Капітал та його форми

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“КАПІТАЛ ТА ЙОГО ФОРМИ”

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ

 

1. Сутність капіталу
2. Форми капіталу
3. Теорії структури капіталу

3.1. Альтернативні  структури капіталу

3.2. Оптимальні  структури капіталу

      4. Кругооборот капіталу

      5. Теоретичні основи управління  капіталом 

Висновки

     Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Поняття “капітал” та його різноманітні види, форми, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття “гроші”, “власність”, “заробітна плата”, “ціна”. Зокрема вживають поняття індивіуального, акціонерного, державного, міжнародного капіталу, торговельного, грошового, продуктивного, основного, оборотного, постійного, змінного капіталу, людськоого, інтелектуального, суспільного та інші види й форми капіталу.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони виконували за умови первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, тому, що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі власника-феодала. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково і тому, що селянин-кріпак не був юридично вільним. Отже, капітал як виробничі відносини не був панівною суспільною формою при феодалізмі.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу виробництва, капітал стає за умов капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва, є юридично вільна і продає свою робочу силу власникам засобів виробництва – капіталістам. Останні оплачують найманим робітникам лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі заробітної плати.

Поняття “капітал” є однорідним, однопорядковим з іншим фундаментальним поняттям – “експлуатація”, яке походить від французького слова e x p l o t a t i o n   і  спочатку означало “привласнення чужої праці приватними власниками засобів виробництва”. У пізнішому визначенні цього терміну експлуатацію почали розглядати як безвідплатне привласнення продукту, виготовленого безпосередніми виробниками шляхом економічного або неекономічного примусу.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині ХХ століття називаються науково-технічною революцією.

 В історії економічної думки  існує багато визначень капіталу. Але виділяючи те, що є спільним, можна сказати, що капітал, - то  є цінність, яка може мати форму  грошей, землі, речей. Цінність, що в  процесі застосування має властивість  самозростання. Для капіталу саме  важливе є те, що за певних  умов початкова вартість капіталістичних  цінностей забезпечує додаткову  вартість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність капіталу

Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова capitalis, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів поняття “хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”, “володіння”. Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження багатства, збільшення до безкінечності капіталу.

Капітал (лат. сapitalis - головний) - одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової економіки, необхідний фактор і ресурс виробництва, головний об’єкт ринку капіталу.

Серед економістів немає єдності щодо визначення такої важливої економічної категорії як капітал.

Зокрема, марксистська політична економія трактує капітал як сукупність певних економічних відносин, характерних для системи найманої праці, - відносин з приводу привласнення власниками засобів виробництва результатів неоплаченої праці найманих робітників. Згідно марксистської теорії системою виробничих відносин капітал стає лише при капіталізмі, коли переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва і предметів споживання, але є юридично вільною, і щоб прогодувати себе, сім’ю, змушена продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва, які оплачують їм лише частину затраченої сили у процесі праці.

Класична політична економія визначала капітал з точки зору його речового, а не суспільного змісту - як сукупність засобів виробництва. 

Неокласична теорія трактувала капітал як річ, що здатна приносити дохід залежно від її суб’єктивної оцінки (корисності). Сучасні монетаристи під капіталом розуміють гроші у формі кредитних грошей.

Сьогодні прийнято визначати капітал як вартість чи цінність, яка приносить дохід. Капітал існує в різноманітних формах. Це, перш за все, продуктивний капітал, що діє у виробництві (промисловості, будівництві, сільському господарстві, на транспортні тощо) і може приймати форму грошового (капітал як передумова виробництва), виробничого (капітал як засіб виробництва) і товарного (капітал як товар) капіталів; торговельний, що діє у сфері обміну; позичковий, що діє у сфері кредитних відносин.

Економічну категорію "капітал промисловий" вперше обґрунтував К.Маркс. Оскільки складовими елементами економічних відносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності (виробничі відносини), то розвиток і функціонування промислового капіталу діє в межах кожного з них.

Так, рух капіталу промислового починається з процесу підготовки матеріальних умов виробництва (будівництво підприємств, купівля засобів виробництва, робочої сили). У разі купівлі засобів виробництва і робочої сили рух промислового капіталу охоплює першу стадію і починається у грошовій формі, що виражається формулою:

де Г - гроші; Т - товар;

З.В. - засоби виробництва; Р.С. - робоча сила.

У часи Маркса маркетингові дослідження не проводилися, тому абсолютно переважаючою на першій стадії була грошова форма капіталу. На сучасному етапі вона доповнюється такими передвиробничими функціями як робота конструкторів, дизайнерів, наукових працівників, маркетологів, менеджерів, що наповнює грошову форму капіталу промислового виробничим змістом і перетворює її з абсолютної на домінуючу (переважаючу).

