Монетарна модель розвитку економики

Головне джерело “нестабільності” капіталізму, вважали монетаристи  міститься в грошовій сфері. Саме тут потрібно шукати основні причини  криз та інших порушень процесу відтворення. Так, на думку Л.Йегера, прихильник монетаризму ¾ це економіст, який вірить, що кількість грошей чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат у економіці. Державний бюджет і так звані реальні фактори в економіці, включаючи примушування до інвестування, чинять другорядний вплив, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси.

Таким чином, логічний, в  принципі, висновок, що “гроші важливі  для економічного розвитку”, одержав  у постулатах монетаристів гіпертрофовану форму. Лозунг сучасних кількісників ¾  “гроші мають значення” ¾ насправді інтерпретується ними як “тільки гроші мають значення”. Подібний підхід істотно відрізняється від моделей кейнсіанського типу, де на першому місці перебуває динаміка такого економічного фактора, як інвестиції, і головна увага приділяється бюджетній політиці держави.

Важливою ідеєю монетаристів є те, що головна причина кризових явищ міститься в хаотичних коливаннях грошової маси, які породжуються урядовими  маніпуляціями по стимулюванню сукупного  попиту. На думку монетаристів, лавиноподібне збільшення покупок у період різдвяних свят є результатом випуску центральним банком великої кількості грошей в обіг. Насправді ж все відбувається якраз навпаки. Але М. Фрідмен продовжує стверджувати, що головний напрям впливу ¾ від грошей до ділової активності. Він бачив у цьому стрижень “монетарної теорії циклічних коливань”.

Отже, головним елементом  монетарної моделі є гроші. Вони забезпечують власнику гарантію здійсненню платежів, створюють резерв ліквідності на випадок непередбачених обставин і  т.д. На відміну від теорії трансакційного типу, де потреба у грошах визначається сумою товарообмінних угод, теорія М. Фрідмена відноситься до класу “портфельних моделей”, або теорій “віддання переваги активам”. У вченого цінність грошей, їх купівельна спроможність пов’язана зворотно залежністю з рівнем цін (Р).

Одною із переваг свого  підходу М. Фрідмен вважає розгляд  теорії грошей як “особливої теми в  теорії капіталізму”. У марксистській  політекономії під капіталом  розуміють самозростаючу вартість, тобто вартість, що приносить додаткову вартість на основі експлуатації найманої праці. М.Фрідмен використовує натуралістичне трактування капіталу (що йде від праць Бем-Беверка), де під капіталом розуміють будь-яку річ, що приносить “потік доходу” у вигляді грошей, товарів і специфічних послуг. Відповідно гроші у нього ¾ “капітальний актив”, частина нагромадженого капітального фонду на рівні з облігаціями, акціями, нерухомістю, товарами народного споживання та іншими активами.

2.КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ СУЧАСНОГО МОНЕТАРИЗМУ

В основі сучасного монетаризму  лежить ряд теоретичних і методологічних складових: кількісна теорія грошей, теорія відносних цін А.Маршалла, теорія ринкової рівноваги Л.Вальраса, короткостроковий варіант концепції  кривих Філліпса, кейнсіанська модель ІЗПГ(інвестиції-заощадження-праця-гроші).

На думку Фрідмена , “гроші мають значення для динаміки цін”, і, що важливо, “саме кількість грошей, а не процентні ставки, впливають  на стан грошового ринку або умови  видачі кредитів”.

Монетариський варіант кількісної теорії можна звести до таких положень: 1) кількісна теорія є передусім теорією попиту на гроші. Вона не є теорією виробництва, грошового доходу або рівня цін; 2)для економічних агентів – володарів власності гроші є одним із видів активів, формою володіння багатством; 3) аналіз попиту на гроші з боку економічних агентів формально ідентичний аналізу попиту на споживчі послуги. Таке трактування свідчить про те, що монетаристи не бачать різниці між грошима як капітал і грошима як такими. Капітал розглядеється як сукупність грошових активів.

У монотерастському варіанті кількісної теорії грошей важливе місце  відводиться очікуваним змінам цін  як фактору, що діє на розміри касових  грошових резервів й інших фінансових активів,які знаходяться у розпорядженні  економічних агентів.

Опираючись на цифровий варіант  кількісної теорії, монетаристи пов’язують її з виробництвом. Оскільки динаміка грошової маси має у них першочергове значення для пояснення коливань процесів виробництва, то робиться висновок про те, що кредитно-грошова політика- це найбільш дійовий інструмент регулювання економіки.

Одне із ключових положень монетаризму, на основі якого сучасні  його представники будують своє пояснення  економічного циклу, полягає в тому, що гроші відіграють виключно важливу  роль у зміні реальних доходів, зайнятості і загального рівня цін. Вони твердять, що існує взаємозв’язок між темпом росту грошей і темпом росту номінального доходу, що при швидкому рості грошової маси швидко зростає номінальний доход, і навпаки. Зміна грошової маси здійснює вплив як на рівень цін, так і на обсяг виробництва. Звідси випливає, що монетаристський варіант кількісної теорії виконує функції управління грошовим попитом, а через нього – господарськими процесами. Опираючись на положення про екстраординарну роль грошей і твердячи. Що капіталістичне господарство являє собою стабільну систему, здатну за рахунок саморегулювання досягти стану рівноваги, монетаристи виставляють свою модель економічного циклу , в якій визначальну роль відіграє зміна грошової маси. Основними елементами монетаристської теорії економічного циклу є : модернізований варіант кількісної теорії грошей, концепція номінального доходу, передавальний механізм, розроблений з метою ілюстрації впливу грошей на господарські процеси.

Як відмічають Т. Майєр і К.Бруннер, у моделі передавального механізму серед усіх “імпульсів. Що впливають на економічні процеси”, переважну роль відіграють “монетарні сили”. Такими “монетарними силами» вони вважають гроші і ціни. Монетаристська схема функціонує таким чином. Величина попиту на гроші є результатом оптимізації різних альтернативних внесків у капітал і залежить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Коли величини граничних доходів на всі можливі об’єкти владу капіталу стають однаковим, тоді досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходів неоднакова, економічні агенти змінюють структуру своїх активів шляхом збільшення частки активів , здатних принести більший доход. Або за рахунок скорочення менш прибуткових об’єктів вкладу. Таким чином, коливання економічної кон’юктури приводить до змін відносних цін. Тобто цін на товари , які розглядаються відносно до цін на інші товари і вигідності вкладів капіталу в різні активи.

Найважливішою детермінантою  попиту на гроші в цій схемі  вважається величина номінального доходу, яка залежить у свою чергу від попиту і пропозиції грошей. Для того, щоб схема на цьому не замкнулась , передбачається. Що величина пропозиції грошей визначається за рамками моделі. Ґрунтуючись на одному з найважливіших положень монетарної теорії номінального доходу про “повне і миттєве пристосування пропонованої кількості грошей. На основі цього робиться ще один висновок: зміною грошової грошової маси можно досягти бажаної зміни номінального доходу.

Зміна номінальної кількості грошей, яка встановлюється Федеральною резервною системою, вважає Фрідмен, справляє значний ефект на обсяг виробництва зайнятість у короткостроковий період, а на ціни-у довгостроковий.

Монетаристську схему  дії “ передавального механізму”, елементами якої є гроші і ціни. Досить широко описав англійський економіст ПюБраунінг. Виходячи з припущення, що заробітна плата визначається попитом і пропозицією робочої сили на ринку, економічні агенти з метою впливу на обсяг виробництва пристосовують свій попит на гроші до їх пропозиції грошей. Зайнятість визначається рівнем реальної заробітної плати, а абсолютний рівень цін не залежить від грошової маси. Повна зайнятість у цій схеми може бути досягнута тільки за рахунок зниження заробітної плати.

Дослідники монетаристської теорії виділяють ній чотири основні групи: ортодоксальну, прихильників концепції раціональних очікувань. Градулістів і прагматистів. Головне, що дозволяє проводити різницю між ними, складається з трьох пунктів: ступеня еластичності цін ; суті функціонування передавального механізму; природи раціональних очікувань.

До ортодоксальної групи слід віднести М.Фрідменаі Р.Селдена, до прихильників раціональних відносин(правих монетаристів), які є противниками макроекономічного регулювання і звертають на помилки в економічній політиці всі проблеми функціонування капіталістичної економіки, - Т.Саржента, Р.Бекона, У.Елтіса та ін.

Прагматисти, або ліві монетаристи, на чолі з Д. Лейдером,займають проміжне становище між ортодоксальними економістами монетаристської течії і кейнсіанцями. Виходячи з вимог “грошової конституції”, вони допускають використання державних позик для дефіцитного фінансування бюджету. Монетаристський звіт правил державного регулювання схожий на систему законодавчих актів, які дозволяють або забороняють ті чи інши форми економічної політики; звідси його назва - “грошова конституція”

Відповідно  до монетаристської грошової конституції, сума щомісячних змін грошової маси має  дорівнювати раніше визначеному  річному темпу росту пропозиції грошей - близько 5% щорічно. На думку монетаристів, зміни, зумовлені іншими цілями держави або такими, що виходять за умовні кордони, абсолютно недопустимі, оскільки неминуче ведуть до росту інфляції і безробіття.[2]

3.МОНЕТАРНА СИСТЕМА М. ФРІДМЕНА

Значний вплив  на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20 - 40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х - початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошових факторів і їхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.

Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М.Фрідмена.

Позитивний  внесок монетаризму в економічну теорію, і передовсім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки —математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло формуванню інтересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького університету, де 1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичних поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та Дж. Вінер, що займалися визначенням шляхів виходу економіки з кризи з допомогою неокласичних підходів

Згодом Мілтон Фрідмен - переходить до Колумбійського університету, де має змогу отримувати стипендію. Тут він співпрацює з  автором Теорії ділових циклів Мітчеллом. 1937 р. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці наукового проекту  Національного бюро економічних досліджень. Під час війни працював у державному казначействі, потім у відділі військових досліджень Колумбійського університету. 1946 р. захистив докторську дисертацію з проблем філософії.

З 1948 р. М. Фрідмен  працює в Чиказькому університеті, де займається методологічними проблемами суспільних наук, проблемами правових відносин (захистив докторську дисертацію), грошей і ціноутворення. Він був президентом Американської економічної асоціації, радником президента з економічних питань, членом редколегій багатьох економічних видань.

Йому належить понад 250 праць, серед них 27 книжок. Основні —  «Нариси позитивної теорії» (1953); «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія функції  споживання» (1957), «Програма монетарної стабілізації» (1959), «Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи» (1970), «Гроші й економічний розвиток» (1973), «Безробіття, проти інфляції? Оцінка кривої Філліпеа» (1975), «Теорія цін» (1978), «Монетарна історія США, 1867—1960» (1981) (у співавторстві), «Нариси позитивної економіки» (1975) , «Вільні вибирати» (1980), «Особистий погляд» (1981). Саме в цих працях сформульовано основні теоретичні положення монетаризму.

Фрідмен брав участь у розробці програми Республіканської партії, був  автором та ведучим популярної телепрограми «Свобода вибору».

Його широкому кругозору, надзвичайному інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичний напрямок в економічній теорії.

Шлях Мілтона Фрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристської школи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв'язаний із розробкою .теорії капіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку.

Метод теоретичних  досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.

Позитивізм теорії Мілтона  Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування.

Суб'єктивізм Фрідмена (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічній теорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях, .наприклад у ситуації.«інфляційного очікування». Психологічні фактори, на, його думку, — це рівноправні складові врівноважування економічної системи.

Багато положень його теорії, було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь  та аналізу статичного в економічних  явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей».