Конкуренція та монополія в сучасній ринковій економіці

3. Трест – форма монополістичного  об'єднання, при якій підприємства, що увійшли до нього, втрачають  і виробничу, і комерційну самостійність  підприємств, керівництво здійснюється  з єдиного центру. Прибуток тресту  розподіляється відповідно до  ділової участі окремих підприємств. 

4. Концерн – організаційна  форма об'єднання підприємств  різних галузей, що знаходяться  під єдиним управлінням і фінансовим  контролем. Зазвичай до складу  концерну, окрім виробничих, транспортних  і торгових підприємств, входять  банки або якісь інші фінансові  організації – страхові, пенсійні  фонди, кредитні установи і  тому подібне. Учасники концерну  залишаються формально самостійними, але контролюються і управляються  єдиним центром компанії. Така  структура дозволяє підвищити  конкурентоспроможність фірми за  рахунок внутрішнього фінансування, продажі продукції підрозділам  концерну по внутрішніх трансфертних  цінах, передачі ноу-хау між  підрозділами і тому подібне.

5. Пул набув поширення  в області використання проектів. Учасники пулу приходять до  взаємовигідних угод про форму  передачі патентів і ліцензій. Прибуток розподіляється відповідно  до квоти, визначуваної при  вступі до пулу.

6. Холдинг – акціонерна  компанія, що володіє контрольним  пакетом акцій одного або декількох  акціонерних суспільств з метою  контролю і управління їх діяльністю. Існують два основні види холдингових  компаній: чистий холдинг, що виконує  лише контрольно-фінансові функції  для забезпечення єдиного управління; змішаний холдинг, який, крім того, займається підприємницькою діяльністю (промисловою, транспортною, торговою, фінансово-кредитною і ін.). Захоплюючи  контрольний пакет акцій в  інших фірмах (дочерних, онучатих), холдинг  через систему участі підпорядковує  собі ці формально незалежні  фірми, які мають в своєму  розпорядженні капітали, що значно  перевершують власний. 

Законними формами чистої монополії є також патенти, авторські  права, товарні знаки. Патент – документ, що видається уповноваженим державним  органом, засвідчує авторство винаходу, а також виняткове право патентовласника  на використання винаходу. Діє протягом встановленого законом терміну. Якщо протягом його дії фізичну або  юридичну особу використовує винахід, захищений патентом з порушенням законодавства, то воно зобов'язане  припинити його використання на першу  вимогу патентовласника і відшкодувати йому заподіяні збитки. Авторські  права дають авторам творів виняткові  права продавати або тиражувати свої твори. Товарні знаки – це символи, використовувані підприємствами, зареєструвавши які держава робить незаконним її використання іншими.

У США олігополію найчастіше утворюють чотири провідні фірми  галузі, які продають на ринку до 60% всієї продукції. При цьому  монополізація виробництва може досягати іще більших масштабів. Прикладом може бути автомобільна промисловість  США, де три гіганти - "Дженерал моторс", "Форд" і "Крайслер" - виробляють більше 90% всієї продукції.

Отже, конкуренція - двигун економічного прогресу. Лауреат Нобелівської премії Ф.фон Хайєк говорив, що суспільство, яке покладається на конкуренцію, більш  успішно, ніж інші, досягає цілей  і що саме конкуренція показує, як можна ефективніше виробляти  речі. У цьому, без сумніву, позитивна  роль конкуренції у суспільному  розвитку.

 

1.2 Види і типи  конкуренції

 

Конкуренція – об'єктивний економічний закон розвинутого  товарного виробництва, дія якого  для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення  НТП, впровадження нових форм організації  виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних  законів також відбувається у  формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція  є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою  частиною її господарського механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI – кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли  товари на невідомий ринок, у формі  внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації  виробництва і капіталу й на певному  етапі (остання третина XIX ст.) привела  до виникнення монополій.

На сучасному етапі  конкуренція ведеться насамперед між  гігантськими об'єднаннями, всередині  них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки  та різних форм власності. Її особливістю  є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу  у сферу виробництва. з галузевого на міжгалузевий, з національного  на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення  асортименту продукції, дизайн, надання  гарантій і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі «мирні» методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через  попит, пропозицію і ціни. У цьому  разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між  виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний  механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між  виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного  господарства.

У ході еволюції економічної  системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість  конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих  умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії  попиту, пропозиції та цін, що означає  саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення  потреб споживачів. Ідеальною моделлю  у цій схемі е ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає  своєрідний диктат споживача над  продавцем.

За вільної конкуренції  жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким  вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції  та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами  приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині  кожного з них. Така конкуренція  набуває форми внутрішньогалузевої  та міжгалузевої.

Внутрішньогалузева конкуренція  – це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного  господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці  тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й  індивідуальна вартість виробництва.

Але ціни на ринку, як уже  зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну  масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої  конкуренції є перетворення окремих  індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або  суспільну вартість.

Внутрішньогалузева конкуренція  сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і  капіталу.

