Чиста монополія та монопольна влада

індивідуальну  ціну на piвні його готовності платити за благо, тобто найвищу із

цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або

послуги.

    

Так, згідно з кривою ринкового  попиту D (мал. 4), існують споживачі,

здатні сплатити за першу одиницю  блага 100 грн., за другу — 95. Найнижча ціна,

за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для

себе, дорівнює

— ціні конкурентної рівноваги. Отже, запровадження абсолютної дискримінації

дає можливість монополистові отримати додатковий прибуток, що чисельно

дорівнюе площам трикутників 

і - за рахунок

скорочення чистих вигод споживачів. Сукупний монопольний прибуток у  випадку

запровадження дискримінації дорівнюватиме  площі трикутника

тоді як споживачі зовсім не отримають  чистоi вигоди. Щоправда, така

дискримінація має i позитивну рису — збільшення ринкового обсягу з 

до ефективного рівня

.

     Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в

залежності від обсягів продажу (мал. 5). Цей спосіб дискримінації, як i в

попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває

зменшення готовності покупця платить  при збльшенні обсягу. Так, обсяг 

споживачі готові придбати за ціною 

при збільшенні партії товару до

додатковий обсяг вони готові придбати за нижчою ціною, наступну партію

товару — ще дешевше  При монопольному ціноутворенні було б реалізовано обсяг 

за ціною  .

Спроба продати обсяг 

за єдиною ценою 

принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний.

Запровадження дискримінацй (у наведеному прикладі — встановлення трьох різних

цін у залежності від обсяпв продажу) дозволяє збільшити прибуток від  продажу

обсягу  навіть

порівняно з монопольним прибутком. Така цінова політика поширена на ринках

електроенергії. Отже, і в цьому  випадку дискримінація дає змогу  збільшити

сукупну виручку i прибуток монополіста.

    

 

     Цінова дискримінація

третього ступеня (на сегментованих  ринках) запроваджується монополістом

тоді, коли можна виділити кілька окремих  груп споживачів з різною еластичністю

попиту, тобто визначити так  звані сегменти ринку. У випадку

двох груп споживачів — А i В, які відрізняються одна від одної своїм

попитом , отже, й еластичністю попиту, матимемо два відповідних

сегменти рынку. Монопольний випуск

     Мал. 6. Цінова дискримінація на сегментованих ринках (3-го ступеня).

встановлюється згідно з умовою

=МС, де  —

об'єднана крива граничної виручки, що визначається сукупним попитом ycix

споживачів (мал. 6.в). Для максимізації прибутку треба, щоб 

i були рівними

(інакше прибуток буде зростати  при продажу додаткової одиниці  на ринку з вищою

граничною виручкою). Для групи  споживачів А утворюється один рынок із ціною

P , за якою можна продати обсяг Q , для групи споживачів В утворюється свій

ринок із ціною P , i обсягом продажу

;   . Цiни на цих

ринках можна також визначити за формулою (*) з урахуванням відомих

еластичностей попиту  

та  граничної

вартості виробництва МС.

Це найпоширеніший вapiaнт цінової дискримінації, який застосовується,

скажімо, на ринках авіаперевезень, на залізниці. Звичайно, і в цьому  випадку

монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

                                Висновок.                               

Монополія – це ринкова структура при якій одна фірма постачає весь галузевий

випуск товару, який не має близьких замінників і де входження на ринок нових

фірм блоковано.

До основних типів бар’єрів, які блокують входження на ринок нових фірм

відносяться патенти, авторські права, володіння всім обсягом якогось ресурсу,

економія н а масштабі.

Причинами виникнення монопольних  об’єднань є централізація виробництва  і

капіталу, поява акціонерної власності, що виникає в результаті об’єднання

декількох капіталістів, навмисні дії держави.

В залежності від причини виникнення розрізняють економічні, природні і

адміністративні монополії. Ці монополії, в залежності від форми об’єднання

капіталу поділяють на трести, картелі, синдикати, концерни. А в залежності

від становища на ринку монополії  можна поділити на прості, дискримінуючи,

монопсонії та двосторонні .

