Форми та системи зарплати

В умовах становлення  ринкової економіки дедалі більшого поширення набуває контрактна система оплати праці, яка може застосовуватись разом з існуючою на підприємстві системою оплати праці.

Контракт – це особлива форма трудового договору між найманим працівником і власником підприємства. За контрактом працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою і правилами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства або його представник зобов’язується сплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Впровадження погодинної оплати праці відповідає інтересам певних верств населення, не зайнятих на постійній основі, таких як: жінки з малолітніми дітьми, молодь, яка суміщає роботу з навчанням, інваліди, немолоді працівники, які мають обмежену працездатність і зацікавлені в роботі на умовах неповного робочого часу.

Важливою умовою ефективного  застосування погодинної форми оплати праці для всіх категорій робітників є розробка на підприємствах нормативів можливих досягнень. Ці нормативи можуть встановлюватись практично на всі показники виробничої і економічної діяльності ланок, ділянок, цехів, агрегатів, виробництв. Пропорційно ступені виконання цих завдань і повинна виплачуватись тарифна заробітна плата.

Необхідно також мати на увазі, що широке застосування погодинної оплати потребує високого організаційного  забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментами, енергією, транспортом, ремонтом з боку технологічних і виробничих служб підприємства.

В умовах переходу на ринкові  відносини необхідно дуже відповідально  віднестись до організації колективних  систем оплати праці, особливо підрядних  і орендних колективів. Повинні враховуватись  умови, визначаючи доцільність і необхідність колективних форм організації і оплати праці. Найбільше вони доцільні там, де об'єднання робітників у трудовий колектив визначаються технологічно, тобто для виконання одного технологічного циклу необхідні сумісні зусилля робітників а кінцеві результати виробництва є безпосереднім результатом колективної праці. Можливо відрізнити три основні групи робіт, що відповідають цим вимогам. По-перше, це роботи по сумісному обслуговуванню апаратів, агрегатів, великого обладнання, збору і монтажу великих об'єктів (виробів), а також багато видів важких робіт, що не можуть виконуватись окремими робітниками. Ці роботи характеризуються такою технологічною послідовністю окремих операцій загального технологічного комплексу, при якій немає можливості рівномірної завантаженості робітників протягом зміни тільки по їх спеціальності, по причині різної трудомісткості окремих видів робіт. Можливість комплексної взаємозамінності дозволяє зробити працю робітників не такою монотонною, що добре відображається на підвищенні продуктивності праці. Тому, по-друге, це роботи конвеєрного типу, де досягнення кінцевого результату потребує від кожного робітника чіткого, синхронізованого по часу, виконання своєї операції, а заміни на місцях не дозволяються. В таких умовах кожен робітник безперебійно забезпечує фронт роботи іншим робітникам, об'єм роботи кожного послідуючого робітника повністю залежить від роботи попереднього. Затрати праці кожного робітника відображаються безпосередньо у кінцевих результатах виробництва і можуть бути виміряними кількістю виготовлених готових виробів.

Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і реальну.

Номінальна заробітна  плата — це грошовий вираз тієї заробітної плати, яку працівник одержує за свою працю у відповідності з її кількістю і якістю.

Реальна заробітна плата — це сукупність матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати за номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на товари і послуги.

 

1.3 Економічний  механізм формування фонду оплати  праці

 

Плановий фонд заробітної плати - це вся сума коштів, що виділяється  для оплати праці працівників  за виконану роботу та відпрацьований час, а також суми виплат і доплат, які передбачені державними законодавчими актами та діючими преміальними системами у запланованому періоді.

Планування заробітної плати включає визначення розміру фонду та середньої заробітної плати виробничого й невиробничого персоналу в цілому і за окремими категоріями працівників, а також фонд заробітної плати не облікового складу.

Вихідними даними для  визначення розміру планового фонду  заробітної плати персоналу є: виробнича  програма; трудомісткість продукції; чисельність  працівників за категоріями, професіями і кваліфікацією; тарифна система; штатний розпис працівників, спеціалістів, службовців; законодавча база України про оплату праці.

На діючому підприємстві необхідно здійснити передпланові роботи, тобто проаналізувати виконання  плану по заробітній платі у звітному періоді. Вивчивши використання фонду заробітної плати, необхідно установити причини його відхилення від планової величини, зпівставити темпи зростання заробітної плати одного працюючого із темпами підвищення його продуктивності праці, виявити резерви економії фонду заробітної плати та розробити заходи щодо поліпшення його використання в розрізі окремих категорій працівників.

Після цього етапу  розраховується плановий фонд оплати праці персоналу підприємства, який визначається на основі нормативів приросту за кожну одиницю показника, прийнятого для оцінки діяльності підприємства, або за нормативом на одиницю продукції у натуральному виразі.

Вважається доцільним  приріст фонду оплати праці ув'язувати  не тільки з показниками, які характеризують обсяги виробництва, а й з основними якісними показниками, зростанням продуктивності праці, зниженням витрат на одну гривню продукції.

Фонд оплати праці  на основі нормативів його приросту обчислюється за формулою:

 

, (1.7)

 

де — фонд оплати праці у базовому періоді;

Н₀, Н_пп, Н_в — нормативи приросту фонду оплати праці відповідно за приріст обсягів виробництва, продуктивності праці та зниження витрат на одну гривню продукції;

О_пр, ПП_пр, В_пр — відповідно приріст обсягів виробництва, продуктивності праці, зниження витрат на одну гривню продукції.

При розрахунку планового  фонду заробітної плати за підрозділами і категоріями персоналу підприємства застосовують поелементний метод. Розрахунок фонду заробітної плати для різних категорій працівників здійснюється з урахуванням характеру їх роботи та форм оплати праці. Важливу частку загального фонду складає фонд заробітної плати робітників. При плануванні фонду заробітної плати робітників, залежно від характеру доплат і виплат, розрізняють годинний, денний, місячний, квартальний та річний фонди заробітної плати.

Для ув'язки обсягу виробництва  й оплати праці використовують нормативний метод:

 

, (1.8)

 

де  — плановий обсяг виробництва продукції у вартісному виразі;

Н — норматив затрат заробітної плати промислово-виробничого персоналу на одну гривню вартості продукції.

Укрупнено-плановий фонд оплати праці розраховують таким чином:

 

 (1.9)

або

 (1.10)

 

де  – зміна чисельності працівників під дією основних техніко-економічних чинників, чол.;

 – темп зростання обсягу виробництва (обсяг виробництва в плановому періоді по відношенню до базового), %;

ЗП — середня заробітна плата одного працівника у плановому періоді, грн;

Ч^пл — планова чисельність працівників, чол.

При визначенні планового  фонду заробітної плати робітників розраховують:

1) фонд прямої заробітної плати;

2) доплати у годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.

До фонду прямої заробітної плати робітників включають суми коштів, нараховані за відрядними розцінками робітникам-відрядникам і за тарифними ставками робітникам-почасовикам.

Фонд прямої заробітної плати основних робітників-відрядників можна визначити, виходячи із виробничої програми і витрат на заробітну плату на одиницю продукції. На підприємствах часто застосовується метод визначення прямого фонду заробітної плати основних робітників-відрядників за трудомісткістю запланованої продукції. При цьому трудомісткість необхідно визначити з урахуванням відсотка її зниження у результаті здійснення організаційно-технічних заходів. Помноживши кількість нормо-годин за окремими видами робіт і розрядами на відповідну тарифну ставку і підсумувавши результат, - одержуємо основний фонд заробітної плати робітників-відрядників.

Такий же механізм розрахунку прямого фонду заробітної плати  і для допоміжних робітників-відрядників, але при цьому враховується обсяг  допоміжних робіт.

Прямий фонд заробітної плати робітників-почасовиків ( ) розраховується за формулою:

 

 (1.11)

 

де n — кількість груп робітників-почасовиків різних розрядів;

— годинна тарифна ставка робітників-почасовиків  і-го розряду;

— планова чисельність робітників-почасовиків і-го розряду;

Т^пл — корисний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника в плановому періоді.

