Дефіцит бюджету та державний борг

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Протягом останнього часу перед Україною надзвичайно гостро стоїть питання обслуговування боргових зобов’язань. Для України управління державним боргом є комплексною проблемою, оскільки протягом останнього часу він є досить значним. Зважаючи на актуальність формування та управління державним боргом, цілком очевидно, що ці процеси є об’єктом уваги науковців, тому в західній фінансовій науці цим проблемам приділяють велику увагу. Управління державним боргом, який є засобом покриття дефіциту бюджету держави та інструментом стабілізації фінансового ринку набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки та розвитку товарно-грошових відносин. Державний борг – це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.

Питаннями державного боргу займались  і займаються провідні економісти, вчені та практики всього світу. Серед  них: Д.Рікардо, Р.Барро, Дж.Кейнс, Д.Бьюкенен, Р.Девіс, А.Лернер, М.Карлберг, Ф.Модільяні, Ф.Фрідман, Р.Масгрейв, Ш.Планкарт та інші. Проте теоретичні розробки західних вчених не завжди можуть прямо застосовуватись для аналізу ситуації в Україні, бо не враховують умови перехідної трансформаційної економіки. Українські вчені, практики, в свою чергу, повинні враховувати світовий досвід ефективного управління борговими зобов’язаннями, формуючи політику державних запозичень.

Вони працюють над теоретичними обґрунтуваннями доцільності запозичень, ефективного механізму їх обслуговування, моделюванням впливу на макропоказники соціально-економічного розвитку країни, розробкою практичних рекомендацій на основі статистико-економічного аналізу державного боргу. Відомими є праці А.Гальчинського, В.Гейця, Т.Вахненко, І.Луніної, І.Лютого, Г.Кучера, О.Плотнікова, Є.Новицького та інших.

Питання проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання, розподілу боргового тягаря на економічні пропорції, на рівень споживання населення  залишаються в нашій економічній  теорії, практиці розробленими недостатньо. Особливого значення набуває необхідність розробки практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних запозичень, для чого необхідно визначити чіткі стратегічні завдання боргової політики України.

Мета дослідження – розкрити сутність понять дефіцит бюджету і державного боргу та стан державного боргу в Україні.

Мета дослідження зумовлює вирішення  в роботі наступних завдань:

• з’ясувати сутність поняття «дефіцит бюджету» і «державний борг»;
• визначити основні категорії дефіциту бюджету;
• проаналізувати структуру і динаміку державного боргу України на сучасному етапі;
• розкрити вплив державного боргу на економіку України.

Об’єкт дослідження – зобов’язання держави України.

Предмет дослідження – дефіцит бюджету і державний борг України.

Інформаційна база дослідження: теоретичні дослідження провідних економістів і вчених в галузі управління державним боргом країни, статистичні матеріали держкомстату України, міністерства фінансів України, міністерства економіки України, а також підручники та періодичні видання.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ДЕФІЦИТНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

1.1. Економічна  сутність дефіциту державного  бюджету та причини його виникнення

 

 Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.

Єдиної думки про збалансованість державного бюджету немає. Зокрема, Р. Солоу наполягає на тому, що уряд зобов´язаний вживати заходів щодо збалансування бюджету (збільшуючи податки і зменшуючи бюджетні витрати) не в роки застою або кризи, а тільки в сприятливі для економіки періоди. К.Ерроу (лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1972 р.) навпаки вважає, що недоцільно прагнути бездефіцитного бюджету. Якщо, наприклад, економічне зростання становить 3 % за рік, то і дефіцит бюджету в розмірі 3 % ВВП є абсолютно прийнятним [10; c.141].

В Україні протягом останніх років  зберігається дефіцит державного бюджету. Він зумовлений як недостатніми надходженнями, викликаними економічною кризою, так і надмірними (стосовно доходів) видатками на підтримку неефективних галузей, ліквідацію наслідків на ЧАЕС, житлово-комунальне господарство тощо.

Скорочення дефіциту за рахунок  зменшення видатків на соціальну  сферу є недоцільним, оскільки може спричинити її повну руйнацію, зниження життєвого рівня найбідніших  верств населення, а це матиме негативні політичні наслідки. Тому важливими є пошуки шляхів збільшення доходів державного бюджету, зокрема, розширення бази оподаткування за рахунок розвитку підприємництва, впровадження податку на нерухомість, повної сплати податків суб´єктами підприємницької діяльності, а також за рахунок продажу частини державного майна.

Основними шляхами покриття дефіциту державного бюджету є:

—  додаткова емісія готівкових грошей;

—  продаж державних цінних паперів;

—  державні позики;

—  посилення оподаткування.

Політика уряду України спрямована на те, щоб уникнути неконтрольованої кредитної емісії та покрити значну частку бюджетного дефіциту за рахунок випуску і розміщення державних цінних паперів.

Нагромадження сум бюджетного дефіциту формують державний борг.

Державний борг має негативні економічні наслідки:

—  посилює диференціацію доходів населення;

—  знижує стимули розвитку виробництва;

—  сприяє передачі створеного продукту за кордон;

—  знижує міжнародний авторитет країни;

—  посилює непевність населення щодо майбутнього;

—  загрожує економічній безпеці країни.

1.2. Основні  категорії бюджетного дефіциту

 

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету [27; c.69].

1. Наочно-реальний.

При цьому виді дефіциту його обсяг  дорівнює загальним доходам від  федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х  років XX ст. «дефіцит федерального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою  різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Існує і така класифікація видів  бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит  - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний  рік.

Прихований бюджетний дефіцит  виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

За причинами виникнення бюджетний  дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений бюджетний дефіцит  є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Циклічний дефіцит бюджету є  результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).

Свідомий бюджетний дефіцит  виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

Свідомий бюджетний дефіцит  виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано   знижує   ставки   оподаткування   і   збільшує

державні витрати. Відповідно, в  період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний бюджетний дефіцит  характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит  характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші) [28; c.54].

Джерелами фінансування дефіциту бюджету  можуть виступати:

• позики держави (неінфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);
• грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;
• довіри кредиторів до держави;
• заінтересованості   кредиторів    (за   рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорсткого контролю за використанням грошей. Вона виправдана в разі спрямування коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції.

У статті 15 Бюджетного кодексу України  джерела фінансування дефіциту бюджету  визначені таким чином:

Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення.

Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

 

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

2.1. Визначення та управління державним боргом

 

Загрозливі для економічної  та фінансової безпеки країни обсяги державного боргу спонукають науковців  та практиків визначити оптимальну структуру державного боргу та ефективний механізм управління ним. Цю проблему визначають як основну. Запорукою її розв’язання є досягнення єдиного розуміння та адекватного застосування науковцями юристами, економістами, фінансистами, нормотворцями та практичними працівниками власне базової категорії "державний борг".

Відповідно до Закону України "Про державний внутрішній борг" [1], до боргових зобов’язань уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов’язань Уряду України включається також частина боргових зобов’язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.

Виходячи з того, що в основі державного боргу все-таки є відносини  у сфері бюджетних запозичень, зрозуміло, що головним чинником формування державного боргу є бюджетний дефіцит. Власне, покриття бюджетного дефіциту вимагає здійснення запозичень. Інші ж боргові зобов’язання виникають внаслідок нерівномірного циклічного розвитку економіки держави, рівня ефективності її господарських зв’язків, а отже і неефективного управління у сфері фінансів, бюджетного регулювання тощо. Це теж зумовлює бюджетний дефіцит, провокує до його виникнення. Тому важливо усвідомлювати взаємозв’язок цих категорій. Відповідно до чинного законодавства України, бюджетний дефіцит покривають за рахунок здійснення бюджетних запозичень. Проте обсяги боргу суттєво його перевищують, оскільки передбачають також суми відсотків за користування позиченими коштами. Тобто відносини у сфері управління боргом передбачають не лише покриття дефіциту бюджету, але й рефінансування боргу. Тому дуже важливо з’ясувати зміст державного боргу, щоб закласти основи його чіткої структуризації.

Отже, змістом державного боргу  є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов’язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов’язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов’язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів. При цьому в основу визначення поняття закладаємо вид боргового зобов’язання, а також методи фінансової діяльності держави. Зважаючи на перманентність категорії "державний борг", це передбачає відносини з приводу акумуляції фінансових ресурсів за рахунок позичкових коштів; відносини з приводу використання бюджетних коштів, залучених на засадах фінансування бюджету; а також відносини щодо обслуговування, погашення та управління державним боргом.