Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Октября 2013 в 18:07, контрольная работа
Монетаризм являє собою одну із найбільш впливових течій у сучасній економічній науці,яка належить до неокласичного напряму. Він розглядає вплив господарського життя на процес, який відбувається у галузі грошового обігу, і наслідки останнього для економіки. Термін “монетаризм” був уведений в сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968р. Здебільшого він застосовується для характеристики економічної школи (переважно чиказької), представники якої твердять, що сукупний грошовий доход справляє найбільший вплив на зміну грошової маси.
На думку Фрідмена, функції держави не повинні обмежуватися «швидким реагуванням» з допомогою ставки процента та дотацій на прояви дестабілізації, оскільки дефіцитне фінансування та штучне стимулювання попиту розбалансовує фінансову систему. Стратегічною лінією має бути курс на скорочення державної участі в перерозподілі національного продукту. Основне завдання держави — не допускати коливань грошової маси, підтримувати стабільний темп її приросту.
Поєднання автономної і стабільної динаміки грошової маси, що не залежатиме від циклічних коливань, із стабілізацією .бюджетних видатків, коли податки, соціальні виплати не будуть використовуватись для регулювання кон'юнктури, забезпечить економічну рівновагу.
Отже, основним фактором економічної рівноваги в суспільстві, за Фрідменом, є стабільна, контрольована динаміка пропозиції грошей. Цей фактор розглядається як основа внутрішньоекономічної політики. Дослідження національної економіки як ланцюга світової господарської системи М. Фрідмен здійснював з позиції визнання її «самонастроюваною» системою, якій потрібний часовий та економічний простір.
Фрідмен виходив
з концепції відкритості
Послідовники Кейнса зосередили свою увагу на дослідженні платіжного балансу з метою визначення впливу експортно-імпортних операцій на забезпечення економічної, рівноваги.. Визнаючи позитивну залежність ефективного попиту, від експорту і негативну — від імпорту, вони розробляють моделі, що демонструють залежність установлення рівноваги від втручання держави в зовнішньоекономічну сферу методами прямого регулювання, бюджетного фінансування та позаекономічного впливу.
Економічні важелі впливу, за кейнсіанською доктриною, були зв'язані з платіжним балансом, що залежав від валютного курсу. Тому вихідною у моделях економічного регулювання була система фіксованих валютних курсів, яка підтримувалась Центральним банком. Штучне регулювання курсів за допомогою процентних ставок давало змогу через девальвацію чи ревальвацію валют, стимулювати чи стримувати експортно-імпортні операції.
Мілтон Фрідмен обстоював принципи самозабезпечення валютної рівноваги за рахунок вільної гри ринкових сил. Він стверджував, що втручання держави у валютне середовище може спричинити дестабілізацію валютних відносин, відплив національної, валюти з усіма похідними економічними наслідками. Валютна рівновага може забезпечуватись за рахунок сталої довгострокової кредитно-грошової політики.
Цікаво, що міркування кейнсіанців та монетаристів стосовно ролі процентної ставки як регулятора переливання; капіталів з країни в країну збігаються, але, за Фрідменом, ця роль є лише допоміжною.
Фрідмен виходив з того, що за умов ринкової економіки існує зворотний зв'язок між валютними резервами та розмірами внутрішньої грошової маси, що в сумі становить величину, яка необхідна для товарообігу. Саме через цей зворотний зв'язок забезпечується рівновага, тоді як система, створена на основі кейнсіанської моделі (Бреттон-Вуд), блокує дію адаптаційних механізмів ринку. Тобто ідея стихійного вирівнювання грошового обігу і платіжних балансів протиставляється використанню епізодичних девальвацій; Адже після девальвацій зростають внутрішнім ціни, спричиняючи інфляцію, що знову призводить до дефіциту платіжного балансу.
Очевидно, що Фрідмен розглядав економічну діяльність суспільства, як органічну єдність внутрішньої та зовнішньої економік і в цьому вбачав суть відкритості економіки.
