Лізинг

Якщо банк виступає безпосередньо як лізингодавець, то має місце прямий метод участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі.

Порівняно з новоствореними лізинговими компаніями банки мають  ту перевагу, що їх організаційне оформлення вже завершено; для проведення ними лізингових операцій необхідно виділити у їх структурі спеціальне управління, до складу якого повинні увійти працівники з необхідним досвідом банківької роботи та вичерпними знаннями лізингового бізнесу.

Привабливість лізингової операції для комерційних банків пояснюється наявністю реального матеріального забезпечення, оскільки кредитор зберігає за собою право власності на об'єкт забезпечення. Посилення права банку по процедурі стягнення забезпечення має привести до якісного покращання кредиту та сприяти підвищенню якості інвестиційних проектів. Крім того, безпосередня участь банківської установи як одного із суб'єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити коло своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів банку, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, зміцнити традиційні зв'язки та встановити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

Перевага лізингового  бізнесу полягає також у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними операціями довгострокового характеру.

На нашу думку, зважаючи на головні питання при опрацюванні  концепції розвитку банківської  системи – максимальне сприяння у перспективі комерційних банків вітчизняному товаровиробнику, банкам слід всебічно поширювати пряму участь у лізинговому бізнесі.

 

 

3. Учасники лізингових  операцій, їх взаємовідносини та  регулювання.

Основними суб'єктами лізингової угоди є сторони які мають  безпосереднє відношення до об'єкта операції.

Зазвичай виділяють  три основні суб'єкти лізингових відносин:

1) лізингодавець –  суб'єкт підприємницької діяльності, який передає в користування  майно за договором лізингу;

2) лізингоотримувач –  суб'єкт підприємницької діяльності, що одержує в користування  майно за лізинговою угодою;

3) продавець лізингового майна або його безпосередній виробник.

Виробником або продавцем  об'єктів лізингу в Україні  може виступати будь-яка юридична особа, яка здійснює свою діяльність на законних підставах і є резидентом України або є іноземною фірмою, діяльність якої не суперечить вимогам міжнародних і національних норм, що зафіксовані у положеннях ГАТТ, та організована на підставі Оттавської Конвенції з міжнародного фінансового лізингу.

Тож, зосередимо увагу на особливостях кожного типу учасників лізингового  ринку в Україні.

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них  доречно віднести компанію “Лізинг-Техніка”, концерн “Електрон”. Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт). Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи муніціпальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу: ВАТ “Украгромашінвест” та ВАТ “Укртранслізинг”, що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду – державне лізингове підприємство «Украгролізинг», яке діє  в  Україні з  квітня   1999 р.  Головною  метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями.

До цього ж типу учасників, що діють на лізинговому ринку, доцільно віднести також регіональні організації (наприклад, Харківська регіональна  лізингова компанія, лізингова компанія “Євро-Сиваш”) чи фонди, які створені для підтримки малого бізнесу  та отримали ліцензію на здійснення лізингових операцій. За участю Асоціації “Укрлізинг” на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів, серед яких за ступенем активної участі у розвитку лізингового бізнесу можна виділити Західно - Українське  регіональне об'єднання “Захід лізинг”, Харківський та Херсонський лізингові фонди. Особливостями, що притаманні таким суб'єктам лізингового бізнесу, є:

1) жорстка орієнтація на здійснення  лізингових операцій з певною  спеціалізованою групою клієнтів;

2) здійснення лізингових операцій  на основі пільгового фінансування.

З метою підтримки розвитку лізингового  бізнесу в країні створений та діє Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за рахунок бюджетних відрахувань.

Наступну групу основних учасників в Україні представляють такі, що створені торгівельними компаніями, чи інші, що не мають безпосереднього зв'язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами. Основна мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання. Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ “Серго-Гамма-Лізинг”, дочірнє підприємство “Ханса-Лізинг-Україна”.

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

Найпотужнійшу групу учасників, що активно функціонують на ринку лізингу  в Україні, представляють комерційні лізингові компанії, які створені банками, чи спеціалізовані відділи  комерційних банків. Вони надають  лізингові послуги широкому колу клієнтів, але не виключені й такі випадки, коли банк надає перевагу лише власним постійним клієнтам. Українською практикою прийнято, що комерційні банки не тільки фінансують діяльність лізингових компаній, а й рекомендують своїх клієнтів до обслуговування безпосередньо лізинговою компанією. Очевидно, що такого виду лізингові компанії, які входять до структури великих комерційних банків, мають також високий потенціал, значне коло клієнтів та займають високу позицію на лізинговому ринку. Прикладом  такого  роду структур  в  Україні   є:  ЗАТ “Фінансово-лізинговий дім”, лізингова компанія “Аваль-лізинг”, лізингова компанія “Укрексімлізинг”, лізингове відділення банку “Надра”.