Монополії виникли ще у стародавні часи, але розвитку та економічного значення

вони набули у другій половині 19 ст. їх виникнення було пов’язано з такими

процесами в суспільстві, як збільшення акціонерної власності, виникнення

банків, концентрація виробництва  і капіталу, еволюція форм капіталістичних

об’єднань.

Швидке зростання монополій  визначило необхідність антимонопольного

регулювання. Так в США у 1890 р. було прийнято перший у світі антимонопольний

закон – закон Шермана. Потім антимонопольні закони почали з’являтись у

країнах Європи, а у 1992р. такий закон було прийнято і в Україні.

Взагалі антимонопольні закони й досі є предметом дискусій у багатьох країнах,

а відповідна теорія ще не набула відповідного вигляду і вимагає все нових

досліджень. Це насамперед пов’язано з тим, що монополія досить складне і

суперечливе явище

–        з одного боку вона приносить втрати для суспільства  у вигляді меншої

кількості

товару, більшої ціни, стримуванням науково-технічного прогресу, диференціації

ціни на свій продукт. З іншого боку отримуючи більше прибутку ніж конкурентні

фірми вони й інвестують більше в економіку. Крім того існують ситуації коли

існування монополії дозволяє зменшити збитки підприємств.

- Інша суперечка полягає в тому, що влада надає деяким фірмам виняткові

права, що спричиняє виникнення монополій. І таж сама влада видає закони про

обмеження монопольної влади.

Взагалі, для того щоб визначити  є фірма монополією чи ні використовують різні

показники – коефіцієнт концентрації, індекс Герфіндаля-Грішмана, індекс

Лернера. Скориставшись одним з  цих показників можна зробити  висновок щодо

необхідності регулювання тієї чи іншої фірми.

Існує невірна думка, що монополії  встановлюють надто високі  ціни, і

піднімають їх до безкінечності. Але це не так. Монополія, як і будь-яка фірма

намагається максимізувати прибуток, бо отримання найбільшого прибутку за

найменших витрат є метою економіки.

Думаючи про максимізацію свого  прибутку, фірма-монополіст ніколи не

встановить надто високі ціни, бо тоді вона отримає надто низькі прибутки. Але

задля отримання більшого прибутку фірма монополіст може проводити політику

цінової дискримінації – продажу  одного і того ж товару за різними цінами, в

залежності від доходу споживача.

Цінова дискримінація буває 3-х ступенів:

1)              кожному споживачеві встановлюють  індивідуальну ціну на рівні

його готовності платити за благо

2)              ціни встановлюються в залежності  від обсягів продажу

3)              запроваджується монополістом тоді  коли можна виділити кілька

окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту.

    

5. Монополістична рівновага i конкурентна рівновага.

Існує декілька моделей рівноваги монополістичного конкурента.

Модель Чемберліна будується за припущення, що фірма на ринку мо- нополістичної конкуренції, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і ширшою диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на про- дукцію кожного продавця, а крива попиту – більш похилою.

Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент сам вибирає

комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Проте від-

сутність бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конку-

 

 

ренту одержувати високі прибутки тривалий час. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах має відміну.

У короткостроковому періоді фірма  може максимізувати прибуток або  мінімізувати збитки, керуючись загальним  правилом MR=МС. Коротко- строкова рівновага монополістичного конкурента подібна до рівноваги чис- тої монополії, коли фірма, в залежності від рівня витрат виробництва і попи- ту на продукцію, може бути як прибутковою, так і збитковою.

У довгостроковому періоді у  випадку прибутковості в галузь починають входити нові фірми. В міру появи нових фірм, отже, і нових товарів- замінників, типова фірма втрачає частину свого попиту, крива попиту зміщу-

ється ліворуч і стає більш похилою. Кожна фірма починає втрачати прибут-

ки. І навпаки, у випадку збитковості  фірми починають залишати ринок, про- понування скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку. Криві попиту на їх про- дукцію зміщуються праворуч, збитки зменшуються. Рух фірм триває, доки економічний прибуток досягне нульового значення. Як тільки крива попиту на оптимальному обсязі випуску стає дотичною до кривої середніх витрат,

економічний прибуток зникає. У стані довгострокової рівноваги P = LAC ,

всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток.

Короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівно- вагу монополіста, довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте довгострокова конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополіс- тичної конкуренції мають значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності, що забезпечує

ефективність виробництва і  розподілу ресурсів: P = LMC = min LAC . На

ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні мінімізація ви-

трат, ні ефективність розподілу ресурсів.

Монополістичні конкуренти не мінімізують  витрат на одиницю проду- кції. Точка довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знахо- диться ліворуч від мінімуму  LAC . Фірми недовикористовують ефект масш- табу. Галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не досягаючи оп- тимальної потужності. Величину надлишкових потужностей визначає різ- ниця між оптимальним обсягом випуску монополістичного конкурента за то- чкою довгострокової рівноваги і обсягом, за якого мінімізуються довгостро- кові середні витрати. Надлишкові виробничі потужності і водночас вищі порівняно з конкурентними ціни – ще один наслідок монополістичної конку- ренції для суспільства.

В умовах монополістичної конкуренції  фірми виробляють менший, ніж

найбільш ефективний з точки  зору оптимізації розподілу ресурсів, обсяг продукції. За оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує

граничні витрати (P > LMC ) .

Модель „двічі ламаної кривої попиту“  ілюструє і обмеженість

ринкової влади монополістичного конкурента. Фактично такі фірми мають  дві криві попиту – похилу для випадку, коли одна фірма змінить ціну, а інші

не послідують за нею, та відносно стрімку для випадку, коли інші фірми та-

кож змінять ціни. Ці різні криві попиту, або криві запланованих і фактичних продаж (ринкової частки) – обумовлені розмежуванням впливу цінової і не- цінової конкуренції. У стані рівноваги фірми вони перетинаються.

Двічі ламана крива попиту на продукцію  фірми має три відрізки: два з яких відповідають еластичному попиту, а проміжний – так званий „монопо- лістичний відрізок”, – нееластичному попиту. Оптимізація стану фірми – монополістичного конкурента і досягнення точки рівноваги Курно передба- чає вибір обсягу випуску і ціни в границях відрізку нееластичного попиту. Це

– найбільш прибутковий варіант  вибору фірми. Негативним наслідком  пере- бування  межах „монополістичного відрізку“ є те, що „заспокоєний“ високи- ми прибутками монополістичний конкурент втрачає стимул до подальшої диференціації і вдосконалення продукту.

Сучасна теорія монополістичної конкуренції  зосереджена на моделях, кот-

рі досліджують два взаємопов’язаних аспекти – роль диференціації продукту та визначення оптимального числа фірм на окремих ринках товарів і послуг.

Просторові моделі монополістичної  конкуренції відрізняються від кла-

сичних тим, що аналізують конкуренцію  на локальних ринках або обмеже-

ному ринковому сегменті. Вони надають деякі результати, відмінні від кла-

сичних моделей. Зокрема, наслідком  розміщення фірм у досить обмеженому просторі, може стати зменшення диференціації: щоб перетягнути до себе час- тину покупців, кожна фірма намагатиметься відтворити продукт, подібний до

продукту конкурента. Якщо ж зони обслуговування фірм не мають спільних

точок, імітація втрачає сенс, диференціація  збільшується. Зміна характеру конкуренції, пов’язана з диференціацією продукції, може впливати на стан

довгострокової рівноваги монополістичного конкурента: як і монополіст, він

матиме можливість одержувати економічний  прибуток.

Деякі просторові моделі характеризують взаємозв’язок між числом фірм,

обсягами випуску і територіальним розміщенням фірм на локальному сегме-  

 

нт і   ринку.   Оптимальне   число   фірм