Наслідком дії психологічних факторів та державного втручання в економіку вважав Фрідмен і передачу шокового стану з країни в країну — імпорт інфляції. Фрідман стверджував, що тенденція зростання рівня цін є виключно грошовим явищем тільки тоді, коли ця тенденція є безперервним процесом. Слід бути уважним при визначенні поняття “інфляція”, бо, за означенням, вона має супроводжуватися безперевним, швидкозростаючим рівнем цін.[5] Якщо в країні індекс зростання внутрішніх цін вищий, ніж у партнерів, то за валютної конвертованості ринок насичується імпортними товарами, а в країні-партнері, орієнтованій на експорт, зростають ціни, прискорюються інфляційні процеси,-які передаються через зростання експортних цін. Лише ринковий механізм може своєчасно відреагувати на цей процес. Тому ідею плаваючого (а не жорстко фіксованого) валютного курсу Фрідмен обстоює в контексті кредитно-грошової політики.
Досліджуючи взаємозв'язок валютного курсу й інфляції, Фрідмен указує, що коли золото перестає бути мірою цінності національних валют, інфляційні процеси безпосередньо впливають на пониження курсу цих валют, а низький курс призводить до зростання внутрішніх цін. Сама інфляція хоч і є наслідком внутрішніх макроекономічних процесів (зростання грошової маси, зменшення ВНП), але зв'язана з динамікою курсу валют.
Фрідмен зазначає, що попит на імпортні товари є вищим там, де вони відносно дешевші, це веде до урівнювання цін. Тому паритетність валют виводиться з їхньої купівельної спроможності. Теорія паритету купівельної спроможності валют орієнтує, як мають змінюватися ціни, щоб забезпечувати рівновагу валютного курсу.
Фрідмен та його послідовники негативно ставилися до державного регулювання валютного курсу, яке забезпечувалося за рахунок валютної інтервенції з метою підтримування курсу власної країни, квотування попиту на валюту, маніпулювання процентними ставками та депозитами. Особливо засуджувались валютні інтервенції (збільшення обсягів пропозиції валюти на внутрішньому ринку за рахунок валютного резерву країни), оскільки це призводить до тих самих наслідків, що й безконтрольна емісія грошей, та зумовлює остаточне падіння валютного курсу. .
Відтак можна сказати, що Мілтон Фрідмен екстраполював висновки своєї монетарної доктрини на всі складові економічного розвитку, доводячи, що закони грошового обігу не визнають кордонів, діють в усьому ринковому просторі.
4.МОНЕТАРИЗМ І ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Розбіжності монетаристів і кейнсіанців щодо питання про роль держави у господарському житті вилилися в кінцевому підсумку у протиставлення двох осовних інструментів макроекономічного контролю, які використовуються урядами для впливу на кон’юнктуру, а саме: грошово-кредитної і фіскальної політики. Перший вид політики, пов’язаної з впливом центрального банку на величину грошової маси, розцінюється монетаристами як найефективніший. Другий же вид політики, що грунтується на зміні податкових ставок і управління державним боргом, пов’язується зі свавіллям уряду і розцінюється як малоефективний для господарського розвитку.
Зіставлення ефекту двох головних методів економічної політики провели Л.Андерсен і Дж. Джордан із федерального резервного банку Сант-Луїса. Вони прагнули перевірити обґрунтованість трьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме:
1) фіскальні заходи чинять сильніший вплив на стан економічної активності, ніж грошові;
2) реакція економічної
кон’юнктури на фіскальні
3) вплив фіскальних
заходів на економічну
У результаті проведений розрахунків виявилося, що реакція економічної кон’юнктури на заходи грошової політики сильніша, передбачуваніша, швидша, ніж на фіскальні заходи. Тим самим висновки кейнсіанської теорії про роль бюджету були поставлені під сумнів. Сант-Луїська модель багато в чому сприяла зміцненню позицій монетаризму і росту його популярності.
Протягом багатьох
років монетаристи виступають з
пропозиціями про кардинальну перебудову
традиційних грошово-кредитних
Програму кардинального реформування кредитно-грошової системи США розробив М.Фрідмен у книзі “Програма для монетарної стабільності” (1960). Один з найголовніших елементів цієї реформи ¾ “грошове правило”, згідно з яким центральний банк США повинен взяти зобов’язання підтримувати, наскільки це можливо, стійкі темпи зростання кількості грошнй, не припускаючи сезонних коливань грошового запасу.
М.Фрідмен вважав, що при виборі темпів зростання кількості грошей необхідно орієнтуватися на стабільний рівень цін кінцевого продукту протягом тривалого періоду. Він пропонував ввести правило механічного приросту грошової маси в середньому на 4% за рік. Ця цифра складається із 3% приросту реального продукту і 1% довготривалого зниження швидкості обігу грошей. Багато економістів пропонували встановити “вилку” допустимих коливань річних темпів приросту кількості грошей.
Проте жодна із капіталістичних країн не застосувала правила М.Фрідмена у “чистому вигляді”. Керівники грошової політики намагалися зберегти за собою свободу маневру, вважаючи, що в умовах вкрай нестійкої кон’юнктури механічний приріст грошей в обігу може порушити нормальний хід платежів і викликати дезорганізацію ринків позичкового капіталу. Тому на практиці таргетування всюди поєднувалося із принципом дискреції (тобто прийняття рішень залежно від власних міркувань).
Обраний в 1979 р в Англії консервативний уряд М.Тетчер взяв на озброєння монтаристські рецепти і став проводити політику грошового гальмування, що незабаром дало повний оздоровчий ефект (зниження інфляції). Було підготовлено грунт для ряду важливих структурних реформ, поліпшилися зовнішні позиції фунта стерлінгів.
Роботи монетаристів зайняли почесне місце у сучасній економічній літературі з питань грошей. Сьогодні жоден підручник з макроекономічної теорії або з проблем грошей і кредиту не може пройти мимо монетариських досліджень грошового обігу, інфляції, методів грошового прогнозування. Довговічність ідей і лозунгів монетаристів забезпечуються послідовною боротьбою цієї школи за “здорові гроші”, проти політики державного маніпулювання грошима і хронічного дисбалансу грошової сфери.[6]
ВИСНОВКИ
Економічна модель капіталістичного суспільства Фрідмена має всі ознаки неолібералізму. Діяльність держави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонування ринку, а не для його регламентації; по-друге, забезпеченням безпеки громадян; по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриманням законодавства.
Фрідмен, як і інші неоліберали, визнає, що ринкове господарство має великий внутрішній потенціал самоврівноважування, саморегулювання. Коли в ринковому механізмі й виникають диспропорції, то тільки через надмірне зовнішнє втручання. Тому втручання в економіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокрема контролем за грошовим обігом.
Кількість інструментів державного регулювання (так званих адміністративних методів впливу) необхідно скоротити, відмовившись від бюджетних засобів впливу на економіку, від спроб перерозподілу доходів, у тім числі через прогресивне оподаткування.
Соціальна сфера, за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави. Індивідуалізм і свобода передбачають нерівність. Фрідмен захищає індивідуалізм і засуджує «соціальний компроміс», «колективне планування» та інші форми «сповзання до соціалізму» .
Він підкреслює, що стабільна економіка забезпечує високий рівень життя, у суспільстві, але кожен громадянин повинен сам дбати про те, щоб одержати свою частку суспільного продукту.
Таким чином, монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана з дестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності і порядку монетаризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринкової економіки.
На засадах
монетаризму виникла низка
Монетаристська теоретична конструкція знайшла відображення в теоріях нового напрямку сучасної економічної думки — «раціональних очікувань» та «економіки пропозиції».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О. Історія економічних вчень : Підручник. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.
2.Павлов К.В. Общая теория социально-экономической политики / К. В. Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. - Ижевск : Изд-во Ин-та экономики и упр. УдГУ, 1998. - 174 с.
3.Фридмен, Милтон. Если бы деньги заговорили... / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С. Микша, канд. физ.-мат. наук А. М.Семёнов.- М. : Дело, 1998.-156 с.
4.Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб.-К.: Знання-Прес,2000.-514с
5.Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг.-К.:Знання,1998., 168с.
6.Агатова Т.А.,Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник.,М.:Дело и сервис,2001,426 с.
[1] Гальчинський “Теорія грошей”
[2] Юхименко П.І., Леоненко П.М.
Історія економічних учень:Навч.посіб.-К.:Знання-
[3] Фридмен, Милтон. Если бы деньги заговорили... / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С. Микша, канд. физ.-мат. наук А. М.Семёнов.- М. : Дело, 1998.-156 с.
[4] Павлов, Константин Викторович. Общая теория социально-экономической политики / К. В. Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. - Ижевск : Изд-во Ин-та экономики и упр. УдГУ, 1998. - 174 с.
[5] Фредерік С.Мишкін “Економіка грошей, банківської справи, фінансових ринків” изд. “ОСНОВА” К: 1999р