Країна у світовому господарстві

Джерело:https://www.cia.gov/library/publications/hte-word-factbook/gos/bb.html. Розрахунки автора

Як свідчать дані таблиці 1.2, економіка Куби характеризується низьким рівнем офіційної інфляції (5,5%) та безробіття (3,2%). По грамотності населення високим рівнем грамотності Куба займає друге місце після Грузії (США − 21−е місце). Зростання промислового виробництва складає 6,2%.

Серйозна загроза - величезне негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке частково компенсується надходженнями від іноземного туризму і грошовими переказами кубинців з-за кордону (майже $1 млрд. щорічно). Так, в 2013 році Куба експортувала товарів на $5,972 млрд., ввезла - на $13,72 млрд.

ВВП у 2-013 році має наступні структуру: споживання домашніх господарств − 53.5%; державне споживання − 35.4%; інвестиції в основний капітал − на 9,6%, інвестиції в товарно-матеріальні запаси -2.2%; експорт товарів і послуг − 24,6%; імпорт товарів і послуг −  20,9%. ВВП  за секторами походження становить: сільське господарство − 3.8%, промисловість − 22.2%, послуги − 74% [29].

 

1.2. Чинники і динаміка економічного зростання

По ВВП на душу населення (10200 дол./чол.) Кубо займає 51−е місце у світі, у Латинській Америці уступає (і то саму малість) тільки Чилі (44-е місце), Аргентині (45-е), Барбадосу (47-е) и Уругваю (48-е). Нижче Куби Багами, Болгарія, Саудівська Аравія, Мексика, Сербія, Малайзія, Кувейт, Росія. Крім того, Куба характеризується значними темпами зростання ВВП (рис. 1.2).

Рис.1.2. Темпи зростання ВВП та реального ВВП за 2003−2012 рр.

Джерело: http://www.ereport.ru/stat.php?razdel=country&count=cuba

 

Основними чинниками, які вплинули на зростання майже всіх економічних показників за останні роки, за оцінками фахівців є [3, с.275]:

1) розширення національної природно-ресурсної бази шляхом пошуку і освоєння родовищ корисних копалин, кращого використання національних земель і вод, множення лісових ресурсів і т. д. Інтернаціональна концентрація матеріальних та інших ресурсів була націлена на одержання приросту вироблених первинних природних ресурсів. На цій основі поглиблювалася міжнародна спеціалізація країни, створювався багатогалузевий господарський комплекс;

2) розширення використання і поліпшення якісного складу трудових ресурсів шляхом підготовки кадрів високої кваліфікації на Кубі та в країнах−партнерах (Росія, Україна, Китай тощо);

3) раціональне і повне використання (на основі досягнень науково-технічного прогресу) наявної ресурсної бази. Найбільш яскраво це проявлялося в створенні комплексу виробництв, які використовували в якості сировини цукровий очерет.

4) створення на основі національних та імпортних ресурсів ефективних комбінацій, що дозволяють розвивати виробництва, орієнтовані головним чином на забезпечення внутрішніх потреб країни. Це, наприклад, розвиток нафтопереробки, чорної металургії, цементній та хімічної промисловості, електроенергетики. По мірі нарощування виробничої бази деякі з них набували експортного значення.

5) включення промисловості країни і передусім її нових галузей - електроніки, електротехніки, мікробіологічної та фармацевтичної, а також транспортного і сільськогосподарського машинобудування в процеси міжнародної виробничої кооперації. Завдяки цьому, з самого початку виникали передумови для більш раціонального використання створеного виробничого потенціалу.

Показники безробіття та інфляції (рис.1.3 та 1.4) свідчать, що найбільш скрутними є останні три роки − 2010−2012 рр. Різке зростання цих показників обумовлено перш за все впливом світової фінансової кризи 2008 р., який на собі відчули майже всі країни світу.

Значний вплив на економіку країни чинять зовнішні фактори. Більше півстоліття Куба знаходиться в умовах торгівельної та технологічної блокади з боку США, які не можуть змиритися з таким незручним сусідством. Крім того, серйозно вплинуло на економічний стан Куби на початку 90−х років втрата такого партнера як СРСР.

 
Рис.1.3. Рівень інфляції на Кубі у 2003−2012 рр. (%)

 
Рис.1.4. Рівень безробіття у 2003−2012 рр. (%)

Джерело: http://www.ereport.ru/stat.php?razdel=country&count=cuba

 

Але в останні роки уряду країни вдалося налагодити відносини з багатьма країнами, які вперше з’явилися на карті Європи (Словенія, Польща, Чорногорія тощо), а також з КНР.

 

1.3. Стратегія економічного зростання

Куба є країною з командно−адмінстративною економікою. Економіка Куби є однією з самих націоналізованих в світі. Найбільш високі темпи колективізації припали на перші два післяреволюційні роки, коли у власність держави і під його управління перейшли більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва. Але на сьогодні ця модель вже не працює. До недавнього часу в країні існувало Центральне управління планування, в завдання якого входила розробка річних, середньо- і довгострокових планів, хоча основні рішення з ключових питань економіки ухвалювалися політичним керівництвом країни.

 Під час економічної кризи  початку 1990-х років Центральне  управління було скасоване, а  його функції передані Міністерству  економіки і планування. При цьому  державні підприємства і організації  отримали більшу автономію і  можливість розпоряджатися прибутком. Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів проводиться плануючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляються централізовані через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізовано, а системи обслуговування населення підпорядковані державі.

 В межах “приватного” сільськогосподарського  сектора в значному об’ємі  практикується бартер (свого роду  натуральний товарообмін), проте  продаж надлишків сільськогосподарської  продукції міським жителям різко обмежений, а у ряді випадків розцінюється як злочин [7, с. 381].

В останні роки економічний курс змінюється. Такі заходи, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності і ін. припинили процес стагнації економіки. Уряд вже зробив спроби економічних реформ. Нещодавно набули чинності два закони, один з яких дозволяє іноземним інвесторам вкладати кошти в туристичний бізнес Куби, а інший - створювати приватні сільськогосподарські підприємства.

Особливістю економічної моделі Куби є те, що вона орієнтована не на прибуток, а на вирішення суспільних завдань, на досягнення не горезвісних «західних стандартів споживання», але здорового достатку громадян, обумовлює те, що за ІРЛК (індекс розвитку людського капіталу) Куба займає більш високе місце, ніж за ВВП на душу населення. А як раз ІРЛК - більш адекватний показник соціально-економічного розвитку країни, якості життя в ній. Основні кошти держбюджету спрямовуються на освіту (13,6% ВВП у 2012-м), охорону здоров'я (11,8% ВВП у 2012-му), на підтримку материнства і дитинства; і ці сфери, всупереч «пророцтв», після припинення радянської допомоги не тільки не впали, але заробили ще краще. Навіть у найгірші роки «особливого періоду» нікому б не спало на думку посадити соціальну сферу на голодний пайок, ліквідувати і віддати в приватні руки всю цю «тягар», щоб не заважала проведенню якихось «давно назрілих реформ» [10, с.394].

А безоплатна якісна медицина - таке благо, яке, напевно, здатний оцінити лише той, до кого у сім'ю прийшла біда. Кому доводиться збирати гроші, розпродавати, що тільки можна, брати в борг і благати про допомогу через ТБ і газети - лише б врятувати рідну людину. Той, хто пройшов через це, навряд чи стане сміятися над «совковостью» і «колхозностью» кубинців, які не здали зазначене благо заради вельми сумнівних «ринкових цінностей».

Досліджуючи рейтинг конкурентоздатності країн, який складається аналітичною групою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), слід зазначити, що у звіт включений детальний огляд сильних і слабких сторін конкурентоспроможності країн, що робить можливим визначення пріоритетних галузей для формулювання політики економічного розвитку і ключових реформ. У звіті ВЕФ представлені два індекси, на основі яких складаються рейтинги країн: Індекс глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI) та Індекс конкурентоспроможності бізнесу (Business Competitiveness Index, BCI). Дані про економіку Куби в цьому звіті відсутні [31].

Куба є членом ВТО, Всесвітньої митної організації, бере участь у міжнародних угодах − Нью-Йоркської конвенції про міжнародний арбітраж, Паризькій конвенції й Мадридському протоколу, пов'язаних із промисловою власністю. Підписано угоду Всесвітньої організації індустріальної власності. У рамках ООН Республіка Куба підписала різні угоди і є учасницею декількох конвенцій по туризму, торгівлі, цивільній авіації, захисту навколишнього середовища й т.д. У 1999р. Куба була вибрана членом Ради по експлуатації Всесвітнього поштового союзу, спеціалізованого установи ООН, а також була обрана членом Керівної ради МАГАТЄ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ

 

2.1. Первинний сектор (сільськогосподарське виробництво)

До 1959 р. Куба фактично була напівколонією США. Країні була нав'язана однобока спеціалізація на виробництві тростинного цукру. Рівень розвитку продуктивних сил був низьким. Близько 3/4 виробництва в обробній промисловості (крім цукрової) концентрувалося в районі столиці. За допомогою СРСР і ряду інших країн республіка перетворилася в динамічно розвивається аграрно-промислову країну. І сьогодні  у структурі сукупного суспільного продукту промисловість складає − 46%, сільське господарство – 11%, будівництво - 9% []. Основу Кубинської економіки, її стрижень утворює агропромисловий комплекс, який спирається на органічно між собою пов'язані цукрову промисловість і плантаційне виробництво цукрового очерету. «Без цукру немає Куби» - говорить народна приказка, цукор є головним експортним товаром Куби. Однією з провідних галузей сільського господарства є рослинництво. Основні вирощувані культури − цукровий очерет, тютюн, цитрусові, кава, рис, картопля, бобові (рис.2.1) [30].

Рис.2.1. Обсяги виробництва основних видів сільськогосподарських культур у 2011 році [30]

Примітка: дані представлені в $ тис.

1 Sugar cane (цукровий очерет)           386557  

2 Indigenous Pigmeat (м'ясо свиней)          270793 

3 Tomatoes (помідори)                         222108 

4 Cow milk, whole, fresh (молоко, риба)     187081  

5 Indigenous Cattle Meat

(м'ясо великої рогатої худоби)           179660 

6 Rice, paddy (Рис, рисові)                       146194  

7 Fruit Fresh Nes (свіжі фрукти)           123747  

8 Plantains (банани)                                    114739  

9 Mangoes, mangosteens, guavas 

(манго, мангостан, гунява)                           110846  

10 Hen eggs, in shell (яйця)                        95612 

 

Важливою продовольчою культурою є рис, який був завезений в країну вихідцями з південної Іспанії. Рис вирощується в основному в басейні Кауто і на зрошуваних землях берегових рівнин, що знаходяться в центрі острова.

З технічних культур переважає генекен - агава, що дає коштовне волокно. Її вирощують на мало родючих закарстованних землях у районі Карденаса.

За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Куба займає 18−е місце у світі (після Єгипту) з вирощування цукрового очерету (1−е місце посідає Бразилія − 23879265 тис. дол.

На Кубі розвинене скотарство, але воно завжди мало екстенсивний характер. В економіці країни воно не надто важливо. Сьогодні тваринництво переживає глибоке відновлення. Воно може стати дуже важливою галуззю народного господарства. Підняти рівень тваринництва вдалося і за рахунок виведення нових цінних порід худоби.

Найбільшу вагу займають кооперативні форми користування землею й серед них особлива роль приділяється UBPS (Базові одиниці кооперативного виробництва), які нараховують близько 2500 господарств, вони вирощують 22% овочів, 42% молока, 36% цитрусових, 16% фруктів, 38% рису, 22% кава, 12% коренеплодів і 7% тютюну від загальної кількості вирощеної продукції на Кубі.

 

 

 

2.2. Вторинний сектор (промисловість  та будівництво)

Основу економіки складає агропромисловий комплекс, і насамперед виробництво тростинного цукру. Не менше 4/5 сільськогосподарської продукції (за вартістю) надходить для промислової переробки. В системі міжнародного поділу праці він відіграє важливу роль у створенні на Кубі багатогалузевого господарства. Головні галузі промисловості на Кубі: цукрова промисловість, тропічне і субтропічне плодівництво, нікелевидобувна промисловість, розвитку цих галузей сприяють природно-ресурсні умови. У сучасному розвитку сучасної економіки першорядне значення набувають експортні галузі.

Існує більше 50 продуктів, одержуваних з відходів цієї коштовної біологічної сировини: штучні волокна, фарби, пластмаси, сировина для виробництва паперу й тех. гуми, кормові добавки для худоби і т.д. Вони користуються великим попитом на міжнародних ринках. Куба в майбутньому планує довести кількість похідних цукрового очерету до 100 найменувань [18, c. 87].

Цукрова промисловість є головною. При вирощуванні і переробці цукрового очерету не використовуються хімічні продукти. На світовому ринку вартість такого цукру в три рази перевищують вартість звичайного. Лідером національного виробництва зазначеного продукту є завод «Карлос Балиньо», розташований у провінції Лас Вільяс. У перспективі Куба збереже роль провідного виробника та експортера цукру. Сировинні зони цукрового очерету і підприємства з його переробки об'єднуються в загальну виробничу систему. Найбільші цукрові підприємства - «сен-тралі» були побудовані в першій чверті нашого століття. Виробництво цукру у 2012 році досягло 8 млн. т. Намічається довести його до 10 млн. т на рік, а також організувати комплексну переробку десятків мільйонів тонн цукрової тростини («цукрова хімія»). Основні райони цукрової промисловості розташовані в центральних і східних провінціях.