Кредитна система Украины

Тема: КРЕДИТНа СИСТЕМА УкраЇни

1. Необхідність і сутність  кредиту

У ринковій економіці важливу  роль відіграє особлива сфера економічних відносин, пов'язаних із наданням позик тим, хто їх потребує, у грошовій або товарній формі на певних умовах. Ці відносини досить різноманітні і передбачають наявність двох основних учасників - кредитора і позичальника. Ними можуть бути фірми, їх різноманітні об'єднання, окремі громадяни.

Наявність кредитних відносин і кредиту як складових ринкової економіки пов'язане з існуванням позичкового капіталу.

Позичковий  капітал - це капіталу грошовій формі, який надається його власником або розпорядником як позика з метою отримання доходу у формі позичкового відсотка.

Кредит - це система економічних відносин, яка формується в процесі мобілізації тимчасово вільних грошових коштів та їх спрямування на потреби розширеного відтворення.

Термін "кредит" широко використовують для характеристики операцій підприємців, які включають позику грошей зазвичай на певний термін. "Надати кредит" - означає профінансувати прямо або опосередковано витрати інших осіб з поверненням платежу в майбутньому. Така позика є прямою, якщо, скажімо, банк надає її своєму клієнту, який цю позику потім використовує. Кредит є непрямим у тому випадку, коли продавець або виробник постачає товари «у кредит», тобто з оплатою у майбутньому. «Одержати кредит» означає мати можливість набути товари без їхньої негайної оплати або одержати гроші в організації, що надає позику.

Погреба у кредиті зумовлена  характером суспільного відтворення. На певних його стадіях виникає нестача грошових коштів, а на інших їх надлишок. Матеріальна основа існування кредиту забезпечується тим, що в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу частина грошового капіталу тимчасово вивільняється, що зумовлено декількома обставинами:

1. характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на створювані продукти частинами і в такій самій формі повертається до підприємця, а використовується тільки після нагромадження та закінчення амортизаційного періоду;
2. характером такої складової оборотного капіталу, як заробітна плата. Вона, як правило, видається один або два рази на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю в міру реалізації партій товарів. Має місце розрив у часі між реалізацією товарів і закупівлею нових партій сировини, палива, матеріалів. У цей час і нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти;
3. протягом певного часу та частина прибутку, яка акумулюється для розвитку та оновлення виробництва, задоволення соціальних потреб працівників, хоча і має цільове призначення, може використовуватись як тимчасово вільний грошовий фонд;
4. як джерело кредитних ресурсів використовуються цільові фонди та резерви;
5. джерелом тимчасово вільних грошових коштів є грошові доходи та заощадження широких верств населення, які акумулюються в спеціальних закладах. І нарешті, джерелом кредитних ресурсів виступають грошові нагромадження держави, обсяги яких визначаються масштабами державної власності у вигляді державних підприємств і частини національного доходу, зосередженого через Державний бюджет.

Таким чином, наявність  тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, та існування суспільної потреби у їхньому використанні для підприємницької діяльності - з іншого, визначають об'єктивну необхідність існування кредиту.

Тимчасові вільні грошові  кошти повинні працювати як капітал. Для цього вони повинні перебувати у постійному русі, бо тільки це забезпечує їх зростання. Рух тимчасово вільних грошових коштів здійснюється на основі дотримання певних принципів.

Одним із цих принципів є поворотність кредиту, що передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів позичальнику. Необхідність дотримання цього принципу випливає з того, що надані грошові кошти вивільнились тимчасово, і їх неповернення призведе до порушення механізму грошово-товарного обороту.

Він знаходить своє практичне  втілення в погашенні конкретної позички шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок кредитора, що забезпечує відновлюваність його кредитних ресурсів. У вітчизняній практиці кредитування в умовах адміністративно-командної економіки існувало неофіційне поняття «безповоротна позичка». Таке кредитування було досить поширеним, особливо в аграрному секторі, і передбачало надання державними кредитними установами позичок, повернення яких споконвічно не планувалося через кризовий фінансовий стан позичальника. За своєю економічною сутністю безповоротні позички були скоріше додатковою формою бюджетних субсидій, здійснюваних за посередництвом державного банку, що традиційно ускладнювало кредитне планування й вело до постійної фальсифікації видаткової частини бюджету. В умовах ринкової економіки поняття безповоротної позички настільки ж неприпустиме, як, наприклад, поняття «планово-збиткове приватне підприємство».

Дотримання принципу поворотності відрізняє кредитні відносини від  фінансових. Перші передбачають мобілізацію  і використання тимчасово вільних грошових коштів на основі поворотності, тоді як фінансові відносини пов'язані тільки з використанням наданих грошових фондів.

Принцип платності передбачає, що на дані у тимчасове користування грошові кошти боржник сплачує визначений на договірних засадах відсоток. За умови, якщо кредитор буде позбавлений прибутку від надання у тимчасове використання власних тимчасово вільних грошових коштів, зникає мотивація до надання позик. З іншого боку, плата за користування кредитором є платою за той ризик, який притаманний кредитним відносинам.

Економічна сутність плати  за кредит полягає у фактичному розподілі  додатково отриманого за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне втілення розглянутий принцип знаходить у процесі встановлення величини плати за надану позику.

Платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання. Саме ця стимулююча функція не повною мірою використовувалася в умовах адміністративно-командної економіки, коли значна кредитних ресурсів надавалася державними банківськими установами за мінімальну плату (1,5-5% річних) або на безвідсотковій основі.

Строковість як принцип кредитування передбачає, що боржнику позику необхідно повернути кредитору у ті строки, які зазначені в кредитній угоді або документі, що його заміняє. Порушення зазначеної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення відсотка, а при подальший відстрочці повернення кредиту - пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку.

Принцип цільового  призначення кредиту передбачає, що він буде використаний на конкретні цілі, зазначені у кредитному договорі. Цей принцип поширюється на більшість кредитних операцій і знаходить практичне втілення у відповідному розділі кредитної угоди, що встановлює конкретну мету використання виданої позички, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати основою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позичкового відсотка.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у кредитора права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу у зв’язку з неплатоспроможністю боржника. Він знаходить практичне втілення в тому, що позички надаються під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальним є дотримання цього принципу в умовах загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.

Кредит, таким чином, являє  собою форму руху позичкового  капіталу, існування якого є об'єктивно необхідним. Необхідність і можливість кредиту обумовлена закономірностями кругообігу й обороту грошового капіталу у процесі суспільного відтворення: на одних його ділянках вивільняються тимчасово вільні кошти, які виступають як джерело кредиту, на інших виникає потреба в них.

2. Функції та форми  кредиту

Сутність та принципи кредиту більш повно розкриваються в тих функціях, які він виконує в ринковій економіці. Однією з цих функцій кредиту є перерозподільпа. Її зміст полягає в тому, що в умовах ринкової економіки ринок позичкових капіталів відіграє роль своєрідного насоса, який «відкачує» тимчасово вільні грошові кошти з одних сфер та галузей підприємницької діяльності в інші і спрямовує туди, де їх використовування забезпечує отримання більш високого прибутку. Орієнтуючись на його диференційований рівень у різних сферах, галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихійного макрорегулятора економіки, забезпечуючи задоволення суспільних потреб, що динамічно розвиваються, та потреб підприємців у додаткових фінансових ресурсах. Однак у деяких випадках практична реалізація зазначеної функції може сприяти поглибленню диспропорцій у структурі ринку, що найбільш наочно проявилося в Україні в умовах переходу до ринкової економіки, коли перерозподіл грошових коштів зі сфери виробництва у сферу обігу набув загрозливого характеру, у тому числі за допомогою кредитних інститутів. Саме тому одне з найважливіших завдань державного регулювання кредитно-банківської системи - раціональне визначення економічних пріоритетів і стимулювання залучення кредитних ресурсів у ті галузі або регіони, прискорений розвиток яких об'єктивно необхідний із позицій національних інтересів, а не винятково поточної вигоди окремих суб'єктів господарювання.

Реалізація функцій кредиту  як засобу економії витрат обігу безпосередньо випливає з його економічної сутності, джерелом його виступають у тому числі грошові кошти, які тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового, торговельного та інших капіталів. Розрив між часом надходження і витратою грошових коштів суб'єктів господарювання може визначати не тільки надлишок, але й потребу в кредитних ресурсах. Тому досить поширені позички на поповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів. Вони використовуються практично всіма категоріями позичальників, що забезпечує істотне прискорення оборотності капіталу, а отже, і економію загальних витрат обігу.

