Чиста монополія та монопольна влада

1. Чиста монополія та монопольна влада.

Чиста монополія (Pure monopoly) - ситуація на ринку, коли існує тільки один продавець даного товару, який не має близьких замінників. Монополістичний ринок є повною протилежністю цілком конкурентному ринку. Для покупців існує тільки одне джерело пропозиції - монополіст.

Зрозуміло, що, як і  досконала конкуренція, чиста монополія є якоюсь абстракцією. По-перше, практично не існує продуктів не мають замінників. По-друге, рідко коли на національному (або світовому) ринку є тільки один продавець. Хоча на більш замкнутих ринках, наприклад, в маленькому містечку, ми можемо спостерігати явище чистої монополії. Наприклад, в такому місті може бути тільки один лікар - стоматолог. Необхідно відзначити, що, як правило, діяльність таких монополій регламентується муніципальною владою та урядовими організаціями.

Фірма володіє монопольною владою (monopoly power) тоді, коли вона має можливість впливати на ціну свого товару, змінюючи кількість, що вона готова продати. Ступінь, до якої монополіст може використовувати свою монопольну владу залежить від наявності близьких замінників на його товар і його частки на даному ринку. Природно, щоб володіти монопольною владою фірмі не потрібно бути чистою монополією. Причому необхідно, щоб крива попиту на продукцію фірми була нахилена вниз, а не була горизонтальної, як для конкурентної фірми, тому що інакше у монополіста не буде можливості змінювати ціну шляхом зміни кількості пропонованого товару. У крайньому, граничному випадку крива попиту на продукт, реалізований чистою монополією, є спрямованою вниз кривої ринкового попиту на даний продукт. Істотна відмінність між монополістичним ринком і ринком конкурентним полягає в тому, що монополіст здатний впливати на ціну, виручає за товар, а конкурентний продавець такої можливості не має. Фірма з монопольною влада є фірмою, яка на свій розсуд встановлює ціну на свій товар, а не приймає її як дане, тобто на відміну знову - таки від конкурентного продавця вона не є ценополучателем.

Ринкова структура (market structure) вказує на число покупців і продавців на ринку, на їх частки в загальній кількості купується  і продається товару, ступінь стандартизації товару, а також легкість входу на ринок і виходу з ринку. Чиста монополія і досконала конкуренція є крайніми формами організації ринку (ринкової структури). Реальні ринкові структури знаходяться між цими двома крайніми випадками.

Монопольная влада  
Фірма володіє монопольною владою (monopoly power) тоді, коли вона має можливість впливати на ціну свого товару, змінюючи кількість, що вона готова продати. Ступінь, до якої монополіст може використовувати свою монопольну владу, залежить від наявності близьких замінників на його товар і його частки на даному ринку. Природно, щоб володіти монопольною владою фірмі не потрібно бути чистою монополією. Причому необхідно, щоб крива попиту на продукцію фірми була нахилена вниз, а не була горизонтальної, як для конкурентної фірми, тому що інакше у монополіста не буде можливості змінювати ціну шляхом зміни кількості пропонованого товару. У крайньому, граничному випадку крива попиту на продукт, реалізований чистою монополією, є спрямованою вниз кривої ринкового попиту на даний продукт. Істотна відмінність між монополістичним ринком і ринком конкурентним полягає в тому, що монополіст здатний впливати на ціну, виручає за товар, а конкурентний продавець такої можливості не має. Фірма з монопольною влада є фірмою, яка на свій розсуд встановлюєціну на свій товар, а не приймає її як дане, тобто на відміну знову - таки від конкурентного продавця вона не є ценополучателем.   

Джерела монопольної влади  
Чому деякі фірми володіють великою монопольною владою, а інші незначною або зовсім ніякої? Монопольна влада залежить від здатності встановлювати ціну вище граничних витрат і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Чим менш еластичний попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма.  
Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тому, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) стикаються з більш еластичною кривою попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з наклейкою фірмового дизайну) - з менш еластичною кривою попиту.  
Три фактори визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде, принаймні, настільки ж еластичний, як і ринковий попит, і тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий фактор - число фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, малоймовірно, що одна з фірм буде здатна істотно вплинути на ціну. Третій чинник полягає у взаємодії між фірмами. Навіть якщо на ринку є лише два чи три фірми, жодна з них не зможе збільшити ціну у багато разів, якщо суперництво між ними носить агресивний характер, коли кожна фірма намагається захопити левову частку ринку. Розглянемо кожен з цих трьох чинників, що визначають монопольну владу. 

. Частково монопольна влада  визначається кількістю фірм, що  конкурують на ринку. Якщо на ньому є тільки одна фірма (чиста монополія), монопольна влада повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Чим менше еластичність попиту, тим більшою монопольною владою фірма володіє.  
4. Коли на ринку діють декілька фірм, монопольна влада залежить також від того, як взаємодіють фірми. Чим більш агресивно вони конкурують, тим меншою монопольною владою володіє кожна з них. 

2.Попит на продукцію монополіста.

Однією з умов існування  монопольного ринку є те, що на ринку  функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Тому фірма-монополіст є  певна галузь виробництва.

Це призводить до того, що на монопольному ринку немає  поділу на попит окремої фірми  і ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію.

У споживача  існує лише два можливих варіанти поведінки, або взагалі відмовитися  від споживання цього товару чи придбати його у монополіста.    

 

 Для  чистого монополіста крива попиту  має спадний характер:

 

а)                                                                 б) 

    P                                                                 P 

    d

d

  Q                 Q

 

Рис. 12.1. Крива  попиту: а) фірми-монополіста; б) конкурентної фірми.

 

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає  на розробку моделі поведінки монополіста  на ринку при виборі обсягів виробництва. Ціна реалізації додаткової одиниці  продукції для монополіста завжди перевищує граничний доход, отриманий  від її продажу.

Іншими  словами:

Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на  неї.

Причому він буде змушений одночасно знизити  ціну не тільки на додаткову одиницю  товару, а й на весь обсяг продаж.

Якщо на конкурентному  ринку TR=PQ, то на монопольному ринку

 

         d (PQ)

MR=----------        MR=0,         TR=max   

           dQ        

TR

    TR_K

        TR_M

     TR=max

           Q

Рис. 12.2. Крива  доходу монополіста 

                                                                                  d TR     d (PQ)                              

Крива TR має  точку перетину, при якій похідна  -= --------- = MR = 0

                                                                                     d Q        d Q

і TR – max

Аналізуючи  еластичність попиту, можна зробити  висновок, що при еластичному попиті зниження ціни збільшує валовий дохід  продавця. Якщо попит нееластичний, то при зменшенні ціни доход зменшується, а при збільшенні ціни доход збільшується. Цей висновок, ці залежності дають  можливість вибирати співвідношення “ціна – обсяг продукту” для монополіста.

 

      P

     еластична  ділянка

   P₁     одинична еластичність

       нееластична  ділянка

      P₂              d

       

    TR₁       Q₁     Q

   

   TR₂

    TR

Q₃         Q₁  Q₂                            

3. Максимiзацiя прибутку монопольної фірми.

Щоб максимізувати  прибуток, фірма повинна досягти  такого обсягу виробництва продукції, за якого гранична виручка (граничний  доход) MR дорівнює граничним витратам МС.           

              MR=MC                                                                 (12.1)  

В цьому  – вирішення проблеми максимізації прибутку для монополіста, як і для  будь-якої іншої фірми.

Прибуток  монополії визначається як різниця  між виручкою та загальними витратами  виробництва.

ЕП=TR – TC                                                             (12.2)

Із зростанням Q прибуток зростатиме поки не досягне  максимуму, а потім буде зменшуватись.

Певний обсяг  виробництва Q максимізує прибуток в  тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює 0.

 

                             d ЕП      d TR     d TC                    MR – MC == 0                             TR – TC = ЕП               ------- = ------- - -------                     MR = MC

С                   TC              d Q         d Q       d Q    

TR

  max

  Q

Q      Q          

Рис.12.5. Модель вибору обсягу виробництва за загальними значеннями доходу і витрат.

 

Формула MR = MC – є необхідною умовою максимізації прибутку.

Для монопольної  фірми граничний доход визначається формулою:

MR = P (1+ );                                                                     (12.3)

Так як MC = MR , то можна записати, що

 

         - перевищення ціни над граничними витратами в процентах від ціни. Ціну можна виразити через граничні витрати як:

P=

При |Еd| = 1 – ціна є невизначеною величиною.

        |Ed| < 0 – ціна менша за нуль.

Ці два  випадки не мають економічного сенсу. Таким чином, монополія максимізує прибуток тільки при |Ed|>1.

Таким чином, монополіст, визначаючи ціну, враховує що вона може перевищувати граничні витрати  на величину, обернено пропорційну  еластичності попиту. Випуск товарів  необхідно розширювати поки за ціни, що встановлені монополістом, доки продукція знаходить збут.

Отже, необхідною умовою максимізації прибутку є рівність MC = MR.

P

    MC

P_E         AC

      прибуток

       E

D=AR

Q_E   Q

Рис.12.6. Модель рівноваги монополії в  короткостроковому періоді.

 

На графіку (рис. 12.6) точка Е (точка перетину ліній граничних витрат МС і граничного доходу) є точкою рівноваги фірми-монополіста. Опустивши вертикальну лінію  на ось Х , знаходимо обсяг продукції Q_E, при якому фірма одержить максимальний прибуток. Перетин вертикальної з лінією попиту D визначає ціну Р_Е, при якій буде реалізовано цей обсяг продукції.

В довгостроковому  періоді монополія, яка максимізує прибуток, розширює свої операції, поки не стане випускати кількість  товару, яка відповідає правилу рівності граничної виручки і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Фірма - монополіст забезпечить рівновагу в довгому періоді в тому випадку, якщо вона зможе утримати контрольовану галузь від проникнення інших фірм.

4. Монополiстичне ціноутворення. Цінова дискримінація.

Ціноутворення за формулами MR=MC i 

визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці

монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" —

тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. 3

ураху-ванням формул   

і MR=MC матимемо:

        зв1дси     (*) [1.стр 102]

тобто ціна дійсно встановлюється вищою  за ревень МС (нагадаемо, що <0i).

Застосування цього принципу ілюструє мал. 3.а i 3.б. Перший з них відповідає

більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(Р- МС) буде

досить значною, коли цей принцип  ціноутворення застосовується  для  товару

нееластичного попиту

,і більш помірного для товару еластичного попиту

.

    

     Мал. 3. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) рынок

товару еластичного попиту; (б) рынок товару нееластичного попиту.

     Монополісти з метою збільшення

свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію —

принцип ціноутворення, коли той самий  товар або послуга продається різним

категориям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації

необхідно виконання двох умов:

1) icнyє формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати  (інакше ті, хто має можливість  купувати його за

нижчою ціною, перепродавали Мал..4. цінова дискримінація 1-го ступеня.               

б його іншим покупцям, а монополіст  втрачав би

                                                                    всю вигоду).

За умовами, які забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те

ж благо розрізняють такі види  цінової дискримінації:

1)      просторову (продаж  у містах і в селі)

2)      часову (квитки на  денні й вечірні кіносеанси)

3)      за доходами покупців (послуги лікаря, юриста)

4)      за обсягом споживання  блага

     5)      за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для студентів і

працюючих) [13. стр183]

     Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова

дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють