Товар та його властивості. Характер праці втіленої в товар

Означену вище проблему в науці вирішують так. За вихідну міру праці беруть так звану просту працю. Це праця робітника, яка не вимагає спеціальної підготовки, наприклад, праця вантажника. Щодо тих видів праці, які вимагають спеціальної підготовки, скажімо, праця інженера, то її називають складною або ж помноженою простою. Процес зведення складної праці до простої має назву редукції праці. Він досить складний, і наука сьогодні ще не має чіткої методики такого зведення, що позначається і на спробах визначення вартості товару.

Вартість товару, на відміну від споживчої вартості, відображає виробничі відносини між людьми, які виникають в умовах розподілу праці й економічної відокремленості товаровиробників стосовно витрат праці на виготовлення й обмін товарів. Це робить її важливою соціально-економічною категорією, яку вивчає політична економія.

Вартість товару - це одна з його сутнісних ознак. Вона завжди виявляється в певній формі, і цією формою є мінова вартість. Мінова вартість являє собою пропорцію, в якій споживча вартість одного товару обмінюється на споживчу вартість іншого товару. Мінова вартість, виражена в грошах, є ціна товару. Як і будь-яка інша форма, вона, як правило, не збігається зі своєю сутністю (вартістю) і відхиляється від неї як уверх, так і донизу. Це обумовлено тим, що акт купівлі-продажу або, іншими словами, відчуження товару, здійснюється в певних умовах, які характеризуються дією певних чинників, що й призводять, урешті-решт, до відхилення мінової вартості від вартості. Такими чинниками можуть бути мода, сезон, перевищення попиту над пропозицією або, навпаки, суспільна думка тощо.

Наявність двох властивостей товару - споживчої вартості і вартості, поставила перед науковцями питання про джерела вартості і споживчої вартості. Найглибше розв'язав цю проблему К.Маркс, розробивши теорію двоїстого характеру праці.

За К.Марксом, праця людини має двоїстий характер і виступає, з одного боку, як конкретна, а з іншого - як абстрактна. Конкретна праця - це праця, витрачена в певній доцільній формі. Один вид конкретної праці відрізняється від іншого метою, знаряддям праці, технологією, кінцевим результатом. Конкретна праця є джерелом створення споживної вартості. Як якісно різнорідні й кількісно непорівнянні споживні вартості, так різнорідні й непорівнянні між собою й різні види конкретної праці. Цей факт свідчить, що обмін товарів у певній пропорції неможливо здійснити на підставі виміру витраченої конкретної праці. Такий обмін може бути тільки випадковим і не може виступати основою для актів купівлі-продажу, що мільярди разів повторюються.

Проте в товарному виробництві обмін товарів, попри всілякі відхилення мінової вартості від вартості, не є випадковим. Цей обмін, як і самі відхилення мінової вартості від вартості, є об'єктивним, і ця об'єктивність виступає однією з вирішальних умов нормального функціонування товарного виробництва. Отже, пропорції обміну не є випадковими і вони свідчать про те, що основою цих пропорцій є щось спільне однакової величини. Цим спільним не можуть бути споживчі вартості, бо такі товари якісно різні. Не може виступати основою обміну й конкретна праця, що є джерелом споживчої вартості, бо й вона, як уже доведено, відрізняється від кожного іншого виду конкретної праці. Основою визначення пропорцій обміну може бути тільки абстрактна праця.

Абстрактна праця - це витрати робочої сили взагалі, це праця, що витрачена безвідносно до конкретної форми цих витрат. Це витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів). Такі витрати є загальними і мають місце в будь-якій конкретній праці, незалежно від її виду. Дійсно, праця будь-якого товаровиробника, незалежно від її конкретної форми, завжди може бути подана як певні витрати робочої сили. Саме ця праця створює те спільне рівної величини, що уречевлено в різних споживчих вартостях, які обмінюються в певній пропорції одна до одної. Іншими словами, абстрактна праця є джерелом вартості.

Слід зазначити, що абстрактна праця не є якимсь окремим видом праці. Це лише інша (поряд з конкретною працею) сторона праці. Остання завжди виступає, з одного боку, як конкретна праця, а з іншого - як абстрактна. При цьому абстрактна праця є категорією історичною. Вона спричинена саме товарним виробництвом, бо в умовах існування розподілу праці й економічної відокремленості товаровиробників не можна здійснювати обмін на підставі витрат конкретної праці. Остання теж може бути виражена в годинах робочого часу, але в умовах товарного виробництва вона не може бути основою обміну. Нею може стати тільки виміряна в робочому часі абстрактна праця, яка є джерелом вартості і вступає в обмін у межах вартості, тобто в межах суспільно необхідних витрат абстрактної праці.

Вартість товару - це економічна категорія, яка відображає відносини між людьми. Це пов'язано з тим, що задоволення потреб людини або, іншими словами, процес обміну речовин між природою і людиною в умовах товарної організації виробництва, з притаманним йому глибоким поділом праці і наявністю економічної відокремленості виробників, стає можливим тільки внаслідок обміну продуктами праці, які набувають характеру товару. Але цей обмін різних і непорівнянних між собою споживчих вартостей неможливий без якоїсь фундаментальної основи, яка б робила цей обмін еквівалентним. Адже мова йде не про поодинокі випадки, а про мільярди раз повторювані акти обміну, поза якими існування людини й суспільства неможливі. Цей обмін здійснюється на основі вартості, тобто на основі міри суспільно необхідної праці, уречевленої в конкретних товарах. Це означає, що вартість реалізує відносини обміну, які, у свою чергу, визначаються відносинами безпосереднього виробництва, де, власне кажучи, і відбувається виготовлення товару, а відтак, і витрати праці товаровиробника на створення товару.

3. Величина вартості товару

Величина вартості товару – кількісна характеристика вартості товару яка дає змогу здійснювати кількісний аналіз цієї категорії і а поглиблювати її якісну характеристику. Виходячи з того, що вартість товару – це втілена в продукті праця, величина й визначається кількістю витраченої праці. Чим більше витрачено праці на виготовлення продукту, тим більшою буде її вартість, і навпаки. Тому вся проблема визначення величини вартості товару зводиться до проблеми визначення величини витрат праці. Витрати праці як витрати людської енергії вимірюються в енергетичних одиницях (кал, ккал). Але цей метод придатний лише в лабораторних умовах.

Історично склався непрямий метод визначення витрат праці – робочим часом, протягом якого мають місце ці витрати праці. Він менш точний, ніж перший, але простий за своїм виконанням і доступний для масового використання. Робочий час (так само, як і енергетична одиниця) не зачіпає форми і змісту витрат праці, індивідуальності виробника, він визначає кількісний бік цих витрат. Оскільки за одиницю часу може витрачатися різна кількість енергії, то вартість вимірюється не індивідуальним, а суспільне необхідним робочим часом, що відображає певну кількість енергії, витраченої за одиницю часу.

Поширена в економічній літературі думка, що індивідуальний робочий час визначає індивідуальну вартість товару, однобічна, оскільки вартість – це виробничі відносини, які здійснюються на основі витрат праці, а не робочого часу. Робочий час є засобом вимірювання витрат праці, а не самою витратою праці. Тому один і той же робочий час може відображати різну кількість витраченої енергії, а отже, не може бути основою здійснення виробничих відносин між людьми. Суспільне необхідний робочий час – це час, потрібний для виготовлення продукту, виходячи з наявних суспільне необхідних умов виробництва, середньої інтенсивності праці й майстерності виробника. Ця стандартна одиниця відображає середню інтенсивність праці виробників, що склалася в суспільстві в даний час, а отже, цілком певну кількість енергії, витраченої на виготовлення продукції. При цьому, визначаючи її як середньозважену величину індивідуальних витрат робочого часу, водночас визначають і середній рівень майстерності, оскільки від неї залежить і сама тривалість роботи в розрахунку на одиницю продукції. Щодо умов виробництва, то вони у кожній ланці суспільного поділу праці визначаються розвитком продуктивних сил суспільства, а отже, стосовно кожного виробника і витрат його праці мають об'єктивний характер.

Зведення різних умов виробництва до середньо суспільних при визначенні вартості товару суперечило самій суті товарних відносин. Адже ці відносини існують тому, що існують різні умови виробництва (неоднорідність праці). Виробники, перебуваючи в нерівних умовах виробництва, встановлюють рівність між собою на основі витрат праці. Отже, ці витрати повинні визначатися стосовно тих умов виробництва, в яких вони здійснюються. Зведення індивідуального робочого часу кожного виробника до суспільне необхідного можливе також і на основі встановлення норм виробітку існує прямий зв'язок між кількістю витраченої енергії і кількістю виробленої продукції: N=f(Q). Чим більше витрачено праці, тим більше за всіх інших незмінних умов вироблено продукції. На цьому й ґрунтується визначення вартості товару:

W=Q/N, N=Q/W, Q=WN.

