Державне регулювання економіки

Найважливіші  економічні функції органів влади, наділених спеціальними правами

Орган влади	Підпорядкованість	Найважливіші функції
1	2	3
Національний банк України		1. Проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової  одиниці; 2. Організує міжбанківські розрахунки; 3. Кооринує діяльність  банківської  системи; 4. Визначає курс грошової  одиниці відносно валют інших країн; 5. Забезпечує випуск грошей  та грошових знаків; 6. Здійснює контроль за дотриманням банківського законодавства, економічних нормативів, запобігання банкрутству.
Державна податкова адміністрація	Президент України	1. Здійснює облік платників податку та інших обов’язкових  платежів до бюджетів і держфондів; 2. Проводить контроль за правильністю,повнотою і  своєчасністю платежів; 3. Здійснює контроль за достовірністю податкового обліку і звітності.
Антимонопольний комітет  України	Кабінет Міністрів України	1. Забезпечує державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства; 2. Здійснює захист інтересів  підприємців і  споживачів.
Державна контрольно-ревізійна  служба	Міністерство фінансів України	1. Контролює витрачання  бюджетних і позабюджетних коштів  усіх рівнів; 2. Здійснює контроль  за  збереженням держмайна у бюджетних  установах; 3. Проводить контроль достовірності  обліку і звітності у бюджетних  установах.
Фонд  державного майна	Верховна Рада України	1. Здійснює державну політику  у сфері приватизації державного  майна; 2. Виступає орендодавцем  майнових комплексів. Що перебувають  у державній власності.
Пенсійний фонд України	Кабінет Міністрів України	1. Забезпечує стягнення та акумуляцію внесків для пенсійного забезпечення і допомог; 2. Організовує забезпечення фінансування витрат Пенсійного фонду; 3. Здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до Пенсійного фонду.
Рахункова палата	Верховна Рада України	Здійснює контроль за використанням  коштів державного бюджету.

 

 

 

 

 

3.Основні функції державного регулювання.

Функції, які виконує держава  в сучасних умовах, поділяються на ті, які спрямовані на вдосконалення  і розвиток суспільних відносин всередині  країни (внутрішні), і ті, що мають  на меті налагодження і взаємодію  кожної конкретної держави з іншими суб'єктами міжнародних відносин (зовнішні).

У межах кожної країни держава виконує цілий ряд функцій. Серед них важлива роль належить політичній. Вона спрямована на забезпечення певної форми суспільного та гармонійного розвитку суспільства.

Виконання державою соціальної функції передбачає створення нею  умов для відтворення і розвитку людини — головної продуктивної сили суспільства, формування соціокультурного простору, який сприяв би самореалізації кожної людини, стимулював її до підвищення свого освітнього рівня, зростання  професіоналізму, втілення в життя  принципів соціальної справедливості.

При порушенні прав і свобод кожного громадянина, неспроможності держави забезпечити сприятливі умови для розвитку кожної людини виникають негативні процеси  і явища в соціально-економічному розвитку суспільства, уповільнюється його прогресивний поступ. За таких умов тільки держава силою влади може вплинути на їх протікання і спрямувати в позитивне русло.

Міжнародна (зовнішня) функція  держави полягає у забезпеченні нею суверенітету, захисту національних інтересів у межах взаємодії  з іншими країнами світового співтовариства на засадах взаємовигідного співробітництва та партнерства. Здійснюючи цю функцію, держава має спрямовувати свої зусилля на налагодження взаємовигідних економічних зв'язків з використанням наявних форм міжнародних економічних відносин з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Ефективна діяльність держави у сфері міжнародних економічних відносин позитивно впливає на функціонування і розвиток національної економіки.

          Економічні функції держави у найбільш загальному вигляді спрямовані на формування передумов, необхідних для економічного зростання, соціального прогресу суспільства.

Виділяють такі функції державного регулювання економіки:

•  визначення цілей і  пріоритетів макроекономічного розвитку —держава формує стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, їх ефективність, а також соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій;

•  реалізація соціальних цінностей — держава контролює реалізацію постанов щодо мінімальної заробітної плати, виконання законів про рівне право на працю та соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімальної та максимальної меж цін;

• регулювання економічної  діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту та сукупної пропозиції;

• регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку шляхом регулювання платіжного балансу через вплив на зовнішню торгівлю й вивезення капіталу;

• регулювання макроекономічних пропорцій, розробка та реалізація науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики;

• фінансування фундаментальних  досліджень у галузі суспільних і технічних наук за рахунок бюджетних платежів та кредитів;

• розроблення і регулювання регіональної політики;

• організація інвестиційної  діяльності, сприяння утворенню інвестиційного ринку та фондових бірж;

•  захист внутрішнього товаровиробника  і пріоритетних виробництв;

•  організація та управління запровадженням земельної реформи;

•фінансування заходів соціальної та культурної політики із загальнодержавного та місцевих бюджетів;

•  захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян.

•  утримання і забезпечення ефективної роботи органів державної влади.

У період становлення ринкових відносин до цих функцій долучаються додаткові:

-     формування  інститутів державного регулювання економіки; створення умов та інфраструктури існування ринку; розвиток місцевого самоуправління;

-     здійснення  програм роздержавлення і приватизації  власності;

-     підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; здійснення цінової політики; - кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом.

Л. Дідківська виділяє такі функції ДРЕ:

1.  Цільову, яка полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку економіки.

2.  Стимулюючу, яка передбачає формування таких важелів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб´єктів господарювання.

3.  Регламентуючу, здатну  з допомогою нормативно-правової  бази визначити певні правила  діяльності для суб´єктів господарювання, сформувати відповідний правовий  простір.

4.  Коригуючу, яка зводиться  до внесення певних змін у  хід реалізації економічної політики  з метою усунення негативних  екстремалій.

5.  Соціальну, яка передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії.

6.  Контролюючу, яка  означає державний нагляд і  контроль за виконанням і дотриманням  нормативно-правових актів, норм  і стандартів.

7.  Безпосереднє управління  неринковим сектором економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Основні форми державного регулювання

Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси). Короткострокове або емпіричне, державне регулювання набуло поширення в західних країнах у перед- та повоєнні роки. Це був комплекс антикризових і антициклічних заходів держави, спрямованих на пом'якшення наслідків економічної кризи, згладжування циклічного характеру розвитку економіки в цілому. Характерною рисою короткострокового регулювання є те, що його заходи з'ясовуються разом з нагромадженням кризових явищ і розвитком самої кризи, а тому заздалегідь не плануються. Воно здійснюється і прямо, і опосередковано через політику прискореної амортизації, субсидії, державну допомогу окремим фірмам чи галузям, дисконтну політику (підвищення або зниження облікових ставок на купівлю векселів). Головними серед опосередкованих інструментів впливу є: державне регулювання норми відсотка, одержавлення емісійних банків, державна закупівля. Безпосередніми об'єктами поточного емпіричного регулювання є попит, зокрема обсяг платоспроможного попиту, і пропозиція тобто інвестиційні дії компаній.

         Уперше короткострокове регулювання  розвиненої ринкової економіки  запровадив президент США Ф.Д.  Рузвельт. У межах його "нового курсу" було

закладено особливий комплекс державних антикризових заходів.          

 У незалежній Україні перші уряди почали з програм короткострокового централізованого регулювання, спрямованих на спробу розв'язання поточних питань кризового стану економіки

 Довгострокове регулювання  обумовлене необхідністю досягнення  стратегічних цілей. В його  системі головне місце займає  цілеспрямований вплив на обсяг  і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів. Довгострокове державне регулювання в ринковій економіці здійснюється у формі економічного програмування. Сьогодні це найбільш розвинена і поширена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Її виникнення і розвиток пов'язані з особливими умовами функціонування продуктивних сил у багатьох країнах ринкової економіки, зокрема з розвитком НТР, еволюцією виробничих відносин та господарської системи. На відміну від емпіричного регулювання програмування характеризується більшим ступенем узгодженості часткової планомірності, властивої окремим господарським одиницям, помітним скороченням сфери стихійності та зростанням свідомого, цілеспрямованого впливу на економічні процеси. Особливе значення при цьому надається виявленню проблем і труднощів, а також: своєчасній необхідній корекції раніше прийнятих рішень. Довгострокова державна політика підкріплюється інформаційно-аналітичною базою, всебічним аналізом можливих наслідків втілення в життя програм, що приймаються. Це робить програмування гнучким і маневровим.

Конкретна мета і масштаби економічного програмування визначаються в кожній країні її економічними та науково-технічним потенціалом. Розрізняють кон'юнктурне і структурне програмування. Перше характерне для країн розвиненої ринкової системи. Воно спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулю-вання господарською кон'юнктурою. Його суть полягає в одночасному досягненні чотирьох макроекономічних показників: стабільності цін; сталих темпів економічного розвитку; повної, з точки зору підприємців, зайнятості; збалансованості платіжного балансу.

         Структурне програмування - вища  форма економічного регулювання. Його основу становить кон'юнктурне програмування, доповнене науково обгрунтованими планами економічного і соціального розвитку. Це пов'язано насамперед із зрілим державним сектором у галузі виробництва або в кредитно-грошовій сфері, високим ступенем взаємодії приватного і державного секторів та значним ринком державного споживання. Власне структурне програмування полягає у зміні співвідношень між різними галузями виробництва.  Національне планування як форма реалізації власне структурного регулювання має на меті довгострокову оптимізацію національної галузевої структури і нівелювання рівнів економічного розвитку регіонів і територій країни. Воно може здійснюватись як індикативне і як директивне планування.

          Загальнонаціональна індикативна програма, як правило, розрахована на

п'ять (у Франції) і більше (в Японії) років. Її показники не є всеосяжними, оскільки обов'язкові лише для підприємств державного підпорядкування, а для приватних господарств мають характер пропозицій. Індикативність плану не звужує сферу діяльності останніх і не обмежує їхньої виробничої, комерційної чи фінансової самостійності. Регулювання їх економічної діяльності здійснюється або створенням державою умов, необхідних для виходу на визначені нею параметри розвитку країни, або наданням підприємцям широкої інформації щодо очікуваної загальногосподарської чи комерційної кон'юнктури. Цей тип планування не руйнує ринково-конкурентної форми зв'язків, а є її доповненням в забезпеченні макроекономічної ефективності. Він не в змозі повністю позбавити економіку криз, диспропорцій та інших негативних проявів циклічного розвитку. Однак, грунтуючись на розроблених спеціальними державними органами, промисловими і банківськими кор-пораціями  прогнозах, він створює реальні умови для здійснення її структурної

перебудови, стимулювання виробництва у відсталих районах, розвитку фундаментальної науки, забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів.