Контрольна работа по история економичних вчень

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури»

 

Економічний факультет

 

Кафедра економічної теорії та права

 

 

 

 

 

 

 

контрольна РОБОТА

з дисципліни «Історія економічних вчень»

Тема №13

 

 

 

     Економічні погляди Ж.Тюрго

 

 

 

 

 

       Виконав:                                                                         ст. гр. 4-15

                                                                                             Павлова Н.С.                                                                              

 

       

       Перевірив:                                        ________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

Зміст

 

 

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Загальна характеристика фізіократизму………………….4

2. Життєвий шлях А. Тюрго ………………………………….....…6

3. Економічні погляди  А.Тюрго……………………………....11

            3.1. Теорія грошей……………………………………………………..12

            3.2 Теорія вартості……………………………………………………..13

            3.3. Теорія класів……………………………………………………….13

            3.4. Теорія доходів……………………………………………………..13

Висновок……………………………………………………………………..17

Література…………………………………………………………………19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

    Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів "фізіс" — природа і "кратос" — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм.

 

На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набула у фізіократів аграрного характеру. На відміну від меркантилістів, фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.

 

Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

 

Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна характеристика фізіократизму

 

 

Джерело багатства і процвітання нації фізіократи бачили винятково в розвитку сільського господарства. Тут зовсім чітко просліджується вплив давньогрецьких мислителів, зокрема Ксенофонта, що писав, що землеробство - мати і годувальниця всіх професій. Ксенофонт вихваляє сільське господарство яке дає плоди, придатні навіть для жертвоприносин, що тренує фізично громадян, що робить їх відмінними воїнами, що штовхає людей на шлях взаємодопомоги, що забезпечує і всім необхідним.

 

Основоположником і главою цієї школи був Ф.Кене (1694-1774), придворний медик Людовика XV. Він не тільки сформулював основні теоретичні положення, але також економічну і політичну програму фізіократизму. Треба сказати, що у певній мірі фізіократизм являв собою реакцію на меркантилістську політику Кольбера в період царювання Людовика XIV, політику заохочення і розвитку мануфактур при повній зневазі сільським господарством.

 

Фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни. Вони наполягали на тому, що саме постійно відтворені багатства сільського господарства є основою для всіх інших форм багатства, забезпечують заняття усім видам професій, сприяють добробуту населення, надають руху промисловості і підтримують процвітання нації.

 

Тільки в землеробстві, за твердженням Кене, створюється нове багатство, а велика продуктивність землеробської праці обумовлена самою природою. Обґрунтовуючи цю тезу, фізіократи докладно розробили навчання про "чистий продукт". Під чистим продуктом вони розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. "Чистий продукт, - писав Кене, - це щорічно створювані багатства, що утворюють доходи нації, і представляють продукт, що витягається з земельних володінь після вилучення усіх витрат". Таким чином, фізіократи вважали, що чистий продукт виникає тільки в землеробстві. І на їхній стороні була сама очевидність, тому що ніде приріст продукції не демонструється настільки наочно, як у сфері тваринництва і рослинництва.

 

Фізіократи затверджували, що в промисловості існує лише споживання, промисловість з'являлася "марною галуззю" через те, що там лише перетворювалася форма продукту, даного природою. Оскільки, на думку фізіократів, чистий (чи прибавочний продукт) створюється винятково в землеробстві, земельна рента виявляється в них єдиною формою чистого продукту. У промисловості ж, через її "безплідність", прибавочний продукт не створюється, а доход підприємця і заробітна плата робітника являють собою витрати виробництва.

 

З вченням про чистий продукт у фізіократів тісно пов'язана концепція про продуктивну і непродуктивну працю.

 

Вперше в історії економічної думки вони віднесли до продуктивної праці тільки працю, що створює чистий продукт. Отже, відповідно до їхніх поглядів, тільки праця, зайнята в сфері сільського господарства є продуктивною, а праця в інших сферах народного господарства є непродуктивною чи "марною".

