Монопольний ринок та особливості його функціонування

Адміністративна монополія виникає внаслідок  дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-Індській та голландській Вест-Індській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією.

З іншого боку, це організаційні структури для  державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш монополізованих у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де основна влада знаходилася у руках всесильних міністерств і відомств. У СРСР взагалі існувала абсолютна монополія держави на організацію та управління економікою, що базувалася на державній власності на засоби виробництва. Істотною ознакою цієї системи є прямий розподіл всіх основних ресурсів, що також є потужним помічником адміністративній монополії. Кінцевим її результатом стає гігантоманія, прагнення перетворити галузь в один величезний завод. Спираючись на галузеві міністерства, підприємства-гіганти через галузеві НДІ контролюють і об’єктивно гальмують науково-технічний прогрес в своїй країні. Їм не загрожує конкуренція товарів-субститутів, оскільки виробництво більшості з них прямо чи опосередковано регулюється даним міністерством. “Залізна завіса” надійно захищає їх і від іноземних конкурентів.

Таким чином, адміністративна  монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна  монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині ХІХ ст. зріс у чотири рази.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які  й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів - закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також  інший шлях, внаслідок якого монополії  виникають набагато швидше, ніж внаслідок  концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація  капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних  країнах виникли потужні стимули  до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників [21, 25].

 

 

1.3. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періоді

Існування на ринку  монополії різноманітних вхідних  бар'єрів є джерелом монопольної  влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначити будь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.

Щоб максимізувати  прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового  попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною  в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, що отримується монополістом, встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту — це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером ринкового попиту [15, 4].

Правило граничного випуску MR = МС, яке було визначено  для конкурентної фірми, є універсальною  необхідною умовою для всіх типів  ринкових структур.

Розбіжність виникає за рахунок  показника граничної виручки MR. Для  конкурентної фірми MR = Р, для монополіста MR < P.

Графічний розв'язок задачі ілюструє Рис. 1.1.

 

Рис. 1.1. Максимізація економічного прибутку монополістом (Р>АТС)

Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завжди нижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополії універсальне правило 2 (MR = МС) виконується, коли граничні витрати менші за ціну товару МС < Р, і точка перетину кривих МС і MR (точка А) знаходить ся нижче кривої попиту. Ціна при цьому визначається відповідною точкою на кривій попиту (точка Е). Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ> РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (Рис. 1.2).

Рис. 1.2. Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC<P<ATC)

Точка Е на рисунку 1.2 визначає стан короткострокової рівно  ваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_Е та обсягу Q_E н;і монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництва граничні витрати вище нуля.

Максимізуючи  свій прибуток фірма-монополіст буде прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але в такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит на нього був еластичним. При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості — Р_Е = ACmin, умова закриття — Р_Е < AVCmin. У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж АСmin, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд (Рис. 1.3).

Рис. 1.3. Умова беззбитковості фірми-монополіста

Фірма-монополіст приймає  рішення про закриття, якщо за умови  оптимального обсягу виробництва Р < AVC (Рис. 1.4).

Рис. 1.4. Умова закриття фірми-монополіста

Оскільки фірма  є монополістом, то вона представляє собою галузь, тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієї галузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, буде приваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу в довгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утримати контрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.

Довгострокова рівновага монополіста — це самий найкращий з короткострокових станів рівноваги. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МОНОПОЛЬНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості  функціонування природних монополій  в Україні

Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. № 1682-ІІІ визначає природну монополію як стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) [2]. У даному визначенні чітко простежуються традиційний неокласичний підхід до розуміння сутності природного монополізму з його двома характерними ознаками: по-перше, відсутністю конкуренції внаслідок дії ефекту масштабу (economy of scale), по-друге, відсутністю товарів-замінників на продукцію природних монополій.

Наголос на неокласичній традиції в даному випадку не є єдино можливим. Наприклад, виникає необхідність розмежування монопродуктових і багатопродуктових природних монополій. Для багатопродуктових монополій (наприклад, залізничного транспорту) головним чинником «природності» є не стільки зростаюча віддача від масштабу, скільки економія від різноманітності (economy of scope) [6, 5]. Ефект різноманітності означає, що виробництво комплексу різних продуктів і послуг на одному підприємстві є більш дешевим, ніж виробництво кожного з них на спеціалізованому підприємстві. Цей важливий аспект сучасного природного монополізму не знайшов достатнього відображення в українському законодавстві. В сучасній економіці сфера діяльності багатопродуктових природних монополій ширша, ніж монопродуктових.

Дослідження особливостей функціонування природних монополій буде неповним і обмеженим без аналізу суміжних із ними ринків. Суміжний  ринок - це товарний ринок, що безпосередньо не перебуває у стані природної монополії, але реалізація вироблених товарів на ньому є неможливою без використання товарів, які виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій. Для електроенергетики суміжними ринками є виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення відповідної підприємницької діяльності (ліцензійними умовами). Для теплових оптових генеруючих компаній важливим є ринок газу; йдеться про належні ціни на поставку газу. У цьому плані постійно дискутується питання про формування великих газоенергетичних компаній. Згадаємо, що у кінці 2002 р. Антимонопольний комітет України (АМКУ) заборонив Київській міській державній адміністрації, АЕК «Київенерго» та ДКП «Київгаз» злиття цих компаній (справа № 28-25.6/115-01) [23]. АМКУ вважав, що здійснення подібного злиття матиме негативні наслідки для розвитку конкуренції на ринку теплової енергії і призведе до підтримання та посилення монопольного становища її учасників. Однак, таке злиття все ж відбулося - було створено ЗАТ «Київенергохолдинг».

Визначення переліку конкретних підприємств - суб'єктів природних монополій - здійснюється на основі Положення «Про складання та ведення переліку суб'єктів природних монополій». Відповідно до ст. 5 Закону України «Про природні монополії» контролює цей перелік Антимонопольний комітет України. Перелік стосується тих підприємств, які працюють на природно монопольних ринках, і ця діяльність для них є основною. Однак, його не можна вважати вичерпним, оскільки не враховано ті суб'єкти господарювання, для яких ця діяльність не є основною. Так, зокрема, опалення адміністративних і житлових будівель, послуги користування під'їзними залізничними коліями, передача електричної енергії місцевими мережами, місцевий телефонний зв'язок знаходяться у власності і експлуатуються суб'єктами господарювання, у яких ці послуги не співпадають з основним видом діяльності.

Залежно від територіальних (географічних) меж ринків, перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться на загальнодержавних, міжрегіональних і регіональних ринках. На перших двох ринках цю діяльність здійснює Антимонопольний комітет із залученням територіальних відділень, на регіональному - територіальні відділення АМКУ. Суб'єктами природних монополій на загальнодержавному ринку України є ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго», Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), НАК «Нафтогаз України», ДП обслуговування повітряного руху України (Украерорух), ВАТ «Одеський припортовий завод», Українське ДП поштового зв'язку «Укрпошта», Концерн «РРТ» (Міністерство транспорту та зв'язку України), ВАТ «Укртелеком» [13, 36].

У сучасних умовах досить важливою є інфраструктурна складова природної монополії - наявність мереж (трубопроводів, систем водопостачання, ліній електропередач, залізничних шляхів), за допомогою яких суб'єкти природних монополій розподіляють продукцію, що вимагає здійснення управління з єдиного центру в реальному масштабі часу [14, 49]. В даному випадку йдеться про віднесення природно монопольних галузей до сфери виробничої інфраструктури, яка виконує інтеграційну функцію в економіці. Корисний ефект із переміщення набуває тут форма виробничої послуги: переміщення електроенергії дротами, газу та води трубами у комунальному господарстві, переміщення звукових хвиль у телефонному зв'язку, вантажів і пасажирів залізничними дорогами (коліями) тощо. Тому не дивно, що в останні роки в науковій економічній літературі закріпилося поняття інфраструктурної галузі як синоніма природної монополії (в межах теорії галузевих ринків поняття «ринок» і «галузь», якщо спеціально не обумовлено інше, вживаються як взаємозамінні поняття. Відсутність детального статистичного класифікатора послуг виробничого характеру ускладнює науковий аналіз інфраструктурних ринків, природних монополій і суміжних ринків у їхньому складі.

В інфраструктурних галузях такі ознаки, як рідкісність, ефект масштабу, специфіка технологій і ринкового попиту створюють статус природного монополіста. В інфраструктурній сфері традиційно особливо високими є бар'єри входження і первісного нагромадження капіталу. Суб'єкти господарювання, які діють на таких ринках, забезпечують загальногосподарські інфраструктурні потреби на основі функціонування специфічних ринків. У національній економіці інфраструктурним галузям належить провідна роль, оскільки вони забезпечують реалізацію економічного потенціалу країни. Слід зазначити, що в інфраструктурних галузях досить складно організувати конкуренцію, тому що надзвичайно високим є рівень безповоротних витрат. Останнім часом у розвинених країнах спостерігається тенденція до об'єднання національних інфраструктурних мереж, яка сприяє появі нового виду монопольної структури - транснаціональної інфраструктурної природної монополії.