Слідуючою функцією кредиту є сприяння прискоренню концентрації капіталу, створенню великих підприємств і транснаціональних корпорацій. Реально дія цієї функції проявляється в тому, що за рахунок залучення кредиту можна істотно розширити масштаби виробництва або інші господарські операції з тим, щоб забезпечити отримання додаткової маси прибутку. Навіть із урахуванням необхідності виділення її частини для повернення кредитору залучення кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація винятково на власні кошти. Однак на стадії економічного спаду, а тим більше в умовах переходу до ринкової економіки, дорожнеча кредитних ресурсів не дозволяє активно їх використовувати для прискорення концентрації капіталу в більшості сфер підприємницької діяльності. Проте навіть у наших умовах реалізація цієї функції кредиту забезпечила певний позитивний ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення кредитними ресурсами потреби розширення масштабів виробництва в окремих галузях національної економіки.

Обслуговуючи товарно-грошовий обіг, кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але й грошового обігу, витісняючи з нього готівку. Використання у сфері грошового обігу таких розрахункових інструментів, як векселі, чеки, кредитні картки й т. ін., забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями. Це спрощує та прискорює розрахункові процедури і операції на внутрішньому й міжнародному ринках. Найбільш активну роль при цьому відіграє комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну.

Важливою для розвитку ринкової економіки є функція прискорення науково-технічного прогресу за допомогою кредиту. її дія найбільш наочно може бути проілюстрована на прикладі діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших сферах підприємницької діяльності розрив участі між первісним вкладенням капіталу й реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових упроваджувальних центрів (за винятком тих, що знаходяться на бюджетному фінансуванні) неможливе без використання кредитних ресурсів. Необхідний кредит і для здійснення інновацій шляхом безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і технологій, витрати на які спочатку фінансуються підприємствами, у тому числі й за рахунок цільових середньо- і довгострокових позичок кредитних організацій.

Кредит виконує також  функцію одного із засобів державного регулювання розвитку ринкової економіки. Зменшуючи або збільшуючи обсяги кредитних ресурсів за допомогою впливу на позичкову ставку відсотка, визначення норм обов'язкових резервів для комерційних банків, операцій на відкритому ринку з державними облігаціями шляхом їх купівлі-продажу, держава таким чином впливає на економічний розвиток.

Форми кредиту є результатом  тривалого еволюційного розвитку кредитних відносин. В умовах розвинутої ринкової економіки діє значна кількість форм кредиту, певна частина яких належить до найбільш поширених.

Кредит можуть надавати один одному підприємці і спеціальні заклади -банки. Відповідно існує комерційний і банківський кредити.

Комерційний кредит - це позики, які надають один одному підприємці в процесі суспільного відтворення. Обсяг цього кредиту обмежується наявними тимчасово вільними грошовими коштами у тих, хто їх надає у тимчасове користування. Комерційний кредит безпосередньо обслуговує рух товарів із сфери виробництва у сферу обігу, а потім споживання.

Особливість комерційного кредиту полягає втому, що позичковий капітал зливається з промисловим, який знаходиться на певній фазі відтворення. Його знаряддям є вексель. Необхідність оплати кредиту грішми означає, що надання комерційного кредиту товарами є одночасно і наданням грошової позики в сумі цін товарів, реалізованих у кредит.

Мета використання комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.

Взаємне надання кредитів окремими підприємцями один одному не може задовольнити зростаючих потреб виробництва і обігу в кредитах. Тому процес кредитування виокремлюється в окрему сферу підприємницької діяльності. Позичкові операції в умовах ринкової економіки здійснюють переважно спеціалізовані заклади - банки.

Кредити, що надаються  підприємцям спеціалізованою установою, яка торгує грішми, називаються банківськими. Об'єктом банківського кредиту є позичковий капітал, що відокремився від промислового.

Угоди з надання позик при цьому відокремлені від актів купівлі-продажу. Позичає гроші функціонуючий підприємець, а кредитором завжди є позичковий підприємець - капіталіст (банкір).

Банківський кредит долає  порівняно вузькі межі комерційного кредиту, так як він не обмежується напрямом використання, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша, ніж комерційного. Банківський кредит обслуговує і процес нагромадження, перетворюючи певну частину грошових доходів і заощаджень населення в капітал.