Зміст
Вступ
ст.
1.Суність
світової фінансової кризи…………………………………………...3
1.1.Характрстика
фінансової кризи…………………………………………5
1.2.Фінансова
криза:аналіз причин та механізму її прояву…..…………….9
2.Аналіз світової фінансової
кризи….………………………………………….11
2.1.Особливості фінансової кризи в Україні:
передумови, заходи з подолання, наслідки
………………………………………………..…………...20
2.2.Фінансова
криза в США…………………… …………………………....28
3.Напрямки подолання фінансової
кризи…...…………………………………33
Висновки
Список використаної
літератури
Вступ
Сучасна фінансова
криза, причиною якої була легковажність
та безконтрольність надання
кредитів американськими фінансовими
інститутами в галузі нерухомості,
довела до великих втрат і
банкрутства банків спочатку
в США, а потім в Європі
та в Азії.
Ця фінансова криза
спричинила втрату довіри не
тільки до менеджменту кредитно-фінансових
інститутів, але теж і до державних
установ, які не виконали своїх
контрольно-наглядових обов’язків.
Криза американських
банків пов’язана із політикою
США в секторі, якому американський
уряд приділяв особливу увагу,
а саме — фінансування будівельних
об’єктів. Американський уряд уже
від часів Клінтона намагався
сприяти будівлі приватних будинків
(не квартир) шляхом надавання
т. зв. «sub-prime-кредитів», які, на
відміну від першокласних «prime»,
не вимагали особливих («першокласних»)
гарантій від дебеторів. Така
практика довела до стану, який
американська преса називає «sub-prime»
криза. Емісійний банк США під
час президентства Алена Гріншпана
знизив процентну ставку до 1%
(!) і таким чином збільшив попит
на кредити, особливо на будівлю
або купівлю будинків. При цьому
нехтували основними критеріями
оцінки платоспроможності позичальників.
Наприклад, не ставили вимог,
щоб вони мали власний капітал,
і банки фінансували будівництво
або купівлю до 100%.
Передумовою
для отримання кредитів була зайнятість,
що в умовах зростаючого в США
безробіття не давало банкам жодної гарантії
оплати кредитів і процентів. При
постійно зростаючому попиті банки
оцінювали цей факт як кон’юнктурну
експансію і з конкуренційних
мотивів що раз то більше «пом’якшували»
критерії для надання кредитів. Така
політика привела до створення т. зв. «іммобільного
міхура» (іммобільний — нерухомий. — Ред.),
який тріснув, коли ринок нерухомості
був перенасичений, і в результаті будівельні
об’єкти почали втрачати вартість.
Таким чином виникла вже згадана «sub-prime»
криза.
Урезультаті такого розвитку
подій банкам загрожувала інсольвенція
і вони були змушені шукати шляхи,
щоб поповнити свої грошові резерви,
які були вичерпані.
У банківському
секторі існують різні можливості
заробити т. зв. «свіжі гроші»
(fresh money). Особливо улюбленим є
метод продажу кредитних претензій,
можливо, без будь-яких гарантій
у формі пакету цінних паперів.
Їх називають «кредитні горщики».
Такі цінні папери атестували
професійні агентства оцінок
«Rating-Agenturen», надавали кредитним
банкам найвищий ступінь бонітету
цих паперів «AAA» («Triple А»), і
таким чином вони зацікавили
банки Європейського Союзу та
Швейцарії, які шукали вигідні
вклади для свого капіталу. Коли
виявилося, що номінальна вартість
цінних паперів американських
кредитних установ не відповідає
дійсності, бо реальна вартість
не тільки набагато нижча номінальної,
але що надалі відбувається
спад показників, виникла критична
ситуація, яка викликала масову
паніку.
Втрата довіри повністю
зруйнувала ринок міжбанківських
трансакцій і стала рушійним
колесом кризи. В результаті
цих драматичних подій у банківському
секторі та секторі нерухомості
необхідно було зробити переоцінку
формування курсів на ринках.
Спад курсів викликав не тільки
в Америці, але і в Европі
загрозу існування кредитних
установ, що спричинило необхідність
державних допомог та злиття
банків. Наприклад, у США т.
зв. будівельні каси та іпотечні
банки (Фанні Meй та Фреді
Мек), а також найбільша у світі
страхова компанія Ей Ай Джі
(AIG) отримали допомогу від уряду
у розмірі багатьох мільярдів
доларів і таким чином не
проголосили про банкрутство. У зв’язку
з цим виникло принципове питання: «Чи
справедливо приватизувати доходи, а втрати
соціалізувати?».
Прихильники методу
державних субвенцій аргументують
свої погляди сподіванням, що
впродовж років втрати будуть
компенсовані доходами і таким
чином державі повернуться витрати,
а також проценти. Противники
таких державних заходів дотримуються
погляду, що фінансові допомоги
надаються за рахунок податків,
які сплачують громадяни, а
коли врятовані страхові установи
чи банки почнуть на місці
червоних чисел писати чорні
— всі прибутки загарбають
приватні підприємці. Така поведінка
уряду є антисоціальною, як і
факт, що всі винуватці, особливо
«рейтинг агентури», не будуть
покарані. Вони вимагають щоб:
— держава посилила контроль
діяльності менеджерів банків;
— менеджери відповідали
матеріально за свої хибні рішення;
— держава регулювала кредитну
та інвестиційну політику банків.
Втрати банків
— не тільки в США, але теж в
Європі та в Азії досягли фантастичних
сум. Наприклад, Швейцарський інвестиційний
банк UBS в першій половині 2008 р. втратив
40 млрд франків. Земельний банк Саксонії
оголосив про своє банкрутство і,
щоб врятувати установу, його купив
Земельний банк Баден Вюртенберґ.
Баварський земельний банк втратив
15 млрд євро. Варто зазначити, що німецькі
банки, як правило універсальні, а
не спеціалізовані, не постраждали
так, як американські. Німецькі втрати
виникли головно внаслідок купівлі
неправильно атестованих цінних
паперів американських банків.
Оскільки великі
американські спеціалізовані інвестиційні
банки були синонімом «WALL-Street»
— серйозна преса коментувала
їхнє банкрутство як кінець
«вол-стріту». Так не сталось,
але глобальні впливи американського
капіталу помітно зменшилися — це факт.
У парі з грішми пересувається і політична
сила. Вирішальними є резерви іноземної
валюти.
Отож:
1. Китай — 1956 млрд $
2. Японія — 1057 млрд $
3. Росія — 384 млрд $
4. Індія — 252 млрд $
5. Європейський Союз (ЄС) —
203 млрд $
6. США — 45 млрд $.
Як бачимо, найбільше
іноземної валюти (девіз) «накопичив»
Китай, який таким чином має
можливості не тільки купувати
солідні цінні папери, а й цілі
рентабельні підприємства навіть
у США. У результаті такої
ситуації в Америці виникло
питання про загрозу національної
безпеки — проблеми, якою в
Україні, на жаль, ніхто серйозно
не цікавиться. Реальна ситуація
така, що внаслідок взаємозалежності
економіки та політики, країни
з потужними резервами іноземної
валюти, передусім долара, здобувають
щораз більше вирішальних впливів
на міжнародні економічні та
політичні процеси.
Попри всі намагання подолати
кризу, ситуація майже не змінилася.
Величезні багатства, майно знищено.
На біржах панує нестабільність. Причина
в тому, що фінансова криза негативно
вплинула на сектор реальної економіки.
Яскравим прикладом цього є автобудівельна
галузь, конкретно «General Motors». Інсольвенція
цього підприємства довела до майже
банкрутства німецький «Opel» та
шведський «Saab». Зрозуміло, що в критичну
ситуацію потрапили теж підприємства-постачальники,
які залежать від цих виробничих об’єктів.
Вирішальним критерієм
для покращення ситуації буде
повернення довіри до банково-фінансового
сектору. Без цього неможливо
поновити нормальне функціонування
трансакцій між державними, фінансово-кредитними
інститутами та приватними інвесторами.
Надійним засобом ліквідації
критичного стану є державні
т. зв. «допоміжні пакети». Це
фінансова допомога урядів для
забезпечення існування та безперебійної
діяльності банків за допомогою
субвенцій. Ці фінансові інститути
мали б можливість надавати
кредити підприємствам і таким
чином загальмувати безробіття,
що зростає.
США виділили на
цю мету $ 780 млрд. Європейська Унія
вирішила застосувати заходи, які
сперті на двох стовпах:
1. Вирішено надати державні
гарантії длявкладів приватних
осіб, теж в банках, які постраждали
від кризи.
2. В окремих випадках
націоналізувати інститути, діяльність
яких з різних причин безперспективна.
Оскільки фінансові трансакції
мають глобальні масштаби, доцільним
було б створення міжнародної
контрольної установи, якою міг
би бути, наприклад, Банк для
міжнародного вирівнювання платіжностей
(Bank fur Internationalen Zahlungsausgleich) в Базелі (Швейцарія).
Підсумовуючи,
можна встановити, що безмежна свобода,
яку пропагує неолібералізм, не тільки
не гарантує стабільності в фінансово-економічному
секторі, але має руйнівну дію. Цю
систему використовують антисоціальні
елементи для заспокоєння жадібності
максималізувати свої доходи. Свобода
— так, але обмежена законами, які
унеможливлюють дії одиниць на шкоду
загалу. Держава мусить мати законні компетенції
виключати із економічно-фінансових процесів
деструктивні елементи. Така система —
сутність соціального ринкового ладу,
який ґрунтується на теорії ордолібералізму,
упорядкованого і регульованого державною
економічною політикою, і який в другій
половині минулого століття був гарантом
добробуту громадян Німеччини. Аналізуючи
причини виникнення світової фінансової
кризи та її характерні прояви, автор доводить,
що поглиблення глобалізаційних процесів
і високий рівень інтернаціоналізації
світової економіки зумовили значні втрати
національних фінансових систем та загальмували
їх розвиток. Враховуючи наслідки кризи
та використовуючи набутий досвід, запропоновано
стратегію виживання інвестиційних інститутів
у несприятливих умовах фінансових дисбалансів.
Необхідність у дослідженні питання щодо
визначення сутності та проявів фінансових
криз з’явилася ще за часів становлення
першої світової фінансової системи –
золотомонетного стандарту. Вже тоді люди
почали оперувати такими поняттями, як
“криза”, “фінансова епідемія”, “фінансові
потрясіння”, “банківська криза”, “валютна
криза”, “боргова криза”, “антикризові
заходи” тощо, намагаючись з’ясувати
виникнення та поширення цих явищ, аби
своєчасно їх діагностувати і запобігти
руйнівним наслідкам. Вагомий внесок у
дослідження теорії криз зробив видатний
український вчений-економіст М.І.Туган
- Барановський. Наприкінці ХІХ ст. вийшла
у світ його знаменита праця “Періодичні
промислові кризи”, присвячена вивченню
причин економічних криз та їх впливу
на господарське життя суспільства [1],
в якій учений доходить висновку, що загальноекономічна
криза починається з фінансової [1, с. 277–330].
Необхідно віддати
належну шану також працям
відомого російського вченого
М.Д.Кондратьєва в галузі вивчення
економічних криз (так звана теорія
“довгих хвиль”) [2]. Величезну працю
дослідника у цій царині визнано
в усьому світі. Теорія циклів Миколи Кондратьєва
дає змогу з високим ступенем імовірності
передбачити періодичність спадів та
підйомів виробництва. Але найціннішим
у цій теорії, на нашу думку, є комплексне
дослідження взаємозв’язку та взаємозалежностей
циклів різного періоду коливань. За допомогою
власних статистичних спостережень ученому
вдалося створити повну версію динаміки
економічного розвитку основних капіталістичних
країн світу за попередні півтора століття.
У доробку сучасних учених зауважимо дослідження
С.Вайна [4], К.Рудого [3], І.Смирнової , Д.Полозенка
, М.Швайки , І.Барановського . У працях
цих науковців розкрито тенденції сучасної
кризи, проаналізовано джерела її виникнення,
етапи розвитку та наслідки для світової
і вітчизняної фінансових систем, розглянуто
можливі сценарії розвитку подій та подано
цінні рекомендації щодо антикризових
заходів.Метою нашого дослідження є діагностика
основних причин появи і проявів сучасної
фінансової кризи, на основі чого запропоновано
стратегію виживання інвестиційних інститутів
на фінансовому ринку.
1.Сутність світової фінансової кризи
1.1 Характеристика фінансової кризи
Кризи останніх
десятиліть свідчать про неспроможність
національних та міжнародних
регуляторних інститутів на тривалий
час забезпечити стабільність
та рівновагу на фінансових
ринках. Так, протягом 90-х років
ХХ ст. гострих фінансових потрясінь
зазнали десятки країн світу.
В 1991 р. валютна криза охопила
Індію, в 1992–1993 рр. – ще дванадцять
країн світу, зокрема Францію,
Німеччину та Великобританію. Період
1994–1995 рр. характеризувався масштабними
фінансовими кризами, які охопили
Аргентину, Польщу, Мексику, Бразилію та
країни Південно-Східної Азії. В 1997–1999
рр. від фінансових криз постраждали Індонезія,
Японія, Таїланд, Філіппіни, Чехія, Росія,
Бразилія, а в 2000–2002 рр. – Туреччина, США
й Аргентина [3, с. 194–276].Фінансові кризи,
як правило, призводять до дисбалансу,
рецесії, дефолту, обвалу фондових ринків
та політичної напруженості у фінансово
господарському житті, спричиняють банківську
паніку серед вкладників, зростання відсоткових
ставок, а отже, й ризиків інвесторів. А
найголовніше
– вони характеризуються крахом
багатьох інвестиційних інститутів,
адже порушують рівновагу всієї
національної фінансово-кредитної
системи
Світова фінансова
криза 2007–2009 рр. виявилася найбільш
руйнівним явищем, яке негативно
вплинуло на розвиток міжнародноїфінансової
системи в період глобалізації.
Ця криза набула статусу глобальної, оскільки
вона розпочалася в одній країні (США),
поступово поширюючись на інші країни,
регіони, континенти, врешті та на весь
світовий простір. За даними інформаційного
агентства Блумберг (Bloomberg), фінансова
криза впродовж 2007–2008 рр. завдала збитків
акціонерам банків на суму понад 690 млрд.
доларів США [4, с. 13]. Для порівняння: загальний
обсяг втрат у банківському секторі в
усьому світі під час кризи на початку
1990-х років становив 200 млрд. доларів США.
Нинішня криза характеризується також
падінням загальної вартості світового
національного багатства: з 107 трлн. до
50 трлн. доларів США [5].З огляду на “спопеляючий”
та руйнівний характер, фінансову кризу
2007–2009 рр. багато хто називає кризою довіри,
оскільки вона загострила проблему створення
нових надійних низькоризикових інструментів
фінансового інвестування, появу яких
досі вважали неможливою. На нашу думку,
доречніше було б визначити кризу 2007–2009
рр. як першу кризу глобалізації, адже
вона охопила всю міжнародну фінансову
систему та сприяла знищенню багатьох
потужних інвестиційних інститутів через
падіння біржових курсів на світових фондових
ринках. Починаючи з середини 2007 року фінансово-інвестиційна
індустрія пережила зразу декілька гострих
шоків – від кризи на ринку ризикових
іпотечних кредитів (subprime) до масштабного
обвалу ринку деривативів, а легалізації.
За даними Міжнародного валютного фонду
(МВФ), у жовтні 2008 р. фондові ринки світу
втратили приблизно 5 трлн. доларів США
внаслідок відпливу інвестиційних ресурсів.
Розглядаючи фундаментальні причини виникнення
фінансової кризи глобального масштабу,
необхідно зауважити, що протягом останніх
десятиліть у світі спостерігалося дійсно
унікальне за масштабами і тривалістю
економічне зростання. За даними МВФ, світовий
ВВП з 1990 р. по 2002 р. збільшився приблизно
на 42%, а з 2002 р. по 2008 р. – ще майже на 34%.
При цьому світові обсяги фінансових активів
інвестиційних інститутів в 2007 р. перевищили
світовий ВВП в десять разів [6, с. 177]. Непропорційність
обсягів збільшення світового ВВП та фінансових
активів можна пояснити підвищенням цін
на активи, лібералізацією та стрімким
розвитком кредитного ринку тощо. Таке
феноменальне зростання фінансового сектору
та всієї світової економіки в умовах
глобалізації не могло відбуватися без
виникнення дисбалансів, які не проходять
безслідно для світової фінансово економічної
індустрії. Економічний злет останніх
десятиліть супроводжувався класичним,
проте різким зростанням цін на сировину
та енергоносії. Стрімке підвищення цін
на енергоносії призвело до переливання
фінансових ресурсів із приватної промисловості
розвинутих країн до країн – експортерів
нафти та природного газу. Статус США як
безумовного лідера на світових фінансових
ринках підтверджує думку, що витоки світової
кризи необхідно шукати в американській
економіці. Український академік М.Швайка
причину початку світової фінансової
кризи також вбачає в американській економіці,
а саме