Фінансова безпека держави

Обсяг внутрішнього і  зовнішнього боргів держави – це обсяг непогашених на конкретну дату запозичень, здійснених державою на внутрішніх і зовнішніх ринках. Рівень боргової безпеки держави (L_dis – для внутрішнього боргу і L_dfs – для зовнішнього боргу) визначається співставленням, відповідно, внутрішнього або зовнішнього боргу (D_i, D_f) з обсягами ВВП (GDP):

L_dis (L_dfs)= D_i (D_f ) / GDB x100%. 

Інформацію щодо обсягу внутрішнього і зовнішнього боргів та витрат державного бюджету України на їх погашення та обслуговування надає Міністерство фінансів. Критерієм «безпечності» боргів є спроможність держави їх погашати та обслуговувати. З огляду на це визначається порогове значення відношення боргу до ВВП. У міжнародній практиці вважається безпечним зовнішній державний борг, який не перевищує 60% ВВП. Через недостатні фінансові ресурси та обсяги міжнародних резервів безпечний рівень зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати 30% ВВП.

Рівень інфляції визначається зростанням цін, що викликає знецінення коштів населення і господарюючих суб'єктів. Рівень інфляції є визначальним щодо оцінки внутрішньої фінансової стабільності у країні. Для центральних банків головним завданням є дотримання певних інфляційних орієнтирів. Європейський центральний банк виходить, насамперед, з того, щоб рівень інфляції у країнах зони євро не перевищував 2%. Проведення будь-яким центробанком грошово-кредитної політики пов'язано з урахуванням інфляційного чинника. Рівень інфляції в Україні розраховує Держкомстат у відсотках, і він залежить від зміни вартості кошика основних споживчих товарів. Держкомстат України рівень інфляції відніс до основних соціально-економічних показників, він має назву "індекс споживчих цін".

Рівень монетизації  економіки (L_ms) у конкретному році визначається у відсотках як відношення обсягу грошової маси за агрегатом МЗ (MSМЗ) до річного обсягу ВВП (GDP):

   L ms= MSM3/ GDP x100%.

 Фактично, цей індикатор відображає рівень забезпечення економіки держави грошовими ресурсами. Дані щодо обсягів грошової маси містяться у бюлетенях Національного банку України. В них міститься також інформація щодо обсягу іноземної валюти у загальному обсязі грошової маси МЗ.

Міжнародні резерви  НБУ. Від рівня міжнародних резервів НБУ значною мірою залежить зовнішня стабільність гривні, яка визначається стабільністю її валютного курсу, а також платоспроможність держави стосовно погашення і обслуговування зовнішнього боргу. Інформація щодо обсягу міжнародних резервів НБУ міститься у бюлетенях НБУ

Вартість банківських  кредитів визначається річними відсотками, що сплачує позичальник комбанку за користування його кредитами. Що вищий відсоток позичальник виплачує банку за користування кредитами, то менш привабливими і доступними ці кредити будуть для позичальника. І навпаки, зі зниженням вартості кредитів рівень їх доступності і привабливості для позичальника підвищується. Слід зазначити, що рівень ставок кредитування економіки з боку комбанків залежить від рівня облікових ставок центрального банку, зміну яких використовують останнім для регулювання обсягів грошової пропозиції для економіки. Дані щодо рівня відсоткових ставок банківських кредитів для економіки містяться у бюлетенях НБУ.

Порогові значення індикаторів фінансової безпеки України подано у табл. 17.1.

Таблиця 17.1

Порогові значення індикаторів  фінансової безпеки України № з/п	Індикатор фінансової безпеки	Порогове  значення
1.	Відношення дефіциту, профіциту  державного бюджету до ВВП, %	не більше 3
2.	Відношення загального обсягу зовнішнього  боргу до ВВП, %	не більше 25
3.	Відношення обсягу внутрішнього боргу  до ВВП, %	не більше 30
4.	Рівень інфляції (до грудня попереднього року), %	не більше 107
5.	Відношення обсягу грошового агрегату М3 до ВВП (рівень монетизації), %	не більше 50
6.	Валові міжнародні резерви України, місяці імпорту	не менше 3
7.	Рівень середньої процентної ставки кредитів комерційних банків відносно інфляції, %	не більше 5

 

Підвищення рівня ФБ передбачає прийняття дієвих правових актів, створення відповідних інституцій, прийняття адекватних управлінських рішень щодо фінансової політики. Заходи щодо підвищення рівня ФБ мають бути системними і зосереджуватися на ключових проблемах. Для підвищення рівня фінансової безпеки необхідно: розробити стратегію фінансової безпеки України;

􀂃 забезпечити прийняття Податкового  кодексу, законів України про  державний борг, фінансово-кредитну сферу, фінансові операції, про валютне  регулювання;

􀂃 створити надійну систему фінансового контролю;

􀂃 запровадити чіткий порядок  у справі отримання і відшкодування  іноземних кредитів для господарських  суб'єктів усіх форм власності;

􀂃 створити єдину державну інформаційну базу, яка охоплювала б усі фінансово-кредитні установи;

􀂃 створити умови для збільшення реальних грошових доходів населення.

