Міжнародні кредитні відносини

За  цільовим призначенням розрізняють:

а) зв’язані кредити – надаються  на конкретні цілі, обумовлені в  кредитній угоді (комерційні – які  надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг; інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів; проміжкові  – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт);

б) фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення  і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

За  загальними джерелами:

а) внутрішні кредити  – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам;

б) іноземні (зовнішні) кредити  – це кредити, що надаються іноземними кредиторами  національним позичальникам для  здійснення зовнішньоекономічних операцій;

в) змішані кредити  – це кредити  як внутрішнього, так і зовнішнього  походження.

За  видами кредит поділяється на:

а) товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;

б) валютний, який банки надають у  грошовій формі.

За  валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:

а) у валюті країни-позичальника;

б) у валюті країни-кредитора;

в) у валюті третьої країни або в  міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад СДР та ЕКЮ).

Останнім  часом можна спостерігати зростання  обсягів активних операцій за довгостроковим та середньостроковим єврокредитуванням  з використанням міжнародних  розрахункових одиниць. Необхідно  підкреслити, що надання кредиту  в будь-якій розрахунковій одиниці  є, по суті, прихованим страхуванням наданого кредиту від можливих втрат капіталу та доходу у випадках різних коливань валютних курсів.

За  термінами міжнародні кредити поділяються  на:

а) короткострокові − до 1 року (та найкороткостроковіші – до 3 місяців, тижневі, одноденні);

б) середньострокові − від 1 року до 5 років;

в) довгострокові − більше, ніж 5 років.

Довгостроковий  міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестування в основні  засоби виробництва, обслуговує близько 80% експорту машин та комплектного устаткування, нові форми міжнародного товарно-економічного співробітництва (масштабні проекти, науково-дослідні роботи, впровадження нових технологій). Цей тип кредитування застосовується також у практиці надання позик міжнародними фінансовими інститутами, урядами країн [9].

З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні документи, цінні  папери, векселі, нерухомість та інші цінності.

Застава товару для одержання кредиту  здійснюється у 3 формах:

а) тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

б) застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту  на певну суму);

в) застава товару в переробці (із заставного товару можна виробляти вироби, не продаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов‘язань  за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання  боржником зобов‘язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.

Бланкові  кредити – кредити, надані просто під зобов‘язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника.

Різновидами бланкових кредитів є контокорент  та овердрафт.

Контокорент – одна з найстаріших форм банківських  операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності  контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні  сплачувати для вирішення інших  проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.

В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом,  − овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокрентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду [12].

З точки зору техніки надання розрізняють  фінансові, акцептні та консорціальні  кредити, депозитні сертифікати  та ін. Фінансові («готівкові») кредити  зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження. Акцептні кредити застосовуються у  формі акцепта тратти імпортером або банком. Консорціальні (синдиковані) кредити −  це кредити, надані двома  і більш кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові. Для надання синдикованого кредиту група банків-кредиторів поєднує на термін свої тимчасово вільні засоби.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють:

а) приватні кредити – надаються  приватними особами;

б) фірмові (комерційні) кредити  –  кредити, що надаються фірмами, є  однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Вони є позичкою, яка надається  експортером однієї країни імпортеру  іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційні кредити у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються  в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс  покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше  всього фірмові кредити  реалізують з допомогою векселя  або за відкритим рахунком.  Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає  договір про продаж товару, а потім  виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає  згоду на оплату в строк, який на ньому вказано;

г) банківські кредити  – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами);

ґ) урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від  імені держави;

д) кредити міжнародних фінансово-кредитних  організацій;

е) змішані кредити  – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи [11].

Кредит  за відкритим рахунком проводять  через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує  на рахунок імпортера його борг у  сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком  відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов‘язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За  фірмового кредиту імпортер часто  сплачує так званий аванс покупця  експортеру у розмірі найчастіше 10-20% вартості поставки у кредит. У  такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобов‘язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

До  початку 60-х років ХХ століття фірмові  кредити були переважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним  обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський експортний кредит. Але  швидкий  розвиток міжнародної торгівлі, необхідність імпорту взаємопов‘язаної продукції одночасно у декількох  постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фірмового  кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитування, прив‘язаність  імпортера до продукції фірми  постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торгівлі та її диверсифікацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторговельного кредиту почала поступово зменшуватися [10].

Банківські  кредити за цільовим призначенням поділяють  на: експортні та фінансові; за технікою надання на: акцептні та акцептно-рамбурсні  кредити.

Експортний  кредит полягає у тому, що він  надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо  імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т.п. Ці кредити  надаються в грошовій формі та мають зв‘язаний характер (тобто боржник зобов‘язаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора).

Фінансовий  кредит дає змогу здійснювати  купівлю товарів на будь-якому  ринку, і таким чином виникають  умови для вибору варіантів комерційних  угод. Досить часто фінансовий кредит не пов‘язаний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають транснаціональні компанії (ТНК) та транснаціональні банки (ТНБ), які часто використовують їх для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислово розвинених країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валютних інтервенцій.

Акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити тратту експортера. Перед  настанням терміну оплати імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобов‘язання перед експортером.

Акцептно-рамбурсний кредит  – банк імпортера в  межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобов‘язується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну.

Після відвантаження товару експортер  скеровує платіжні й товарні документи  до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього  кошти банк експортера отримує через  переоблік трати на світовому  грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати пред‘являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування  отриманого від банку імпортера [9].

 

 

3. Регулювання міжнародних кредитних відносин

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним  валютно-фінансовим організаціям, серед  яких провідне місце займають Міжнародний  валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний  банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС  –Європейський  інвестиційний банк  (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ)  – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка  виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції  в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а  розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. На сьогодні його членами є 186 країн.

МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок  внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від  рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці  й міжнародній торгівлі. Квота  переглядається кожні 5 років. Квота  України у 1996 р. разом з 10 іншими країнами своєї групи становила 4,88 (для  порівняння: США – 17,78, Німеччини  та Японії – по 5,54, Франції та Великобританії  – по 4,98 %). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в  керівних органах МВФ. Величина квоти  визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням  певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов‘язані  надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо [2].

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об‘єднує чотири окремі фінансові  установи:

а) Міжнародний банк реконструкції  та розвитку;

б) Міжнародну фінансову корпорацію;

в) Міжнародну асоціацію розвитку;

г) Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні  цілі усіх членів Групи Світового  банку – зменшення бідності і  підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з  розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового  банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною  – учасницею МФК, а у 1995 р. –  повним членом БАГІ.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ  як частину нової структури в  системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р. [8].

Мета  Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших  верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть  економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються  як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і  на сприяння розвитку  сільськогосподарських  структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей  та вагітних жінок. Крім того, важливе  місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування  – фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації  – галузевих реформ, не пов‘язаних з конкретними проектами. Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигляді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умовою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудови включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на зменшення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація державних підприємств, скорочення державних видатків, девальвація національної валюти, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення, зростаюча нерівність у суспільстві [7].