Вартість товару, таким чином, є коефіцієнтом переведення витраченої енергії у продукцію. Тому на основі кількості виробленої продукції можна судити про величину витраченої праці, а отже, й створеної вартості. Таким чином, кількість створеної виробником продукції може бути засобом переведення індивідуального робочого часу в суспільно необхідний (індивідуальних витрат праці у вартість). Для цього слід прийняти робочий день за суспільно необхідний робочий час і встановити ту кількість продукції, яку необхідно виробити за цей час за середньої інтенсивності праці та майстерності виробника. Ця норма виробітку Nt є іншим вираженням вартості робочого дня, де витрати праці виробника виражені не в одиницях часу, а кількістю виробленої продукції. Вона встановлюється так само, як суспільне необхідний робочий час, тобто як середньозважена величина виробітку кожного виробника із складеної пропорції:

Qt/Nt=Qi/Ni

визначають величину створеної виробником вартості:

Qi=Qt*Ni/Nt,

де Nt – суспільно необхідна норма виробітку, Qt – витрати праці, необхідні для й виконання, що становлять вартість робочого дня, Ni – фактично вироблена робітником кількість продукції за робочий день. Відношення є коефіцієнтом переведення індивідуальних витрат праці у створену вартість: Qi=Qt*k.

 Якщо Ni=Nt, то Qi=Qt. Це означає, що виробник, виконавши норму  виробітку, створює таку кількість  вартості, яка дорівнює вартості  робочого дня. Прийнявши вартість  робочого дня за постійну величину, через встановлення суспільне необхідної норми виробітку визначають вартість товару на будь-якому підприємстві чи в галузі, де умови виробництва незіставні між собою. Вона дорівнюватиме тривалості робочого дня з середньою інтенсивністю й майстерністю пращ, поділеній на норму виробітку, встановлену для цих умов виробництва. Такий метод визначення величини створеної вартості порівняно простий і випливає з самої суті цієї категорії. Однак його можна використовувати лише для визначення величини заробітної плати.

Кількісне визначення вартості товару значно спрощується, коли за основу береться безпосередньо економічна одиниця її виміру – грошова одиниця. Гроші, як відомо, самі не мають жодної вартості, а є тільки засобом забезпечення товарних відносин між людьми. Тому вони – лише дзеркальне відображення вартості виготовлених товарів. Вартість грошової одиниці в кожній країні встановлюється на основі порівняльних характеристик вартостей інших товарів. Так, якщо на виготовлення столу затрачено 20 год. суспільне необхідного робочого часу і стільки ж часу – на добування              1 г золота і цю вагову одиницю взято за стандарт грошової одиниці – гривню, і  матимемо різні, але рівноцінні вирази вартості товару в одиницях часу        (20 год.), вагових одиницях золота (1 г) і безпосередньо в грошових одиницях    (1 грн.). Тому замість суспільне необхідного робочого часу вартість у сучасних умовах визначають безпосередньо в грошових одиницях, але в основі цього визначення – витрати праці.

Як бачимо з викладеного,  властивості товару— споживна вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості. Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

Розділ ІІІ. Характер праці втіленої у товар та його протиріччя

Товар має двоїстий характер: з одного боку, він є споживною вартістю, а з іншого - вартістю. Двоїстий характер товару обумовлений подвійним характером праці, втіленої в товарі. Види праці настільки ж різноманітні, як і вироблені ними споживчі вартості. Праця столяра якісно відмінний від праці слюсаря, кравця, шевця та ін Різні види праці відрізняються один від одного своєю метою, прийомами, знаряддями і результатами. Столяр працює за допомогою сокири, пилки, рубанка і виготовляє вироби з дерева: столи, стільці, шафи; кравець виробляє одяг за допомогою швейної машини, голки, ножиць. Таким чином, в кожній споживної вартості втілений певний вид праці: у столі - праця столяра, в костюмі - праця кравця, у взутті - праця шевця і т.д. Праця, що затрачається у визначеній формі, є конкретна праця. Конкретна праця створює споживчу вартість товару.При обміні найрізноманітніші товари, створені різними видами конкретної праці, порівнюються між собою і прирівнюються один до одного. Отже, за різними конкретними видами праці приховується щось спільне, властиве кожного праці. Як працю столяра, так і праця кравця, незважаючи на якісне розходження між цими видами праці, являє собою продуктивну витрату людського мозку, нервів, м'язів і т.д. і в цьому сенсі є однаковим людською працею, працею взагалі. Праця товаровиробників, який виступає як витрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, є абстрактна праця. Абстрактна праця утворює вартість товару.