Міжнародний фінансовий ринок

1 .міжнародний фінансовий  ринок.

Фінансовий ринок, як економічна категорія, виражає економічні відносини між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції з приводу реалізації фінансових активів. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою економіки у фінансових ресурсах. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх економічних суб’єктів відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансових активів, забезпечується еквівалентність обміну специфічного товару-гроші. Головна відмінність фінансового ринку від інших полягає у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

   Проте кожна країна  для забезпечення стабільного  соціально-економічного розвитку  не завжди може розраховувати виключно на власні ресурси. В сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки виникає об’єктивна необхідність та реальна можливість залучення іноземного капіталу в економіку будь-якої країни через міжнародні фінансові ринки.

   Міжнародний фінансовий  ринок – це глобальна система мобілізації вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув великих масштабів і перетворився у привабливе джерело залучення фінансових ресурсів для розвитку національних економік, став визначальним фактором розвитку світового господарства. Процес залучення фінансових ресурсів і доведення їх до споживача містить у собі, як накопичення капіталу, так і взяття його в борг(позика), у найм(селенг).

   Головне призначення міжнародного фінансового ринку – забезпечення доступу до фінансових ресурсів і міжнародних проектів. Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) фінансових ресурсів, необхідних для розвитку економіки і виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позиції забезпечення високого рівня дохідності капіталу. Виконуючи функцію спрямування коштів від кредиторів до позичальників, фінансові ринки сприяють вищій продуктивності та ефективності світової економіки.

   Наступною функцією  міжнародного фінансового ринку  є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості окремих країн  мобільно залучати достатню кількість  фінансових ресурсів у різних  формах на вигідних умовах. Таке залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного їх розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

   Третя функція  міжнародного фінансового ринку, що витікає із змісту попередніх, це імітація високоліквідних фінансових інструментів, які можуть бути використані, як засіб міжнародних платежів, продані чи обміняні на інші фінансові інструменти.

   Зміст четвертої  функції міжнародного фінансового ринку зводиться до формування ринкових цін на окремі види фінансових активів, враховуючи кон’єктуру ринку.

   Механізм функціонування  міжнародного фінансового ринку  забезпечує виявлення величини  і структури попиту на окремі  фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залучені капіталу із зовнішніх джерел.

   Міжнародний фінансовий  ринок виробив механізм страхування  цінового (валютного) ризику і відповідно  систему спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фінансових активів. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фінансових інновацій.

   Міжнародні фінансові  центри. З інституційної точки  зору міжнародний фінансовий  ринок – це сукупність кредитно  – фінансових інститутів, через  які відбувається рух капіталів(фінансових  потоків) у сфері міжнародних  економічних відносин. До таких  інститутів належать:

- Центробанки окремих  країн;

- Комерційні банки, насамперед  ТНК;

- ТНБ;

- Фондові (валютні) біржі  та інші фінансові інститути  включаючи страхові компанії  та брокерські фірми. Сюди можна  віднести ринки зосереджені переважно  у розвинутих фінансових центрах, які мобілізуються та перерозподіляють значні обсяги фінансових ресурсів у планетарному вимірі. Отож, міжнародні фінансові центри – це адміністративне місце зосередження банків і пара банків, які здійснюють широкий спектр міжнародних фінансових операцій: депозитні, кредитні, реалізують угоди з цінними паперами, валютою та золотом. Основні фінансові центри історично склалися в: Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. В Європі міжнародними фінансовими центрами виступають також Брюссель, Франкфурт – на Майні та Цюріх. Варто зауважити, що раніше міжнародні фінансові центри створювалися, як правило в економічно розвинутих країнах. Для цього необхідно було мати розвинуту фінансову інфраструктуру та стабільну національну валюту. Нині для цього достатньо гнучкого ліберального фінансового законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з’явилися нові офшорні фінансові центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські острови та інші, що пов’язано перш за все з економічною свободою та лібералізацією національних фінансових ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки запровадженню в офшорних зонах ліберального фінансового і валютного законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних застережень та валютного контролю.