Загалом рух капіталу на всіх стадіях відбувається за формулою:

де В - виробництво;

Т’ - товар, в якому втілено вищу вартість (додаткову вартість);

Г’ - гроші з приростом, отримані від реалізації товару Т’.

Звідси зрозуміло, що додаткова вартість, яка втілена в товарах (Т’) створюється в процесі виробництва, а капітал промисловий - на кожній із цих стадій.

На кожній із цих стадій капітал промисловий у певних різновидах виконує специфічні функції, набуває відповідних функціональних форм і здійснює його кругооборот. Капітал промисловий перебуває одночасно у трьох функціональних формах - грошовій, виробничій і товарній, утворюючи так званий продуктивний капітал, який функціонує і розвивається в межах різних форм капіталістичної власності: індивідуальної, акціонерної, монополістичної, державної, інтегрованої тощо.

Продуктивний капітал у своєму русі приносить дохід у формі прибутку, торговельний капітал - у формі торговельного прибутку, позичковий капітал - у формі процента. Позичковий капітал виступає як самостійний вид капіталу. Він функціонує поряд з промисловим і торговим капіталом, що проявляється в формах його руху. Якщо кругооборот промислового капіталу передбачає послідовне набуття ним грошової, виробничої і товарної форм, то торговий капітал у процесі свого кругообороту набуває лише грошової і товарної форм і здійснюється за формулою Г - Т - Г’, а позичковий капітал у процесі свого руху весь час перебуває тільки у грошовій формі, здійснюючи кругооборот за формулою Г - Г’.

Капітал може існувати і у формі власності - на землю, цінні папери тощо. Він приносить дохід у формі земельної ренти чи дивіденди на акції.

Інвестиції або капітальні вкладення у виробництво існують, насамперед, у формі грошового капіталу, що надається у позику і приносить дохід у формі процента. В економічній теорії існує декілька версій суті економічної природи процента.

Класична теорія, продовжена Марксом, пов’язує процент з прибутком. Згідно даної концепції капітал, що здійснює рух на кредитному ринку, має двоїсту природу та існує у формах капіталу-власності і капіталу-функцїї. При цьому - це один і той же позичковий капітал.

Виробничий капітал приносить своєму користувачеві (позичальникові капіталу) дохід у формі прибутку. Останній стає джерелом процента - як доходу на капітал-власність і підприємницького доходу - як доходу на капітал-функцію. Процент виплачується власникові грошового капіталу, а функціонуючий підприємець (позичальник капіталу) підприємницький дохід залишає собі.

Отже, при застосуванні позичкового капіталу у виробництві одержаний від цього прибуток розпадається на процент і підприємницький дохід: процент породжується капіталом-власністю, а підприємницький дохід утворюється капіталом-функцією.

На думку Маркса, і прибуток, і процент є формами додаткової вартості, які приховують неоплачену працю найманих робітників.

З появою маржиналізму (у 80-ті роки XIX ст.) його представники залучають до аналізу природи процента психологію господарських суб’єктів.

Психологічна теорія процента (автор - австрійський теоретик Е. Бем-Баверк) грунтується на тому, що для власника грошового капіталу останній має більшу граничну корисність сьогодні, ніж в майбутньому. Позика грошового капіталу, за ціною його власника, приведе до втрат частини граничної корисності, тому він вимагає від позичальника повернення більшої суми грошей, збираючись тим самим, як мінімум, компенсувати можливе погіршення свого становища. Надлишок повернених грошей і утворює процент.

У кейнсіанській теорії (30-ті роки XX ст.) норма процента виступає межею граничної ефективності майбутніх інвестицій. Чим нижча норма процента, тим далі відсовується ця межа, а незмінність процентної ставки або навіть її зростання повинні гальмувати, зменшувати схильність до інвестицій. Процент у теорії Кейнса - незалежний фактор, грошовий феномен, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошові залишки. Головну причину небажаного зростання норми процента Дж. М. Кейнс вбачає у зростанні попиту на гроші у порівнянні з їх пропозицією. Сама процентна ставка - це своєрідна плата за необхідність розлучення з готівкою, з ліквідністю. Попит на гроші породжується схильністю до ліквідності.

Отже, за Кейнсом, процент - це плата за зменшення ліквідності активів власника позичкового капіталу. Водночас процент у кейнсіанській теорії пов’язує грошовий ринок із товарним, з виробництвом, а тому визначає специфіку грошово-кредитного регулювання економіки.

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна купити.

Це пояснюється дією закону спадної віддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Врахування чинника часу дозволяє зрозуміти: чим триваліший час позики, тим вищою має бути плата за неї, тобто процент.

Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт (англ. discont - сума, що отримують кредитні установи або особи за користування позикою, тобто процент), компенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу. Водночас процент (процентна ставка) розглядається ціною рівноваги на кредитному ринку.