Непрямые налоги

а) інтуїтивний - органи державної влади, які запроваджують податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуїтивно);

б) емпірично-аналітичний - законодавець встановлює ставки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

в) економіко-математичного моделювання - забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспільства).

6. База оподаткування – безпосередньо розмір предмета оподаткування.

7. Термін сплати податку - конкретна календарна дата або період часу, протягом якого платник податку повинен розрахуватися з державою. Терміни мають вагоме значення для повноти та своєчасності наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

8. Податковий період - це час, протягом якого визначаються податкові зобов’язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів, тобто рік або інший період, який відноситься до податків і по закінченню якого визначається база щодо оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті.

9. Податкова пільга - це надання часткового або повного звільнення від сплати податку відповідно до чинного законодавства України.

Становлення непрямого оподаткування  в Україні та його зародження відбулось  із появою податкової системи України, яка започаткувала свою історію  з ще VIII — XII століть — за часів  формування Київської Русі [28]. Вже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з Візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами [37].

Перша, відома історикам, реформа податкової системи в Україні зроблена княгинею Ольгою з 947 року, що започаткувала стабiльне стягнення податків, запровадивши “становища” — адмiнiстративно-фiнансовi пункти для збирання данини [24].

За правління правнука Ольги князя Ярослава Мудрого було складено перший писемний звід законів - знамениту «Руську правду», складовою частиною якої був i «Покон вірний», яким детально регламентувалася система оподаткування. Основою грошових надходжень були мита i штрафи. Більшість становили торговельні мита: «вага» i «міра» - за зважування i вимір; «мито» - за провезення товарів через міські застави; «перевiз» - перевезення товарів через річку. «Гостинне» i «торгове» мита стягувалися за право мати склади i проводити торжища [24].

У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами [37].

На підступах до Києва, Вишгорода  та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення  товарів та прогін худоби [37].

Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась  тоді фінансово-банківська і митна  служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов [37].

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні  платежі за товари, що ввозилися  на територію Української держави  [37]. Після Переяславської угоди 1654 року Україна фактично потрапила у васальну залежність Росії, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу за умов, що українці зобов’язувалися сплачувати цареві податки [24].

У 1666 році під час гетьманства  Брюховецького на українську землю  прибули московські переписувачі, які  почали складати подушний опис сіл  [24]. Непрямі податки стягувались через систему відкупів, головними серед яких були митні та винні. В середині ХVІІ ст. було встановлено єдине мито для торгових людей — 10 грошей (5 копійок) з карбованця обороту [34, с. 28].

На початку ХІХ ст. в імперії  набуло розвитку непряме оподаткування  та встановлено нові непрямі податки, як акцизи і мита [28].

У першій половині XIX у структурі  доходів зросла роль непрямого оподаткування  і знизилося значення подушного  і оброчного податків. Насамперед зросла роль так званого питейного доходу, який продовжував ґрунтуватися на системі відкупів. Напередодні селянської реформи 1861 p. він становив майже 30 % доходів державного бюджету. Існувало також мито на майно, що було спадщиною або було подароване (ставка від 1 до 6 % вартості майна, залежно від ступеня родинного зв’язку) [34, с. 29].

За часів свого існування  уряд Центральної Ради так і не приступив до жодних реформ і не вжив ніяких заходів до покращення фінансового та економічного стану  країни. У сфері податків він обмежився  лише підвищенням акцизних ставок та введенням податку на вино. Головне й вирішальне значення в збільшенні надходження прибутків до державної скарбниці мали непрямі податки. Одним з найефективніших засобів стала державна монополія на горілку [23].

За існування Української Держави  непрямі податки надавали великі можливості розвитку імперії, серед  них були акцизи на тютюн, цукор, газ, сіль, сірники, дріжджі, освітлювальні  нафтові масла [34, с. 31].

У 1918 році за рішенням гетьмана Павла  Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому було доручено виконання митний функцій. Військовики  Корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордон. Водночас, для організації роботи по зміцненню  фінансової бази і митної справи у  складі Міністерства фінансів створено Департамент митних зборів [37].

Нова економічна політика, проголошена  більшовиками в 1920-1921 роках, докорінно  змінила роль податків у фінансово-економічному житті країни. Через відсутність  налагодженої податкової системи переважне  значення надавалося стягненню непрямих податків - здебільшого у формі  акцизів, які надходили у міру випуску оподатковуваної продукції.

Нарешті у 1930 році в СРСР було здійснено  податкову реформу, яка замінила 86 податкових платежів і зборів двома  – податком з обігу й податком з чистого прибутку, стягнення  яких здійснював Наркомфін, а місцеві податки – територіальні органи Радянської влади [23].

З розпадом Радянського Союзу Україна  стала на шлях самостійного державного розвитку, взявши курс на побудову ринкової економіки.

Закони України "Про митну  справу в Україні" від 25 червня 1991року, що втратив чинність на підставі Митного  кодексу від 11 липня 2002 року, Закон  України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року стали законодавчою основою організації митної справи та митної системи в Україні [37].