Міжгалузева конкуренція  – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях  народного господарства. Через різні  умови виробництва у галузях  підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції  ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других – збільшувалася  пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) – зростають  і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання  капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін  або цін виробництва. Отже, внаслідок  міжгалузевої конкуренції єдина  ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо  якої коливаються ринкові ціни.

З виникненням монополій  вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція  ведеться між крупними компаніями (всередині  монополізованого сектора, між членами  групових монополій) і дрібними та середніми  фірмами. Це боротьба за монополізацію  ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння Інтелектуальною  власністю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції  є й те, що вона все більше переміщується  зі сфери обігу у сферу безпосереднього  виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових  досягнень науки й техніки  у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок  цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція –  це боротьба між товаровиробниками  за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни  їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок  збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного  розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція  – це боротьба між товаровиробниками  за споживачів шляхом впровадження досягнень  науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують  строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

КОНКУРЕНЦІЯ І  МОНОПОЛІЯ В СУЧАСНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

2.1 Особливості  конкуренції і монополії в  сучасній ринковій економіці.

Ринкова економіка обов'язково передбачає наявність конкуренції. Переслідуючи свої економічні інтереси на ринку, споживачі і виробники  вступають у складні ринкові  відносини. Оскільки кількість товарів  і послуг є надзвичайно великою, то аналогічною є і кількість  відповідних ринків. Рішення, які  змушені приймати покупці і виробники  на різних ринках, будуть відрізнятися. Основною ознакою, за якою можна класифікувати  велику різноманітність ринків, є  конкуренція.

В ринковій системі розгортається  змагання за споживача, за більш повне  задоволення його потреб, що і забезпечує реалізацію виробленого товару. Конкуренція  передбачає наявність таких умов, при яких постійно зберігається загроза  того, що при зниженні обсягів виробництва, а також випуску неякісної  або дорогої продукції хтось  інший захопить певну нішу ринку. Метою кожного підприємця є максимізація прибутку, а це вимагає розширення масштабів виробництва господарської  діяльності. Це в свою чергу призводить до боротьби підприємців за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товару, зростання обсягів  виробництва, під час якої вони виступають по відношенню один до одного суперником або конкурентом. Як складова господарського механізму, конкуренція діє через  попит, пропозицію і ціни. Якщо пропозиція будь-якого товару більше, ніж попит  на неї, в даному випадку буде посилюватися конкурентна боротьба між виробниками. Кожен з них, щоб продати свій товар, як правило, буде змушений знизити  ціну, що може призвести до скорочення обсягів виробництва даного товару. Із посиленням конкуренції між виробниками  для поліпшення своїх позицій  на ринку компанії покращують, зокрема, якість виробів, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, а також змінюють ціну.

У випадку, коли попит більший  за пропозицію, то конкурувати один з одним вимушені споживачі. Щоб  мати можливість придбати дефіцитний товар, кожен з них старається запропонувати по можливості більш  високу ціну, ніж це можуть зробити  його суперники. Ціна підвищується, і  це стимулює збільшення пропозиції даного товару. Головною особливістю ринкової економіки є свобода вибору: виробник вільний у виборі виду виробничої діяльності, споживач — у придбанні  товарів та послуг, найманий працівник - у виборі місця роботи і т. д. Проте свобода вибору сама по собі ще не гарантує економічного успіху. Успіх  завойовується у конкурентній боротьбі.

Конкуренція вважається важливим чинником, що виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, розвивати  сервісне обслуговування споживачів, застосовувати нові форми організації  праці і системи заробітної плати, витісняти зайвих торгових посередників, зацікавлених у "накручуванні" цін, слугує "барометром" доцільності  чи ефективності державного регулювання  економіки тощо.

Таким чином, конкуренція  в умовах ринкової системи невпинно рухає прогрес, але їй притаманні як позитивні, так і негативні  риси.

 

2.2 Особливості розвитку конкуренції держав ЄС

 

Підвищення конкурентоспроможності – одна з основних завдань Європейського  союзу поточного десятиліття. На саміті ЄС в м. Лісабон (Португалія) в березні 2000 року лідери країн-учасниць об'єднання взяли амбітну економічну програму, головною метою якої було «створення до 2010 року найбільш конкурентоспроможної і динамічної економіки у світі, заснованої на передових знаннях ...».

Висунуті на саміті завдання, зведені в єдину програму, відразу  охрестили «Лісабонським процесом»  і стали ще називати по місту, в  якому проходив саміт, Лісабонської програмою.

Основними напрямками програми, на яких, на думку лідерів ЄС, необхідно було зосередити зусилля для поліпшення конкурентних позицій об'єднання, стали:

- створення інформаційного  суспільства та стимулювання  інноваційних процесів в економіці; 

- завершення формування  дійсно єдиного ринку; 

- підвищення ефективності  та інтегрованості фінансових  ринків;

- створення сприятливого  для розвитку підприємництва  клімату; 

- формування спільного  європейського простору нддкр;