Аналіз і оцінка економічної діяльності та управління якістю на ВАТ «Добромильський ДОК»

У подальшому опрацюванні  основних питань теми рекомендовано 

1) класичні методи, які  було розроблено впродовж усього  періоду становлення менеджменту  якості та які зберегли свою  актуальність на сьогоднішній  день; їх розробниками вважають  американських учених Е. Демінга , К. Ісикаву, Т. Тагуті, дослідження яких було спрямовано на розробку й розвиток методів планування якості та статистичного аналізу;

2) "нові" методи, становлення  й розвиток яких відбувалися  наприкінці ХХ ст. і тривають  зараз; їх було сформульовано  на базі класичних методів,  але відрізняє їх те, що всі  вони характеризуються соціальною  спрямованістю в широкому розумінні  та повинні застосовуватись у  комплексі з наявними управлінськими, технічними, організаційними методами, на відміну від застосування  послідовного набору спеціальних  класичних методів.

Значення управління якістю в системі менеджменту: макроаспект

На рівні бізнесових організацій, ідея підвищення якості і конкурентоспроможності може бути реалізована орієнтуючись на формулювання базових орієнтирів та цілей по трьох ієрархічних  рівнях.

на рівні організації: наміри, напрями, цілі діяльності стосовно якості, офіційно сформульовані та задекларовані вищім керівництвом організації у політиці якості;

на рівні підрозділів: завдання, ресурси, критерії оцінювання діяльності, пов'язані із забезпеченням  якості груп процесів, що спрямовані на створення конкретної продукції;

на рівні персоналу: відповідальність, повноваження, відносини виконавців усіх рівнів щодо питань якості.

Значення та необхідність управління якістю на рівні організації  визначається тим, що сприяє задоволенню  все більших потреб та очікувань  споживачів і, відповідно, надає поштовх  для розвитку і вдосконалення  бізнесу. Компанія завдяки застосуванню сучасного інструментарію та методів  менеджменту якості стає більш гнучкою, адаптивною, постійно використовуючи власні конкурентні переваги і утворюючи  нові. Підвищення конкурентоспроможності підприємства відбувається, виходячи з цього, за рахунок того, що воно задовольняє потреби клієнтів швидше за своїх конкурентів, пропонуючи при  цьому бажане поєднання ціни і якості .

Інструменти та методи управління якістю, що застосовуються сучасними  організаціями, формують складову частину  загальної методології менеджменту  якості. Існуюче на сьогодні розмаїття  різних практичних підходів до управління якістю на усіх рівнях управління та етапах життєвого циклу продукту, викликає необхідність їх класифікації. Найдоцільніше  всі методи менеджменту якості поділити на дві групи, орієнтуючись на час їх виникнення [7.c.1].

У подальшому опрацюванні  основних питань теми рекомендовано 

1) класичні методи, які  було розроблено впродовж усього  періоду становлення менеджменту  якості та які зберегли свою  актуальність на сьогоднішній  день; їх розробниками вважають  американських учених Е. Демінга,  К. Ісикаву, Т. Тагуті, дослідження  яких було спрямовано на розробку  й розвиток методів планування  якості та статистичного аналізу;

2) "нові" методи, становлення  й розвиток яких відбувалися  наприкінці ХХ ст. і тривають  зараз; їх було сформульовано  на базі класичних методів,  але відрізняє їх те, що всі  вони характеризуються соціальною  спрямованістю в широкому розумінні  та повинні застосовуватись у  комплексі з наявними управлінськими, технічними, організаційними методами, на відміну від застосування  послідовного набору спеціальних  класичних методів.

 

1.2.2. Методи   прогнозування і  планування  рівня  якості  продукції

Рентабельна діяльність підприємств  в умовах ринкової економіки значною  мірою залежить від того, наскільки  вірогідно їх менеджери передбачають далеку й близьку перспективу  розвитку, тобто від прогнозування.

Прогноз (з грец. prognosis —  передбачення, пророцтво) — науково  обгрунтована гіпотеза щодо ймовірного майбутнього стану економічної  системи та економічних об'єктів  і показників, що характеризують цей  стан. Розробку, складання прогнозів  називають прогнозуванням. Прогнозування  широко застосовується на попередніх стадіях розробки планів і програм як інструмент наукового передбачення, варіантного аналізу, отримання додаткової інформації щодо вироблення рішень.

Прогнози застосовуються як плани-орієнтири. У ринковій економіці  поширене прогнозування попиту, ринкової кон'юнктури.

Прогнозування попиту —  передбачення майбутнього попиту на товари і послуги з метою кращого  обгрунтування відповідних виробничих планів. Воно поділяється на короткострокове (кон'юнктурне), середньострокове і  довгострокове.

Прогнозування ринкової кон'юнктури  — передбачення економічної ситуації, яка може скластися на ринку в  майбутньому. Вона характеризується рухом  цін, відсоткових ставок, валютного  курсу, заробітної плати, дивідендів, а  також динамікою виробництва  та споживання.

Прогнозування дозволяє менеджерам підприємств не тільки передбачати  далеку та близьку перспективи свого  розвитку, а й запропонувати альтернативні  шляхи та строки виконання своїх  комплексних програм. Комплексна програма — це система взаємозв'язаних між  собою за змістом, строком, ресурсами  та місцем проведення заходів, дій, які  скеровані на досягнення єдиної мети, вирішення загальної проблеми. У  комплексній програмі наведені її цілі, шляхи і способи вирішення  програмної проблеми.

Прогноз описує сферу і  можливості, в рамках яких можуть бути сформульовані реальні завдання та цілі, встановлює проблеми, які мають  стати об'єктом розробки в плані. Розробка прогнозу і формування портфеля замовлень в умовах ринку —  взаємозв'язані стадії в рамках загального планування в межах підприємства, які мають специфіку. Розбіжності  між ними полягають у тому, що сформований портфель замовлень  відображає та втілює вже прийняте рішення, а прогноз — це пошук  потенційного, реалістичного, економічно правильного рішення. Сформований  портфель замовлень на підприємстві сприймається як результат усіх видів  та етапів роботи, він повинен бути якісно однорідним і спрямованим  на досягнення вибраної мети. Прогноз  розкриває можливість різних варіантів  розвитку, аналізує та обґрунтовує  їх. У прогнозі можна розглянути різноманітні принципи економічної  політики і поєднання об'єктивних та суб'єктивних, економічних і неекономічних  факторів. Він не встановлює якихось  конкретних завдань плану, але містить  матеріал, який потрібен щодо їхнього  розробки. Економічні прогнози можуть бути короткостроковими (до 3-х років), середньостроковими (5—7 років), довгостроковими (понад 10 років). При цьому організація  діяльності щодо прогнозування вимагає  забезпечення необхідних зустрічних потоків  інформації.

Існує два основних методологічних підходи до прогнозування. Перший —  генетичний (його ще називають дескриптивним). Його сутність полягає в тому, що оцінювання проводиться на основі встановлених дослідженнями причинно-наслідкових  взаємозв'язків між явищами.

Генетичний підхід припускає, що можуть бути сформульовані будь-які  правдоподібні, науково обгрунтовані кількісні та якісні, загальнонаукові  і часткові гіпотези відносно факторів і умов майбутнього розвитку, включаючи  гіпотези визначення економічної політики й інших форм активного свідомого  впливу на виробничі та економічні процеси. Інший підхід — нормативний, цільовий. Він ґрунтується на визначенні результатів, які повинні бути досягнуті  в майбутньому. Якщо при першому підході взаємозв'язок і послідовність явищ розглядається в напрямку від сучасного до майбутнього, то в другому — від майбутнього до сучасного. Від майбутнього до сучасного розгортається і досліджується ланцюг подій, які можуть відбутися, і заходи, які необхідно прийняти, щоб досягти нормативно заданого результату в перспективі. Нормативно-цільовий підхід має цілу низку загальних рис з генетичним підходом.

Розробка прогнозів для  підприємства припускає використання різних конкретних методів: метод експертних оцінок, методи логічного моделювання, методи математичного моделювання, нормативний метод. Як правило, при  економічному прогнозуванні має  місце комбінування методів.

Дослідження методології  прогнозування — одне з найактуальніших  завдань економічної науки, а  практична розробка прогнозів —  один з найважливіших напрямів удосконалення внутрішнього планування.

Основною формою організації  прогнозування в Україні є  дослідницька робота наукових інститутів системи АН України, міністерств  та відомств у відповідності до їх профілю.

Загальні принципи економічного прогнозування відповідають ринковій структурі виробництва. Аналіз можливостей  економічного розвитку країни з ринковою економікою визначається з оцінки наявності  первинних ресурсів виробництва. Оцінка обмежень зростання грунтується  на розрахунку суспільного попиту, зокрема, платоспроможного попиту населення. Для економічного планування в країнах  з ринковою економікою використовується економетрія, економіко-математичні  методи і моделювання.

Таким чином, ціль прогнозування  на підприємстві — найточніше передбачати  далеку й близьку перспективи  свого розвитку, щоб запобігти  економічним ризикам і вибору правильного курсу розвитку.

Ознаками проведеного  прогнозування є особливості, за якими можна визначити подальший  економічний розвиток підприємства в умовах ринку.

Основні принципи прогнозування, на яких ґрунтуються програми підприємств  України — всебічне вивчення поточних і передбачених суспільних потреб, підвищення наукової обґрунтованості  планів шляхом поліпшення їх збалансованості, більш поглибленого пророблення  соціально-економічних проблем, проблем  науково-технічного прогресу і питань міжгалузевого характеру, підвищення ролі довгострокового планування.

Основне завдання прогнозів  — продемонструвати керівництву  підприємства ряд можливостей, які  могли б допомогти йому усвідомити значення і наслідки рішень, що приймаються, зважити фінансовий ризик, який пов'язаний з інвестиціями, прослідкувати за розвитком економічних, політичних і соціальних умов.

Найважливішими видами прогнозів, які розробляються в умовах ринку, є прогноз збуту або прогноз і прогноз технічного розвитку.

На базі прогнозування  вирішуються такі основні завдання:

а) визначення необхідності нарощування виробничих потужностей  підприємства і оцінка темпів розширення виробництва;

б) формування планів випуску  продукції протягом значного періоду  часу з урахуванням наявних виробничо-технічних  можливостей, а також планування випуску продукції в перехідний період;

в) створення оперативних  планів-графіків, які регламентують  випуск продукції при існуючих виробничо-технічних  можливостях.

Прогноз, який орієнтовано  на рішення будь-якого з цих  завдань, повинен задовольняти одній  умові — тривалість інтервалу  часу, на який розповсюджується прогноз, слід обирати таким чином, щоб  після отримання прогностичних  оцінок вистачило б часу на прийняття  управлінського рішення і його ефективну  реалізацію.

Предметом економічного прогнозування  є прогностика. Це галузь знань, яка  містить методи складання та визначення прогнозу.

Планування — це одна зі складових частин управління, яка  полягає в розробці і практичному  втіленні планів, які визначають майбутній  стан економічної системи, шляхи, засоби та способи його досягнення. Крім того, відокремлюється планування окремих  видів ресурсів (наприклад, фінансове  планування, соціальне планування). Планування в директивній формі  притаманне централізовано керованій  економіці, де керівну роль відіграють державні плани.

В економіці ринкового  типу значно частіше розповсюджене  планування на рівні компаній, фірм, яке повсякчасно несе індикативний, орієнтований характер. У плануванні використовуються як економіко-математичні, балансові методи, так і експертні  оцінки. Планування включає прийняття  планових рішень органами і особами, які уповноважені на це.

Планування с найбільш важливою з усіх управлінських функцій. Файоль, визначаючи функції управління, розглядав планування як елементарну  умову ефективного керівництва: "План дій — це одночасно і  передбачений результат і направлення  дії, в якому необхідно слідувати, і етапи, які необхідно пройти, і методи, які необхідно застосувати. Це своєрідна картина майбутнього, в якій найближчі події змальовані з деякою визначеністю, в той же час віддалені події носять ймовірний  характер".

3. Оцінювання рівня якості продукції

При оцінюванні рівня якості продукції одного виду використовують диференційний, комплексний або  змішаний методи.

Диференційним називається  метод оцінювання рівня якості продукції, заснований на використанні одиничних показників її якості.

При цьому визначають, чи досягнуто рівень базового зразка, і які показники значно відрізняються від базових.

При цьому методі розраховують відносні характеристики показників якості продукції а за формулою

q_і =П_Σ/Р_ібз                  (1.1)

де Рі — значення і-ї  характеристики показника якості оцінюваної продукції; Рібз — значення i-ї характеристики базового зразка.

В результаті оцінювання рівня  якості продукції диференційним  методом приймаються такі рішення:

• рівень якості оцінюваної продукції вищий або дорівнює рівню базового зразка, якщо всі значення відносних характеристик показників більші або дорівнюють одиниці;
• рівень якості оцінюваної продукції нижчий від рівня базового зразка, якщо всі значення відносних характеристик показників менші за одиницю.