Сутність виробничої структури підприємства

Виробнича структура підприємства залежить від таких чинників:

1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність конструкції та технології виготовлення виробів визначає відповідний рівень різноманіття виробничих зв’язків та залежності, розгалуженість структури.

 

Рисунок 1.2. Схема виробничої структури машинобудівного підприємства

 

2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного найменування, типорозміру та виконання, що виготовляються чи ремонтуються підприємством або його підрозділами протягом планового періоду визначає формування відповідних за спеціалізацією та потужністю структурних утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв’язки. Так, на великих підприємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.

3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість пристосування цехів та дільниць для виробництва тільки певної продукції або більш різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру, а широка значно її ускладнює.

4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами. Збільшення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спрощенню виробничої структури. Навпаки, універсальність виробництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими підприємствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скорочує склад цехів і спрощує зв’язки.

5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автоматизованих та автоматизованих цехів, які мають високу продуктивність і спеціалізацію.

6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки виробництва, безпосередньо процесу виготовлення виробів, їх випробування, складування, транспортування передбачається також сервісне обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення регіональних спеціалізованих підрозділів [2, с.   ].

Виробнича структура підприємства динамічна. Вона змінюється в часі під  впливом перелічених та інших  чинників, які обумовлюють необхідність її вдосконалення. Основною вимогою  до структури є забезпечення раціональнішого  сполучення в часі і просторі всіх елементів та ланок виробничого процесу.

Залежно від спеціалізації  всі виробничі структури машинобудівних підприємств можна типізувати таким  чином:

1. Заводи з повним технологічним циклом, які мають у своєму складі всю сукупність заготівельних, обробних та складальних цехів.
2. Заводи механоскладального типу (з неповним технологічним циклом) з обмеженою кількістю основних цехів, які в основному отримують заготовки від кооперованих підприємств.
3. Заводи складального типу, які виготовляють кінцеві готові вироби, отримуючи деталі і заготовки від інших підприємств.
4. Заводи, що виробляють заготовки і, як правило, побудовані на принципах технологічної спеціалізації.
5. Заводи подетальної спеціалізації, які виробляють окремі деталі, блоки, вузли, підвузли, складальні одиниці.[4., с.187]

Виробнича структура підприємства визначає розподіл праці між цехами та обслуговуючими господарствами, формалізує внутрішньозаводську спеціалізацію та кооперування, у галузевому масштабі вказує на міжзаводську спеціалізацію виробництва. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства.

Отже, можна зробити такий  висновок, що виробнича структура  – це сукупність виробничих одиниць  підприємства, що належать до його складу, а також форми взаємозв’язків між ними. До неї входять такі елементи, як: робочі місця, дільниці, цехи та корпуси. Ці елементи впливають на майбутній кінцевий результат підприємства. Також існують певні чинники від яких залежить виробнича структура, а саме : конструктивні і технологічні особливості продукції, обсяг випуску продукції, коменклатура продукції, рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами, рівень автоматизації та механізації виробничих процесів, ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Виробнича структура повинна забезпечувати раціональне сполучення в часі і просторі всіх елементів та ланок виробничого процесу. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства.

 

 

 

 

 

 

2. ВИДИ ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

Суспільний поділ праці  не обмежується спеціалізацією галузей  і підприємств. Цей процес набуває свого подальшого розвитку у поділі праці всередині підприємства, справляючи істотний вплив на форму побудови його виробничих підрозділів. В залежності від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну і змішану.

Ознакою технологічної структури  є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури  є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням  різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці — обмаль підприємств, де всі цехи спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, за якої частина цехів спеціалізована технологічно, а решта — предметно.

В залежності від наявності  основних та допоміжних процесів розрізняють  підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних та допоміжних цехів, а з спеціалізованою структурою — лише їх частину. При цьому підприємства з спеціалізованою структурою поділяють на:

— підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;

— підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

— підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;

— підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури  здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо обумовлюють хід виробничого процесу та склад відповідних підрозділів. Конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їх послідовність та трудомісткість. Вона визначає і певний перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та призводить до більш розгалуженої системи зв'язків між ними[6., c. 257-259].

Характеристика  технологічної структури

За технологічної структури  кожний основний цех підприємства спеціалізується на виконанні певної частини загального технологічного процесу, здійснюючи її за всіма видами основної продукції, що випускається підприємством. За умов технологічної структури цехи і дільниці створюються за принципом технологічної однорідності виконуваних робіт чи виробничих процесів з виготовлення різних виробів. Ця структура розвивалася у процесі підвищення технічної озброєності і масштабів виробництва. Окремі фази виробництва поступово виділялися в самостійні підрозділи. Прикладом цехів технологічної спеціалізації на машинобудівному заводі є ливарний, кувальний, термічний, гальванічний, механічний та ін. У свою чергу, механообробний цех у своєму складі має токарну, фрезерувальну, свердлильну, шліфувальну та інші дільниці. На текстильних фабриках організовуються прядильні, ткацькі, оздоблювальні виробництва.

У таких цехах (дільницях), як правило, виготовляється вся номенклатура заготовок або деталей. Складальний  цех також може бути віднесений до технологічно спеціалізованих, якщо в  ньому складаються всі вироби, що випускаються заводом (рис. 2.1).

Рисунок 2.1. Схема взаємодії цехів, сформованих за технологічним принципом спеціалізації

Переваги технологічної  структури полягають у поширенні  регулювання завантаження устаткування, повнішому використанні матеріалів; розширенні можливостей маневрування робітниками завдяки їх високій  кваліфікації, універсалізації, обміну досвідом; застосуванні прогресивної технології; більшій гнучкості в  разі освоєння випуску нової продукції  та розширенні її номен¬клатури; спрощенні  технічного керівництва підрозділом; додатковому системному ефекті за рахунок  посилення функціональних, синергійних  та спрощених просторових зв’язків [2, c.  ].

Також існують певні недоліки технологічної структури: з причин великої номенклатури збільшуються втрати часу на переналагодження устаткування на інші види продукції і, відповідно, тривалість виробничого циклу; зменшується відповідальність за якість і строки виготовлення виробів у цілому; нераціональні і довгі маршрути руху деталей за групами верстатів, які зумовлені частими змінами складу і послідовності операцій, що унеможливлюють їх розташування за ходом технологічного процесу; ускладнюється та дорожчає внутрішньозаводське кооперування; ускладнюється планування і диспетчерування процесів. [2, c.   ]

Рисунок 2.2. Схема розташування устаткування 
у виробничій системі, що має технологічну структуру

З поглибленням спеціалізації виробництва, а також стандартизації й уніфікації виробів та їх частин технологічний принцип формування цехів, як правило, доповнюється предметним, за якого основні цехи створюються за ознакою виготовлення кожним з них певного виробу або його частини.  [10., c. 143-145].

Характеристика  предметної структури

Побудова предметної структури передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. У таких цехах повністю виготовляються закріплені за ними деталі або вироби вузької номенклатури, наприклад, один виріб, кілька однорідних виробів або конструктивно-однорідних деталей (рис. 2.3).

 

Рисунок 2.3. Схема взаємозв’язку основних цехів, що сформовані за предметним принципом спеціалізації

Для цехів з предметною формою спеціалізації характерні різноманітність  устаткування та оснащення, але вузька номенклатура деталей або виробів. Устаткування добирається відповідно до технологічного процесу і розташовується за ходом послідовності виконання  операцій. У такий спосіб втілюється принцип прямоточності. Предметний тип виробничої структури притаманний  масовому і великосерійному виробництву.

Дана структура також  має свої переваги: розташування устаткування за ходом технологічного процесу (рис. 2.4) дає змогу впроваджувати нову техніку, механізувати та автоматизувати виробничі процеси, створює передумови для організації поточного методу виробництва, що забезпечує скорочення маршрутів руху предметів праці та тривалості виробничого циклу з урахуванням зменшення втрат на переналагодження устаткування, міжопераційних і міжцехових пролежувань деталей; підвищується відповідальність за якість, строки та обсяги виготовлення виробів, які закріплено за кожним цехом та дільницею; спрощується оперативне планування та регулювання виробничих процесів, оскільки всі операції з виготовлення конкретного виробу зосереджені в одному цеху. [2, c.    ]

 

Рисунок 2.4. Схема розташування устаткування за предметним принципом:

1 — токарна, 2 — фрезерувальна, 3 — стругальна, 4 — свердлильна, 5 — розточувальна, 6 — зуборізна, 7 — спеціальна, 8 — шліфувальна)

 

Недоліками предметної структури вважається: збільшення кількості устаткування у зв’язку з необхідністю мати в наявності всі його види для виконання різноманітних спеціалізованих операцій; незавантаженість устаткування з причин зміни обсягів виробництва; неможливість маневрування робітниками внаслідок низької кваліфікації і високої спеціалізації кожного робітника; зниження темпів технологічного прогресу, обмеженість розширення номенклатури та освоєння нової продукції; ускладненість структури виробництва та керування підрозділами.[2, c.    ]

Практика свідчить, що створення  предметно спеціалізованих підрозділів економічно доцільно тільки в умовах великих обсягів випуску обмеженої номенклатури виробів, коли найповніше завантажується устаткування, зменшуються втрати часу на його переналагодження в разі переходу на випуск іншого об’єкта. Такі цехи, де створюється можливість здійснювати замкнутий цикл виробництва продукції, називають предметно-замкненими. При цьому можливі варіанти суміщення заготівельної та обробної або обробної та складальної стадій виробництва (механозаготівельний, механообробний, механоскладальний цехи).

Водночас застосування ідеальної  предметної структури, наприклад на автомобільному чи будь-якому машинобудівному  заводі, недоцільне, бо веде до необхідності в кожному цеху монтувати всі  комплекти технологічного устаткування. При цьому неможливо завантажити  деякі верстати через невеликий  обсяг робіт на дільниці.

З розвитком спеціалізації  виробництва, стандартизації і уніфікації виробів та їх частин технологічний  принцип формування цехів все  більше доповнюється предметним принципом. Наприклад, на автомобільному заводі створюється  кілька механоскладальних цехів, кожний з яких спеціалізується на виготовленні певного агрегату (цехи моторів, шасі і т.д.); на швейній фабриці можуть створюватися кілька пошивних цехів (цехи жіночого, чоловічого, дитячого одягу і т.д.)[13., c. 165-167].