 

 

7. Фінансові  кризи, їх види. 

Причини фінансових криз можуть виникати і в самій грошово-фінансовій системі. Такими збудниками можуть бути нестабільність банківської системи  країн, наростання частки сумнівних кредитів, посилення інфляції, завищений валютний курс, високі темпи девальвації валюти, зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, дефіциту платіжного балансу, доларизація економіки, наростання кількості високоризикованих цінних паперів, особливо деривативів на фондовому ринку.

Існують міжнародні чинники  фінансових криз, до яких належать неконтрольований рух міжнародного спекулятивного капіталу, валютні війни, зміни міжнародної  конкурентоздатності країн. Причинами фінансових криз можуть бути і суб’єктивні чинники – помилки у економічній політиці уряду, а також нераціональні очікування бізнесу.

Фінансову кризу можуть викликати різні збудники, які  визрівають в країні в конкретному  внутрішньому і зовнішньому соціально-економічному середовищі. Тому вони мають індивідуальні ознаки і їх важко прогнозувати.

Фінансова криза –  складне явище. Тому важливо його правильно ідентифікувати. Зазвичай кризою називають конкретні форми  її прояву в тій чи іншій ланці  грошово-фінансової системи. Так, монетаристи називають фінансову кризу кризою банківської системи, коли настає крах великого банку, банківська паніка, неповернення депозитів, падає довіра до комерційних банків.

Фінансовою кризою називають  також ситуацію, коли центральний банк втрачає валютні резерви і не може обслуговувати внутрішній борг, різко наростає дефіцит державного бюджету, виникає паніка на фондовому ринку, різко падає вартість національної валюти і виникає гіперінфляція.

Глибше визначення сутності фінансової кризи, яке подають в своїх працях зарубіжні і вітчизняні економісти, зводиться до такого: фінансова криза – це різке погіршення стану фінансової системи, внаслідок чого ускладнюється або унеможливлюється виконання нею своїх функцій в економіці

Ідентифікація фінансової кризи передбачає врахування фактора її наслідків. Такими наслідками здебільшого є: зменшення експорту, зниження цін на нерухомість та акції, різке зменшення обсягу кредитування, падіння обсягу ВВП. Ціна кризи може бути дуже високою.

Фінансова криза може охоплювати всю грошово-фінансову систему або її окремі ланки.

Відповідно, розрізняють  загальну фінансову кризу, банківську кризу, кредитну кризу, фондову, бюджетну, боргову, валютну тощо.

Причини фінансових криз, їх збудники визрівають у різних сферах економіки і пов’язані, переважно, структурними та іншими змінами в процесі її розвитку. Проте для виникнення кризи в країні має скластись відповідна ситуація, а збудники – досягти певної сили. Появі фінансових криз сприяють економічна і політична нестабільність, зниження конкурентоспроможності країни, корупція, економічний застій тощо.

Будь-яка причина (збудник) фінансової кризи викликає реальну  кризу через відповідний економічний  механізм. Цей механізм являє собою  причинно-наслідкові зв’язки між  економічними змінними, які виникають одна за одною, і закінчуються кризою. Кожен збудник здебільшого задіює певний специфічний економічний механізм.

Історія останніх фінансових криз свідчить, що в багатьох країнах  їхньою причиною булла поява нових  інноваційних продуктів, технологій або різке зростання попиту на нерухомість.

Наслідком цього є  підвищення дохідності в галузях  їх виробництва, що викликає міжгалузевий перелив капіталу. Капітал і кредит швидко напливають у високодохідні  галузі, зумовлюючи спекулятивний бум і оптимістичні настрої, комерційні банки розширюють високоризикові операції,

що послаблює банківську систему.

Для спекулятивного буму характерним є поширення спекулятивного фінансування, за якого

надходження коштів є  меншим від зобов’язань. За цих умов учасники ринку змушені збільшувати свої запозичення для обслуговування попередньої заборгованості. Все це збільшує фінансові ризики, призводить до того, що фірми і домашні господарства не можуть повертати кредити.

Характерною особливістю  такого періоду є також швидкий розпродаж продуктів, що викликає пожвавлення на ринку, а також розпродаж активів фірмами, домашніми господарствами для отримання коштів, необхідних для погашення заборгованості. Ціни цих активів починають падати, оскільки кількість бажаючих їх купити менша, ніж тих, хто хоче їх продати.

Паніка на фінансовому  ринку, на думку Кіндлебергера, триває доти, доки учасники ринку не усвідомлять, що ціни на їхні активи є заниженими, торгівля ними порушується (закриття фондових бірж, банківські “свята”), а уряд і центральний банк не зроблять необхідних кроків для відновлення довіри до фінансових інститутів

Зокрема, багато економістів  вбачають їхні причини у проблемах, що виникають у банківській системі. А механізм їх прояву зводиться до такого: в періоди економічного піднесення банки допускають збільшення ризикованих кредитів фірмам і домашнім господарствам, які використовують їх для спекулятивних цілей – придбання нерухомості, акцій та облігацій. Якщо під впливом певних подій вартість цих активів знижується, то у позичальників виникають проблеми з оплатою кредитів. Це саме стосується і банків, що взяли ці активи як заставу. Частка сумнівних кредитів починає зростати, а це викликає недовіру вкладників до банків. Щоб захистити себе, вони починають забирати депозити, переміщувати їх у безпечніші місця. Якщо цей процес набуває розмаху, починається банківська паніка з усіма її негативними наслідками [7, с. 307].

Сучасні монетаристи, як зазначено вище, пов’язують фінансові  кризи з кризою банківської системи. На їхню думку, коли банківська система послаблюється, окремі банки можуть опинитися під загрозою банкрутства або збанкрутувати. Це викликає банківську паніку. Клієнти, які неспроможні відрізнити банки, яким загрожує банкрутство, від надійних, масово забирають свої депозити. В результаті обов’язкові резерви банків скорочуються, що ставить під загрозу нормальнее функціонування усієї банківської системи. Зазнають втрат і банки, які працюють стабільно, оскільки за забезпеченням ліквідністю знецінюються їх активи. Для подолання фінансової кризи монетаристи рекомендують центральним банкам підтримувати ліквідністю платоспроможні банки, які опинились в небезпеці. Така рекомендація була, зокрема, обґрунтована американським економістом А. Шварц.

Причиною фінансової кризи може бути також завищений валютний курс. Рівень валютного курсу є однією з найважливіших характеристик стану економіки. Відомо, що рівень валютного курсу впливає на стан всієї економіки, особливо якщо вона інтегрована у світове господарство.

Його завищення є негативним для експортерів, а вітчизняні підприємства, продукція яких конкурує з імпортною, опиняються у невигідному становищі, оскільки ціни на імпорт знижуються. Однак з певних причин і, зокрема, високого рівня інфляції, прив’язки курсу національної валюти до сильніших валют (долара чи євро), запровадження режиму фіксованого валютного курсу останній виявляється завищеним. Якщо курс національної валюти буде завищеним тривалий час і центральний банк своєчасно не корегуватиме його, то в економіці виникатимуть такі події, які можуть викликати фінансову кризу, а саме:

Ø зростання обсягу надання  кредитів в доларах чи євро як вигідніших порівняно з кредитами в національній валюті;

Ø збільшення зовнішніх  запозичень комерційних банків;

Ø поступове вичерпування валютних резервів внаслідок валютних інтервенцій для підтримання фіксованого валютного курсу.

Кінцевим результатом  завищення курсу національної валюти є її стихійна девальвація, проблеми у фірм і домашніх господарств  з погашенням валютних кредитів комерційним банкам, а останніх – перед іноземними позичальниками. В результаті виникає фінансова криза, яка може перерости в економічну кризу. Прикладом такого механізму виникнення фінансової кризи є Бразилія, Південна Корея, Таїланд, Росія (1997 – 1998) та Україна (2008).

Однією із причин фінансових криз є різкі зміни напрямів потоків  міжнародного капіталу між країнами. В умовах глобалізації економіки  сформувалися величезні потоки міжнародного спекулятивного капіталу, які контролюють  міжнародні банки. Вони переважно виступають в формі портфельних інвестицій і короткострокового фінансового капіталу. Такий капітал швидко переміщується із країни в країну, намагаючись отримати високі прибутки. Особливо мобільною є короткострокова заборгованість, деномінована в американських доларах. Поштовхом для різких коливань в русі міжнародного капіталу можуть бути різні події в економіці, але найчастіше різкі коливання – це знецінення національної валюти, погіршення ринкової кон’юнктури, зниження конкурентоспроможності країни, зміни в нормативних актах країни, політична та економічна

Усі механізми виникнення фінансових криз єднає поведінка  учасників цього ринку–оптимізм

в період, коли настає спекулятивний  бум, і песимізм, коли вони очікують потрясіння на ринку.