на яких виготовляють литі, ковані та штамповані заготовки). На основі подетальної та поопераційної спеціалізації й розвивається комбінування виробництва — поєднання різних видів виробництва на одному підприємстві або низці взаємопов'язаних підприємств; кооперування виробництва — участь кількох або багатьох підприємств у виготовленні окремого продукту.

З виникненням  технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, виробничі  функції окремого робітника стали  закріплюватися за окремими підприємствами, а подетальна та поопераційна спеціалізації робітників у межах одиничного поділу праці зумовили технологічну залежність підприємств. Переважаючою формою суспільного поділу праці після 30-х років XX ст. стає подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці. Вони розвиваються як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі (з середини 50-х років XX ст.). У другому разі відбувається інтернаціоналізація одиничного поділу праці, яка формує найінтенсивніші зв'язки в системі міжнародного поділу праці.

Техніко-економічним відносинам властиві свої іманентні закони розвитку (закон усуспільнення виробництва і праці, закон концентрації виробництва) та суперечності (між окремими формами суспільного поділу праці, всередині окремих форм (наприклад, між предметною, подетальною і коопераційними формами спеціалізації, між національними та інтернаціональними формами суспільного поділу праці та ін.)).

Високий рівень розвитку техніко-економічних відносин, міжнародного поділу праці сприяє прогресу продуктивних сил і виражається у значній частці високотехнологічної експортної продукції в національному доході, ВВП.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ  ЯК РІЗНОВИД  ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

3.1. Поняття та сутність організаційно-економічних  відносин

Організаційно-економічні відносини виникають і розвиваються у процесі суспільного поділу праці. У їх складі розрізняють такі компоненти: конкретні форми організації виробництва, господарські зв'язки між функціональними ланками суспільного поділу праці і відносини управління ними, а також ширше — відносини суспільного господарювання. Організаційно-економічні відносини становлять зміст категорії "господарський механізм".

Організаційно-економічні відносини є цілісною системою з  різнорівневою внутрішньою структурою (будовою). Умовно у цій структурі можна відокремити три рівні. Перший глибинний рівень охоплює відносини господарювання, яким властиві найзагальніший характер і функціональне розташування навколо відносин власності. Другий поверхневий рівень охоплює конкретні форми функціонування організаційно-економічних відносин. Наприклад, комерційний розрахунок як економічна категорія — це відносини першого рівня. Комерційний розрахунок як система методів господарювання (комерційний розрахунок підприємств, цехів, бригад) є конкретним виразом (формою) функціонування комерційних (ринкових) відносин, які можна віднести до другого рівня. Конкретна реалізація організаційно-економічних відносин стосовно кожної держави — суб'єкта господарювання становить третій рівень.

Організаційно-економічні відносини органічно пов'язані з розвитком продуктивних сил, відображають процес суспільної праці. У цьому процесі, тобто під час впливу засобів праці на предмет праці, виникає (формується) система відносин людини до речі або між людьми безпосередньо у виробництві щодо технологічних процесів. Такі відносини називають організаційно-технологічними, організаційно-технічними, або техніко-виробничими (техніко-економічними). Окремі інші відносини тісно взаємодіють з організаційно-економічними відносинами, перебуваючи немов на межі між продуктивними силами і суспільно-виробничими відносинами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Господарський механізм як форма  виразу організаційно-економічних  відносин

Разом з тим  неправомірно вважати, що господарський  механізм є формою виразу насамперед техніко-виробничих відносин, або що техніко-економічні відносини і становлять головний зміст господарського механізму. Основний зміст механізму господарювання, його форм визначає система взаємодії техніко-економічних і організаційно-економічних відносин під впливом (прямим і опосередкованим) суспільних продуктивних сил. Цей діалектичний процес через певні суспільно-господарські форми відображає глибинну суть макроекономічної і мікроекономічної структури народногосподарського відтворювального процесу, способу виробництва (як способу праці з відносинами розпорядження і системою економічних інтересів), який визначає характер виробництва, його якісну визначеність. Це виявляється в організаційно-технічній взаємодії особистісного й матеріально-речових факторів суспільного виробництва, виробничо-технологічному рівні. Взаємодія рівня розвитку і характеру продуктивних сил з системою трудових відносин утворює спосіб праці. Рівень розвитку суспільних продуктивних сил, характер їх поступального руху формують зміст способу праці, а праця — його форми. Отже, поступальний розвиток продуктивних сил органічно пов'язаний з цілісною системою різних груп відносин, що існують у різних конкретних економічних формах, які відображають глибинну соціально-економічну сутність суспільного ладу.

До такої  системи належать, зокрема, відносини  власності, планомірності, пропорційності й збалансованості суспільного  відтворення. Вони визначають суспільну  мету виробництва, його соціальний тип, народногосподарську структуру відтворювального процесу. Суспільно-економічні відносини лежать в основі функціонування господарського механізму, визначають глибоке об'єктивне підґрунтя цього феномену. Разом з тим не можна на віру сприймати твердження про те, що вдосконалення господарського механізму відбувається у зв'язку лише з рухом техніко-економічних відносин, оскільки рух техніко-економічних відносин здійснюється не поза організаційно-економічними відносинами, а в органічному взаємозв'язку та взаємозалежності і взаємодії. Взаємодія цих процесів — рушій розвитку й удосконалення господарського механізму загалом, його складових на народногосподарському й регіональних рівнях.

У системі  суспільно-економічних відносин відображаються дії та взаємодії економічних  законів, що характеризують об'єктивний фундамент господарського механізму. Господарський механізм, його функціонування спрямовані на свідоме пізнання й ефективне використання системи економічних законів. Варто розрізняти механізм дії і механізм використання економічних законів. Дія і взаємодія системи економічних законів є первинним, наукове пізнання цього процесу — вторинним, а механізм їх використання — третинним етапом у народногосподарській відтворювальній діяльності. Звичайно, дія і взаємодія економічних законів — явище об'єктивне, а механізм їх використання — поєднання об'єктивного і суб'єктивного у людській життєдіяльності.

Наявність елементів  суб'єктивності у використанні економічних  законів пояснюється такими обставинами:

 • спроби  досягти так званої абсолютної  точності у пізнанні законів  — завдання практично нереальне.  Економічні закони діють як  пануючі тенденції, а тому їх  використання у практиці господарювання  було б не зовсім правильно  зводити до абсолютного відображення об'єктивних вимог законів, системи закономірностей у господарюванні;

• пізнання економічних  законів, механізмів їх дії та вияву  визначається не лише їх сутнісним  змістом, об'єктивною спрямованістю  й формами суспільно-економічних  відносин, а й соціально-економічними умовами використання законів, враховуючи конкретні можливості народногосподарського відтворювального процесу за наявних суспільних ресурсів і виходячи з потреб у суспільстві загалом (загальноекономічні, регіональні, індивідуальні потреби). Адаптація механізму використання законів у конкретних умовах господарської діяльності на її різних функціональних рівнях залежить від великої різноманітності об'єктивних і суб'єктивних чинників — рівня суспільної культури, освіти, науки, ступеня кваліфікації працівників, демографічної динаміки, міжнародних чинників, науково-технічних зрушень у національному й міжнародному масштабі.

Можливе використання механізму дії економічного закону (законів) лежить у площині досягнення такої моделі господарської діяльності, яка б у конкретних умовах суспільного відтворення життєдіяльності могла сприяти оптимальному одержанню корисного для суспільства результату — життєво необхідного для інтенсивного розвитку та вдосконалення суспільного виробництва відтворювання людської особистості — основного чинника цивілізаційного прогресу. Господарський механізм може принести очікуваний ефект, лише коли він враховує всю гаму економічних інтересів, уміло їх поєднує. Механізм господарювання охоплює і певну частину надбудови, а не лише базисні економічні відносини. У цьому зв'язку потрібно проаналізувати структуру господарського механізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, економічні відносини — відносини і зв'язки між людьми, що виникають у процесі  суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Економічні  відносини розглядаються наукою у двох аспектах — як результат  і як форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ.

Економічні  відносини як результат діяльності людей, спрямованої на забезпечення їх існування, як певна соціальна єдність формуються незалежно від їх волі і свідомості. Такі економічні відносини є виробничими, не мають вольового характеру і тому не можуть бути предметом правового регулювання, їх розвиток визначається об'єктивними економічними законами.

Що стосується конкретно організаційно-економічних  відносин та їх місця в економічних  відносинах, то можна зробити висновок, що органiзацiйно-економiчнi вiдносини  безпосередньо зв’язанi з продуктивними  силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних рiвнях.

Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських системах окремих галузей суспiльного виробництва – економiка промисловостi, сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої – товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини – це вiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту, бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дзюбик С. Основи економічної теорії : [Навчальний посібник] /                   C. Дзюбик, О. Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.
2. Мочерний С. В. Економічна теорія / С.В. Мочерний — К.: ВЦ – «Академія», 1999. — 656 с.
3. Федоренко В.Г. Основи економічної теорії: [Підручник]/ В.Г. Федоренко, Ю.М. Ніколенко, О.М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.
4. Предборський В.А. Основи економічної теорії : [Підручник] /      Ред. В.А. Предборський; М-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України,. -К.: Кондор, 2002. - 621 с.
5. Климко В.П. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: [Підручник для вузів] / За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. - 559 с.
6. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : [Навчальний посібник] /             С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с.
7. Уразов А. Основи економічної теорії : [Навчальний посібник] / А. Уразов, П. Маслак, І. Саух; - Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. - 323 с.