Сутність виробничої структури підприємства

Характеристика  змішаної структури

Найбільшого поширення на практиці набула змішана (предметно-технологічна) структура, за якої частина основних цехів побудована за технологічним принципом, а частина - за предметним.

На машинобудівних заводах заготівельні виробництва і цехи будуються за технологічним принципом (ковальсько-пресовий, ливарний сірого чавуну, сталеливарний), а обробні і випускаючі об'єднуються в предметно-замкнуті ланки. Ця структура особливо характерна для машинобудівних заводів з масовим і серійним типом виробництва.

Підприємства, що працюють за індивідуальними замовленнями, використовують технологічну структуру. Підприємства з технологічними переділами (коли сировина послідовно проходить низку  стадій зміни стану і форми, наприклад, металургійні чи текстильні) мають  також технологічну структуру.

Однак найбільший ступінь  суміщення досягається в разі інтеграції декількох стадій виробничого  процесу в спеціалізовані підрозділи виробничої системи. Але при цьому об’єднання здійснюється вже на основі функціонального призначення часткових продуктів (деталей) входженням їх як структурних елементів у готовий продукт, що виконують певні функції в ньому. Водночас привабливість високої ефективності такого рішення потребує більшої повторюваності робіт за умови стабільного процесу та жорсткої пропорційності устаткування потягом усього виробничого циклу.

У машинобудуванні випускається складна продукція в порівняно  невеликих обсягах в умовах серійного  і дрібносерійного виробництва, виходячи з потреб ринку. До того ж  конкуренція зумовлює часту зміну  моделей продукції, що не дає змоги  повністю завантажити устаткування виготовлення її постійної номенклатурою за весь технологічний цикл.

Розв’язання такої проблеми можливе завдяки застосуванню сучасного  устаткування типу обробний центр, що забезпечує обробку предметів за всіма або більшістю операціями технологічного процесу однією установкою. Це дає змогу уникнути чи звести до мінімуму обсяг міжопераційних переміщень деталей, які обробляються, і забезпечити  максимальну безперервність виробничого  процесу. Виробничі підрозділи (дільниці, цехи) набувають усіх ознак предметної структури в разі оснащеності  такими видами устаткування.

У цехах із предметною спеціалізацією можуть бути створені дільниці як з  предметною, так і з технологічною  спеціалізацією, а в цехах з  технологічною спеціалізацією —  дільниці технологічні, що сформовані за групами устаткування і габаритами виробів.

У цеховому масштабі просторова побудова дільниць з технологічною  спеціалізацією ускладнює управління ними внаслідок розгалуженості мережі прямих та зворотних зв’язків стосовно кожної операції обробки та відповідного предмета праці, оскільки через слабкі внутрішні зв’язки вхід і вихід  кожної з них збігаються з входом і виходом дільниці в цілому.

У разі предметної побудови дільниць організація управління значно спрощується внаслідок достатності  зв’язків на вході і виході дільниці або елемента. Міжопераційні зв’язки управління при цьому безпосередньо замикаються внутрішніми відносинами між елементами системи.

Предметна спеціалізація  цеху передбачає його формування на базі кількох предметно-замкнених дільниць, кожна з яких спеціалізується  на випуску відносно вузької номенклатури виробів, що мають подібні конструктивно-технологічні ознаки, і реалізує закінчений цикл їх виготовлення за принципом прямоточності.

На практиці виділяють  три види предметно-замкнених дільниць з виготовлення:

• конструктивно і технологічно однорідних деталей (наприклад, шліцевих валиків, втулок, фланців, шестерень та ін.);
• конструктивно різнорідних деталей за однаковою технологією (операціями і їх маршрутами обробки). Наприклад, дільниця круглих деталей, дільниця плоских деталей та ін.;
• усіх деталей вузла, підвузла дрібної складальної одиниці або всього виробу (застосовується покомплектна система оперативно-виробничого планування, де планово-обліковою одиницею є вузловий комплект).[2, c.   ]

Можливості побудови структури  дільниць за предметною спеціалізацією перевіряються з допомогою класифікації предметів праці (деталей), що закріплені за цехом. Розроблені методи класифікації деталей, що обробляються, за конструктивно-технологічними ознаками використовуються для організації предметно-замкнених дільниць. В основу класифікації покладені ознаки, які визначають тип і технологічний маршрут обробки деталей. Наприклад, у машинобудуванні деталі розподіляються за такими основними ознаками: формою, габаритами, технологічним маршрутом обробки, конструктивним типом.

У свою чергу, кожна з ознак  визначає певні технологічні параметри  обробки: тип устаткування, розмір та потужність, послідовність обробки, характер технологічного оснащення.

Отже, залежно від форми  спеціалізації основних цехів розрізняють  три види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну і змішану. За технологічної структури кожний основний цех підприємства спеціалізується на виконанні певної частини загального технологічного процесу, здійснюючи її за всіма видами основної продукції, що випускається підприємством. Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції. Побудова предметної структури передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції.

Найбільшого поширення на практиці набула змішана (предметно-технологічна) структура, за якої частина основних цехів побудована за технологічним принципом, а частина - за предметним. Структура характерна для машинобудівних заводів з масовим і серійним типом виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Необхідність  поліпшення виробничої структури  підприємства

Ефективність виробництва  значною мірою залежить від того, наскільки раціонально сформована загальна і виробнича структура  підприємства. Удосконалення виробничої структури створює умови для інтенсифікації виробництва, ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції.

В організаційній структурі  підприємства виділяють первинні і вторинні внутрішні господарські підрозділи.

Первинні внутрішні господарські підрозділи не можна поділити на постійно діючі інші структурні одиниці (бригади, ферми, механізовані загони).

До вторинних підрозділів (цехи, відділи, дільниці) входить кілька первинних.

Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків  покладені в основу організаційної структури підприємства. Відділення, цехи, виробничі ділянки, бригади і ферми виступають у сільськогосподарському підприємстві як ланки виробництва.

При класифікації виробничих підрозділів враховуються склад їх трудових колективів по професіях, принципах організації і спеціалізації.

Підрозділи, що складаються тільки з трактористів-машиністів, звичайно називаються механізованими бригадами або ланками. Якщо в трудовому колективі немає механізаторів, його відносять до підрозділів ручної праці. У сучасних умовах найчастіше зустрічаються змішані підрозділи.

У залежності від періодів і термінів функціонування внутрішньогосподарські підрозділи бувають постійні і тимчасові.

Технічний прогрес, розвиток спеціалізації і кооперування підприємств  вимагають створення нових цехів, перепланування площ, зміни виробничої потужності і т.ін. Крім того, на деяких підприємствах існує необґрунтовано велика кількість дрібних цехів, дільниць з низьким технічним  рівнем виробництва різних видів напівфабрикатів та послуг. В усіх цих випадках виробнича структура підприємств має бути переглянута з точки зору сучасних вимог.

Питання вибору і поліпшення виробничої структури виникають  при будівництві нових, реконструкції  чи розширенні діючих підприємств, зміні  профілю їхнього виробництва, переході на випуск нової продукції[13., c. 51-53].

3.2. Напрями удосконалення  виробничої структури підприємства

На промислових підприємствах удосконалення виробничої структури здійснюється за такими основними напрямами.

1. Оптимізація розмірів підприємства. Оптимальний розмір — це такий розмір підприємства, який за даного рівня розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними витратами.

2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва. Ступінь досконалості виробничої структури значною мірою залежить від вибору форми спеціалізації виробничих підрозділів, що повинні відповідати типу і масштабу виробництва.

На виробничу структуру  підприємства позитивний вплив справляє розвиток агрегатної, подетальної і технологічної спеціалізації, що створює передумови для переходу від технологічної структури до предметної. Типовим прикладом можуть слугувати предметні і подетально-спеціалізовані заводи з виробництва окремих деталей машин (ресорні, підшипникові).

3. Централізація допоміжних  і обслуговуючих служб підприємства. Централізація допоміжного й обслуговуючого виробництва, заснована на концентрації однорідних робіт, дозволяє, з одного боку, підвищити рівень механізації цих робіт і тим самим значно збільшити продуктивність праці, з іншого — спростити виробничу структуру шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.

4. Відокремлення окремих  видів технічного обслуговування виробництва і формування їх в самостійні підприємства. Значну питому вагу в структурі більшості промислових підприємств займають допоміжні цехи й обслуговуючі господарства. Наочне уявлення про це дає співвідношення між основними і допоміжними робітниками. Так, на багатьох підприємствах металургійної промисловості кількість допоміжних робітників складає приблизно 55 — 60 % від загальної кількості робітників, на підприємствах машинобудування і металообробки — 50 і 55 %, харчових — 40 — 45 % відповідно.

Відмежування від підприємств непрофільних виробництв, не зачіпаючи основного технологічного процесу, є одним із напрямків розукрупнення підприємств і удосконалення їх виробничої структури. В умовах переходу на ринкові відносини склалася тенденція створення невеликих підприємств на базі допоміжних господарств великих машинобудівних підприємств.

5. Спрощення виробничої  структури за рахунок ліквідації  зайвих ланок і переходу до  безцехової структури.

6. Перехід від комплексної  до спеціалізованої структури  на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування[4., c. 173-175].

Отже, технічний прогрес, розвиток спеціалізації і кооперування підприємств вимагають створення  нових цехів, перепланування площ, зміни  виробничої потужності і т.ін. Крім того, на деяких підприємствах існує  необґрунтовано велика кількість дрібних  цехів, дільниць з низьким технічним  рівнем виробництва різних видів  напівфабрикатів та послуг. В усіх цих випадках виробнича структура підприємств має бути переглянута з точки зору сучасних вимог. Існують певні напрямки поліпшення виробничої структури: оптимізація розмірів підприємства, поглиблення спеціалізації основного виробництва, централізація допоміжних і обслуговуючих служб підприємства, відокремлення окремих видів технічного обслуговування виробництва і формування їх в самостійні підприємства, спрощення виробничої структури за рахунок ліквідації зайвих ланок і переходу до безцехової структури, перехід від комплексної до спеціалізованої структури на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування.

 

 

 

 

Висновок

Отже, можна зробити такий  висновок, що виробнича структура  – це сукупність виробничих одиниць  підприємства, що належать до його складу, а також форми взаємозв’язків між ними. До неї входять такі елементи, як: робочі місця, дільниці, цехи та корпуси. Ці елементи впливають на майбутній кінцевий результат підприємства. Також існують певні чинники від яких залежить виробнича структура, а саме : конструктивні і технологічні особливості продукції, обсяг випуску продукції, коменклатура продукції, рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами, рівень автоматизації та механізації виробничих процесів, ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Виробнича структура повинна забезпечувати раціональне сполучення в часі і просторі всіх елементів та ланок виробничого процесу. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства.

Залежно від форми спеціалізації  основних цехів розрізняють три  види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну і змішану. За технологічної структури кожний основний цех підприємства спеціалізується на виконанні певної частини загального технологічного процесу, здійснюючи її за всіма видами основної продукції, що випускається підприємством. Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції. Побудова предметної структури передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції.