Національне багатство України та перспективи його збільшення

Сукупні суспільні потреби  можна розглядати як:

- матеріальні потреби,  пов'язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб'єктивного фактора його - людини;

- духовні потреби, які  передбачають нагромадження передових  досягнень науки та техніки;

- соціальні потреби суспільства, пов'язані з управлінням виробництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод громадян, дипломатична діяльність тощо). Задоволення кожної з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів матеріалізованої праці - примноження суспільного багатства.

Джерелами суспільного багатства  є праця і природа. Природне багатство  містить як засоби життя (родючість  ґрунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких  звірів), так і засоби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, деревина, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.

Значною частиною багатства  суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених  матеріальних цінностей. Його доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід аналізувати місце речових елементів багатства в процесі суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби виробництва і в складі їх засоби і предмети праці, а також предмети споживання. По-друге, важливо дослідити можливість просторового переміщення речових елементів багатства. Тут розрізняють матеріально закріплену частину багатства (поліпшення родючості ґрунту, виробничі будівлі, канали, мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі об'єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно розрізняти специфічну особливість існування речових елементів суспільного багатства у формі капіталу. [10, c. 203]

Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за своїм характером багатство може бути приватним і належати окремим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними споживними вартостями багатство окремої особи проявляється як суспільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.

2. Структура національного багатства

Основними складовими національного  багатства є:

• суспільне, тобто створене працею, речове багатство;
• природні ресурси;
• нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали).

До речового багатства  входять створені і накопичені в  країні виробничі фонди, що поділяються  на основні і оборотні. Основні  фонди включають у себе засоби праці, які служать протягом більш  чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди (предмети праці), навпаки, використовуються повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення. Оборотні фонди не нагромаджуються, до них відносяться будинки і споруди виробничого призначення, дороги, транспортні магістралі, трубопроводи, машини, обладнання, механізми, інструменти тощо. До основних невиробничих фондів відносяться основні фонди соціальної сфери — школи та інші навчальні заклади, лікарні і санаторії, житло, об'єкти культури і спорту тощо. Певну роль відіграє і особисте майно громадян (домашніх господарств).

У більш широкому розумінні  до національного багатства відносять  і нематеріальні — духовні  і культурні цінності. До них належать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури. Сучасний розвиток суспільства, який значно прискорюється науково-технічним прогресом, супроводжується підвищенням ролі і значення нематеріального багатства в житті суспільства.

Національне багатство з  точки зору сучасної науки не зовсім вірно розглядати лише як матеріальні  блага і природні ресурси. Така характеристика більшою мірою відповідає розвитку технологічного способу виробництва, заснованому на ручній та машинній праці, тобто економічній системі  минулих і першої половини XX ст. Сьогодні безперечним є той факт, що найбільшим багатством нації є люди, їх інтелектуальний рівень. Чим цей рівень вищий, чим освіченішими і культурними є люди, чим більший їх професіоналізм і вища кваліфікація, тим багатшим є суспільство. Але духовне багатство, як правило, визначається матеріальним багатством нації. [10, c. 209]

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство (скажімо, внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів (як це нині спостерігається в Україні та інших країнах СНД), вона безповоротно втрачає певну частину ВВП (втрата 1 % її населення веде до втрати кількох відсотків ВВП), а отже, і можливості у нагромадженні більшого національного багатства. Те ж саме буде спостерігатися і при зниженні інтелектуального рівня нації (зокрема, при погіршенні якості навчання, скороченні асигнувань на науку і освіту).

За роки економічної кризи  в Україні відбувалося руйнування інтелекту нації. Найбільших збитків  економіці України, її майбутньому  завдає відплив значної кількості  кадрів високої освіти і кваліфікації. Якщо виходити з оцінок про середню  вартість створюваної однієї складної робочої сили в США (понад 400 тис. дол., a інженера — до 800 тис. дол.), то у разі постійного виїзду з країни таких спеціалістів (а тим більше кандидатів чи докторів наук) держава-експортер зазнає відчутних збитків. Адже підготовка одного ученого, за міжнародними оцінками, обходиться державі майже у 1,5 млн дол. Працюючи за кордоном за спеціальністю, такий емігрант на відповідні суми одразу ж збільшує величину національного багатства країни-імпортера (оскільки освічена, кваліфікована людина-працівник — основна форма національного багатства країни). А за офіційними даними у середині 90-х років XX ст. з України емігрувало щорічно до 50 тис. фахівців з вищою освітою або — ди-пломованих фахівців.

Таким є взаємозв’язок  між духовним, інтелектуальним і  матеріальним багатством нації.

Для нарощування національного  багатства велике значення має раціональне  використання природних ресурсів країни, бережливе ставлення до природи. Хижацьке винищення природних багатств країни — втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми, рудники, заводи, забруднення атмосфери, землі і вод шкідливими відходами виробництва, бездумне вирубування лісів і осушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильського лиха — призвело до втрати значного національного багатства, яким уже ніколи не скористаються майбутні покоління українців.

Структура і якість складових  частин багатства нації — суттєвий чинник суспільного відтворення (відновлення) виробництва і продукту, умов життя  людей. Від їх раціонального використання залежать темпи зростання суспільного  продукту (ВВП) і, відповідно, добробут нації, фізичний і духовний розвиток людини.

У процесі відтворення  національне багатство не лише зростає, але й постійно відновлюється (це стосується, насамперед, засобів виробництва і об’єктів її соціальної сфери), що виступає передумовою і результатом економічного прогресу суспільства. [17, c. 219]

Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в нарощуванні економічної могутності свідчить структура національного багатства. Причому природне багатство відіграє тут чи не найменшу роль. Найбільше значення має економічний потенціал країни, що представлений основними і оборотними фондами, кадрами працівників, вчених і спеціалістів. Економічний потенціал відображає здатність даного суспільства забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використання економічного потенціалу, його постійне нарощування і вдосконалення — один із магістральних напрямів економічного прогресу.

Приклад того, як використовувати  і примножувати економічний потенціал, не маючи значних природних ресурсів, показують в останні десятиліття  країни Південно-східної Азії (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Таїланд та інші). Вони здійснили вражаючий стрибок в своєму економічному розвитку, обійшовши за його темпами найбільш розвинені країни світу. Ще раніше такий же вражаючий ривок здійснила Японія. А природні ресурси усіх цих країн вкрай бідні.

Як відомо, природне багатство  — фактор дуже важливий і корисний. Він полегшує шлях до економічного процвітання, досягнення високого рівня добробуту. Цей фактор ефективно викорис-товують деякі арабські країни (Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, ОАЕ, Оман, Ірак та інші).

Ну і звичайно до національного  багатства входить суспільство, яке проживає в цій державі. Демографічна ситуація займає досить важливе місце  в національному багатстві, так  як воно є власником всіх благ національного  багатства. Саме суспільство впливає  на стан національного багатства, його розвиток та подальше збільшення чи зменшення.

Облік національного багатства  України відбувається за методом  прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та статистична звітність). Враховуються такі чинники: основні  та оборотні виробничі фонди, тобто  фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначення  тощо) і предметів праці, які пройшли  обробку (сировина, паливо, матеріали); невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що є власністю державних, колективних  та громадських організацій; особисте (споживче) майно населення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничого  призначення на підприємствах сфери  матеріального та нематеріального  виробництва; державні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний запаси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у  виробничому процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових частин національного багатства та частка їх не залишаються незмінними. [4, c. 183]

Значних зрушень зазнає структура  національного багатства в умовах високих темпів науково-технічного прогресу - посилюється потреба в  оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних  фондів частка штучних матеріалів (синтетичні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров'я. Постійно прискорюються темпи залучення в господарське використання природних багатств, що в той же час нерідко негативно впливає на природне навколишнє середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на екологічні заходи.

Національне багатство є одним  з найважливіших показників економічної  могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні  здібності людей; теоретичні та практичні  знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал  суспільства; досягнення науки, техніки  та управління, науково-управлінський  потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

         Науково-технічна революція поглиблює  зв'язок науки з продуктивними  силами. По-перше, наукові знання, високий рівень освіченості стають  обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер  зв'язків "виробництво - техніка  - наука", "виробництво - робоча  сила - освіта". Виробництво досягає  рівня, відповідно до якого  наукова діяльність стає елементом, що опосередковує створення, вдосконалення та використання засобів виробництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вимагає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має високий інтелектуальний рівень.

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

В умовах структурних зрушень  в економіці, переведення її на ринкові  відносини повніше виявляється  єдність двох частин національного  багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Нагромаджені продуктивні  сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко-економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом.

3. Раціональне використання національного багатства

Національне багатство є основою будь – якої держави, воно показує її економічний розвиток та могутність. Для підтримання та збільшення національного багатства потрібно раціонально його використовувати.

Стратегічними цілями держави  у сфері охорони навколишнього  середовища і раціонального використання природних ресурсів є: