Державне регулювання економіки

Вступ

 Становлення  суверенної  України  знаменує  собою  поглиблення  процесу демократичних  економічних  реформ,  спрямованих  на  ефективну  інтеграцію  в світове  ринкове  поле,  яке  поєднує  в  собі  ринкові  засади  і  механізм  державного регулювання.

Сучасний ринок регулюється  державою  за допомогою правових  актів, що закріплюють  ринкові  відносини,  широкого  використання  договірних  відносин, через  фінансування  розвитку  державного  сектора,  науки,  культури,  освіти, соціального  захисту  населення,  через  податкову,  кредитну,  банківську  системи, ціноутворення  та  інші  регулятори  з  метою  досягнення  цілей,  визначених державною соціально-економічною  політикою.

У  західній  економічній  літературі  регулюючі функції  держави  в  ринковій економіці  зводяться  до  трьох  основних  −  законодавчої,  стабілізуючої, розподільної. Зокрема, в рамках законодавчої функції держава розробляє систему  економічних,  соціальних  та  організаційно-господарських  законів  і  постанов,  які виступають  правовими  засадами  ринкової  економіки.  Сутність  стабілізуючої  функції  полягає  у  підтриманні  високого  рівня  зайнятості  та  цінової  рівноваги,  а також  стимулюванні  економічного  зростання. Розподіляюча функція пов’язана,  з одного боку, з досягненням більш  справедливого розподілу доходів  у суспільстві, а з іншого –  більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. 

В українській економіці  перехідний період до ринку істотно  змінює зміст і характер державного регулювання  економіки. Від функції  прямого директивного планування  економіки  держава  переходить  до  функції  регулювання  ринкових відносин  вільних  рівноправних  економічних  суб’єктів.  На  перший  план виступають  такі  економічні  елементи  і  важелі  впливу  як  прогнозування  та індикативне  планування,  розробка  системи  цільових  програм  та  формування  принципово  нової  фінансово-бюджетної  та  грошово-кредитної  політики, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.

 

 

1.Державне регулювання  економіки: необхідність, суть, завдання, принципи, мета та інструменти  впливу.

Державне регулювання  економіки (ДРЕ) - сфера діяльності органів  державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб´єктів господарювання шляхом застосування різноманітних  методів і засобів. Тобто, ДРЕ  можна розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Сутність механізму державного регулювання розкривається в  працях А. Дьоміна. Вчений визначає його як систему технічних для певного способу виробництва форм, методів, важелів, інструментів впливу на економіку, на процес відтворення на основі властивих йому законів і згідно з правовими нормами суспільства.

Л. Дідківська, Л. Головко  визначають державне регулювання економіки (ДРЕ), як систему заходів держави  для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства. Державне регулювання економіки має здійснюватися лише в межах функціональних дій держави на основі системи управління для об´єднання волі всіх громадян країни. Ця система має забезпечити безпеку держави від свавілля окремих громадян і одночасно враховувати поведінку громадян, захищати їх права.

Дещо по-іншому підходить до визначення терміну С. Чистов, розглядаючи державне регулювання економіки з теоретичного і практичного погляду. З теоретичного погляду ДРЕ - це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики. З практичного погляду ДРЕ - це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб´єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Отже, державне регулювання - це комплекс заходів держави, спрямованих  на скерування поведінки товаровиробника  в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної  влади цілей.

Потреба в державному регулюванні  економіки теоретично обґрунтована Дж. М. Кейнсом. Мета державного втручання полягає в забезпеченні прибутковості капіталу, запобіганні соціальному вибуху, який може статися внаслідок безробіття, падіння рівня життя, інфляції та інших явищ. На думку Дж. М. Кейнса та його прихильників, держава повинна взяти на себе відповідальність не лише за стан виробництва, формування сукупного попиту, але й за ситуацію у сфері зайнятості, використання трудових ресурсів, регулювання доходів населення.

Об´єктивними причинами  необхідності державного регулювання  в умовах сьогодення є:

-наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

-недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

-повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

- забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

- сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;

-розв´язання питань міжнародної політики і співпраці.

Основними принципами створення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:

-принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);

-принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об´єктивних умов демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);

-принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку).

На державу покладаються такі основні завдання: а) Створення правової основи; б) забезпечення належного правопорядку в країні та її національної безпеки; в) стабілізація економіки; г) забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій; д) захист конкуренції; е) розробка, прийняття та організація виконання господарського законодавства, тобто правової основи підприємництва, оподаткування, банківської системи.

Об´єктом державного регулювання є господарство країни, регіонів, областей, міст і районів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс тощо.

Суб´єктом регулювання є  держава в особі державних  органів управління (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка для розв´язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування інтересів залучає наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Одним з найважливіших  інструментів державного регулювання економіки є державний бюджет, який щорічно розробляється урядом і затверджується парламентом. У бюджеті передбачаються джерела формування дохідних статей, включаючи надходження від комерційних організацій, загальна річна сума доходів і витрат по окремих статтях. Як податкові та інші вилучення фінансових ресурсів у державний бюджет і бюджетів місцевих органів влади, так і витрачання бюджету надають прямий та безпосередний регулюючий вплив на економіку країни та її суб'єктів. Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно держави (засоби виробництва, споруди, транспорт, що перебувають у власності держави).

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Система органів державної влади та їхні функції у сфері управління, регулювання економікою України.

          Державне регулювання економіки здійснюється центральними та місцевими органами державного управління.

    

 Як глава держави  Президент виступає у вирішенні  внутрішніх проблем країни, арбітром  при виникненні непорозумінь  між законодавчою та виконавчою  владою, має значні повноваження  щодо виконавчої влади, є ініціатором  з утворення, реорганізації та  ліквідації міністерств та інших  центральних органів виконавчої  влади, вирішує кадрові питання.

      Президент формує стратегію соціально-економічного розвитку країни, основні положення якої висвітлюються у посланнях до народу та щорічних посланнях Президента до Верховної Ради України.

      Президент здійснює правове регулювання економічних відносин. У межах своїх повноважень видає укази, декрети, розпорядження з господарських питань, неврегульованих чинним законодавством, затверджує ухвалені Верховною Радою закони, використовує право вето щодо ухвалення законів і повертає їх у парламент зі своїми пропозиціями.

     Верховна Рада України розглядається як вищий законодавчий орган країни, який розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти щодо регулювання економіки в цілому та окремих її сфер.

        Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання таких основних функцій щодо регулювання економіки:

-  прийняття законів;

-  затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;

-  контроль за виконанням Державного бюджету;

-  визначення засад економічної політики держави;

- затвердження державних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку;

-    здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;

- затвердження переліку об´єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

      З метою  здійснення законодавчих робіт,  підготовки і попереднього розгляду  питань, що належать до повноважень  Верховної Ради України, утворені  і постійно діють комітети - економічної  політики, бюджету, фінансів, банківської  діяльності, соціальної політики  та праці, власності та інвестицій  тощо.

    Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох рівнів:

 1.  Вищий рівень - Кабінет Міністрів України.

 2.  Центральний рівень - міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади, прирівняні до державних комітетів, органи центральної влади зі спеціальним статусом.

 3.  Місцевий або територіальний рівень, на якому діють органи виконавчої влади загальної компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; органи галузевої та функціональної компетенції, які безпосередньо підпорядковані органам виконавчої влади або знаходяться у подвійному підпорядкуванні.

         Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади, якому підпорядковуються міністерства, комітети, центральні органи, наділені спеціальним статусом. Кабінету Міністрів належить основна роль в управлінні економікою, забезпеченні реалізації законів, постанов та інших законодавчих актів.

         У структурі виконавчої влади важливе значення має Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, основними функціями якого є:

- участь у реалізації соціально-економічної стратегії держави, визначення економічної політики;

-  формування пріоритетів розвитку національної економіки;

-  розробка програм розвитку країни;

- координація зусиль міністерств і відомств.

         До складу державних комітетів входять комітети: енергозбереження, промислової політики, земельних ресурсів, водного господарства, зв´язку та інформації, стандартизації, метрології та сертифікації, регуляторної політики і підприємництва, телебачення та радіомовлення тощо. Вони здійснюють регулювання економіки в певній сфері чи галузі.

        Центральні органи виконавчої влади, наділені спеціальним статусом, представлені: антимонопольним комітетом, державною податковою адміністрацією, фондом державного майна, фондом комунального майна, державною митною службою, Пенсійним фондом, Державним казначейством, державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тощо

         Місцеві органи виконавчої влади наділені всією повнотою державної влади на своїй території. Вони здійснюють розпорядження та користування природними ресурсами території; управляють місцевими бюджетами, формують регіональну політику; створюють умови для виконання державних та регіональних програм; самостійно здійснюють зовнішньоекономічні зв´язки; забезпечують соціальний захист населення території, дотримання соціальних норм і стандартів.

       Конституційний суд - вищий орган судової влади в Україні, який стежить за виконанням законів, розглядає конфліктні ситуації між гілками влади. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. До судів спеціальної юрисдикції належать Господарський та Адміністративний суди.