Основний капітал підприємства

2.Основний капітал: суть і структура

Серед факторів виробництва  важливе місце займають засоби виробництва  – знаряддя і предмети праці. Вони беруть безпосередню участь у створенні  вартості продукції і, будучи складовим  елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної  бази підприємств. Тому від рівня  забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури  та ефективності використання значною  мірою залежать кінцеві результати діяльності суб’єктів господарювання.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом  з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становлять поняття  виробничих фондів. Їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого  є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.

Залежно від характеру  обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення  нових споживних вартостей засоби виробництва поділяють на основні  й оборотні фонди (основний і оборотний  капітал).

Основні виробничі фонди (основний капітал) – це грошовий вираз  знарядь праці. Вони беруть участь у  процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.

Споживна вартість знарядь  праці закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а  вартість знаходиться в постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва до завершення строку її використання.

Застосовувані основні фонди  представлені первісною вартістю знарядь  праці, а виробниче спожиті –  лише частиною її у формі річної суми амортизації на реновацію. Застосовувані  основні фонди завжди є більшими  від виробничо спожитих протягом року на строк їх експлуатації. Для  оборотних фондів, як правило, характерне зворотне співвідношення.

Поділ виробничих фондів на застосовувані і виробниче спожиті  має глибокий економічний зміст, оскільки дає змогу правильно  визначити роль знарядь і предметів  праці у формуванні собівартості продукції. Стає очевидним, що основна  частка витрат формується за рахунок  не основних, а саме оборотних фондів, хоч первісна вартість перших значно перевищує вартість останніх.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є  мірилом розвитку процесу праці, формують ступінь комплексної механізації  та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання  робіт, і цим визначально впливають  на продуктивність праці.

Залежно від цільового  призначення основні фонди поділяють  на дві групи:

• основні виробничі фонди;
• основні невиробничі фонди.

Основні  виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів підприємств – до 85-90%. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.

В роки економічної кризи  для більшості підприємств стало  непосильним утримання на належному  рівні їх соціальної сфери, в тому числі використання і підтримка  в дієздатному стані основних невиробничих фондів.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 (П(С)БО 7) до основних засобів відносять матеріальні  активи, які підприємство утримує  і використовує з метою одержання  певної господарської вигоди, строк  корисного використання (експлуатації) яких – більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

На основі даних про  первісну вартість основних виробничих фондів визначають по кожному підприємству фондооснащеність і фондоозброєність праці.

Фондооснащеність розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення  до площі сільськогосподарських  угідь, а фондоозброєність – до середньорічної кількості працівників, зайнятих у  сільськогосподарському виробництві.

Між підприємствами існують  істотні відмінності щодо фондооснащеності виробництва і фондоозброєності праці. З підвищенням цих показників до оптимального рівня зміцнюється  економічний стан суб’єктів господарювання. Крім того, на ефективність виробництва істотний вплив справляє і структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих складових елементів цих фондів у їх загальній вартості.

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно  відрізняються за функціональною роллю  в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю впливають  на кінцеві результати господарювання. За інших однакових умов вищих  результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими  активними основними виробничими  фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами тощо.

Важливо також установити раціональне співвідношення між  окремими структурними елементами основних фондів і насамперед між тими з  них, ефективність використання яких взаємозумовлена. Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і залежно  від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і раціональну структури цих  фондів необхідно встановлювати  для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого  рівня інтенсивності розвитку головної галузі, місцевих природних умов.

3. Вартість основного капіталу

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й обліковуються  в натуральній і вартісній  формах. Щоб визначити ступінь  участі різних складових елементів  основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних  капіталовкладень на їх придбання, а  також ступінь їх придатності  і зношеності, обчислити фондомісткість виробництва, грошова оцінка цих  засобів здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна або історична  вартість основних засобів – це фактична вартість їх придбання або  фактичні витрати на створення даних  засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд, на формування основного стада, робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв’язку з його придбанням і деякі інші. При цьому слід пам’ятати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитами у первісну вартість основного засобу не включаються.

Первісна вартість основного  засобу може бути збільшена на величину витрат, пов’язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання  початково визначеної майбутньої економічної  вигоди від їх використання, включаються  до складу поточних витрат. Отже, витрати  на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються  як елемент операційних витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.

Справедлива вартість –  це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в  даному випадку) або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова  вартість, для машин і устаткування – ринкова вартість або сучасна  вартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів  є сучасна собівартість їх придбання  за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість –  це вартість основних засобів після  їх переоцінки. В процесі такої  переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі  підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена  переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася  - за первісною. Тому на практиці і в науковому обороті  часто вживають термін «балансова вартість»  основних засобів (первісна або/і переоцінена), за якою вони стають на балансі підприємства.

У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:

- здійснення індексації  їх балансової вартості на  індекс товарних цін;

- прямий перерахунок  балансової вартості окремих  видів основних засобів відповідно  до рівня цін, який склався  на ринку на цей основний  засіб. Цей метод забезпечує  більш точну переоцінку основних  засобів, хоч і є більш трудомістким.

У вітчизняній практиці через  сильний розвиток інфляції та гіперінфляції  переоцінка основних засобів здійснювалася  за допомогою першого з названих методів чотири рази: станом на 1 травня 1992р., 1 серпня 1993р., 1січня 1995р. і на 1 квітня 1996р. Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскільки в умовах інфляції та гіперінфляції  амортизація як джерело відтворення  основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з  двох причин. По-перше, сума амортизації  є надто малою, оскільки відрахування здійснюються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних  засобів у звітному періоді. По-друге, кошти на амортизацію швидко знецінюються, а тому підприємства не можуть їх нагромадити  в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйозних інвестиційних  проектів. Переоцінка основних засобів  здійснювалася за усередненими індексами  цін у будівництві та в промисловості, що породило невідповідність проіндексованої вартості основних засобів їх реалізаційній ринковій (справедливій) вартості. Ця невідповідність поглиблювалася істотним відставанням термінів переоцінки від швидких темпів інфляції та гіперінфляції. В результаті відбулося істотне скорочення інвестиційних ресурсів підприємств через зменшення сум амортизаційних відрахувань.

У свою чергу, таке зменшення  сум амортизації породжує інфляційне збільшення прибутку підприємства, а  отже, і переплату податку на цей  вид кінцевого результату.

Для того, щоб надалі уникати  невідповідності первісної вартості основних засобів їх реальній ринковій вартості. Законом України «Про оподаткування  прибутку підприємств» (1997р.) платникам  податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну  індексацію основних засобів і нематеріальних активів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ: Ефективне використання основного  капіталу

1. Ефективність відтворення та використання основних фондів.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови  інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого - дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Показники ефективності. Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці. 
Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття - відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним. 
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. 
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного). 
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками 
узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме: