Аналіз бригадних форм організації праці і проектування колективних трудових процесів у допоміжному виробництві

Спеціалізовані  бригади організуються з робочих  однієї професії або спеціальності для виконання однорідних технологічних операцій. Їх перевагу полягає в тому, що в цих колективах скорочуються внутрізмінні витрати робочого часу шляхом більш організованого забезпечення інструментом, пристосуваннями, заготівлями, органічного поєднання висококваліфікованих робітників з робітниками більш низької кваліфікації, обміну досвідом та посилення дисципліни праці.

Комплексні  бригади організують з робочих  різних професій і спеціальностей для  виконання комплексу технологічно різнорідних,  але взаємопов’язаність робіт. Перевагою таких бригад є можливість оптимальної кооперації праці основних і допоміжних робітників, застосування принципу поєднання професій і спеціальностей, гнучкості у вирішенні питань розстановки робітників [4].

Кожна бригада має робочу зону, що охоплює технологічний процес або його відокремлену частину, за нею закріплюються виробнича площа, обладнання, засоби праці, надаються виробничі ресурси і необхідна технічна документація. Виробнича бригада самостійно здійснює виробничий процес і управління ним в своїй робочій зоні, несе колективну відповідальність у межах, що залежать від її діяльності, за результати своєї роботи та здійснення покладених на неї завдань, головні з яких: виконання в строк встановленого виробничого плану (завдання), прийнятих соціалістичних зобов’язань, зустрічних планів, підвищення продуктивності праці, забезпечення високої якості продукції (роботи), раціональне використання обладнання, робочого часу і всіх видів ресурсів, збереження соціалістичної власності.

При бригадній  формі організації праці створюються  сприятливі умови для прояву творчої  енергії і трудової активності всього колективу і кожного трудящого, підвищення кваліфікації, придбання  професійних навичок, особливо молодими робітниками, підвищення змістовності праці, скорочення плинності кадрів.

У ряді випадків у бригаду поряд з робочими включаються і окремі інженерно-технічні працівники, праця яких безпосередньо  впливає на ефективність роботи і  її кінцевий результат.  Основними  цілями впровадження бригадної форми організації праці є:

1. вирішити проблему з кадрами – членам бригади вигідно виконувати плановий обсяг роботи меншими силами, підміняти тимчасово відсутнього працівника;
2. спростити систему нарахування заробітної плати і скоротити документообіг – кадровим службам не потрібно оформляти суміщення професій (посад), виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника;
3. націлити всіх працівників на кінцевий результат роботи, що передбачає обов’язкову залежність фонду оплати праці від об’ємних показників з належною якістю;
4. стимулювати виконання необхідної роботи, що не входить до функціональних обов’язків працівників;
5. поліпшити організацію праці – колектив бригади не зацікавлений у простоях, а тому стежить за своєчасним забезпеченням медикаментами, інструментарієм, одноразовими приладдям;
6. поліпшити облік трудового внеску працівників.

Головне завдання розвитку бригадної форми полягає  в істотному підвищенні ефективності праці бригад шляхом перетворення їх у бригади нового типу, створення  їм необхідних умов для стабільної і високопродуктивної роботи [5].

Робота виробничих бригад може бути успішною за дотримання встановлених принципів їх комплектування, при чіткій системі планування виробничих завдань, обліку результатів праці  бригади і організація її оплати.

При підборі  членів бригади необхідно суворо дотримуватися розрахункової чисельності  працівників, а також відповідності  середнього розряду робітників і  кваліфікації фахівців середньому розряду  та кваліфікації виконуваних робіт. На кожній ділянці виробництва кількісний склад бригад визначають виходячи із специфіки організації і типу виробництва підприємства.

Бригадна організація  праці в сучасних умовах дуже актуальна  і здатна найкращим чином з’єднати науку, техніку і людей в єдиному  виробничому процесі, забезпечити безперервне підвищення продуктивності праці. Така організація праці створює великі можливості для трудової активності працівників, стверджує в трудових колективах почуття товариськості, взаємодопомоги, відповідальності, сумлінного ставлення до праці і один до одного.

В даній роботі розглядалася бригада допоміжного виробництва, яка займається отриманням продукції з цеху основного виробництва, її зберіганням, відвантаженням та постачанням клієнту. Склад цієї бригади має: начальника бригади; приймально – здатчика; приймальника тари;чотирьох вантажників; фасувальника [4].

3. Сутність допоміжного виробництва

Допоміжне виробництво, частина виробничої діяльності підприємства, необхідна для обслуговування основного  виробництва і забезпечення безперебійного виготовлення і випуску його продукції. Найважливішими завданнями допоміжного виробництва є:

1. виготовлення і ремонт технологічного оснащення, тари і спецінструменту і постачання ними основних цехів;
2. забезпечення підприємства всіма видами енергії, ремонт енергетичного, транспортного і механічного устаткування, контрольно-вимірювальної апаратури, догляд і нагляд за ними;
3. ремонт будівель і споруд і господарського інвентарю;
4. приймання, зберігання і видача в цехи підприємства сировини, матеріалів, напівфабрикатів.

До допоміжного  виробництва може бути віднесена  діяльність транспортного і складського  господарства підприємства. Перспективний  напрям вдосконалення допоміжного  виробництво — передача найбільш відповідальної і трудомісткої частини  допоміжних робіт спеціалізованим підприємствам, обслуговуючим промисловість даного району. Це дозволяє застосовувати в допоміжному виробництві високопродуктивну технологію і передові методи виробництва, здешевлювати виконання відповідних робіт на підприємствах, що обслуговуються спеціалізованими ремонтними, інструментальними і іншими базами, забезпечувати зростання продуктивності праці. На крупних підприємствах і об’єднаннях допоміжне виробництво слід розвивати на основі централізації і спеціалізації робіт, що забезпечують його найбільшу ефективність.

Роль допоміжного  виробництва в умовах інтенсифікації виробництва значно зростає і  полягає насамперед у створенні  умов для технічного переозброєння  та реконструкції підприємств, підвищення техніко-економічного рівня основного виробництва, передумов для сталої роботи в 2-3 зміни [5].

4. Робоче місце та його обслуговування

Робоче місце – це зона трудової діяльності одного або декількох виконавців, оснащена необхідними засобами для виконання виробничих завдань.

Організація робочого місця представляє собою матеріальну основу, що забезпечує ефективне використання устаткування і робочої сили. Головною її метою є забезпечення високоякісного та ефективного виконання роботи, у встановлені терміни на основі повного використання обладнання, робочого часу, застосування раціональних прийомів і методів праці, створення комфортних умов праці, що забезпечують тривале збереження працездатності працівників. Для досягнення цієї мети до робочого місця пред’являються технічні, організаційні та ергономічні вимоги.

З організаційного боку, наявні на робочому місці все обладнання повинне бути раціонально розташоване в межах робочої зони; знайдено варіант оптимального обслуговування робочого місця по його своєчасному забезпеченню сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, інструментом, ремонтом обладнання та оснащення, прибиранням відходів, забезпечені безпечні та нешкідливі умови праці.

З економічного боку організація  робочого місця повинна забезпечити  оптимальну зайнятість працівника максимально високий рівень продуктивності праці і якості роботи.

Ергономічні вимоги мають  місце при проектуванні обладнання, технологічної та організаційної оснащення, планування робочого місця.

В організаційно – технічному аспекті робоче місце припускає раціональні вибір і розміщення технічних засобів, що забезпечують безпечну і ефективну діяльність працівників у відповідних підрозділах підприємства [6].

При вивченні питань оснащення  і обслуговування робочих місць  необхідно чітко уявляти, що слід відносити до основного і допоміжного обладнання, технологічної та організаційної оснастки, засобам зв’язку та сигналізації, а також знати пропоновані до них вимоги. Правильне оснащення робочого місця передбачає наявність повного комплекту інструменту, документації і пристосувань, які постійно використовуються при виконанні роботи.

Раціональна організація  робочих місць та їх обслуговування залежать від різних факторів: галузі промисловості та виконуваних технологічних  і трудових процесів, типу виробництва, характеру праці працівників (розумовий або фізичний, легкий чи важкий, різноманітний або монотонний), технічної, організаційної оснащеності і умов праці (сприятливі або несприятливі), рівня кооперації і поділу праці, ступеня рухливості робочих місць та інше.  Ці фактори прямо чи опосередковано впливають на спеціалізацію, оснащення і планування робочих місць.

Під плануванням робочого місця розуміють найбільш зручне і ефективне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва (устаткування, технологічної та організаційної оснащення, предметів праці і т.п.) для виконання виробничих трудових операцій. Планування робочого місця повинне забезпечувати необхідні зручності при виконанні трудових операцій, сприяти економії руху працівника, забезпечувати безпеку праці, раціональну робочу позу, економне використання робочої площі [7].

Оскільки головним елементом  трудового процесу є людина, при  організації робочого місця необхідно створювати всі зручності для виконання ним трудового процесу. Тому при підборі обладнання, оснащення, а також при плануванні робочих місць необхідно враховувати санітарно – технічні, біомеханічні, антропометричні та ергономічні показники.

Визначальним чинником при  плануванні робочого місця є робоча поза, тобто положення рук і  ніг працівника щодо знарядь і  предметів праці. Поза працівника під час виконання трудових дій робить вирішальний вплив на його працездатність. Правильна робоча поза забезпечує збереження тривалої працездатності.

Вибір пози, необхідної для  виконання трудової операції, істотно  впливає на процеси проектування робочих місць. Тут необхідно враховувати всі параметри, що забезпечують працівникові хороші умови огляду поля виробничої діяльності як у вертикальній, так і в горизонтальній площинах.

Виходячи з викладеного, а також з огляду на інші причини нераціональних трудових рухів, можна визначити склад раціонального інтер’єру робочого місця:

1. предмети, необхідні фахівцеві для зручної робочої пози, укладання й зберігання інструментів, документів, довідкових матеріалів та інше;
2. засоби освітлення, сигналізації, зв’язку;
3. допоміжні механізми та матеріали для догляду за обладнанням, прибирання робочого місця, особистої гігієни.

При розробці типових проектів фахівці науково – дослідних інститутів, підрозділів підприємств (лабораторій, відділів) повинні забезпечити раціональне поєднання індивідуальних вимог в організації праці на робочому місці і загальних вимог виробництва. Це дозволить найкращим чином врахувати технологічні, організаційні та управлінські аспекти при узгодженні робочих місць різних фахівців.

В цілому проектування раціональної організації праці  робітників і службовців за допомогою  типових карт передбачає три етапи  розробки заходів:

1. раціональну організацію і обслуговування робочого місця;
2. створення гігієнічних, культурних, естетичних умов на робочих місцях;
3. забезпечення санітарно – гігієнічних умов у побутовому обслуговуванні працівників.

Найбільш раціональна організація робочого місця здійснюється на основі використання типових карт організації праці, які додаються до типових проектів і враховують специфічні виробничі умови підприємства і прийнятий у виробництві технологічний процес [6].

ПРОЕКТНА  ЧАСТИНА

2.1. Проектування  колективного трудового процесу

При проектуванні колективних трудових процесів досліджуються передові методи виконання операції; аналізується технологічний ланцюжок послідовності виконання роботи; визначається  оптимальний варіант технології виконання роботи; здійснюється планування робочого місця і розробляються методи його обслуговування і поліпшення умов праці; проектується трудовий процес на рівні зміни; опрацьовується інструкційно – технологічна карта виконання трудового процесу; проводиться навчання робочих виконанню запроектованого трудового процесу і впровадження запропонованого методу праці на робочих місцях.

Бригада допоміжного виробництва нашого підприємства складається з восьми робітників (начальника, прймально – здачика, приймальника тари, фасувальника та чотирьох вантажників), кожен з яких має свої функції для виконання завдання, поставленого перед бригадою.