Непрямые налоги

До цієї категорії платників  не належать:

• фізичні особи, які не зареєстровані платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супровідному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства;
• нерезиденти, які пересилають поштові відправлення відповідно до правил Міжнародної поштового спілки на митну територію України, та отримувачі таких поштових відправлень [1].

ІІІ. Базою оподаткування є операції з поставки товарів (послуг) для нарахування  ПДВ, що визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче  за звичайні ціни, з урахуванням  акцизного збору, ввізного мита, інших  загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, а також  збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового  рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг) [1].

ІV. Ставки ПДВ:

1) звичайна ставка – 20 % бази  оподаткування усіх операцій, що  є об’єктами оподаткування, окрім  тих, що оподатковуються за  нульовою ставкою та операцій, звільнених від оподаткування  (дод. В);

2) нульова ставка – 0 % до бази  оподаткування операцій визначених  відповідно до законодавства  (дод. Д) [1].

V. Податкове зобов’язання –  загальна сума податку, отримана (нарахована) платником податку в  податковому (звітному) періоді.  Податкове зобов’язання з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету визначається як різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом [32, с. 145].

VІ. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання податкового (звітного) періоду [1]. Податковий кредит є сумою ПДВ, яку підприємець-покупець сплачує постачальникам у складі договірної вартості придбаних ним товарів (послуг) та має право зменшити податкове зобов’язання податкового (звітного) періоду на цю суму ПДВ.

VІІ. Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку [1].

VІІІ. Пільги з податку на  додану вартість. Розрізняють такі  види пільг з ПДВ:

1. Встановлення виключень зі  складу платників податку - звільнення  від обов’язкової реєстрації  платниками ПДВ осіб, обсяг оподатковуваних  операцій за попередній календарний  рік не перевищив 300 тис. грн.

2. Встановлення виключень з об’єкта  оподаткування. Держава звільняє  від оподаткування ПДВ операції, які становлять публічний інтерес  (дод. В), що можна об’єднати в п’ять груп:

1) діяльність у соціальній сфері;

2) освітня, культурна та наукова  діяльність;

3) діяльність у сфері охорони  здоров’я;

4) окремі операції у зовнішньоекономічній  діяльності;

5) інші операції.

3. Зниження ставок оподаткування  передбачає, перш за все, застосування  нульової ставки оподаткування  (дод. Д).

4. Спрощення механізму обчислення  податкових зобов’язань полягає  у наданні платникам податку  обсяг оподатковуваних операцій, яких за попередній календарний  рік не перевищив 300 тис. грн., права на застосування касового  методу податкового обліку податкових  зобов’язань і податкового кредиту.

5. Подовження строків сплати  податкових зобов’язань, що передбачені  суб’єктам малого підприємництва, для яких встановлено більш  тривалий податковий (звітний) період, і підприємствам-імпортерам –  більш тривалі строки погашення  податкових векселів.

6. Звільнення від сплати податкового  зобов’язання, що запроваджено для  суб’єктів господарювання, які виробляють  сільськогосподарську продукцію.  Сума ПДВ, що підлягає сплаті  до бюджету сільськогосподарськими  підприємствами повністю залишається  у їхньому розпорядженні і  спрямовується на підтримку власного  виробництва [32, с. 186-189].

Механізм стягнення ПДВ у  різних країнах має істотні відмінності, основні з яких можна розрити  шляхом класифікації (дод. Е).

І. За територіальним принципом оподаткування  розрізняють такі методи стягнення  ПДВ:

1) за принципом країни походження  – податок стягується з усіх  товарів і послуг, вироблених (наданих)  на території країни, незалежно  від того, в якій країні вони  споживаються, тобто експортовані  товари оподатковуються, тоді  як імпортовані товари оподаткуванню  не підлягають;

2) за принципом країни призначення  – податок стягується з усіх  товарів і послуг, спожитих на  території країни, незалежно від  того, в якій країні вони виробляються, тобто імпортовані товари оподатковуються,  тоді як експортовані товари  оподаткуванню не підлягають. Цей  принцип є найбільш поширений  серед країн світу, оскільки  для більшості з них пріоритетним  є зростання обсягів експорту, аніж імпорту [32, с. 22].

