Міжнародний фінансовий ринок

 Суб’єкти лізингової  операції бувають прямі: лізингові  фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та  населення, постачальники об’єкта  угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.

 Строк лізингової  угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.

 До чинників, що впливають  на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон’юнктура та тенденції розвитку ринку позичкових капіталів.

 Основними елементами  лізингового платежу є амортизація, плата за ресурси, лізингова маржа, ризикова премія.

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони (ст. 4 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.). Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний (непрямий).

 

 Технологічно вони  реалізуються за допомогою договорів, що укладаються між українською лізинговою компанією безпосередньо з зарубіжним орендатором, з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном, з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; між українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або з зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн.

Експортна лізингова операція — міжнародна операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає оренду іноземному лізингоодержувачу.

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в третій країні.

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі охоплюють:

суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;

суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;

платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

< p>За зовнішнього  лізингу в розмір лізингових  платежів має також включатися  вартість митних платежів (однак  іноді є винятки, за яких мито  не включатиметься в лізинговий  платіж, оскільки у вартість устаткування  вже входить мито: поставка здійснена ДДР, Інкотермс-1990).

 

Факторинг

Факторинг (від англ. «factor» — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці в 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

 Як правило, банком  купуються дебіторські рахунки, пов’язані з поставкою товарів  чи наданням послуг.

Суб’єкти факторингових операцій — це банк, факторингова компанія — спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, які уклали угоди з банком чи факторинговою компанією; позичальники-покупці товарів та послуг.

Механізм здійснення факторингової операції:

 

1-й етап — підготовчий;

 

2-й етап — оформлення  факторингової угоди між банком  та клієнтом;

 

3-й етап — відсилання  всіх рахунків-фактур, виставлених  на покупця;

 

4-й етап — аналітичний;

 

5-й етап — оплата  рахунків;

 

6-й етап — оплата вимог.

 

 Специфіка міжнародного  факторингу полягає в тому, що  під час роботи з експортером  банк, як правило, укладає угоду  з банком країни-імпортера та  передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує  роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

 

Види факторингу:

прямий факторинг;

опосередкований факторинг;

розкритий факторинг;

нерозкритий факторинг;

конвенційний факторинг;

конфіденційний факторинг.

Форфейтування

 

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від франц. «forfait» — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (пе-реказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі.

Форфейтингові інструменти:

вексель;

інші цінні папери.

Форфейтинг застосовується у фінансових операціях для швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю.

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер, виконавши свої зобов’язання за контрактом, прагне інкасувати розрахункові документи імпортера через їхній продаж для отримання готівкових коштів.

 

 У практиці вітчизняних  експортерів і банків форфейтинг  тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового  забезпечення ще недостатньо  врегульовані.

 

Світовий ринок боргових цінних паперів. Інструменти зовнішнього фінансування

 

 До інструментів зовнішнього  фінансування відносяться неборгові  інструменти: субсидії ОДР (офіційної  допомоги розвитку), приватні інвестиції  та боргові інструменти: позики ОДР, боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні та експортні). Неборгові інструменти не приводять до збільшення заборгованості країни, боргові сприяють її зростанню. Боргові інструменти припускають прийняття на себе позичальником договірних зобов’язань по відношенню погашення основної суми та виплати процентів.

Інструменти світового ринку боргових цінних паперів

 

Види боргових цінних паперів:

Облігації (довгострокові боргові папери):

 

— з фіксованою ставкою;

 

 — з плаваючою  ставкою.

Короткострокові боргові папери:

 

— комерційні папери;

 

 — євроноти;

 

 — депозитні сертифікати;

 

 — середньострокові  боргові папери.

Довгострокові боргові паперита їхня класифікація

 

Облігації — багатоваріантні довгострокові боргові цінні папери з фіксованим доходом, що знаходяться у відкритому продажу та випускаються з різним номіналом низкою інститутів-позичальників — від держави до приватних інвесторів.

 

Класифікація облігацій:

 

За строками погашення:

строкові випуски (мають єдиний для всіх строк погашення);

серійні випуски (випускаються із серією різних строків погашення);

 

За відкликанням:

відклична;

безвідклична;

 

За забезпеченням:

старші облігації (забезпечені приорітетним правом вимог на визначене майно емітенту):

 

— облігації із заставою майна;

 

 — облігації з  фінансовою заставою;

 

 — сертифікати під  закупівлю устаткування;

 

 — облігації з  комбінованою заставою;

молодші облігації (забезпечені тільки обіцянкою повернення боргу емітентом):

 

— незабезпечені облігації;

 

 — другорядні або  субординовані облігації;

 

 — прибуткові облігації;

 

За категоріями позичальників:

казначейські;

федеральних агенцій;

муніципальні:

 

— генеральні (забезпечені податковими надходженнями відповідного органу влади);

 

 — прибуткові (забезпечені надходженнями від конкретного комерційного проекту);

корпоративні;

інституціональні (випускаються некомерційними організаціями: церквами, школами, лікарнями тощо).

 

До базових характеристик облігацій відносяться: ставка купона або ставка оголошеного процента, можливість дострокового погашення, номінальна або викупна вартість, дата погашення.

 

Рейтинг облігацій — поточна оцінка кредитоспроможності боржника щодо кожної конкретної облігації.

Короткострокові боргові папери

 

Комерційні папери — це векселі зі скороченим строком погашення, що знаходяться у вільному обігу. Випускаються, як правило, з дисконтом до їхньої номінальної вартості. Номінал вищий, ніж у довгострокових паперів. Випускаються на пред’явника.

 

Євроноти — це короткострокові боргові папери, які випускаються на строк 1, 3, 6 місяців через тендер та гарантуються інвестиційним банком чи групою банків, які викупають їх самі або ж продовжують позичальнику кредитну лінію. Існують певні види євронотних програм [12, с. 322].

 

Депозитні сертифікати (СД) — сертифікати, що випускаються комерційними банками чи позико-ощадними асоціаціями під термінові депозити.

 

 Найстаріші боргові  інструменти світового ринку  виникли в США  в 1961 р. та в  Європі з 1966 р. Строки погашення  — звичайно до року, іноді —  до 5 років.

 

 Типова форма випуску  — на пред’явника. У деяких  країнах (наприклад, у Великобританії) проценти за депозитними сертифікатами  зі строками до 5 років звільнені  від податків.

Середньострокові боргові папери

 

Є гібридними інструментами з елементами комерційних паперів, євронот, євробондів. Випускаються невеликими деномінаціями через дилерів або тендер. Котуються більше на базі процента від номінальної вартості, ніж прибутковості. Можуть бути як з фіксованими, так і з плаваючими ставками, зі строками погашення від 1 до 5 років, іноді — до 10 років.

Ринок короткострокових боргових паперів.

Найбільший ринок короткострокових боргових цінних паперів — американський. Європейські ринки: єврокомерційних паперів (ЕСР), стерлінгових комерційних паперів, французьких комерційних паперів, датських комерційних паперів, швейцарських комерційних паперів.

 Звичайно тільки великі  інститути ведуть операції з  цими цінними паперами, тому що  їх продають великими лотами. Більшість індивідуальних інвесторів  купує комерційні папери в банку чи в брокера, які «подрібнюють» цінний папір та продають інвесторам невеликі його частини, наприклад у 10 000 доларів, з нижчою прибутковістю, для того, щоб покрити управлінські витрати.

4.Ринок цінних паперів.

Ринок позичкового капіталу відіграє важливу роль у фінансовій системі. Однак він має одне суттєве обмеження — досить короткі (як правило, до одного року) терміни надання кредитів. Це пов’язано з двома чинниками. Перший полягає в тому, що банки переважно мають у своєму розпорядженні так звані «короткі» гроші, тобто залучені на обмежені строки, і тому не можуть надавати позичок на більш тривалий період. Другий чинник пов’язаний із тим, що банк як комерційна структура має за мету отримання прибутку, а основним фактором його формування є не стільки рівень процентних ставок, скільки швидкість обороту позичкового фонду. Крім того, одержання кредиту в банку вимагає дотримання багатьох вимог з боку позичальника. Тому паралельно з кредитним ринком значного поширення набув ринок цінних паперів.

 

Ринок цінних паперів складається з акцій, облігацій, казначейських векселів, депозитних та інвестиційних сертифікатів, комерційних паперів, що є інструментами даного ринку. Певною мірою до цінних паперів належить комерційний вексель, однак його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є так звані деривативи — похідні інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. У зв’язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними.