Монетарна модель розвитку економики

ВСТУП

Монетаризм  являє собою одну із найбільш впливових  течій у сучасній економічній  науці,яка належить до неокласичного  напряму. Він розглядає вплив  господарського життя на процес, який відбувається у галузі грошового  обігу, і наслідки останнього для  економіки. Термін “монетаризм” був уведений в сучасну літературу Карлом Бруннером у 1968р. Здебільшого він застосовується для характеристики економічної школи (переважно чиказької), представники якої твердять, що сукупний грошовий доход справляє найбільший вплив на зміну грошової маси.

Монетаризм як новий напрям економічної думки звичайно протиставляли  кейнсіанству. Тоді як концепція Кейнса сформувалася на фоні критики неокласичної економічної теорії. Сучасний монетаризм виник як опозиція насамперед кейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим робити аналіз поширених у світі процесів інфляції. Цікаво відзначити, що найбільш відомий представник сучасного монетаризму, засновник чиказької школи М. Фрідмен виступив зі своїми новими ідеями у той період,коли пануючу становище в теоретичній економіці займали кейнсіанці. Після закінчення другої світової війни вони прогнозували глибокий спад або навіть депресію у виробництві. Однак такий спад не настав,зате посилились інфляційні процеси. Які, на думку монетарістів, пов’язані насамперед з непомірною швидким зростанням грошової маси.

1.СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ

Сучасний монетаризм –  один із найвпливовіших напрямків західно  економічної думки, який від кінця 1970-х – початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу — США, Англії та інших. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той час уважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти. Характерним є приклад Великобританії. В 1921 р. там не мали роботи 12,9 % дієздатного населення, в 1938 — 13,5 %. За цей період індекс роздрібних цін скоротився на 12 пунктів.

Інша ситуація склалася по війні. За 30 років (з 1950 по 1981) рівень цін  зріс майже в 9 разів. При цьому, якщо для першого подвоення цін потрібно було 18 років (з 1950 по 1968), для другого — 7 років (з 1968 по 1975), то для третього — всього 5 років (з 1976 по 1981). Всупереч цій тенденції в розгляданий період рівень безробіття скорочувався. Схожу картину можна було спостерігати і в інших країнах.

Важливо враховувати й  інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії. Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого  відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися головно внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від 2-ї половини 1970-х рр., а також іншими — не лише економічними, а й соціально-політичними, в т.ч. й ідеологічними чинниками.

Слід зазначити, що ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920-х рр. Однак як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і рр. Поза сумнівом, найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М.Фрідман — професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 р., автор більш як 270 праць, у т.ч. майже 30 монографій.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов’язаний опублікованій 1956 р. книжці «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка вийшла під редакцією М.Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868 — 1960», написана М.Фрідманом і А.Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану 1982 р. книгу М. Фрідмана і А. Шварц «Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великобританії», в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих книгах, набули подальшого розвою.

У 1990-х рр. вплив ідей монетаризму  дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінеш в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки  цьому в деякі з його позицій  внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.

Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має  розгалуження. Він об'єднує групи  економістів, що по-різному тлумачать  ті чи ті аспекти економічної теорії та політики.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан еко-номіки в іншому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна «система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів». У підручнику Е.Дж.Долана, К.Д.Кемпбелл і Р.Дж.Кемпбелл зазначено: монетаризм — школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.

Відповідно  до цього визначення монетаризм ототожнюється  з кількісною теорією грошей. «...Те, що ми звикли називати кількісною теорією  грошей,— відзначає М. Фрідман,—  тепер називається монетаризмом». Однак у цій констатації є  особливість, котру вельми важливо враховувати.

Як наголошується  в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи, «визнання  обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи  монетаризму». У зв'язку з цим  вважаеться, що монетаризм являє собою  не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М.Фрідмана, поняття «кількісна теорія» використовується як термін, що «характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму».

Нарівні з цим  у західній літературі широко представлена думка про те, що поняття «монетаризм» не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише: «Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, — продовжує англійський вчений,— то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого — на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси».

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», про яку йшлося вище, професор Р.Т.Селден пише, що «монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів: 1) гроші мають зцачення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру; 2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу».

Визначення  монетаризму як різновиду державної  політики дає змогу зрозуміти зміст одного з вельми важливих аспектів функціонування ринкової економіки, що нині широко дискутується. Як видно з визначень, що даються безпосередньо представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є не демонтаж системи державного регулювання господарських процесів, а структурна перебудова його форм і методів. У цій перебудові, що важливо підкреслити, не змінюється кінцева мета економічної політики держави — забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів і на цій основі — для ефективного застосування капіталу. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Чоловим об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин, де кейнсіанську концепцію «керованих грошей» трансформовано в положення «money matters» (гроші мають значення), за яким гроші трактуються не лише як вагомий чинник економіки, а головна, визначальна, центральна ланка ринкової системи.

Це свідчить про наступність між монетаризмом і кейнсіанством. За своїми поглядами на місце і роль грошового чинника в економічній структурі суспільства вказані напрямки західної економічної думки не є антиподами.

Воднораз наявність  спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника  в економічній структурі суспільства, не виключає, а, навпаки, передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанством у методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж.М. Кейнса про внутрішню нестабільність господарської системи, вся споруда монетаризму як неокласичного напрямку теорії методологічно базується на протилежнім засновку — з одного боку, на внутрішній структурній збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого — на відносній автономності грошової системи, котра виступає як зовнішній генератор де стабілізаційних процесів розвитку. Йдеться про штучне розчленування господарської системи на дві окремішні структури: власне економічну систему, що репрезентує внутрішньо збалансований ринковий сектор економіки, і систему грошових відносин, її екзогенний сектор — джерело дестабілізації.

Щоб довести  автономність вказаних секторів економіки, монетаристи використовують добре  відому в економічній теорії модель загальної рівноваги Л. Вальраса, у якій теоретичною абстракцією  ринкового господарства виступає сільський ярмарок із його простим продуктообміном, що здійснюється безпосередньо на основі взаємного врівноваження попиту і пропозиції. Вказана теоретична абстракція використовується монетаристами для того, аби аргументувати чолову ідею неокласичної школи про те, що ринок, спертий на принцип «штучного економічного відбору» (economic natural selected), без втручання ззовні здатен самотужки забезпечити стабільний пропорційний розвиток. «Основні методи, за допомогою яких ринок забезпечує координацію в рамках всієї господарської системи, — пише з цього приводу М. Фрідман, — повністю виявляють себе в економіці, де панує натуральний обмін і в якій відсутні ... гроші».

Відтак зрозумілою стає подальша логіка теоретичного аналізу: виснується, що циклічність у розвитку економіки, кризи й депресії, інфляція та безробіття, незбалансованість платіжного балансу та інші відхилення від економічної рівноваги виникають внаслідок помилок у грошовій політиці, що за своєю природою ці процеси є явищами суто грошового порядку. Відповідно до цього вся система державного регулювання ринкової економіки мусить бути зосередженою на регулюванні сфери грошового обігу. Мова йде про здійснення активної політики «стабільних грошей» (stabile money), про жорстке регулювання кредитно-грошової емісії та, відповідно, — грошової маси в обігу, про визнання контролю над інфляцією як провідної ланки економічної політики Центрального банку і системи державного регулювання в цілому.

Теоретичне  положення про те, що стан грошового  обігу виступає в якості своєрідного лакмусу в розвитку процесів економічного відтворення, в т.ч. економічного циклу, не може викликати сумніву. В ньому проявляється специфіка сфери грошових відносин, що є, як зазначалось у 1-й темі посібника, особливо відчутною і надзвичайно сприйнятливою навіть відносно незначних порушень системних зв'язків економічного відтворення. I те, що монетаризм концентрує свою увагу передовсім саме на цих аспектах господарської практики, є одним із джерел його потенційної сили. Будь-яка хвороба економічного організму має, поза сумнівом, зовнішні прояви, а вони знаходять свій вираз через елементи грошових відносин. Це незаперечна істина. Авторитет монетаризму як віповідної школи економічної думки ґрунтується багато в чому саме на цих визначеннях. Водночас маємо враховувати і слабкі сторони монетаризму. У своїх теоретичних побудовах монетаризм повністю ігнорує сферу виробничого відтворення — основну й визначальну структуру, де безпосередньо утворюються вартість і додаткова вартість. У теоретичних моделях монетаризму ця сфера уподібнюється «чорному ящикові», внутрішні процеси якого регулюються автоматично на базі ринкових сил і тому не мають істотного значення для економічної теорії. Дослідника економіки, вважають представники цієї школи наукової думки, мають цікавити лише елементи «входу» і «виходу» із власне економічної структури, тобто лише ресурси, що виступають у грошовій формі та вводяться у виробничий процес, і результати, отримувані на його виході.

Показово, що саме цей бік економічної теорії монетаризму піддається значній критиці з боку його наукових опонентів. Зокрема, західний економіст Л.Туроу в опублікованій 1983 р. в Оксфорді книзі «Загрозлива течія: структура економічної теорії» пише, що найвразливою позицією монетаризму є тлумачення економіки як «Чорного ящика». «Монетаристи,— підкреслює далі американський економіст,— точно не уявляють, що міститься в цьому ящику; їх цікавить лише те, що має бути отримано із нього». Представник неокейнсіанського напрямку політичної економії Н. Калдор у спеціальному дослідженні «біди монетаризму» (Оксфорд, 1982 р.) критикує монетаристів за те, що вони не лише не можуть пояснити змісту «чорного ящика», але й навіть не намагаються зробити це . Зрозуміла річ, що йдеться про досить вагомі аспекти структури макроекономічного аналізу, якими не можна легковажити.1

Сучасний монетаризм. Монетаризм як самостійний теоретичний напрям сформувався у США в середині 50-х років. У його витоків стояла група економістів, очолюваних М.Фрідменом. Монетаризм виник на базі кількісної теорії грошей. Взявши у цієї теорії центральну ідею, монетаристи надали їй динамізму, застосували для її обґрунтування новітні методи статистичного аналізу. При цьому монетаристи намагалися затвердити якісно інший порівняно з кейнсіанством погляд на загальну природу капіталістичного господарського механізму.