Активними учасниками функціональної інфраструктури ринку лізингового бізнесу крім зазначених вище є:

* страхові компанії, які забезпечують  захист майнових і фінансових  інтересів лізингодавців та лізингоотримувачів, виробників;

* інвестиційні компанії та інвестиційні  фонди, які акумулюють грошові  кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти;

* консалтингові фірми, що допомагають  лізингоотримувачу отримувати якісні  консультаційні послуги, тобто  бути обізнаним у сфері лізингового  бізнесу.

Залежно від економічних умов кількість  учасників операцій може змінюватися. У ряді випадків у лізинговому бізнесі можуть брати участь брокерські фірми, які безпосередньо не займаються наданням лізингового майна, а виконують роль посередників між постачальником, лізингоотримувачем та лізингодавцем. Коли мають місце великі угоди, то кількість учасників може збільшуватися за рахунок підключення брокерських фірм, трастових корпорацій, фінансуючи  закладів та інших суб'єктів. Склад учасників угоди скорочується, якщо між постачальником та лізингодавцем виступає одна й та сама особа: у таких випадках питаннями лізингу займаються дочірні лізингові компанії, які створюються виробниками обладнання.

 

 

4. Лізингові контракти,  їх призначення, види та склад.

Після досягнення узгодженості між лізингодавцем та лізингоотримувачем, визначення процедури організації лізингових взаємовідносин та отримання повідомлення від постачальника про готовність виконання заявки розпочинається важливий етап – юридичне закріплення економічних стосунків.

Для досягнення цієї мети звичайно оформляються такі документи: кредитний договір між лізинговою компанією та банком про позички для проведення лізингової операції; договір купівлі-продажу об'єкта лізингу; акт прийняття-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію; угода з технічного обслуговування обладнання; угода зі страхування майна, переданого в лізинг; лізингова угода. Основним юридичним документом, що закріплює право користування об'єктом лізингу, виступає лізингова угода.

Як свідчить закордонний  досвід1, лізингова угода може будуватися у функціональному чи в умовно-правовому плані.

Перший варіант договору представлений послідовним переліком  можливих операцій, пов'язаних з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата лізингових платежів, страхування та ін. При цьому в кожному з пунктів зазначаються права та обов'язки сторін.

У другому варіанті угода  поділяється на пункти, в яких перелічуються  умови її прийняття та розірвання, окремо права та обов'язки лізингоотримувача, лізингодавця, права та обов'язки третіх сторін, якщо такі є, та ін.

Так, умовно-правовий договір  зазвичай містить такі положення:

1) пропозиція по лізингу,  в якій висвітлюються вимоги  до організації лізингової угоди  та ліміт часу, протягом якого  така операція повинна бути  укладена;

2) умови лізингу. В  цей розділ входять основні  показники операції: назва майна,  постачальник, ціна продажу, строк  дії угоди, умови постачання, платежів, сплата податків, внесків;

3) зміст договору, де  зазначається основні принципи  лізингу (використання обладнання, можливість суборенди тощо);

4) умови прийняття  договору;

5) особливості відмови  від договору та його розірвання. Тут передбачаються також можливі  дії сторін у випадку непогодження  з розірванням договору;

6) права та обов’язки   лізингоотримувача в процесі реалізації угоди;

7) права та обов'язки  лізингодавця.

Умовно-правова угода  зазвичай завершується загальними положеннями  по оформленню договору, повноваженнями основних суб'єктів, умовами дії  угоди.

Угоди функціонального  типу будуються за принципами послідовного опису дій лізингодавця та лізингоотримувача з реалізації угоди. Як приклад побудови функціональної угоди можна привести таку послідовність:

1) сутність і предмет  договору;

2) порядок оформлення  та прийняття договору;

3) приведення договору в дію;

4) зв'язок лізингодавця  з постачальником, транспортування,  монтаж майна тощо;

5) страхування предмета  лізингу;

6) оформлення зворотного  зв'язку між лізингодавцем та  лізингоотримувачем, лізингоотримувачем  та постачальником;

7) використання лізингового майна;

8) проведення ремонту,  профілактики, гарантованого обслуговування  майна;

9) підготовка спеціалістів  підприємства-лізингоотримувача до  роботи на об'єкті лізингу.  Надання супутньої документації;

10) пролонгація договору  та купівля майна, що було в користуванні;

11) виплата лізингових  платежів та інших компенсацій;

12) розірвання  договору;

13) закінчення дії угоди.

Однак у більшості  випадків використовують принцип комбінування угод, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору.

При цьому лізинговий договір включає такі положення:

1. Предмет договору.

2. Порядок постачання  та прийомна  майна.

3. Права та обов'язки  сторін.

4. Використання майна,  ремонт та модифікації.

5. Страхування. 

6. Строк лізингу. 

7. Лізингові платежі та штрафні санкції.

8. Відповідальність сторін.

9. Порядок вирішення  спорів.

10. Умови дострокового  розірвання   договору.

11. Дія сторін після  завершення угоди.