Кредитна система Украины

Знаряддям кредиту виступають кредитні папери. Кредитні папери - це знаки вартості, які виникають на основі кредиту і виконують функції засобу обігу та засобу платежу. Представниками кредитних паперів є вексель, чек та інші платіжно-розрахункові документи, пов'язані з оформленням та здійсненням кредитних операцій.

Чек - це спеціальний документ, який є письмовим розпорядженням банку видати вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, що його підписала. Він використовується у вигляді чекової книжки і є різновидністю грошей, які застосовуються для безготівкових розрахунків і по безстрокових вкладах.

Кредитні папери виникають  з функції грошей як засобу платежу. В обіг вони випускаються банками і не мають примусового характеру. З одного боку, кредитні папери забезпечені товарами, золотом, іноземною валютою та іншими активами банків, а з іншого - не мають самостійної вартості. Як і паперові гроші, вони є лише знаками вартості, представниками повноцінних грошей та їх замінниками в процесі обігу. Ця двоїста природа кредитних паперів не допускає їх ототожнення з паперовими грошима. На відміну від останніх, кредитні папери служать водночас і знаками золота і кредитними документами, які виражають реальні вартісні відносини між кредиторами та боржниками.

Кредитні папери мають  значні переваги над паперовими грошима, вони не знецінюються, в обігу перебувають  визначений угодою час, скорочують потребу в готівці, зменшують витрати обігу і прискорюють його. Розширення обігу кредитних паперів формує значно гнучкіший, еластичніший та чутливіший до потреб виробництва грошовий обіг.

Споживчий кредит - це кредит, який надається банком юридичним або фізичним особам для придбання предметів особистого споживання довготривалого характеру (автомобілі, меблі, телевідеоапаратури тощо). Крім банків цей кредит можуть надавати кредитні установи небанківського типу. В Україні такими установами є ломбарди, які надають кредит під рухоме майно, кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації, які продають товари з розстрочкою платежу. Це дає змогу виділити у складі споживчого кредиту комерційний кредит (купівля товару і надання послуг у розстрочку) і банківський (грошова позика у банку для купівлі товарів довготривалого користування), що є свідченням переплетіння комерційного та банківського кредитів.

В останні роки у практиці підприємницької  діяльності поширюється лізинговий кредит. Він має місце як між підприємцями, так і між банками і підприємцями. В останньому випадку комерційні банки закуповують машини, обладнання, транспортні засоби, споруди виробничого призначення і т.д. і здають їх у довгострокову оренду на основі лізингової угоди. Отже, лізинговий кредит - це кредит, який надається юридичними і фізичними особами у вигляді оренди майна на основі укладання лізингової угоди. Якщо учасником такої угоди є банк, то він отримує орендну плату (лізингові платежі), а не позичковий відсоток. Для підприємців лізинговий кредит виступає специфічною формою фінансування інвестицій.

Набули великого поширення  кредитні відносини, учасником яких виступає держава. Державний кредит являє собою систему економічних відносин між: державою або її органами та фізичними і юридичними особами. Найчастіше державний кредит має грошову форму - це у тому випадку, коли держава продає облігації, сертифікати ощадного банку. В умовах обезцінення грошей застосовують натуральний кредит. Призначення державного кредиту –вирішення таких загальносуспільних проблем, як покриття дефіциту Державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим підприємницьким структурам або категоріям населення. Соціальний зміст цього кредиту, як однієї з форм залучення грошових коштів на покриття державних витрат, визначається природою та функціями даної держави.

Міжнародний кредит - це переміщення грошових коштів між кредиторами і позичальниками різних країн. Його характерною рисою є належність кредиторів і позичальників до різних країн. Надавати міжнародні кредити можуть держава, банки, інші юридичні або фізичні особи однієї країні - іншій. Позичальником можуть бути банки, юридичні, фізичні особи інших країн. До міжнародних відносять і кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями, такими, як Міжнародний банк реконструкції та розвитку та іншими подібними структурами. Одним із них є кредит «стенд-бай», який можуть отримувати країни-члени МВФ на визначені цілі на основі відповідних угод. Такі кредити надаються на строк до 12 місяців, а в окремих випадках і до 30 років. Коли укладається угода на отримання цього кредиту, то країна має право придбати в МВФ іноземну валюту в обмін на національну в межах раніше встановленої суми та на встановлений у ній термін.

Таким чином, наявність  різноманітних форм кредиту свідчить про його широке проникнення в усі сфери суспільного відтворення та значний вплив на його здійснення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Кредитна система  та її структура

 

Складні і різноманітні за своїм змістом кредитні відносини  реалізуються у вигляді кредитної системи. Вона являє собою сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування та кредитно-фінансових структур, які здійснюють акумуляцію та надання грошових коштів як кредиту.

Необхідність існування кредитної  системи викликана такими об'єктивними потребами: а) організації кредитних відносин через кредитні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх у позику для розвитку виробництва і розширення торгівлі; б) управління та врівноваження відповідних грошових потоків, що творить особливу форму підприємницької діяльності; в) технічної організації руху грошових коштів у економіці. її здійснюють інститути кредитної системи як посередники у забезпеченні руху коштів між різними суб'єктами ринку.

Основну ланку кредитної  системи складають банки. Банк - це особлива установа, що зосереджує тимчасово вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності та інші операції.

Інституціональна структура  кредитної системи включає:

• центральний банк;
• комерційні банки;
• спеціалізовані банківські установи;
• небанківські фінансово-кредитні структури.

Такий склад кредитної системи  є типовим для країн із розвинутою ринковою економікою.

Головною ланкою кредитної  системи є Центральний банк, який являє собою державний заклад. Він не мас справ безпосередньо з підприємцями і населенням. Його головними партнерами виступають комерційні банки, які відіграють роль посередників між національною економікою і Центральним банком. Тому Центральний банк ще називають банком.

Традиційно Центральний  банк виконує такі функції:

• монопольна емісія банкнот (готівкових грошей);
• емісія безготівкових грошей;
• зберігання золотовалютних резервів держави;
• грошово-кредитне регулювання розвитку національної економіки;
• банківський нагляд;
• зосередження та зберігання касових резервів комерційних банків на основі чинного законодавства. Виконання цієї функції Центральним банком полягає в тому, що він встановлює мінімальне співвідношення обов'язкових резервів із забезпеченням комерційних банків по вкладах. Коли виникає потреба зменшення пропозиції грошей, то норма резервування зростає. Вона зменшується, якщо необхідно збільшити пропозицію грошей.

Центральний банк є основним провідником  грошово-кредитного регулювання розвитку і функціонування ринкової економіки. Кредитуючи державу і банки, Центральний банк створює кредитні засоби обігу і цим самим впливає на рівень позичкового відсотка. Засобами грошово-кредитного регулювання є операції цього банку на ринку цінних паперів. За допомогою цих та інших засобів держава через Центральний банк проводить грошово-кредитну політику і тим самим впливає на розвиток національної економіки.

У нашій державі роль Центрального банку виконує Національний банк України, створений у березні 1991 року. Згідно з чинним законодавством він виконує такі основні функції:

• емісія грошей та організація їх обігу;
• кредитор останньої надії для комерційних банків;
• здійснює організацію розрахунків між банками;
• обслуговування державного боргу країни;
• проводить операції на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;
• видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;
• контролює діяльність комерційних банків.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. Тому він визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;

• організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;
• встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
• забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей, порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

На Національний банк України  покладається регулювання грошового обігу в країні. Тому він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.

Для регулювання діяльності комерційних  банків Національний банк України визначає для них такі економічні нормативи:

• мінімальний розмір статутного фонду;
• граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;
• показники ліквідності балансу, які визначаються у вигляді 
  нормативного співвідношення між активами і зобов'язаннями банку з 
  урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів;
• розмір обов'язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;
• максимальний розмір ризику на одного позичальника, що визначається у відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов'язання.

Основу кредитної системи складають комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахункове-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб, приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть надавати інші послуги. Це визначає зміст основних функцій комерційних банків:

• мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх у капітал;
• кредитування підприємств, держави і населення;
• випуск кредитних грошей;

- здійснення розрахунків і платежів  у національній економіці;

- емісійно-засновницька діяльність;

- консультування, надання економічної і фінансової інформації.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями. За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні та колективні.

Унітарні банки мають  одного власника в особі держави  або приватної особи.

В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми  комерційні банки з колективною  формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає саме акціонерне товариство, тобто банк.

Пайові  банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від операції, які виконують комерційні банки, і сектору ринку, де вони функціонують, розрізняють універсальні та спеціалізовані банки.

Універсальні банки виконують  широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо всі вони здійснюють широкий обсяг операцій і обслуговують різних типів клієнтів. А спеціалізовані банки виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь або сферу економічної діяльності. Сукупність спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей підприємництва, які можуть визначатися сезонними або іншими процесами.