Кене не тільки сформулював основні теоретичні положення, але також економічну і політичну програму фізіократизму. Фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни. Вони наполягали на тому, що саме постійно відтворені багатства сільського господарства є основою для всіх інших форм багатства, забезпечують заняття усім видам професій, сприяють добробуту населення, надають руху промисловості і підтримують процвітання нації. Тільки в землеробстві, за твердженням Кене, створюється нове багатство, а велика продуктивність землеробської праці обумовлена самою природою. Обґрунтовуючи цю тезу, фізіократи докладно розробили навчання про "чистий продукт". Під чистим продуктом вони розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. "Чистий продукт, - писав Кене, - це щорічно створювані багатства, що утворюють доходи нації, і представляють продукт, що витягається з земельних володінь після вилучення усіх витрат". Таким чином, фізіократи вважали, що чистий продукт виникає тільки в землеробстві. І на їхній стороні була сама очевидність, тому що ніде приріст продукції не демонструється настільки наочно, як у сфері тваринництва і рослинництва. Фізіократи затверджували, що в промисловості існує лише споживання, промисловість з'являлася "марною галуззю" через те, що там лише перетворювалася форма продукту, даного природою. Оскільки, на думку фізіократів, чистий (чи прибавочний продукт) створюється винятково в землеробстві, земельна рента виявляється в них єдиною формою чистого продукту. У промисловості ж, через її "безплідність", прибавочний продукт не створюється, а доход підприємця і заробітна плата робітника являють собою витрати виробництва. З вченням про чистий продукт у фізіократів тісно пов'язана концепція про продуктивну і непродуктивну працю.

Вперше в історії економічної думки вони віднесли до продуктивної праці тільки працю, що створює чистий продукт. Отже, відповідно до їхніх поглядів, тільки праця, зайнята в сфері сільського господарства є продуктивною, а праця в інших сферах народного господарства є непродуктивною чи "марною".

 

Істотною заслугою фізіократів було те, що вони в межах буржуазного кругозору дали аналіз капіталу. Фізіократи проаналізували речові складові частини капіталу, розрізняючи "щорічні аванси", річні витрати і "первинні аванси", що є фондом організації землеробського господарства і що витрачалися відразу на багато років вперед. Таке ділення капіталу, правильно обумовлене способами, якими "аванси" входили у вартість річного продукту, відповідає діленню на основний і оборотний капітал, хоча узагальнювальні поняття останніх відсутні у фізіократів. Ділення на аванси фізіократи. допускали лише для продуктивного капіталу, яким вважали лише капітал, вкладений в землеробство. Капітал, вкладений в промисловість, фізіократи помилково вважали "безплідними", не створюючими "чистий продукт". Гроші Ф. не зараховували ні до одного з видів авансів. Для них не існувало поняття грошового капіталу. Фізіократи стверджували, що гроші самі по собі "безплідні", і визнавали лише одну функцію грошей - як засоби звернення. Накопичення грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші із звернення і позбавляє їх єдиній корисній функції - служити обміну товарів. Головна заслуга фізіократів, зокрема Кене, полягає в тому, що вони вперше зробили спробу провести аналіз суспільного відтворення (див. детальніше в ст. "Економічна таблиця" Кене).

 

Іншими визначними її представниками були: Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів’єр, Тюрго та ін. Центром, де регулярно збирались фізіократи, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.

