Організаційно-економічні відносини та їх місце в економічних відносинах

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

Маріупольський державний  університет

Економіко-правовий факультет

Кафедра економічної  теорії

 

 

 

 

Реферат 

з дисципліни «Економічна  теорія»

На тему «Організаційно-економічні відносини та їх місце в економічних відносинах»

 

 

 

 

Виконав

студент Балабаниць Владислав Вадимович

1 курсу навчання, група 101

денної форми навчання

спеціальність «Правознавство»

Перевірив: Викладач з «Економічної теорії»

Гапонюк Ольга Іванівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь - 2011 р.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  І. ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ  ТА ІНШІ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

1.1. Сутність продуктивних сил………………………………..4

1.2. Виробничі відносини, поняття та система……………….9

1.3. Сутність механізму господарювання……………………..12

РОЗДІЛ  ІІ. ВИДИ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

2.1. Сутність соціально-економічних відносин……………….15

2.2. Сутність техніко-економічних відносин………………….17

РОЗДІЛ  ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ЯК РІЗНОВИД  ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

3.1. Поняття та сутність організаційно-економічних відносин………………………………………………………………….20

3.2. Господарський механізм як форма  виразу організаційно-економічних  відносин………………………………………………….22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….25

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Економічна система — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на:

• виробництво,
• обмін,
• розподіл,
• споживання товарів і послуг,
• на регулювання економічної діяльності.

Господарська  діяльність в економічній системі  завжди виявляється організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів, якими є:

• продуктивні сили,
• техніко-економічні та організаційно-економічні відносини,
• виробничі відносини або відносини економічної власності,
• господарський механізм.

Соціально-економічні відносини - це ті відносини, які виникають  між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.

Загальні  організаційно-економічні відносини  являють собою певну систему  господарського механізму, а саме: систему  форм і методів суспільної організації  і регулювання народного господарства.

Названі групи  економічних відносин тісно пов’язані між собою. Завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи.

 

 

РОЗДІЛ  І. ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ  ТА ІНШІ СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

1. Сутність продуктивних сил

Важливою  характеристикою економічної системи  є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними  і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Інакше кажучи, продуктивні сили — це система  особистих (людських) і технічних (предметних) елементів, що здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного виробництва.

Продуктивні сили виражають активне відношення людей до природи, що полягає в  матеріальному і духовному освоєнні, видозміні, розвитку і присвоєнні її багатств. У процесі функціонування продуктивних сил відтворюються умови існування суспільства і відбувається становлення і розвиток самої людини.

У структурі  продуктивних сил виділяють наступні елементи:

1) люди, учасники  виробництва. Це головна продуктивна  сила суспільства (робітники,  що трудяться). Виробничий досвід і знання людей, їхня працьовитість, активність і працездатність, задачі, що вони ставлять перед собою — усе це в кінцевому рахунку визначає могутність суспільного виробництва. Дійсним багатством суспільства є розвинута продуктивна сила всіх індивідів;

2) матеріально-речовинні  фактори продуктивних сил. До  них відносяться засоби виробництва,  що складаються з засобів праці  і предметів праці. 

Предмети  праці – це те, на що людина впливає  в процесі праці, з метою її обробки.

Предмети праці складають матеріальну основу майбутнього продукту. З розвитком людського суспільства природа усе повніше використовується як предмет праці. Були часи, коли про такі предмети праці, як нафта, вугілля і т.п. люди не мали і поняття. Донедавна боксити й уранові руди не знаходили застосування, а тепер це найцінніші види сировини. З бокситів одержують алюміній, а уранові руди використовуються як вихідну сировину для виробництва атомної енергії. Однак, чи завжди речовина природи стає предметом праці? Ні. Речовина, надана природою, стає предметом праці тільки тоді, коли до неї додається праця. Поза процесом праці, ця речовина природи а не предмет праці.

Предмети  праці можна розділити на:

первинні, тобто  ті, які людина знаходить безпосередньо  у природі (кам'яне вугілля, риба);

сировину  – предмети праці, які раніше вже  пройшли певну обробку працею (вугілля, руда, прядиво);

допоміжні матеріали, що або приєднуються до основних матеріалів для додання їм визначених властивостей (лаки, фарби), або використовуються в процесі ремонту й обслуговування засобів праці.

Засоби праці  – це речі, або комплекс речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага.

Сукупність  засобів виробництва, що функціонують при визначених технологічних і економічних відносинах, утворить матеріально-технічну базу;

3) особливе  місце в продуктивних силах  займає земля. В одних галузях  вона використовується як засіб  праці (сільське господарство), в  інші — як предмет праці  (добувна промисловість). Але скрізь вона служить виробничою площею і матеріальною умовою виробництва. Природні сили природи є загальним предметом праці.

Загальними  тенденціями розвитку продуктивних сил є:

а) ріст озброєності  працівника засобами виробництва,

б) інтелектуальний  і професійний розвиток працівника,

в) перевороти в технології.

Продуктивні сили розвиваються по висхідним ступінях. При цьому розвиваються визначені  форми продуктивних сил як перехід  від природних продуктивних сил  до суспільних, а потім і до загальних продуктивних сил.

Загальний закон  розвитку продуктивних сил полягає  в тому, що матеріальні основи могутності кожної наступної форми продуктивних сил зароджуються і розвиваються в рамках попередньої форми.

Виділяються три основні висхідні ступіні  продуктивних сил:

1) первинні (природні), чи архаїчні;

2) вторинні (суспільні), притаманні традиційній економічній  системі; 

3) третинні (загальні), стосовні до змішаної економічної  системи. 

Природні  продуктивні сили панували на самій  нижчій, архаїчній ступіні продуктивних сил у первіснообщинному ладі. Вони можуть бути цілком зведені до природи самої людини (до його раси і т.д.) і до сил природи, що оточують її. Їхньою характеристикою є природне багатство засобами життя і праці. На базі природних продуктивних сил уже відбувається процес перетворення економіки, що привласнює, у виробляючу. Їм відповідає так називаний азіатський спосіб виробництва.

Суспільні продуктивні  сили виникли в результаті історичних процесів об'єднання (кооперації) і  поділу праці, тобто в результаті росту суспільного характеру виробництва.

Ця форма  продуктивних сил одержала глибокий антагонізм. Розумова праця, духовне  виробництво і розвиваючі людину форми споживання матеріальних і  духовних благ закріпилися за деякими  людьми. Це досягалося ціною найважчого, часом згубної фізичної праці мас людей, позбавлених доступу до досягнень культури, а також за рахунок хижацького відношення до багатств і сил природи.

Суспільні продуктивні  сили розвивалися в надрах вторинних  продуктивних сил. Вони відтіснили на другий план природні продуктивні сили.

У рамках формацій продуктивні сили, у свою чергу, проходять  ряд технологічних способів виробництва, перетерплюють технологічні революції. Наприклад, для капіталістичних  продуктивних сил це проявилося в  переході (якісних стрибках) від простої кооперації до мануфактури, далі до великого машинного виробництва, поточно-конвеєрному й автоматизованому виробництву.

Це привело  до прискорення процесів розвитку промислових  міст і інтернаціоналізації продуктивних сил. Виник світовий ринок і світове господарство, а потім і тісна економічна інтеграція багатьох країн світу.

Загальні  продуктивні сили — це панування  суспільного індивіда, що розвивається, над силами природи за допомогою  науки. Швидкий розвиток загальних  продуктивних сил із середини XX ст. відбувається в ході науково-технічної революції. Наука стала безпосередньою продуктивною силою суспільства.

Перша форма  масового з'єднання науки з виробництвом проявилася у виді складних засобів  виробництва, у виді машинної техніки. У ході індустріалізації підсилилася міць і панування суспільної праці над живою працею. Вищою ступінню цього процесу в другій половині XX ст. виступає комплексна механізація й автоматизація виробництва, масове застосування ЕОМ і комп'ютерної техніки.

Другою формою злиття науки з виробництвом стало поточно-масове виробництво. У 50—60-х роках XX ст. воно дало могутній поштовх технологічній перебудові виробництва.

З'єднання  науки з виробництвом знаходить  вираження в розвитку всіх предметних елементів продуктивних сил. Виникли науково-виробничі комплекси, що поєднують дослідницьку роботу університетів і підприємств. Змінюється в умовах НТР і сама людина: збільшується обсяг її знань у результаті росту вільного часу і розвитку духовної сфери (утворення, культура, активний відпочинок).

Разом з елементами загальних продуктивних сил у  суспільстві продовжують існувати самі відсталі форми і ступіні  продуктивних сил. Основна маса населення  Землі ще зайнята простою фізичною працею без застосування машин. Майже  для 1 млрд. людей мотика і соха є головним знаряддям праці в даний час. Близько 60% населення країн, що розвиваються, залишається неписьменними. Більшість жінок трудиться в умовах фактичного домашнього рабства.

Продуктивні сили утворюють ведучу сторону способу  виробництва. Кожній ступіні розвитку продуктивних сил відповідають визначені виробничі (економічні) відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Виробничі відносини, поняття та система

Виробничі відносини  — це відносини, що об'єктивно складаються  між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Виробничі відносини  — це необхідна сторона суспільного  виробництва. У виробництві люди вступають у відносини не тільки з природою. Вони не можуть робити, не з'єднуючись відомим образом для  спільної діяльності і для взаємного обміну результатами своєї діяльності. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, і тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво.

У єдності  з продуктивними силами виробничі відносини утворюють спосіб виробництва.

Кожному способу  виробництва притаманна своя особлива сукупність виробничих відносин. Вона утворює єдину систему. Системність  — важлива властивість виробничих відносин історично визначеного способу виробництва.

Єдність системи  виробничих відносин визначається їх загальною соціально-економічною  природою і взаємозв'язками.

У системі  виробничих відносин виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні відносини.