Центральний банк:суть,функції та грошово-кредитна політика

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів  у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку.

Політика  резервних вимог центрального банку  щодо комерційних банків існує в  багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності  банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних  банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак, цей інструмент ценгтрального  банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв’язку з  іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тому, щоб створити за цих умов зону рівної банківської  конкуренції.

Обов’язкові (мінімальні) резерви - це безпроцентні вклади комерційних в центральному банку, розмір яких встановлюється у  визначеній пропрції до банківських  зобов’язань (депозитів клієнтів). Режим обов’язкових резервів вперше був запроваджений в США, а  потім в інших країнах, наприклад  ФРН, Франції. Спочатку він був задуманий  як засіб страхування ризику, щоб  гарантувати виплати вкладникам, а пізніше він став інструментом грошово-кредитної політики. Застосовуючи процедуру обов’язкових резервів, центральні банки зробили спробу більш тісно пов’язати емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

На сьогодні, політика обов’язкових резервів має  подвійне призначення:

-забезпечити  постійний рівень ліквідності  комерційних банків;

-це інструмент  центрального банку для регулюваня  грошової маси.

Центральні  банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну  і величини банківських зобов’язань (депозитів). Центральні банки мають  право змінювати норми резервування виходячи із кон’юктури грошового  ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов’язкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми  обов’язкових резервів високі, то центральний  банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні  комерційних банків. При цьому  понижується кредитоспроможність  банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.

Зміна норм обов’язкових резервів являє собою регулювання  ресурсів комерційних банків, які  вони зобов’язані зберігати в  центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному  відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов’язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним  проводиться. При рестрикційній  політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок  яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання  процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов’язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у  розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних  вкладень в економіку.

Резервні  вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане  по-перше, із гнучкістю організації  контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю  впливу (охоплює всі банківські установи). Класична схема резервування передбачає розміщення в центральному банку  у певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських  пасивів (здбільшого вкладів до запитання  та різних видів строкових депозитів).

Ефективність  встановлення норм обов’язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов’язань комерційних  банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей  мають кредитні установи для того, щоб “обійти” даний інструмент грошово-кредитного регулювання.

Потрібно  врахувати, що комерційні банки мають  можливість помякшити жорстку політику обов’язкових резервів і значно покращити  поточну ліквідність за рахунок  активних операцій на відкритому ринку  і політики рефінансування, що проводить  центральний банк. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування .

Рефінансування  охоплює три види кредитів, які  надаються комерційним банкам.

Редисконтний  кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери.

Ломбардний  кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають  проблеми з ліквідністю) під заставу  цінних паперів.

Різновиди кредиту  рефінансування:

1) призначається  для рефінансування централізованих  інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже  розпочаті проекти; 

2) “конвертований  кредит рефінансування”, який  призначається на реструктуризацію  комерційного банку. 

В окремих  випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися  інструментами селективного впливу на діяльність банків.

Селективні  способи реалізації грошово-кредитної  політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель  і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів  банківських операцій; встановлення граничної маржі при проведенні окремих типів кредитних операцій; лімітування операцій з обліку та переобліку векслів; вчсатновлення  верхньої межі процентних ставок за вкладами або за кредитами та деякі іншя види обмежень. Перевагою селективних  методів є також порівняно  швидкий вплив на діяльність комерційних  банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість (виключно на обмеження  ділової активності) та зниження рівня  конкуренції в банківській справі, що негативно позначаєтться на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення  пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих  інструментів пов’язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська  політика спрямована на розширення кредитних  операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню  виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується  збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні  з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно  створюючи сприятливі умови для  імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна  політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Низький  рівень інфляції та високий курс національної валюти може супроводжуватись економічним  спадом та зростанням безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у  кожному конкретному випадку  виходячи із стану ринкової кон’юнктури  і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому  випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем  з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Банки - це ознака не окремо взятого економічного регіону  або будь-якої однієї країни. Сфера  їх діяльності не має ні географічних, ні національних меж, це явище, що володіє  значною фінансовою потужністю, великим  грошовим капіталом.

За допомогою  банків відбувається акумуляція тимчасово  вільних грошових коштів, їх перерозподіл. Гроші і кредит як чинники зростання  суспільного багатства здатні збагачувати  нації, проте лише в тому випадку, якщо управління грошима і кредитом ґрунтується на чітких правилах. їх порушення може стати перешкодою економічного зростання і процвітання  держави.

Банки мають  специфічне призначення, виконують  певні функції. Будучи підприємствами, що регулюють грошово-кредитні відносини, виконують велику кількість різноманітних  банківських та інших операцій, банки  підкоряються економічним законам, загальним і спеціальним законодавчим нормам. Банки мають свою, властиву тільки їм технологію.

Банківська  діяльність завжди є залежною від  зовнішніх умов економічного розвитку. Банки здатні адаптуватися до навколишнього  середовища. Вони зберегли своє місце  в економіці саме тому, що володіють  властивістю до саморегулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Банківські операції: Підручник  / За ред. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000. - 384 с 

2. Лисенков Ю. М., Педь І. В.  Операції з векселями: взаємодія  банків та підприємств. - К.: Вісник  фондового ринку, 2000. - 640 с. 

3. Мороз Ю. Н. Вексельна справа. - К.: Наукова думка, Лад, 1996. - 472 с. 

4. Платіжні системи: Навч. посібник / В. А. Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол та ін. - К.: Либідь, 1998. - 416 с.
5. Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В.
6. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн./ Під ред. проф. Івасіва.Б.С. – Київ.:1994
7. Іванов В.М., Софіщенко І.Л. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн – київ:2001
8. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005.