Фізіократична система А. Тюрго - не проста пропаганда поглядів Ф. Кене, а більш глибокий аналіз капіталістичних відносин. Свою економічну доктрину А. Тюрго виклав у праці "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1776), яка складається зі 100 тез. Відмовившись від трудової теорії вартості, А. Тюрго заклав основи теорії корисності. Він розрізняв суб'єктивну та об'єктивну цінність товару: перша є оцінкою речі її власником, друга встановлюється на ринку залежно від попиту й пропозиції. Основою вартості товару в А. Тюрго стає споживна вартість, або корисність речі, яка суб'єктивно оцінюється продавцями та покупцями. Ця концепція значно вплинула на подальше формування суб'єктивістської теорії корисності, яка посідає провідне місце в сучасній економічній науці, зокрема мікроекономіці. Досліджуючи категорію прибутку, А. Тюрго визначив три його складові: підприємницький доход, оплату праці, ризику й здібностей підприємця та земельну ренту. Досягненням ученого було розкриття ним сутності генезису найманої праці, появу якої він пояснював відчуженням робітника від засобів виробництва. А. Тюрго підтримав трирівневу класову структуру суспільства, запропоновану Ф. Кене, але виокремив у класах фермерів і промисловців, з одного боку, робітників, з іншого - капіталістів.

 

Не дивлячись на класову і історичну обмеженість своїх поглядів, фізіократи зробили важливі виводи про особливості капіталістичного способу виробництва. Критикою сучасних ним порядків фізіократи доводили економічну неспроможність такою, що зжила себе феодальної системи господарства і тим самим об'єктивно брали участь разом з передовими мислителями тієї епохи в ідеологічній підготовці буржуазної революції у Франції, що здійснила велику частину їх програми.

 

2. Життєвий шлях А. Тюрго

 

 

Анн Робер Жак Тюрбо (1727-1781) – за походженням дворянин. Його попередники традиційно знаходились на державній службі в Парижі. Згідно сімейної традиції він як третій син мав отримати духовну освіту. Але після закінчення семінарії і теологічного факультету Сорбонни 23-річний абат А. Тюрго несподівано вирішив відмовитися від свого призначення для церкви, не бажаючи, за його словами, "все життя носити маску на обличчі", і перейшов на державну службу. На той час цей молодий чиновник добре володів шістьма мовами, круг його інтересів складали філософія, філологія, юриспруденція, природні науки, математика, художня література, поезія.

Першим наслідком вивчення економічних проблем був лист Тюрґо абатові Сісе з приводу книги Терассона про систему Ло. У цьому листі двадцятидворічний Тюрґо випередив майже на тридцять років Адама Сміта у деяких положеннях про гроші й кредит.

 

Особливе значення для формування економічних поглядів Тюрґо мало його зближення з засновниками двох напрямів економічної думки, передусім, з Гурне, а згодом з Кене і його школою. Обидва напрями були проникнені духом раціоналізму та вільної конкуренції.

 

У 1753-1754 pp. Тюрґо написав твір "План роботи про торгівлю, грошовий обіг, процент та багатство держав", у якому розгорнув програму економічних досліджень. У 1757 р. в "Енциклопедії" він опублікував статті: "Заснування фондів" та "Ярмарок", "Похвальне слово Гурне", у зв´язку зі смертю останнього.

 

У 1761 р. Тюрґо призначають інтендантом у Лімож - центр провінції Лімузен. Це була землеробська область. Тюрґо робив усе, що міг, для розвитку господарства краю і поліпшення становища населення. Однак йому не вдалося звільнити селянина від податкового тягаря, переклавши його на земельних власників. Не зміг Тюрґо здійснити й інших заходів, спрямованих на звільнення від феодальних пут промисловості, торгівлі, кредиту.

 

Збагачений знаннями, Тюрґо багато розмірковував над економічними питаннями, дійшовши у розвитку своєї теоретичної думки до фізіократизму. Фізіократизм Тюрґо намагався поєднати з системою Гурне, а тому набагато більшого, ніж Кене, значення надавав промисловості, торгівлі, грошовому обігу, кредиту. Однак це не перешкодило дружбі Тюрґо з Кене, яка тривала до смерті засновника фізіократизму. Приїжджаючи до Парижа, Тюрґо відвідував збори фізіократів, на яких головував Кене. У 1762 р. Тюрґо познайомився з Адамом Смітом, який приїхав до Парижа.