ІІ. За макроекономічною структурою виділяють  такі види ПДВ (дод. Е):

1) ПДВ виробничого типу (p – VAT: прибуток - ПДВ) – база оподаткування  цього виду ПДВ визначається  з огляду на структуру валового  внутрішнього продукту за видами  витрат. Валовий внутрішній продукт  (GDP) за видами витрат складається  з кінцевого споживання домашніх  господарств (C), валових інвестицій (I), кінцевих державних витрат  на товари і послуги (G_C), державних витрат на заробітну плату (G_W) і сальдо поточних операцій платіжного балансу (X – M).

При використанні ПДВ виробничого  типу оподаткуванню підлягають усі  витрати у складі ВВП за винятком державних витрат на виплату заробітної плати, якщо податок стягується за принципом  країни походження, або витрати з  поправкою на сальдо за рахунок поточних операцій у випадку справляння податку  за принципом країни споживання. Базу оподаткування ПДВ виробничого  типу (Base _{p – VAT}) можна представити як:

 

Base _{p – VAT} = GDP - G_W = C + I + G_C + (X – M)      (1.1)

 

2) ПДВ дохідного типу (І –  VAT: валові інвестиції - ПДВ) - база  оподаткування визначається з  огляду на структуру валового  внутрішнього продукту за видами  доходів. Валовий внутрішній продукт  (GDІ) визначається як сума доходів  від факторів виробництва (заробітна  плата, прибуток, процентні платежі), яка зазвичай має назву доданої  вартості (V) та амортизації (D): GDI = V + D.

ПДВ дохідного типу стягується з  чистих витрат на інвестиції (валових  витрат за вирахуванням амортизації), отже база оподаткування визначається як:

 

Base _{І – VAT} = GDP - G_W - D = C + (I – D) + G_C + (X – M)   (1.2)

 

3) ПДВ споживчого типу (С –  VAT: кінцеве споживання домогосподарств  - ПДВ) – база оподаткування  цього виду ПДВ визначається  на основі визначення валового  внутрішнього продукту в цінах  кожного фактора виробництва,  тобто за винятком непрямих  податків без цінових субсидій  на окремі товари або з урахуванням  непрямих податків без субсидій. База оподаткування ПДВ за  принципом країни походження  визначається таким чином:

Base _{С – VAT} = GDP - G_W - І = C + G_C + (X – M)      (1.3)

 

База оподаткування ПДВ за принципом  країни призначення матиме вигляд як Base _{С – VAT} = C + G_C, тобто стає еквівалентним показнику роздрібного продажу, хоча адміністрування і механізми збору податків з роздрібних продаж мають принципово різний характер [32, с. 23-25].

ІІІ За методом обчислення виділяють  різні варіанти розрахунку зобов’язань  з податку на додану вартість (дод. Е). Якщо визначити, що базою оподаткування ПДВ є сума прибутку (p) і фонду оплати праці (w) або різниця між продажем (o) і придбанням (i), а податок стягується за ставкою t, то до однакової величини зобов’язання (VAT) приведуть такі методи обліку [32, с. 25-26]:

1) прямий адитивний метод (балансовий  метод) – спочатку розраховується  об’єкт оподаткування як сума  прибутку і фонду оплати праці,  а потім розраховується зобов’язання  з ПДВ, шляхом множення на  ставку ПДВ:

 

VAT = t * (p + w)             (1.4)

 

2) непрямий адитивний метод –  при його використанні не відбувається  розрахунку доданої вартості, а  відразу розраховується сума  податкових зобов’язань:

 

VAT = t * p + t *w             (1.5)

 

3) прямий метод вирахування (податок  на трансферти підприємства):

 

VAT = t * (о – і)             (1.6)

 

4) непрямий метод вирахування (метод  відшкодування, фактурний метод,  інвойсний метод):

 

VAT = t * о - t *і             (1.7)

 

Переважна більшість країн світу, як і Україна, розраховують податкові  зобов’язання за непрямим методом  вирахування (1.7), оскільки його застосування має такі переваги:

- виникнення податкових зобов’язань  тісно пов’язане з моментом  здійснення економічної операції, а рахунок-фактура (інвойс, податкова  накладна) є її документальним  підтвердженням;

- полегшує податковий контроль  і дає змогу здійснювати зустрічні  перевірки платників податку  для підтвердження правильності  обчислення податкових зобов’язань;

- лише за цим методом можливе  стягнення податку на додану  вартість за декількома ставками [32, с. 26-27].

Таким чином, податок на додану вартість в Україні є непрямим загальнодержавним  податком, що включається до ціни товарів  і послуг і стягується зі споживачів під час здійснення операцій із придбання  ними таких товарів і послуг для  власного споживання, обчисленим за непрямим методом вирахування.

 

1.3 Акцизний збір та мито

 

Іншими непрямими податками  в Україні є акцизний збір та мито.

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законодавством як підакцизні, який включається до ціни цих товарів [2].

Акцизний збір є загальнодержавним  податком України. Основним нормативним  актом, що визначає порядок стягнення  акцизного збору є Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір». Розмір ставок акцизного збору  регулюють такі закони:

• Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»;
• Закон України «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби»;
• Закон України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»;
• Закон України «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби»;
• Закон України «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі товари (продукцію)» [32, с. 45].

Основними цілями податкової політики, досягнення яких можливе шляхом застосування акцизних податків, є:

• обмеження споживання шкідливих товарів і послуг;
• спрощення механізму податкового адміністрування (запровадження акцизів може бути обумовленим простою адміністрування, оскільки такі податки як податок на прибуток та ПДВ є складними в адмініструванні);
• встановлення бар’єрів для імпортних товарів і послуг;
• реалізація принципу платоспроможності при оподаткуванні (прикладом застосування такого підходу є оподаткування акцизним збором предметів розкоші);
• реалізація принципу отриманої вигоди при оподаткуванні (прикладом такого принципу є акцизи на бензин, адже, якщо зібрані акцизи з виробництва та імпортування бензину спрямовуються на підтримання автомобільних доріг у належному стані, то існує прямий зв'язок між сумою сплачених податків та обсягом отриманих вигод від користування автомобільними дорогами) [32, с. 39-40].

Акцизний збір поєднує в собі риси закріпленого і регуляторного  податку. Суми акцизного збору з  ввезених на територію України товарів  зараховуються до державного бюджету  України, а отже, є закріпленим, а з товарів вироблених в Україні - до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у затверджених співвідношеннях законом України про державний бюджет на відповідний рік [32, с. 46; 2]. Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України [2].

Акцизний збір є загальним (знеособленим) податком, оскільки податковим законодавством не встановлено його цільового призначення [32, с. 46].

Хоча акцизний збір є податком на споживання, як і податок на додану вартість, проте механізми стягнення  цих податків зі споживачів істотно  різняться. Якщо ПДВ сплачується  до бюджету поступово на кожному  етапі продажу певного товару, починаючи з виробника і закінчуючи суб’єктом роздрібної торгівлі, то акцизний збір сплачується одноразово на етапі, коли товари стали потенційно доступними для споживання на території  України – під час їх реалізації виробником, або при ввезенні їх на митну територію імпортерами [32, с. 46].

Платниками акцизного збору  є особи, які отримують (купують, імортують) чи виготовляють (ввозять, пересилають) підакцизну продукцію (дод. Ж).

Об'єктом оподаткування акцизним збором є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької  сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а  також обсяги відвантажених підакцизних  товарів (продукції), виготовлених з  давальницької сировини;