Товар та його властивості. Характер праці втіленої в товар

Товар при обміні на рівноцінний продукт отримує на ринку мінову вартість.

Мінова вартість - це здатність товару обмінюватися на інші корисні речі у певних кількісних пропорціях.

Пропорція обміну залежить від величини вартості, втіленої в товарах. Таким чином, товар має дві властивості; корисність і вартість.

Таким чином, товарне виробництво - тип організації господарства, при якому корисні продукти створюються для їх продажу на ринку

Товарному господарству притаманні такі основні риси:

1. Це господарство є  відкритою системою організаційно-економічних  відносин. Тут працівники створюють  корисні продукти не для власного  споживання, а для продажу іншим людям. Весь потік нових речей виходить за межі кожної виробничої одиниці і йде на ринок для задоволення попиту покупців.

2. Виробництво товарів  засновано на поділі праці. Його  розвиток залежить від того, наскільки  поглиблюється спеціалізація (відокремлення) працівників, підприємств на випуску  окремих видів продуктів або  частин складних виробів. Таке  явище об'єктивно викликається  технічним прогресом, а останній, у свою чергу, отримує великий  поштовх при поділі праці. Нерозривний  зв'язок товарного виробництва  з поділом праці, а стало бути, з прогресом техніки - одне з  його безсумнівних переваг порівняно  з натуральним господарством.

3. Товарному господарству  притаманні непрямі, опосередковані  зв'язки між виробництвом і  споживанням. Вони розвиваються  за формулою "виробництво - обмін - споживання". Виготовлена ​​продукція  спочатку надходить на ринок  для обміну на інші вироби (або  на гроші) і лише потім потрапляє  у сферу споживання. Ринок підтверджує  або не підтверджує необхідність  виготовляти дану продукцію для  продажу.

Виготовлена ​​продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу.

Значить, товарне господарство - це система організаційно-економічних відносин, завдяки якій забезпечується рівносторонній прогрес економіки. При поглибленні поділу праці розширюється застосування все більш досконалої техніки. Це викликає небачений раніше зростання виробітку продукції. А завдяки підвищенню продуктивності праці збільшується випуск продукції в розрахунку на душу населення. До того ж створюється зростаюче різноманіття продуктів, призначених для обміну на ринку на інші вироби.

Товарне господарство включає такі загальні організаційні зв'язки, які можуть обслуговувати самі різні соціально-економічні системи.

У силу цього товарне господарство має історичний характер: воно істотно змінювалося протягом всієї історії.

Насамперед, важливо виявити генезис (походження) товарного виробництва. Однією з умов його виникнення є суспільний поділ праці. Початок тут було покладено великим суспільним поділом праці: першим (відокремлення в сільському господарстві землеробства і тваринництва) і другим (виділення ремесла із сільського господарства).

Надалі все більшої сили набирає економічний закон поділу праці. Відповідно до цього закону економіка прогресує внаслідок все більшої якісної диференціації (розчленування) трудової діяльності, що веде до відокремлення і співіснування різних її видів. У підсумку виникає декілька форм розподілу праці: міжнародне (між країнами), загальне (між великими галузями народного господарства - землеробством, промисловістю і т. д.), приватне (поділ всередині секторів на підгалузі, види виробництва) і одиничне (всередині підприємств - на підрозділи). [6, 159].

Іншою причиною є господарське відокремлення людей для виготовлення якогось продукту. Дане організаційне відношення органічно доповнює суспільний поділ праці: людина вибирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це одночасно посилює його залежність від інших товаровласників і породжує необхідність обмінюватися різнорідною продукцією, встановлювати зв'язки через ринок.

Господарське відокремлення людей тісно пов'язане із формами власності на засоби виробництва. Так, воно є найбільш повним, коли товаровиробник - приватний власник. У меншій мірі відокремлення досягається, якщо якесь майно віддається у оренду - тимчасове володіння і користування: тоді на якийсь період господарство веде орендар. Але одна приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкове господарство.

На фазі класичного капіталізму розвинене товарне господарство стає всеохоплюючим. Всі створювані блага перетворюються на ринкові продукти. Предметом купівлі і продажу стає найману працю.

Але на сучасній стадії виробництва в результаті активної економічної ролі держави в макроекономіці виділився нетоварний сектор. У нього увійшло виробництво неринкових благ (це фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти, основна продукція військово-промислового комплексу та ін.)

Розділ ІІ. Властивості товару як економічної категорії

Товар - це продукт праці, який задовольняє будь-яку потребу людини й призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. Товар, як і все сутнє у цьому світі, має матеріальний характер, але може виступати і як річ, і як послуга.

Товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. На це вказує вже великий Аристотель, коли пише про те, що сандалії можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на іншу річ. Ці властивості товару існують як дві протилежні, але нерозривні його сторони.

1. Споживна вартість

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти якусь потребу людини. Вона представлена у самій речі, тотожна сукупності тих хімічних і фізичних властивостей, які притаманні самому предмету. Так, хліб або сіль самі по собі і є споживчі вартості, бо саме завдяки своїм хімічним і фізичним властивостям вони здатні задовольнити певні потреби людини.

Слід зазначити, що здатність задовольняти якісь окремі потреби людини може бути притаманна і таким елементам природи, які існують у готовій для споживання формі і не є продуктами праці. Прикладом може бути повітря, яким дихає людина, задовольняючи одну зі своїх найважливіших фізіологічних потреб. Ці блага не є продуктом людської праці, і хоч вони мають споживчу вартість, вони не є товарами і не призначені для обміну шляхом купівлі-продажу. Поряд з цими благами є й такі продукти праці, які хоч і мають певну споживчу вартість, але не завжди набувають форми товару. Це має місце тоді, коли ці продукти праці споживаються самим виробником. Зауважимо, що продукт праці може потрапляти до споживача і внаслідок обміну на інші продукти. Але й ці продукти праці, якщо вони обмінюються не через акт купівлі-продажу, не є товарами. Отже, продукт праці, що має споживчу вартість, не завжди набуває форми товару. Навпаки, товаром не може бути продукт праці, який не має споживчої вартості. Це зрозуміло, бо ніхто не купить продукт праці, який не може задовольнити жодну потребу людини.

Споживчі вартості дуже різноманітні, бо різноманітними і багатогранними є потреби людини. З цього погляду їх важко класифікувати, але все ж на найбільш загальному рівні їх поділяють на дві групи: предмети особистого споживання і предмети, що задовольняють виробничі потреби.

Потреби людини задовольняються завдяки споживчим вартостям, а оскільки останні у своїй переважній більшості створюються в процесі суспільного виробництва, то його кінцевою метою виступає саме виробництво споживчих вартостей.

Споживча вартість завжди має свою якісну і кількісну характеристики. Якісна - визначається мірою задоволення конкретної потреби й найповніше виявляється в якості товару. Саме якість стає найважливішим показником ефективності функціонування виробництва. Якість споживчої вартості має всебічну форму прояву. Це і надійність, і естетичність, і економічність, і багато інших моментів.

Кількісна сторона споживчої вартості виявляється у самій кількості товару і вимірюється показниками ваги, об'єму, довжини тощо.

Споживча вартість безпосередньо не характеризує економічні відносини між людьми, і саме цьому вона не вивчається політекономією, а є предметом такої загальної економічної науки, як товарознавство.

У процесі розвитку суспільного виробництва і змін в сукупності потреб людини одні потреби зникають, інші з'являються. Цей процес відображається в споживчій вартості, яка стосовно цього має історичний характер. Яскравим прикладом може бути споживча вартість бензину, як одного з продуктів нафтопереробки. Так, у Царській Росії вже в 1823 р. з нафти вміли отримувати керосин. У процесі перегону нафти отримували й бензин. Але виробництво й населення ще не мали потреби в цьому продукті, і тому він вважався небезпечним і знищувався. Тільки в 1902 р. на нафтопереробному заводі в м. Грозному було спалено 70 тис. тонн бензину.

Розвиток виробництва і науки відкривають усе нові й нові можливості для задоволення кількісно і якісно зростаючих потреб населення, а відтак, постійно з'являються нові споживчі вартості або вже існуючі розкривають свої нові можливості. Так, якщо спочатку вугілля було джерелом вогню і тепла, то сьогодні з вугілля отримують велику кількість інших споживчих вартостей, і воно стає сировиною для багатьох хімічних процесів.

2. Вартість

Другою неодмінною властивістю товару є вартість. Вартість - це суспільна праця, що втілена, уречевлена в товарі. Праця людини у своєму конкретному прояві завжди виступає як індивідуальна праця. Саме вона і втілюється в товарі, утворюючи його індивідуальну вартість. Проте вартість товару, як продукту праці, що надходить у споживання через купівлю-продаж, визначається не індивідуальною працею, а суспільно необхідною. Справа в тому, що споживна вартість товару завжди має суспільний характер, тобто призначена для споживання іншими людьми, а не тих товаровиробників, що їх виготовили. Це суспільне споживання у своїх якісній і кількісній визначеності стосовно кожного окремого товару визначає загальні обсяги праці, що необхідна для їх виготовлення. Водночас у суспільстві на кожний даний момент формуються й ті умови праці, які відображають середні умови організації суспільного виробництва і його середній технічний рівень. Усі ці обставини в сукупності й визначають суспільно необхідну працю, яка і є першоджерелом вартості [17,75]. Отже, суспільно необхідна праця - це праця, витрачена за середніх для даного суспільства умов виготовлення того чи іншого товару.

Вартість завжди має певну величину, і ця величина змінюється. На зміну величини вартості впливає кількість праці. Чим більше суспільно необхідної праці витрачено на товар, тим більша його вартість. Вартість автомобіля марки "Мерседес" набагато перевищує вартість велосипеда, бо на створення "Мерседеса" потрібно в багато разів більше праці, ніж на те, щоб виробити велосипед.

Сама праця характеризується продуктивністю й інтенсивністю. Продуктивність праці - це її ефективність, це кількість товарів, які виготовляються за одиницю часу, наприклад, за годину. Чим вища продуктивність праці, тим менша вартість товару і навпаки.

Інтенсивність - це ступінь напруженості праці. Вона вимірюється кількістю праці в одиницю часу. У суспільстві на кожному його етапі існує середня інтенсивність праці, яка і є однією з умов формування суспільно необхідних витрат праці. Але за певних умов інтенсивність праці в окремих випадках може бути вищою за суспільно необхідну. Проте таке зростання інтенсивності праці не впливає на величину вартості одиниці товару, бо збільшення інтенсивності праці, наприклад, удвічі, хоча й приведе до відповідного збільшення кількості товарів, але на цю збільшену кількість товарів буде припадати і вдвічі більша кількість витраченої праці.

Отже, вартість - це втілена в товарі уречевлена праця, яка виступає суспільно необхідною працею, а оскільки праця вимірюється робочим часом, то можна сказати, що вартість товару можна виміряти суспільно необхідним робочим часом. На відміну від суспільної вартості, існує й індивідуальна вартість, яка теж вимірюється робочим часом.

Індивідуальна вартість, як правило, не збігається з суспільною, бо конкретні умови виготовлення одного й того самого товару в різних товаровиробників різні. Вона може бути як нижчою від суспільної, так і вищою. Але ринок визнає тільки суспільну вартість. Це приводить до того, що той товаровиробник, у якого індивідуальні витрати праці нижчі від суспільних, виграє. У протилежному випадку це призводить до збитків, а за певних обставин і до розорення товаровиробника. Точно виміряти суспільно необхідні витрати праці практично неможливо, і вони визначаються приблизно, наближено. Загалом суспільно необхідні витрати праці завжди тяжіють до таких витрат робочого часу на виготовлення товару, які мають товаровиробники, що виготовляють основну масу товарів.

Складність виміру витрат суспільно необхідної праці на конкретний товар частково пов'язана з тим, що праця людей дуже сильно розрізняється за своєю складністю. Так, одна година праці вантажника, який має, скажімо, тільки загальну середню освіту, і година праці інженера або науковця, які мають вишу освіту й високий рівень кваліфікації, містять різну кількість праці і ведуть до різних за обсягом наслідків. Зрозуміло, що визначати вартість товару, виготовленого за допомогою цих товаровиробників, однією і тією самою мірою (робочим часом), можна тільки звівши ці різні види праці до єдиного знаменника.