Дефіцит бюджету та державний борг

В сучасних фінансових системах країн, які зіштовхнулися з проблемою  дефіциту державного бюджету, часто змушені вдаватися до державних запозичень. У разі обмеження внутрішніх ресурсів країни залучають зовнішні позики. Залучення зовнішніх державних позик, як правило, впливає на економічне зростання, економічну активність в країні, оскільки воно стимулює споживання, або інвестиції у виробництво [30; c.46].

Відомим є те, що збільшення споживання сприяє розширенню виробництва, зростанню  пропозиції товарів та послуг. Інвестування коштів у продуктивні активи безпосередньо  пов’язане з економічним зростанням в країні. Беручи позики, держава керується тим, що вони сприятимуть економічному зростанню, що в свою чергу, забезпечить збільшення податкових надходжень до бюджету. Досягнутий економічний ріст повинен бути достатнім для забезпечення фінансування зростаючих поточних витрат та погашення позик разом з відсотками.

Але існує інший бік державних  запозичень, особливо зовнішніх.

Майбутні виплати за зовнішніми запозиченнями депресивно позначаються на економічному становищі в країні, оскільки відбувається вивіз ресурсів з країни. З постійним збільшенням загального обсягу запозичень, відповідно збільшується і частина коштів яка забезпечує погашення зобов’язань. В ситуації, коли нові позики використовуються на погашення старих зобов’язань, стимулюючий ефект на економіку країни здійснює тільки та частина нових позик, яка перевищує платежі по старих зобов’язаннях. А для того, щоб ця частина залишалась сталою величиною, потрібно постійно збільшувати загальний обсяг державних запозичень.

Ця гіпотеза, в першу чергу, стосується країн з перехідною економікою, зокрема України, які ще не здатні в короткостроковому періоді досягти необхідного економічного зростання та створити відповідну величину доданої вартості для забезпечення виплат по зобов’язаннях держави. Тому простежується ситуація, за якої країни зі слабо розвинутою економікою швидкими темпами нарощують борги, які стають все більш обтяжливими та ведуть до економічного спаду та макроекономічної нестабільності. В той же час держави успішного реформування завдяки стійкому економічному зростанню за певного збільшення номінальних значень боргових зобов’язань мають тенденцію до поступового зниження частки боргу у ВВП [30; c.47].

Одним із шляхів покращення системи  управління державним боргом може бути підвищення інвестиційної спрямованості державних позик, оскільки структура державного боргу за напрямами використання залишається вкрай незадовільною. Іншими словами, боргова політика України характеризується переважно бюджетним використанням запозичень, або “проїданням”. Така політика, на наш погляд, є безперспективною і суперечить цілям довгострокового розвитку держави.

Посилення ж інвестиційної складової  дозволило б створити сприятливі умови для економічного зростання  та підвищення ефективності залучених  коштів.

Важливою перешкодою в формуванні ефективної стратегії управління державним в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу. За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів Державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом. Крім того, щорічними перевірками Рахункової палати встановлюються численні правопорушення у процесі здійснення боргових виплат.

Базовим нормативним актом, який здійснює регулювання даної сфери, є Бюджетний  кодекс України, в якому зафіксовано  загальні принципи боргової політики, в тому числі – обов’язковість зменшення державного боргу, якщо його обсяг зросте до 60 % ВВП. В законах про державний бюджет України на відповідні роки визначаються щорічні граничні показники окремих кількісних параметрів державного боргу, джерела його обслуговування та фінансування бюджетного дефіциту.

Окремі постанови Уряду України  визначають умови окремих видів  державних запозичень [30; c.48].

Існуюче законодавче поле регулювання  відносин, що виникають в процесі  управління державним боргом та операцій з державною заборгованістю, на думку експертів, не відповідає потребам поглиблення ринкового реформування основ макроекономічної політики та функціонування фінансових ринків і їхнього інституційного забезпечення, має несистемний характер. Зокрема, має місце неврегульованість широкого спектра питань, пов’язаних із:

– компетенцією органів влади щодо державного боргу;

– визначенням величини, складу та структурних параметрів державного боргу, на які повинна орієнтуватись відповідна політика;

– регламентуванням операцій щодо управління державним боргом;

– можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок;

– порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій сфері тощо.