У 1991 році було створено центральний  орган державного управління у галузі митної справи - Державний митний комітет  України. Основним завданням Держмиткому  було визначено забезпечення захисту  економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення. А у 1996 році на базі ліквідованого Державного митного комітету України утворено Державну митну службу України, як центральний орган виконавчої влади [37].

У 1996 році було утворено Державну податкову  службу України, яка вийшла з-під  підпорядкування Міністерства фінансів України і стала центральним  органом виконавчої влади України.

Особливостями непрямого оподаткування  незалежної України було: у 1991 році запроваджено акцизний збір, у 1992 році - податку на додану вартість та у 1993 році затверджено Єдиний митний тариф України - звід ставок мита відповідно до визначеної товарної номенклатури.

Рубіж 1992-1993 років в Україні характеризувався жвавими дискусіями під час обговорення  перспектив розвитку непрямого оподаткування. До 1993 року тарифна політика орієнтується на регулювання експорту, імпортна політика є ліберальною. У грудні 1992 та червні 1993 років укладено перші угоди про застосування режиму вільної торгівлі з Білоруссю та Росією. Також було зменшено ставку податку на додану вартість з 28 % до 20 %.

На сучасному етапі розвитку непрямого оподаткування завершено роботу з нормативно-правового забезпечення реалізації положень нового Митного кодексу України та розробляється Податковий кодекс України, що закріпить податкове регулювання податку на додану вартість та акцизного збору.

Таким чином, непряме оподаткування  України представлене трьома видами податків: податком на додану вартість, митом та акцизним збором, історія  запровадження яких сягає становлення  Київської Русі.

 

1.2 Особливості нарахування і  сплати податку на додану вартість

 

Податок на додану вартість (ПДВ) –  це непрямий податок, яким оподатковується  внесок платника податку у ринкову  цінність товарів та послуг, які  він реалізує. Податок на додану вартість є універсальним багатостадійним  некумулятивним акцизом [32, с. 19].

Започатковано оподаткування доданої  вартості у Франції у 1955 р. Теорію цього податку і механізм застосування запропонував французький економіст  Лоре. Найбільший вплив і розповсюдження ПДВ отримав у 1957 році у зв’язку з створенням Європейського економічного співтовариства. Всі країни, що входять в співтовариство, застосовують ПДВ. Більш того, це єдина форма універсального акцизу, яку їм дозволено застосовувати [23, с. 149].

Таблиця 1.2

Характеристика альтернативних форм універсальних акцизів

Види  непрямих податків	Форма універсального акцизу
	База оподаткування	Стадійність стягнення податку	Кумулятивність податку
Податок на додану вартість	Додана вартість	Багатостадійний	некумулятивний
Податок з продажу	Виручка (валовий  оборот)	Одностадійний	кумулятивний
Податок з обороту	Виручка (валовий  оборот)	Одностадійний	кумулятивний

 

Досвід використання податку на додану вартість у країнах світу  підтвердив його преваги як найбільш ефективної форми універсальних  акцизів. У світовій практиці застосовують також й інші форми універсального непрямого оподаткування, що відрізняються  за періодичністю стягнення та кумулятивністю (табл. 1.2):

• податок з продажу стягується з валового обороту у сфері гуртової або роздрібної торгівлі. Об’єктом оподаткування, яке здійснюється одноразово, є реалізація товарів і послуг споживачу, тобто оподаткування відбувається на заключному товарообігу.
• податок з обороту стягується з валового обороту на всіх стадіях товарообігу. Недоліком такого виду податку є його кумулятивний ефект, оскільки оподатковується валовий оборот на кожній стадії товарообігу [32, с. 19-20].

Система елементів оподаткування  податком на додану вартість включає:

І. Об’єктом оподаткування ПДВ - операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання  яких знаходиться на митній території  України, а також імпорт та експорт  товарів та послуг (дод. Б) [23, с. 151; 1].

ІІ. Платниками ПДВ є суб'єкти підприємницької  діяльності (в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно  від форми та часу внесення цих  інвестицій); інші юридичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності; фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), які здійснюють підприємницьку діяльність або ввозять (пересилають) товари на митну територію України; представництва нерезидентів, що не мають статусу  юридичної особи, що:

1) за своїм добровільним рішенням  зареєструвалася платником податку.

2) підлягають обов'язковій реєстрації  як платник податку у разі:

• загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість);
• особа уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту за їхньою основною діяльністю й підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку;
• особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, при тому, що особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України;
• особа, що здійснює операції по реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій по поставці товарів (послуг), що сукупно перевищує протягом останніх 12 календарних місяців 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа;

3) імпортують (для фізичних осіб  – ввозять (пересилають) товари (супутні послуги) на митну  територію України для їх використання  або споживання в Україні, незалежно  від того, який режим оподаткування  вони використовують.