Проблеми правового регулювання здійснення податкового контролю

Враховуючи зазначене, вбачається доцільним створення фінансової поліції як окремого центрального органу виконавчої влади, що координується  через профільне міністерство. Разом  із тим таким міністерством має  виступати МВС, що в січні 2013 року розглядалося колегією цього міністерства при обговоренні концептуальних засад його реформування. Для реалізації даної тези необхідно створити фінансову  поліцію - окремий центральний орган  виконавчої влади, що виконуватиме всі  функції протидії економічним злочинам, а також позбавити всі інші органи виконавчої влади таких функцій. Тим більше, що протидія більшості  таких злочинам уже належить до компетенції  підрозділів, які входять до структури  МВС, це: ДСБЕЗ, економічні підрозділи ГУБОЗ та підрозділи Державної прикордонної служби України. У свою чергу, Міністерство доходів і зборів, відповідно до концепції його створення та поставлених завдань, не відноситься до правоохоронних органів, а тому створення в його структурі міліцейських (поліцейських) підрозділів є нелогічним.

Враховуючи викладене, можливо  стверджувати, що саме створення Міністерства доходів і зборів України стало  дещо передчасним кроком. У даній  ситуації, виходячи з наявних потреб у реалізації фінансової політики держави  та стратегії, спрямованої на оптимізацію  апарату державного управління, вбачається більш доцільним об’єднання Держмитної служби та ДПС України в єдину Державну службу доходів і зборів, яка б структурно належала до Міністерства фінансів України. Саме такий підхід дозволив би уникнути суперечностей, які зараз виникають при визначенні компетенції щодо формування фінансової політики та її реалізації. Крім того, це б дало змогу заощадити значну кількість коштів та ресурсів, що витрачаються зараз на створення та формування структури нового відомства.

Також запропоновані кроки дозволять  вирішити суперечності щодо подальшого майбутнього фінансової поліції, яку  можливо сформувати на базі підрозділів  Державної служби бо боротьбі з економічної  злочинністю МВС України. Або, відповідно до засад Концепції реформування кримінальної юстиції України, створити фінансову поліцію в структурі  Міністерства фінансів України разом  з Державною службою доходів  і зборів.

4. Аналіз судової практики в податкових справах

14 листопада Вищий адміністративний суд України прийняв Постанову по справі № К/9991/50772/12 стосовно визнання угод недійсними. Була викладена принципово нова позиція, яка значно розширює можливості захисту платників податку від необґрунтованих звинувачень ДПІ.

Судом було вказано наступне: «Крім того, відповідно до постанови  Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу  на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак  нікчемності правочину податкові  органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення  в доход держави коштів, отриманих  по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам  держави і суспільства, посилаючись  на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів  державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства  і надання роз'яснень законодавства  з питань оподаткування платникам  податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.» 

Отже, судом вказано, що практика визнання угод недійсними лише за актом  податкової не є правомірною, тож  при оскарженні повідомлень –  рішень можна керуватися вказаними  твердженнями.

Також судом роз’яснено положення частини 1 статті 207 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судом вказано наступне: «Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам  закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і  суспільства; укладенням учасниками господарських  відносин з порушенням хоча б одним  із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства  існує презумпція правомірності  правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність  правочину прямо не встановлена  законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує  його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення  конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження  майна фізичної або юридичної  особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне  заволодіння ним. Правочин, який порушує  публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься  обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і  свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або  юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність  мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи  має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або  за довіреністю. Слід зазначити, що наявність  мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне  кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу  України за скоєний злочин, замах  на злочин або готування до злочину.

Такі  обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.» 

Також судом зроблено висновок про неправомірність підхіду, яким керувалися ДПІ при встановленні порушень актом перевірки. Судом вказано:

«Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної  інстанції не встановлено, наявності  мети, завідомо суперечної інтересам  держави і суспільства, а також  існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним  та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів  на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без  звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права  шляхом звернення до суду із позовом  про визнання нікчемного правочину  дійсним стосується лише нікчемних  правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і  доведено у встановленому законом  порядку, що угоди порушують публічний  порядок, суперечать моральним засадам  суспільства та спрямовані на заволодіння  майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про  відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні  для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної  господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача  на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються  і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної  податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.»

Таке рішення є кроком до встановлення справедливості та усунення беззаконня в діях та рішеннях ДПІ, проте чи буде це рішення прийматися до уваги всіма судами покаже практика, але ДПІ вже не існує, а Міндоходів що не опублікувало практику судочинства. 

Список літератури

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 року
2. Митний кодекс України від 07.06.2012 року
3. Указ Президента України «Про Міністерство доходів і зборів України» від 18.03.2013 р.
4. http://smi.liga.net
5. http://sts.gov.ua