Усі зазначені вище питання потребують системного і законодавчого підгрунтя, яке б враховувало передові досягнення боргової теорії та практики здійснення боргової політики. З цією метою Підкомітетом з питань державного боргу, запозичень та інвестицій Комітету з питань бюджету Верховної Ради України було розроблено проект Закону України «Про Державний борг України» (реєстр № 1229-1). На думку авторів законопроекту, його прийняття сприятиме вирішенню таких завдань:

• вдосконалення механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;
• встановлення нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;
• створення умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створення сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;
• сприяння розвиткові ринку державних цінних паперів;
• встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Крім того, для удосконалення  нормативно-правового забезпечення механізму управляння зовнішнім  державним боргом необхідно прискорити розробку та прийняття Закону “Про зовнішній державний борг” [1], де необхідно чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу держави; вказати механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування і погашення; рекомендувати інструментарій управління зовнішнім державним боргом.

Слід взяти за мету зниження розміру  боргу та сплати процентів перед  міжнародними офіційними кредиторами, розробивши стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних міжнародною практикою.

Міністерство фінансів України  з метою оптимізації структури  державного боргу та зменшення видатків на його обслуговування повинно проводити  активну політику управління державним  боргом: здійснювати операції дострокового викупу, запровадити практику використання деривативів при емісії боргових зобов’язань, використовувати інструменти хеджування та сек’юритизації боргу. Функції управління поточним держборгом має здійснювати уповноважений державний банк-агент, в ролі якого може виступити «Укрексімбанк». Уряд повинен послідовно вживати заходів щодо підвищення суверенного кредитного рейтингу України [24; c.110].

Державні запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно  вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукоємного енергозберігаючого інноваційного розвитку. Підвищенню спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку сприятиме інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення держборгу, та запозичень на цілі розвитку шляхом виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого перебуватиме в компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка  поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Комплексний пiдхід до розробки стратегiї  управлiння державним боргом повинен  ґрунтуватись на змiцненнi координації боргової політики з бюджетно-фiнансовою та грошово-кредитною полiтиками, метою чого є пiдвищення ефективностi управлiння активами та пасивами держави. При цьому значна увага має бути придiлена розвитку та постiйному вдосконаленню питання управлiння ризиками спроможностi держави виконувати свої борговi зобовязання (ризики платоспроможностi) та удосконаленню механiзмiв визначення реалiзацii боргової полiтики.

Зазначенi заходи сприятимуть уникненню  кризи лiквiдностi, небезпечного боргового  навантаження та сприятимуть оптимiзацiї структури державного боргу і його позитивного впливу на функціонування економічного механізму держави.

ВИСНОВКИ

Державні запозичення в умовах розвиненої ринкової економіки та демократичних  форм державності - досить поширена галузь фінансової діяльності держави, що відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи. Ця роль доволі багатогранна і пов'язана з регулюванням фінансових процесів. Вона давно вже не зводиться виключно до проблеми пошуку і залучення коштів, яких не вистачає. Використання позик пов'язано з певними завданнями фіскального і монетарного регулювання економіки, а також державного впливу на стан фінансового ринку.

Розвиток державного боргу пов’язаний з еволюцiєю ринкового механiзму  та ринкових вiдносин. Ставлення до державного боргу залишається досить суперечливим. Одні вченi наголошують на iнвестицiйнiй значимості державного запозичень, iншi – вважають державний борг головною причиною багатьох проблем в економiцi та говорять про неможливість одноразового й радикального вирiшення проблеми державної заборгованостi.

Незважаючи на це, державні запозичення  є важливою складовою фiнансової системи держави. Доцільність державного боргу для України  визначається недостатнiстю власних фiнансових ресурсiв. Суб’єктивною стороною зростання державного боргу є невиважена економiчна полiтика держави в процесi визначення джерел формування державної заборгованостi, i, що особливо важливо, нецiльове та неефективне використання залучених ресурсв, вiдсутнiсть з боку держави контролю за використанням залучених коштiв. В Українi вiдсутнiй iнституцiйний механiзм, який би дозволяв найбiльш ефективно в iнтересах держави використовувати та реструктуризовувати залученi фiнансовi ресурси.

Динаміка державного боргу України  в 2009 р. характеризувалась суттєвим нарощуванням внутрішнього державного боргу (через механізм реалізації ОВДП), залученням у значних обсягах кредитів міжнародних фінансових організацій і неконтрольованим наданням державних гарантій.

Стрімке нарощування державного боргу, особливо за кредитами МФО, може породжувати загрози неплатоспроможності держави і виникнення кризи платіжного балансу у період погашення накопичених боргів. Так, видатки бюджету на погашення і обслуговування державного боргу України суттєво збільшаться у 2012-2013 рр. Лише за кредитами МВФ у цей період необхідно буде виплачувати суми еквівалентні 12-25% валових міжнародних резервів України.

Неефективнiсть використання державних  запозичень є однiєю з головних причин стрiмкого зростання державного боргу України.

Залучення ресурсiв за допомогою  внутрiшнiх державних позик обмежується  можливостями нацiонального фондового  ринку, високою вартiстю обслуговування внутрiшнiх боргових зобов’язань, низьким  рiвнем довiри населення до соцiально-економiчної полiтики уряду, низьким платоспроможним попитом населення та високим рiвнем тiнiзацii економiки. Усунення зазначених негативних чинникiв, розвиток iнфраструктури фiнансового ринку, розширення якiсних характеристик державних боргових паперiв з метою мiнiмiзацiї вартостi запозичення коштiв дозволять бiльш повно використовувати потенцiал внутрiшнього фiнансового ринку.

Тому слiд забезпечити пiдвищення ефективностi використання державного боргу на розвиток нацiональної економiки. Вiд вирiшення названих проблем  буде залежати кінцевий успiх розробленої стратегiї управлiння державним боргом.

Крiм iнституцiйних перетворень в  системi управлiння державним боргом Українi слiд провести розробку та запровадження  єдиної системи управлiння державним  боргом, якою повинна стати довгострокова програма дiй щодо стратегiчного управлiння державними запозиченнями.

Прiоритетним напрямом такої стратегiї  має стати досягнення максимальної збалансованостi державних фiнансiв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України від 16 вересня 1992 року "Про Державний внутрішній борг" // Відомості Верховної Ради України 1992. – №41. – С.1346-1347.
2. Азаров М.Я., Геєць В.М., Ярошенко Ф.О. Бюджетна політика в контексті соціально–економічного розвитку України. Том 1. Пріоритети бюджетної політики та економічне зростання в Україні. –К.: Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України. 2004. –638 с.
3. Асадчий Г. В.  Структура та динаміка державного боргу України // Формування ринкових відносин в Україні. - К., 2002. - Вип.16. - С.56–65.
4. Бондарук Т.  Зарубіжний досвід використання механізму управління і обслуговування державного зовнішнього боргу та можливості його застосування // Збірник наукових праць. - К., 2002. - Вип.34. - С.187–193.
5. Бондарук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України – 2007 – №4
6. Бондарчук К. О.  Ретроспективний аналіз формування та управління державним боргом // Науково-дослідний фін. ін-т. Наукові праці. - К., 2001. - Вип.3. - С.82–87.
7. Буковинський С., Гриценко А., Унковська Т. Зростання корпоративного зовнішнього боргу України: макроекономічні наслідки та ризики для економіки // Фінанси України. – 2007. – № 10. – С. 3–12.
8. Вахтенко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. – К.: Альтепрес. – 2008
9. Вєтров А. Боргові зобов'язання та їх виконання: [Проект закону "Про держ. борг України", розроблений нар. депутатами України В.Майстришиним і В.Горбалем] // Сіл. час. - 2003. - 28 трав. - С.2.
10. Вісьтак Т. М.  Державний борг та шляхи його подолання // Перехідні економічні системи. - Львів, 2003. - Вип.6. - С.141–143.
11. Власюк В. Є.  Щодо дослідження факторних підходів до визначення державного боргу // Економіка: проблеми теорії та практики. - Донецьк, 2002. - Вип.142. - С.254–256.
12. Гончаренко В. Є.  Механізм управління та обслуговування державного боргу // Збірник наукових праць. - Донецьк, 2003. - Т.4: Сер.: Державне управління, вип.28: Фінансовий механізм державного управління економікою України. - С.202–209.
13. Драчук Ю. В.  Державний борг у фінансовій політиці України // Формування ринкових відносин в Україні. - К., 2005. - Вип.10 (53). - С.3–8.
14. Дубницька Н. І.  Державний борг // Перехідні економічні системи. - Львів, 2003. - Вип.6. - С.107–108.
15. Дученко В.Ю. Зовнішній державний борг України: етапи формування та проблеми обслуговування // Вісн. Укр. академії банківської справи. - 2004. - № 1. - С. 26-32.
16.   Житарюк В. В.  Державний борг і його вплив на соціально-економічний стан України // Науковий вісник. - Чернівці, 2005. - Вип.6. - С.275–279.
17. Заверуха І.  Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. - Львів, 2003. - С.199–201.
18. Заверуха І.  Правові проблеми реструктуризації державного внутрішнього боргу України // Вісник. - Л., 2002. - Вип.38. - С.240–245.
19. Заверуха І.  Теоретико-правове розуміння змісту державного боргу та його характеристика // Вісник. - Львів, 2004. - Вип.39. - С.265–270.
20. Заверуха І.Б. Діяльність вищих органів фінансового контролю у сфері державного боргу // Юридична Україна. – 2006. – №12. – С. 31-38
21. Заверуха І.Б. Проблеми правового розуміння державного зовнішнього боргу//Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 7. – 2006. – С. 290-294
22. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії. // Економіст. – 2006. – №3. – С.24-26
23. Зінченко О.  Державний борг: актуальні проблеми для України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 2001. - Вип.29, ч.3. - С.165–169.
24. Зражевська Н.  Взаємозв’язок зовнішнього державного боргу та економічного зростання // Наукові записки. - Тернопіль, 2003. - Вип.15. - С.110–115.
25. Иваненко Ю. «Кому правительтво должно, тому оно и служит»: Интервью с главным контролером-директором Департамента контроля за гос. долгом /Беседу вел В. Калугин  // Бизнес. - 2004. - № 16. - С.38 - 40.
26. Іваненко Ю., Мамишев А. До питання розкриття інформації про державний борг // Вісник НБУ. – 2007. – №3.- С. 20-22
27. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238с.
28. Орлюк О.П. Фінансове право. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527с.
29. Рожко О.Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України – 2008 – №1
30. Царук О.В Концептуальні основи та статистичні індикатори оцінки боргової безпеки держави // Світ фінансів. – 2007. – № 1, с. 46-50
31. Шевчук В. Макроекономічні ризики прискореної акумуляції зовнішнього боргу в економіці України // Стратегічні пріоритети. - 2009. -№2. – с.159-166
32. Офіційний сайт світового банку: www.worldbank.org.
33. Офіційний сайт Міністерства фінансів України: www. minfin. gov . ua.
34. Офіційний сайт Міністерства економіки України: www.me.gov.ua.
35. Офіційний сайт національного банку України: www.bankgovua
36. Офіційний сайт Рахункової палати України www.ac-rada.gov.ua
37. Офіційний сайт Державного казначейства України www.treasury.gov.ua