   Отже міжнародний  фінансовий ринок із притаманною  йому системою фінансово - кредитних  інститутів та відповідною для  них інфраструктурою - це те середовище, в якому концентруються і розподіляються  фінансові ресурси між окремими країнами. У світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним інструментом управління міжнародними фінансовими потоками.

2.Світовий ринок валют. Види валютних ринків.

Необхідною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Нині він являє собою розгалужену систему механізмів, призначених забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземної валюти з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Найповніші дані про валютні ринки має Банк міжнародних розрахунків. За його методологією центральні банки країн, де розташовані центри по купівлі-продажу іноземної валюти, надають інформацію про ту чи інші операції на валютному ринку. Валютні ринки - становлять собою офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту по курсу, що складається на основі попиту і пропозиції.

 Валютні ринки виникли  в XIX столітті і в наш час  поділяються на такі види: національні, регіональні, світовий. Національні  валютні ринки становлять собою відносини між суб'єктами господарської діяльності з приводу купівлі-продажу окремих іноземних валют, які конвертуються в даній країні. Регіональні валютні ринки становлять собою відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу іноземних валют, які діють в регіоні наприклад, на Європейському валютному ринку здійснювалася купівля-продаж екю (а тепер - євро країнами ЄС з метою використання у взаємних розрахунках).

 Світовий валютний  ринок становить собою сукупність відносин, що здійснюються в світових фінансових центрах з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті. На сьогодні світовими центрами по торгівлі валютою і платіжними документами є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн. За обсягом валютних операцій найбільшими світовими валютними центрами є Лондон, де в кінці 90-х років XX століття щодня здійснювалися операції на суму майже 190 млрд. доларів, Нью-Йорк- майже 130 млрд. доларів, Токіо - понад 115 млрд. доларів, Цюріх - понад 50 млрд. доларів.

 Найбільш активно  здійснюється торгівля такими  парами валют: долар - марка, долар - ієна, долар - фунт, долар - швейцарський  франк, долар - канадський долар, французький  франк - марка, долар - ліра, марка - ієна, марка - фунт. Причому на торгівлю між доларом і маркою та доларом і ієною припадає половина обороту світової торгівлі валютою.

 Якщо розглядати валюти  як специфічний товар, то вони, як і будь-який товар, мають  ціну. Ціну валюти неможливо визначити в тій же валюті. її визначають в інших валютах: гривні - в доларах, долара - в марках і т. ін. Ціна однієї валюти, виражена в валютах інших країн, називається валютним (обмінним) курсом.

 Валютний курс може  встановлюватися законодавчо або визначатися в процесі взаємного котирування валюти. Котирування валюти - це визначення валютного курсу однієї грошової одиниці через певну кількість одиниць іншої валюти. Існує два основних методи котирування валют: пряме і опосередковане. Пряме котирування - це вираження одиниці національної валюти в іноземній валюті. Наприклад, якщо курс становить 0,2 долара за 1 гривню, то для гривні це буде пряме котирування, а для долара - опосередковане. Опосередковане котирування - це вираження валютного курсу одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, якщо курс становить 5 гривень за 1 долар, то для долара це буде пряме котирування, а для гривні опосередковане.

 Розрізняють європейські  і американські умови котирування. Якщо застосовується пряме котирування долара до однієї з європейських валют, то вважається, що котирування здійснюється на європейських умовах. Якщо застосовується опосередковане котирування долара до європейської валюти, то вважається, що котирування здійснюється на американських умовах. В сучасних умовах більшість валют світу котируються до американського долара на європейських умовах. З метою полегшення розрахунків у США всі іноземні валюти, за винятком трьох, також котируються на європейських умовах. Котирування долара до англійського фунта стерлінгів, ірландського фунта і екю у США здійснюється на американських умовах, тобто названі європейські валюти котируються прямо, а долар опосередковано.

 У зв'язку з тим, що основна частина міжнародних  розрахунків здійснюється в доларах, з метою полегшення розрахунків курсів більшість країн котирують національні валюти не одну до іншої, а до Долара США, а через нього до інших валют. Тобто, використовують крос-курс. Крос-курс (крос-котирування) - це вираження курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них по відношенню до долара СПІД чи іншої валюти. Наприклад, якщо опосередковане котирування гривні до долара становить 1 долар = 5 гривень, а пряме котирування долара до марки ФРН - 1 долар = 2 німецьким маркам, то крос-курс гривні через долар до марки становитиме: 1 німецька марка = 5:2 = 2,5 гривні.

 Котирування валютного  курсу може визначатися з врахуванням  часу обміну валютами: по-перше, котирування, при якому обмін здійснюється  в даний момент; по-друге, котирування, при якому обмін здійснюється в якийсь момент в майбутньому. В цьому зв'язку розрізняють спот-курс і форвардний курс. Спот-курс - це курс, за яким обмінюються валюти протягом не більше двох робочих днів з моменту угоди про курс. Спот-курс долара США по відношенню до канадського долара в Нью-Йорку вважається курс, при якому розрахунки відбуваються протягом одного робочого дня. Форвардний курс - це узгоджений курс, за яким обмінюються валюти в певний момент в майбутньому, тобто більш ніж через три дні після досягнення угоди про курс.

 За способом розрахунку  розрізняють номінальний і реальний  валютні курси. Номінальний валютний  курс становить собою ціну  одиниці національної валюти, виражену  в одиницях іноземної валяли, тобто визначення номінального  валютного курсу співпадає з даним вище загальним визначенням самого валютного курсу. Реальний валютний курс становить собою номінальний валютний курс, обрахований з врахуванням змін рівня цін в своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

 За рівнем гнучкості  розрізняють фіксований валютний  курс, обмежено гнучкий валютний  курс і плаваючий валютний  курс. Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене співвідношення  між національними валютами, яке  допускає тимчасове відхилення  від нього в той чи інший бік не більше ніж на 2,25%. Курс може фіксуватися багатьма способами, серед яких найбільш застосовувані такі:

 фіксація курсу національної  валюти до курсу найбільш важливих  валют міжнародних розрахунків;

 використання валюти  інших країн в ролі законного платіжного засобу (наприклад, Сан-Марино використовує італійську ліру, Ліберія, Маршалові Острови і Федеральні штати Мікронезії - американський долар);

 валютне правління, що  означає фіксацію курсу національної  валюти до іноземної, причому випуск національної валюти повністю забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти;

 фіксація курсу спільної  валюти до однієї зарубіжної  валюти. Наприклад, 14 франкомовних країн  курс свого спільного франка  фіксують до французького франка;

 фіксація курсу національної валюти до валют інших країн - головних торгових партнерів;

 фіксація курсу валюти  до валютного композиту, тобто  колективної грошової одиниці  інших країн (наприклад, до СДР, екю).

 Обмежено гнучкий  валютний курс становить собою  офіційно встановлене співвідношення міжнаціональними валютами, яке допускає незначні коливання валютного курсу згідно з встановленими правилами. Такий курс може встановлюватися, по-перше, шляхом підтримання коливання валютного курсу в певних межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти, по-друге, шляхом спільного плавання національних валют в межах 2,25% від центрального розрахункового курсу.

 Плаваючий валютний  курс, цекурс, що вільно змінюється  під впливом попиту і пропозиції  і на який держава може впливати лише шляхом валютних інтервенцій. Розрізняють кілька видів плаваючих курсів:

 курс, що автоматично  змінюється зі зміною певних  економічних показників (наприклад  з розвитком інфляції в даній  країні чи в основного торгового  партнера);