Капітал та його форми

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають виступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джерелом є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження населення. Позичковий капітал виступає у двох формах – як капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент – це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує свої гроші з процентом.

Капітал-функція – це позичений капітал, що використовується у виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент. Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує середній прибуток – нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а капітал-функція – в підприємницькому доході. Отже, через те, що в зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.

 

3. Теорії структури капіталу

Щодо економічної категорії структура передбачає поділ на складові частини в залежності від певних ознак, а також встановлення взаємозв'язків між цими складовими частинами [11, с.296]. Таким чином, структура капіталу може бути визначена як сукупність його окремих, взаємозв'язаних елементів, виділених в залежності від тої чи іншої класифікаційної ознаки.

Незважаючи на наявність загального підходу до розуміння фінансової структури капіталу, в економічній літературі існують різні її визначення. Наприклад, класичні концепції структури капіталу побудовані на дослідженні співвідношень акціонерного (власного) капіталу підприємства і довгострокового позикового капіталу. У зв'язку з цим, існують визначення структури капіталу як відношення заборгованості до акціонерного капіталу [12, с.314], або як відносини між акціонерною власністю і сукупним капіталом компанії [8, с.251]. Внаслідок того, що акціонерний капітал представлений акціями компанії, а довгостроковий позиковий капітал - облігаціями, структура капіталу іноді розглядається як співвідношення між цими цінними паперами; так, наприклад, існують підходи до розгляду структури капіталу як співвідношення цінних паперів, що використовуються фірмою для фінансування діяльності.

Крім того, під структурою капіталу розуміється співвідношення всіх форм власних і позикових фінансових коштів, які використовуються підприємством для фінансування активів у процесі своєї господарської діяльності. Таке трактування структури капіталу дозволяє істотно розширити сферу використання даної теоретичної концепції на практиці, так як вона дозволяє дослідити особливості, а також розробляти відповідні рекомендації для середніх, малих підприємств, для яких обмежений доступ на ринки довгострокового капіталу [3, с.272].

Розглянемо класичну теорію структури капіталу Модільяні та Міллера (теорія Модільяні-Міллера), яка, базуючись на концепції ідеальних ринків капіталу, спочатку передбачала, що вартість будь-якого підприємства визначається тільки його майбутніми доходами і, відповідно, не залежить від структури його капіталу. Облік податку на прибуток, при подальшому розвитку даної теорії, привів теоретиків до висновку про безперервне зростання вартості акцій підприємства в міру зростання частки позикового капіталу. Введення в модель такого чинника, як "витрати фінансових труднощів підприємства внаслідок несприятливої ​​структури капіталу", дозволило визначити, що економія за рахунок зниження податкових виплат лише до певних меж сприяє підвищенню вартості підприємства в міру збільшення частки позикових коштів у структурі капіталу. Починаючи з певного моменту при збільшенні частки позикового капіталу вартість підприємства починає знижуватися, що обумовлено перевищенням зростання витрат над економією на податках внаслідок занадто високого рівня фінансового ризику.

Таким чином, можна виділити наступні основні положення модифікованої теорії Модільяні-Міллера: наявність певної частки позикового капіталу корисно для підприємства, проте надмірне використання позикового капіталу шкідливо; також слід врахувати, що для кожного підприємства існує своя оптимальна частка позикового капіталу [2, с.216 ].

При розгляді теорії структури капіталу необхідно зупинитися на понятті фінансового левериджу, що має на увазі використання боргів для фінансування інвестицій; показником фінансового левериджу є співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу (так зване плече фінансового важеля).

Ефект фінансового важеля виявляється в збільшенні рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу, незважаючи на платність останнього. При використанні позикового капіталу, підприємство може збільшувати дохід на кожну одиницю власного капіталу до тих пір, поки віддача від позикових коштів буде перевищувати відсотки, що виплачуються за використання позикового капіталу [5, с.112].

Таким чином, за підсумками розгляду теоретичних основ структури капіталу можна зробити висновок про те, що залучені та позикові кошти по-різному беруть участь у формуванні капіталу компанії, що визначає специфіку структури фінансових ресурсів і структури капіталу.

 

3.1.  Альтернативна структура капіталу

Існує теорія альтернативного використання капіталу діловими організаціями, що була розроблена Брюсом Хендерсеном, науковим співробітником консультаційної фірми Boston Consulting Group.

Появі теорії альтернативного використання капіталу сприяли наступні фактори:

   1. Довгострокова стратегія компанії не є простим підсумовуванням стратегій, зв'язаних з кожним із продуктів, що випускаються нею.

   2. Її корисність для розробки маркетингових стратегій, заснованих на формуванні збалансованого набору продуктів, визначає необхідність виділення асортименту, що забезпечує максимальний прибуток на вкладений капітал і управлінські ресурси.

   3. Той факт, що практичне застосування теорії засноване на використанні відносно простої матриці наочно ілюструє положення на ринку кожного з продуктів, що випускаються компанією. В економічній теорії і підприємницькій практиці, мабуть, немає поняття, яке б використовувалося настільки часто й одночасно настільки неоднозначно. Під капіталом розуміють усе, що приносить чи здатно приносити доход. Цей термін вживається у відношенні устаткування заводу, фабрики, накопиченої суми грошей, творів мистецтва, таланта інженера і т.п. Неважко побачити загальне у всіх приведених прикладах: Капітал – це блага, використання яких дозволяє збільшувати виробництво майбутніх благ.

Капітал – це головний елемент виробництва, що виступає в різноманітних формах. К. Маркс визначив капітал як вартість, що приносить надмірну вартість. Якщо останню розглядати як прибуток чи відсоток, то протии такого визначення заперечувати не приходитися. Ринкове виробництво без прибутку неможливо. Тому капітал дійсно являє собою самозростаючу вартість. По-друге, К. Маркс визначає капітал як економічні відносини, причому відношення експлуатації. Перша частина цього визначення не викликає сумнівів. Капітал може приносити прибуток і "самозростати" тільки знаходячись у русі. У процесі використання ресурсів, між людьми виникають визначені відносини, але не обов'язково відносини експлуатації. Скоріше це відносини між економічними агентами в ході створення матеріальних благ і послуг. У сучасній економічній науці капітал розглядається як  абстрактна продуктивна сила, як джерело відсотка. Це означає визнання того факту, що який завгодно елемент багатства, що приносить його власнику регулярний прибуток протягом тривалого часу, можна розглядати як капітал  (з невеликим відхиленням такого визначення дотримує Л. Вальрас, И. Фишер). Багато американських економістів  (Д.  Хайман,  П.  Хейне,   П. Самуельсон і ін.) визначають капітал як ресурс тривалого користування, створюваний з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Попри це це фізично капітал розглядається як машини, будинку, спорудження, передатні пристрої, запаси сировини і людський капітал. Якщо виключити з марксового визначення капіталу соціальну загостреність (відносини експлуатації), то неважко помітити, що всі ці визначення капіталу не суперечать, а доповнюють  один  одного. Одна группа визначень фіксує чисто економічну  сторону,  інша  - натуральну, у сполученні з розкриттям мети використання капітальних товарів. Ряд економістів (Дж. Робинсон, Р. Дорнбуш) розглядають капітал  як гроші, як універсальний товар ділового світу. З моменту своєї появи  гроші обслуговували обмін товарів, виконували функцію засобів звертання. Товаровласник продавав свій товар заради придбання іншого чи товару послуги. Обмін відбувався по формулі Т - Д - Т. Гроші виконали роль посередника, оцінного матеріалу. І поки вони існують, доти будуть виступати в цій функції. У такому обміні у виграші виявляються обидві сторони; кожний з товаровласників рятується від зайвого (може не потрібного йому особисто) товару і на виручені від його продажу гроші знаходить на ринку те, що йому необхідно для особистого чи продуктивного споживання. Звичайно, і при такій формі товарного обігу в руках окремих облич можуть накопичуватися значні суми грошей. Акти купівлі і продажу можуть не збігатися в часі. Капіталом гроші стають лише тоді, коли вони пускаються в оборот заради наживи, для одержання суми, більшої в порівнянні зі спочатку вкладеної. Зовні загальна формула руху капіталу відрізняється від формули товарного звертання переміщенням складових величин. Тепер уже не гроші, а товар виявляється в положенні посередника:

Д – Т - Д1.

Купив - продав-заробив.

Д1 і показує, що відбулося нарощування первісної суми, і, отже, ціль досягнута.

Гроші використовувалися як капітал і в докапіталістичних суспільствах і використовуються в сучасному світі. Збільшення капіталу йде за рахунок різниці в цінах на різних ринках чи у різних структурах. Із загальної формули руху капіталу можна зробити такі висновки:

1.Гроші є первісною формою будь-якого капіталу.

2.Капітал - це самозростаюча вартість. Нарощування відбувається у визначеному економічному середовищі, тобто за певних умов.

3.Джерелом додаткових грошей  є сфера звертання, тобто торгівля.

Останній висновок необхідно піддати сумніву. Торгівля завжди була і залишиться сполучною ланкою між виробниками благ і їхніх споживачів. Величезна важливість цієї фери зайнятості людей полягає в тому, що тут через реалізацію готової продукції і послуг підготовляються умови для безперервності процесу виробництва і споживання. Одні продають засоби виробництва і предмети особистого чи коллективного споживання, інші їх купують. Однак очевидно і те, що сфера звертання з погляду суспільства не може бути джерелом прибутку. Звичайно, через торгівлю завжди відбувається перерозподіл багатства між народами й окремими людьми. Одні багатіють, інші стають бідніше. Але величина реальних благ від цього не змінюється. Проте комерсанти, кидаючи гроші в оборот, дістають визначений прибуток.

 

3.2. Оптимальна структура капіталу

Оптимальною називається така структура капіталу, за якої досягається максимальна вартість корпорації на фінансовому ринку за мінімальної ціни капіталу. Не може бути якихось загальних рекомендацій для досягнення оптимізації в структурі капіталу. Кожна корпорація прагне до ідеалу. Але в умовах ризику і невизначеності він, очевидно, недосяжний, або ідеальне співвідношення з'являється на якийсь певний період. Проте фінансові менеджери завжди будуть прагнути залучити капітал за нижчою ціною і намагатися підвищити курс корпоративних цінних паперів на фінансовому ринку.

Для визначення оптимальної структури капіталу використовується формула середньозваженої ціни капіталу (Weighted Average Cost of Capital - WACC). Вона виведена з моделей Міллера - Модільяні. Розглянемо перетворення суто теоретичних конструкцій у формули, широко використовувані фінансовими менеджерами корпорацій. Перша формула ММ-1, за якою визначається ціна капіталу:

переходить у другу формулу з використанням кредитного важеля:

Для практичного використання друга формула перетворена прихильниками теорії ММ з урахуванням виплачуваного податку з прибутку корпорації:

де Б/У - коефіцієнт боргу (боргового навантаження на капітал корпорації);

Б/У - коефіцієнт акціонерного капіталу;

Яг1 - процентна ставка за боргом;

Я5 - процентна ставка за акціонерним капіталом;

Т- податкова ставка.

Формула, зазвичай, використовується для визначення оптимізації структури капіталу в тих випадках, коли до складу капіталу корпорації вводиться борг.

Коефіцієнт УІАСС визначається також іншим способом за формулою:

де Уїі - питома вага джерела у формуванні структури капіталу; Яі - процентна ставка за джерелом.

За другим способом джерела формування капіталу диференційовані. Наприклад, фінансування проекту здійснюється за рахунок випуску нових акцій, боргових зобов'язань, нерозподіленого прибутку й інших джерел. Метод широко застосовується для визначення джерела фінансування капітальних вкладень, в основному в реальний капітал. У даному випадку, по суті, визначається ефективність майбутніх капітальних вкладень. Який процент доведеться сплачувати фірмі за передбаченим капітальним проектом? Завдання фінансових менеджерів полягатиме в тому, щоб сформувати таку структуру джерел, яка забезпечувала б мінімальні витрати, тобто мінімальний процент за залученим капіталом.

Розглянемо ситуацію зміни структури капіталу за умови, що капітал корпорації сформований тільки випуском звичайних акцій. Менеджери корпорації прийняли рішення ввести в структуру капіталу борги за рахунок викупу частини звичайних акцій, що перебувають в обігу.

 

Ситуація

1) акціонерний капітал корпорації  становить 150 млн дол. В обігу перебуває 10 млн звичайних акцій, ринкова  вартість однієї акції дорівнює 15 дол.;

2) ставка податку на прибуток  корпорації - 30 %;

3) передбачуваний прибуток до  сплати процентів і податків - 30 млн протягом п'яти років  щорічно;

4) передбачувана ціна акціонерного  капіталу і боргу за умови  введення в капітал корпорації  різних сум боргу (табл. 6.1).

5) збори акціонерів прийняли  план зміни, але встановили межу  можливого зростання боргу розміром 100 000 000 дол.

Необхідно визначити оптимальну структуру капіталу.

 

 

Таблиця 6.1. Ціна боргу й акціонерного капіталу