 

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан підприємства ВАТ „Сімферопольський пивзавод”

 

2.1 Організаційно-економічна характеристика ВАТ „Сімферопольський пивзавод”

 

Згідно Статуту, метою ВАТ “Сімферопольський пивоварний завод” є - здійснення підприємницької діяльності для задоволення існуючих потреб суспільства і отримання прибутку в інтересах акціонерів товариства та його працівників.

Предметом діяльності товариства є:

• виробництво пива, екстракту хмелю, солоду пивоварного;
• видобування та розлив природної столової води;
• виробництво алкогольних напоїв;
• оптова, роздрібна і фірмова торгівля продукцією власного виробництва та товарами народного споживання інших виробників;
• торгівельно-закупівельна, комерційно-посередницька діяльність;
• надання транспортних, експедиторських та складських послуг;
• організація та експлуатація об’єктів громадського харчування (їдалень, кав’ярень, барів, ресторанів);
• надання послуг з питань маркетингу, менеджменту, консалтингу;
• ведення реєстру власників цінних паперів товариства;

ВАТ “Сімферопольський пивоварний завод” має ліцензію на право виробництва та реалізації пива.

Товариство здійснює такі види діяльності:

• виробничу;
• торгівельно-закупівельну;
• комерційну;
• зовнішньоекономічну;
• маркетингові послуги щодо предмету своєї діяльності.

Характеристика  продукції.

Пиво – це слабоалкогольний, ячмінно-солодовий напій, наповнений приємною гіркотою, ароматом хмелю, має здатність вспінюватись при наповненні і тривалий час втримувати на поверхні прошарок компактної піни.

Сировиною є ячмінь у  вигляді солода, несоложені матеріали, ферментативні препарати, хміль, пивні  дріжджі і вода. Ячмінь за складом  екстрактивних речовин і рівнем їх зброджуваності більше ніж інші злакові культури придатний для виготовлення пива. Від якості і складу ячменю залежать споживчі властивості і стійкість пива при зберіганні. Несоложені матеріали застосовують для збільшення екстрактивності і формування смаку. Використовують рисову січку, кукурудзяну крупу, сою, цукор і глюкозу. Рис застосовують через високий вмісту крохмалю в ньому. Хміль використовують для надання пиву характерного аромату і специфічного гіркуватого смаку і біологічної стійкості при зберіганні. Солевий склад і властивості води відіграють велику роль у формуванні якості пива, тому до неї пред’являють вимоги по жорсткості, кислотності, смаку і запаху, мікробіологічної кислоти.

Технологія виготовлення пива – тривалий і складний процес, який продовжується 60-100 днів і включає  такі основні етапи:

• отримання солоду з ячменю;
• приготування сусла і його зброджування;
• видержку пива;
• обробку;
• розлив.

Пиво в залежності від концентрації початкового сусла  і степені його зброджування містить 86-91% води, 3-10% незбродженого сусла, 1.5% спирту, 0.4% - СО2.

Потрібно зважувати  на те, що ступінь задоволення потреб ринку характеризує насамперед обсяг товарів певної номенклатури і асортименту, як у натуральному так і у вартісному виразі.

Сімферопольський пивзавод має досить гарний асортимент пива. Кожен сорт має свої відмінні властивості, що задовольняють певну потребу. Зараз Сімферопольський пивзавод виготовляє пиво в такому асортименті: ”Крим„ , ”Капітанське„ , ”Крым Традиционное„ , ”Крымская Ривьера„ , ”Белое нефильтрованное„.

Система збуту.

На споживчий ринок пиво поступає через торгових посередників, які закуповують пиво партіями на самому заводі. Найменша партія ємкісного пива 1 КЕГа – 50літрів, найбільша – 120КЕГ. Головним показником ринку для продавця є попит на його продукції, тобто потреба в ній, яка забезпечує купівельну спроможність. На Сімферопольському пивзаводі такими питаннями, як вивчення попиту споживачів, не займаються.

На затвердженому плані  виробництва, загальними зборами акціонерів, замовляється сировина і матеріали, для виконання заводом виробничої програми.

Потім виготовлена продукція  поступає на ринок. На Сімферопольському пивзаводі застосовуються недиференційований масовий маркетинг. Ця стратегія полягає в тому, що підприємство не виділяє конкретні сегменти ринку, як цільові, а орієнтується на ринок в цілому, на широке коло споживачів.